Рішення

від 14.12.2023 по справі 922/4362/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4362/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал», місто Харків, до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перспектива 31», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство «Харківводоканал», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перспектива 31», про стягнення заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за договором № 12380/05-Н-1 від 28.10.2019 року у загальному розмірі 257 294,80 грн., а з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 30396 від 07 листопада 2023 року) про стягнення 235 294,80 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Комунального підприємства «Харківводоканал» без руху. 20 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Комунального підприємства «Харківводоканал» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4362/23. Розгляд справи № 922/4362/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. 07 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду, із залученням до матеріалів справи, заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 30396 від 07 листопада 2023 року). Подальший розгляд справи № 922/4362/23 вирішено здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог, до розміру 235 294,80 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600229690083, ухвала суду від 20 жовтня 2023 року є отриманою за датою 30 жовтня 2023 року. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений ст. 251 ГПК України строк, а саме до 14 листопада 2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, відповідно до умов договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 12380/05-Н-1 від 28.10.2019 року (надалі «Договір»), укладеного між КП «Харківводоканал» та ОСББ «Перспектива 31», позивач зобов`язався надати послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а відповідач своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за надані послуги відповідно до затверджених тарифів. КП «Харківводоканал» свої зобов`язання виконало в повному обсязі надало відповідачу послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що складаються з фактичних обсягів водоспоживання, водовідведення. Відповідно до обсягу наданих послуг з водопостачання і централізованого водовідведення та з урахуванням діючих тарифів за період з 01.07.2020 по 31.07.2021 включно, відповідачу була нарахована плата в сумі 318 685,25 грн. та виставлені рахунки на цю суму. Сума заборгованості частково сплачена у розмірі 61 390,45 грн., а залишок заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, після сплати, становить 257 294,80 грн. У заяві позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 30396 від 07 листопада 2023 року) зазначено, що у зв`язку із частковим погашенням відповідачем заборгованості, а саме основного боргу у сумі 22 000,00 грн. (сума сплачена 15.10.2023 та 20.10.2023 року), КП «Харківводоканал» зменшує суму позовних вимог на загальну суму 22 000,00 грн. до 235 294,80 грн. Про стягнення цієї суми і просить позивач. У заяві про зменшення позовних вимог також прохається про повернення частини судового збору. Додатково позивач посилається на ст. 119 ГПК для поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 28 жовтня 2019 року між Комунальним підприємством «Харківводоканал» (позивач) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Перспектива 31» (відповідач, споживач за Договором) укладено договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 12380/05-Н-1.

Відповідно до п. 1.1. Договору КП «Харківводоканал» зобов`язується надавати споживачеві послуги з: централізованого водопостачання, централізованого водовідведення (надалі - послуги), згідно із умовами цього Договору. Згідно із п. 1.2. Договору споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі проводити оплату послуг відповідно до затверджених тарифів за послуги централізованого водопостачання та водовідведення у строки та на умовах, передбачених цим Договором. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за послуги, надані КП «Харківводоканал» відповідно до затверджених тарифів, оплату інших платежів, передбачених цим Договором та чинним законодавством, у встановленому порядку (п. 3.2.2. Договору). Відповідно до п. 4.1. Договору оплата наданих послуг та інших категорій платежів здійснюється споживачем щомісяця на підставі платіжних документів, рахунків КП «Харківводоканал» тощо і затверджених тарифів за обсяги спожитої води та скинутих стічних вод, що визначенні умовами цього Договору в 7-денний термін після отримання платіжного документу, рахунку КП «Харківводоканал» тощо. Згідно із п. 4.4. Договору платіжні документи, рахунки КП «Харківводоканал» тощо є обов`язковими до приймання споживачем. Порядок отримання цих документів узгоджується сторонами і може здійснюватися в такий спосіб: - нарочним споживача; - у разі неотримання споживачем у КП «Харківводоканал» вказаних документів у строк, визначений Договором, - рекомендованою поштою. У цьому випадку платіжні документи, рахунки КП "Харківводоканал" тощо вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, спірним періодом є з 01.07.2020 по 31.07.2021 року. За цей період до суду були надані всі рахунки та докази їх отримання особисто за підписом представника відповідача. За означений період сума спожитих послуг складає 318 685,25 грн. Означені рахунки мали бути оплачені до 27 червня 2023 року (включно). Позивачем визнається, що відповідачем було оплачено 61 390,45 грн. При цьому, у заяві про зменшення позовних вимог позивач зазначив, що відповідач ще частково погасив заборгованість за Договором у розмірі 22 000,00 грн. Тобто, з наявних матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором складає 235 294,80 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу за спожиті послуги в розмірі 235 294,80 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

Відносно поновлення строку позовної давності, посилання на яке міститься у позові, суд зазначає наступне.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

По-перше, ст. 119 ГПК України, на яку посилається позивач для поновлення строку позовної давності, регулює поновлення та продовження саме процесуальних строків, а не строків, що встановлені в матеріальному праві, зокрема, ЦК України.

По-друге, відповідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Як вбачається із представлених повідомлень про вручення рахунків, їх було вручено 20 червня 2023 року і, відповідно, строк оплати встановлений до 27 червня 2023 року. В свою чергу, позовна заява подана до суду 12 жовтня 2023 року. Отже, є очевидним, що строк позовної давності не є пропущеним, адже 3-х річних строк для подання позову ще не сплив. Крім зазначеного, суд звертає увагу позивача на відсутність в матеріалах справи заяви відповідача щодо застосування строку позовної давності.

Незважаючи на це, суд зазначає, що відповідно до п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020№ 540-IX до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тобто, строки, визначені статтею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії відповідного карантину». Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 956 від 13.10.2020 р., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 р. Надалі було ухвалено постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відповідно до п. 1 цієї Постанови (в актуальній редакції) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

При цьому, додатково, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356), зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Тобто, строки, визначені статтею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії воєнного стану». Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що досі триває. Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що з 19 грудня 2020 року має місце введення карантину, а з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан, що зумовлюють продовження строку позовної давності, що визначений у статті 257 ЦК України.

Таким чином, позивачем в будь-якому разі не пропущено строк позовної давності.

4. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача. При цьому, питання повернення частини судового збору з державного бюджету буде вирішено ухвалою суду.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства «Харківводоканал» задовольнити повністю.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПЕРСПЕКТИВА 31» (61121, місто Харків, вулиця Владислава Зубенка, будинок 31 В-5; код ЄДРПОУ: 38385484) на користь Комунального підприємства «ХАРКІВВОДОКАНАЛ» (61052, місто Харків, вулиця Конторська, будинок 90; код ЄДРПОУ: 03361715) заборгованість у розмірі 235 294,80 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 529,42 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "14" грудня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко