Рішення

від 12.12.2023 по справі 5021/2509/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2023м. СумиСправа № 5021/2509/2011(920/1063/23)Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В.., за участю секретаря судового засідання Балицького В.В., розглянувши матеріали справи № 5021/2509/2011(920/1063/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сейфті Трейд (вул. Воздвиженська, буд. 14, оф. 8, м. Київ, 04071)

до відповідачаПублічного акціонерного товариства Сумихімпром (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003)

про стягнення 136 301 грн 75 коп.,

представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 136 301 грн 75 коп., в тому числі 122 381 грн 53 коп. заборгованості за поставлений товар, 10 648 грн 30 коп. інфляційних втрат, 3 271 грн 92 коп. 3% річних відповідно до договору поставки № 27/147 від 28.06.2022, укладеного між сторонами. Позивач також просить суд стягнути з відповідача судові витрати (2684 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 30 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу).

Ухвалою від 27.09.2023 суд постановив прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Сейфті Трейд до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ Сумихімпром; здійснювати розгляд справи № 5021/2509/2011(920/1063/23) у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначити у судове засідання на 26.10.2023.

17.10.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вимога позивачем була пред`явлена без дотримання реквізитів, передбачених ч. 3 ст. 222 ГК України, позивачем подано позов до спливу місячного строку для подання відповіді на вимогу відповідачем, порушено умови п. 8.1 договору щодо обов`язкового вирішення спорів і розбіжностей шляхом переговорів, а отже, відповідач вважає, що подання позовної заяви є передчасним та необгрунтованим. Крім того, відповідач вважає, що здійснений позивачем розрахунок індексу інфляції, є помилковим, оскільки такий розрахунок здійснений вибірково, не за весь період прострочення сплати грошових коштів (з 04.10.2022) по дату подання позовної заяви (08.09.2023), а по 30.06.2023, тобто, всупереч положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу за весь час прострочення. Крім того, відповідач заперечує проти заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що розмір гонорару на надання правничої допомоги є необгрунтований, завищений та такий, що не підтверджений жодним належним та допустимим доказом.

Однак 26.10.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відрядженні, що унеможливлювало розгляд справи, проте не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою від 30.10.2023 розгляд справи по суті призначено в судове засідання на 16.11.2023.

16 листопада 2023 року розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. перебував на лікарняному, що унеможливлювало розгляд справи, проте не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою від 20.11.2023 суд постановив розгляд справи по суті призначити в судове засідання на 12.12.2023.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч. 1 ст. 252 ГПК).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 ГПК).

Відповідно до ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку про задоволення позову, враховуючи наступне.

28.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сейфті Трейд» (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Сумихімпром» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 27/147, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений у пункті 1.2., а покупець прийняти та оплатити такий товар.

Згідно з п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 13.09.2022 ціна цього договору становить 346188,42 грн, в тому числі ПДВ 57698,07 грн і включає в собі вартість товару на умовах СРТ м. Суми (склад Перевізника).

Відповідно до п. 3.1 договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 70% вартості товару (партії Товару), решту 30% протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання товару (партії Товару) покупцем.

Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом згідно з Правил ІНКОТЕРМС 2000 на умовах СРТ, м. Суми (склад Перевізника) протягом 60-ти календарних днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати згідно з п. 3.1. договору (п. 4.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.07.2022 позивач поставив відповідачу першу партію товару на суму 7531,20 грн, яка була прийнята відповідачем згідно видаткової накладної № 135 від 04.07.2022.

18.07.2022 та 12.08.2022 відповідач здійснив попередню оплату на наступні партії товару на суму 100000,00 грн та на суму 116275,69 грн.

Позивач поставив відповідачу товар на суму 338657,22 грн наступними партіями: 15.09.2022 на суму 215395,92 грн, 23.09.2022 на суму 48510,00 грн, 04.10.2022 на суму 74751,30 грн.

Товар, що поставлений позивачем відповідачу, був прийнятий останнім згідно з видатковими накладними № 294 від 15.09.2022, № 315 від 23.09.2022, № 327 від 04.10.2022.

Вказані накладні підписані сторонами без зауважень та заперечень до них.

Отже, позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі.

Проте відповідач не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 122381,53 грн.

Позивач 01.08.2023 звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості.

Станом на дату звернення з позовом відповідач оплату не здійснив, письмових пояснень позивачу не надав.

Таким чином, відповідач не виконав належним чином договірних зобов`язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 122381,53 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтіею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

На підставі статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

На підставі статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд установив, що факт поставки позивачем відповідачу та отримання останнім товару вартістю 338657,22 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема видатковими накладними.

Відповідач не розрахувався своєчасно та повністю за отриманий товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача. Заборгованість відповідача становить 122381,53 грн.

Виходячи з викладеного, позивачем доведено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати отриманого товару, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості не надав.

Таким чином, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України та положень договору, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів в підтвердження сплати вказаної суми, суд вважає заявлені вимоги обгрунтованими доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховані інфляційні втрати в сумі 10648,30 грн за період жовтень 2022 року-червень 2023 року та 3% річних в сумі 3271,92 грн за період з 04.10.2022 до 31.08.2023.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 10648,30 грн інфляційних втрат та 3271,92 грн 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Аргументи відповідача стосовно того, що позивач звернувся до суду із позовною заявою до спливу місячного терміну для розгляду претензії та надання відповіді на неї, судом відхиляються з огляду на таке.

Так, умовами договору встановлено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Однак, згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, з положень ч. 1 ст. 222 ГК України, вбачається, що звернення із претензією в разі порушення умов господарського договору є правом, а не обов`язком потерпілої сторони. Тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом порушених прав до господарського суду.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на ч. 2 ст. 19 ГПК України, відповідно до якої особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Відтак, попри те що сторони включили в договір умову про застосування досудового врегулювання спору, це не позбавляє їх права відразу звертатися до господарського суду, не пред`являючи претензію, оскільки вибір способу правового захисту є правом, а не обов`язком сторін, тому заборона щодо звернення особи до суду одразу після порушення її прав та інтересів порушує її право на судовий захист.

Ураховуючи вказане, суд відхиляє твердження відповідача стосовно того, що позов є передчасним, у зв`язку із тим, що позивач звернувся до суду до спливу місячного терміну для розголяду претензій на вимогу.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 136301,75 грн.

Виходячи з фактичних обставин ціє справи, зважаючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2684,00 грн покладається на відповідача.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Тобто процесуальним законодавством передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Загальне правило розподілу судових витрат визначено у частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн, які включають наступні види робіт:

консультація, аналіз наданих документів та інформації, узгодження правової позиції (1 година роботи адвоката);

правнича допомога з питань підготовки вимоги про погашення заборгованості (1 година роботи адвоката);

правнича допомога з питань підготовки позовної заяви (4 години роботи адвоката);

правнича допомога з питань розрахунгку заборгованості за договором, інфляційних втрат та 3% річних (1,5 години роботи адвоката);

правнича допомога з питань підготовки документів, що додаються до позовної заяви та відправки позовної заяви з додатками ТОВ «Сумихімпром» та до Господарського суду Сумської області (1 година роботи адвоката);

правнича допомога з питань підготовки заяв з процесуальних питань (2 години роботи адвоката).

Як встановлено судом, 07.08.2023 між Адвокатським об`єднанням «Калита, Маркович і партнери» та ТОВ «Сейфті Трейд» укладено договір про надання правничої допомоги та протокол узгодження гонорару, відповідно до п. 1 якого клієнт сплачує адвокатам гонорар за надану правову допомогу відповідно до договору у розмірі 30000,00 грн в порядку, визначеному п. 3 цього Протоколу.

Матеріали справи містять копії рахунку від 20.09.2023 на оплату по договору про надання правничої допомоги від 07.08.2023, платіжної інструкції № 1470 від 27.09.2023 про сплату 30000,00 грн по договору про надання правничої допомоги.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як вже зазначалось, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 цього Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або ж погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

З наданого до суду протоколу узгодження гонорару (додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 07.08.2023) вбачається, що сторони погодили фіксований розмір гонорару 30000 грн за супровід справ в судах будь-якої інстанції, а тому склад дій (перелік робіт), які були вчиненні адвокатом на виконання цього договору, не є вирішальним для визначення адвокатського гонорару у цій справі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Проаналізувавши подані адвокатом позивача матеріали, суд вважає, що відображений у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми витрат час, використаний представником для надання відповідних послуг не повністю відповідає критерію їх реальності та розумності, з огляду на наступне.

До юридичних послуг позивачем включено правничу допомогу з питань підготовки вимоги про погашення заборгованості (1 година роботи адвоката), проте вимога про погашення заборгованості складена 01.08.2023, у той час, як договір про надання правничої допомоги укладено 07.08.2023, а тому витрати на здійснення вказаної послуги не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу.

Також, до юридичних послуг позивачем включено правничу допомогу з питань підготовки заяв з процесуальних питань (2 години роботи адвоката). При цьому, суд враховує, що представником позивача подано до суду лише заяву про розгляд справи за відсутності позивача. Включення до витрат на професійну правничу допомогу означених робіт, на які адвокатом витрачено 2 години часу, не відповідає принципу доцільності та розумності.

Щодо заявленого позивачем часу, витраченого на правничу допомогу з питань підготовки документів, що додаються до позовної заяви та відправки позовної заяви з додатками відповідачу та до суду (1 година роботи адвоката), суд зазначає, що вказані послуги є фактично послугами з підготовки позовної заяви, які теж заявлені позивачем із розрахунку 4 години роботи адвоката.

Суд врахував принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, дійшов висновку, що 20000,00 грн є співмірними і розумними витратами позивача на професійну правничу допомогу у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сейфті Трейд (вул. Воздвиженська, буд. 14, оф. 8, м. Київ, 04071) 136301 грн 75 коп. (сто тридцять шість тисяч триста одна гривня 75 копійок) заборгованості, 2684 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) судового збору, 20000 грн (двадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 14.12.2023.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

СуддяВ.В. Яковенко