Постанова

від 05.12.2023 по справі 907/315/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/315/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 (суддя Демидов В. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 (Козир Т. П. - головуючий, судді Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.) у справі

за позовом Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»

до 1) Закарпатської обласної державної адміністрації,

2) Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни,

3) Управління Мукачівської греко-католицької єпархії,

третя особа - Ужгородська міська рада,

про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування рішення та запису про право власності,

(у судове засідання з`явилися: представник відповідача-3 - Василик В.В., вільний слухач - Пушкарьова Н. Ф.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2019 року Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» звернувся у господарський суд з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Закарпатська ОДА), приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни та Управління Мукачівської греко-католицької єпархії (далі - Управління єпархії), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Закарпатської ОДА № 83 від 14.02.2019;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45824837 від 05.03.2019;

- скасувати запис про право власності № 30571673 в реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, який був внесений на підставі протиправного рішення індексний номер: 45824837 від 05.03.2019;

- зобов`язати Управління єпархії повернути майно, а саме, нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, буд. 11, законному користувачу - Університету.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.03.1999 Ужгородською міською радою (далі - Ужгородська міськрада) було прийняте рішення, яким на баланс Університета у постійне безоплатне користування передано комунальне майно, а саме, будівлі за адресою: місто Ужгород, вулиця Замкові сходи, будинок 4; вулиця Волошина, будинок 43; вулиця Капітульна, будинок 11, але у кінці березня 2019 року позивачу стало відомо, що 28.02.2019 приватний нотаріус, на підставі розпорядження голови Закарпатської ОДА № 83 від 14.02.2019, зареєструвала право власності на вищевказану будівлю по вулиці Капітульна, будинок 11, за Управлінням єпархії. При цьому, на думку позивача, норми закону не передбачають можливості і не надають обласним державним адміністраціям повноважень управління та розпорядження об`єктами комунальної власності територіальних громад.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, згідно з переліком пам`яток та об`єктів культурної спадщини м. Ужгорода Закарпатської області до об`єктів культурної спадщини, включених до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» віднесено Кафедральний собор по вул. Капітульна, буд. 11 у м. Ужгород як пам`ятка архітектури національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970); резиденція єпископа по вул. Капітульна, 9, у м.Ужгород як пам`ятка архітектури; будинок, в якому жив Закарпатський культурний та політичний діяч А.Волошин, по вул. Капітульна, 11, у м. Ужгород як пам`ятка історична.

Листом від 07 травня 1998 року Управління єпархії звернулась до Інвентарбюро м. Ужгорода та просила дати підтвердження, що будинок по вул.Капітульній, 11, до 1947 року був власністю Мукачівської греко-католицької єпархії.

Відповідно до довідки №1903 від 11.05.1998, виданої Міським державним міжрегіональним виробничим підприємством технічної інвентаризації, будинок № 11 по вул. Капітульній у м. Ужгород зареєстрований, згідно часткової виписки земельної книги лист № 2489 від 1946 року будинок з двором по вул. Кремлівській був власністю греко-католицької єпархії.

Згідно з частковою випискою з земельної книги (лист №2489) будинок пп.1037 в Ужгороді з двором по вул.Кремлівській, розміром 517 м.кв., належить Греко-католицькому кафедралу в Ужгороді. Також на виписці наявна примітка «право собственности Мукачевской епархии доказано 10/1.1947» (дослівно до тексту примітки).

Рішенням Ужгородської міської ради від 23.03.1999 «Про передачу будівель у постійне безоплатне користування» на баланс Ужгородському державному університету передано у постійне безоплатне користування: будівлі по вул. Замкові сходи, 4 (корпус «А», корпус «Д»), по вул. Волошина, 43, по вул.Капітульна, 11 (загальною площею 519,37 кв.м.), та встановлено, що зазначені будівлі підлягають поверненню у розпорядження міської ради у випадку, коли відпаде потреба в їх використанні для навчальних, наукових чи адміністративно-господарських цілей.

Згідно з генеральним планом (схемою) земельної ділянки по вул. Капітульна, 11, площа ділянки складає 1006 кв.м., на ній розташовані будівлі: учбовий корпус - А (заг.площа 347,90), майстерня-лабораторія - В (заг. площа 137,30 кв.м.), прохідна - М (заг.площа 56,40 кв.м.), лабораторія хімічної очистки - Б (заг. площа 24,10 кв.м.).

Згідно з листом РВ ФДМУ по Закарпатській області від 04.06.2018 відомостей про нерухоме майно у м.Ужгород за місцезнаходженням вул.Капітульна, 11, (Кремлівська, 9/11) від суб`єктів управління до Фонду з метою внесення до реєстру не надавалися.

У січні 2019 року Управління єпархії звернулось до Комунального підприємства Ужгородської міської ради «Архітектурно-планувальне бюро», в якому вказало, що у 50-х роках було вилучене належне єпархії нерухоме майно (будівлі та споруди), яке знаходилося по вул. Кремлівській (сьогодні - Капітульна), 11, 13 та 19 у м. Ужгород, тому просило надати копії наявних в інвентаризаційних справах документів на підтвердження факту належності єпархії цього майна в минулому.

Як вбачається з довідки №112 від 21.02.2019, виданої Комунальним підприємством Ужгородської міської ради «Архітектурно-планувальне бюро», відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 1903 та згідно із записом під реєстраційним № к1730, книга 6, будівлі по вул. Кремлівській, 2/5, у м.Ужгород (у справі їх адресу у різний час вказано як Капітульна, 2/5; Підзамкові сходи, 2; Кремлівська, 11) на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради депутатів трудящих від 08.12.1955 за № 716 «Про реєстрацію комунальних домоволодінь в місті Ужгороді» включено до переліку комунальних домоволодінь м. Ужгород та Ужгородським міжміським БТІ зареєстровано за Ужгородською міською радою. На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради за №75 від 27.05.1992 вказаній вулиці повернуто попередню назву - вулиця Капітульна.

Згідно відомостей Списку домоволодінь міста Ужгород, які повинні перебувати на комунальному балансі (Додаток № 8 до рішення Виконкому №716 від 08.12.1955), до вказаного списку віднесено будинок № 2/5 по вул. Кремлівський (Капітульній) у м. Ужгород (без зазначення його площі, характеристик тощо).

24.01.2019 єпархіальний єпископ владика Мілан звернувся до голови Закарпатської ОДА із заявою про повернення Управлінню єпархії колишньої церковної власності.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації №83 від 14.02.2019 «Про повернення культової будівлі у власність релігійної організації» культову будівлю площею 517 кв. м за адресою: вул. Капітульна, №11, м Ужгород вирішено повернути у власність управління Мукачівської греко-католицької єпархії.

У подальшому приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45824837 від 05.03.2019, та внесено запис про реєстрацію за Управлінням Мукачівської греко-католицької єпархії на праві приватної власності культової будівлі літ. А, Б, В, М, Н загальною площею 517 кв.м. за адресою: вул. Капітульна, буд. 11, м. Ужгород, Закарпатська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1779711221101. Вказані відомості підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Згідно листа РВ ФДМУ по Закарпатській області від 19.02.2019 нерухоме майно за місцезнаходженням м. Ужгород, вул. Капітульна, 13, обліковується в Реєстрі як державне майно та перебуває на балансі Університету, а стосовно майна за місцезнаходженням м. Ужгород, вул. Капітульна, 11, - відомості про нього від суб`єктів управління до Фонду з метою внесення до Реєстру не надавалися.

Листом від 11.04.2019 за № 155/03-33 виконком Ужгородської міськради повідомив Університету, що міськрадою не приймалось жодних рішень, які б змінювали чи скасовували рішення від 23.03.1999; не приймалось рішень щодо зміни власника майна по вул. Капітульній, 11; на підставі архівних документів будинок по вул.Капітульній, 11, відноситься до комунальної власності (рішення виконкому від 08.12.1995 №716); будівлі і споруди за вказаною адресою не передавались у державну власність; кафедральний собор по вул.Капітульна, 11, - культова будівля, пам`ятка культури національного значення, 1646-1848, розташований на території історичного ареалу міста, на території комплексу Замкової гори.

Згідно з Бухгалтерською довідкою від 23.05.2019 за №717 станом на 22.04.2019 на балансі Університету обліковуються: будівля кафедри фізичного факультету, підвал будівлі, огорожа.

Згідно з листом КП Ужгородської міської ради «Архітектурно-планувальне бюро» від 24.05.2019, у відповідності до інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна по вул.Капітульній, 11, у м.Ужгород, адреса його у різний час та в різних документах в період з 1946 до 1948 років зазначена як: Капітульна, 2/5; Кремлівська 2/5, Підзамкові сходи, 2; Кремлівська, 11, а з 1959 року у матеріалах вказаної інвентаризаційної справи адреса цього майна зазначена як Капітульна, 11.

31.05.2019 Ужгородська міськрада звернулася до Міністерства юстиції України із скаргою на вказане рішення державного реєстратора (в порядку ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Наказом Міністерства юстиції України від 07.08.2019 № 3025/7 у задоволенні скарги Ужгородської міської ради від 31.05.2019 відмовлено у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч. 5 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.

Управління містобудування та архітектури у листі (без дати та номеру), адресованому Департаменту міського господарства, повідомило, що відповідно до Історико-архітектурного опорного плану м. Ужгорода за адресою: вул. Капітульна, 11, зазначені: культова будівля - Кафедральний собор та не культова будівля - будинок, в якому жив Закарпатський культурний та політичний діяч А. Волошин, де розміщена кафедра фізичного факультету - прикладної фізики Університету.

Аналогічна інформація викладена в листі виконкому Ужгородської міськради від 12.06.2019, який адресований Університету.

Згідно з інформацією, яка наведена у наданому позивачем витягу з книги «Ужгород відомий і невідомий», в будівлі у ХІХ сторіччі була недільна греко-католицька школа, а у 20-х роках ХХ ст. у будинку деякий час проживав Августин Волошин. Переважна більшість колишніх споруд Мукачівської єпархії після припинення діяльності греко-католицької церкви на Закарпатті (1949) була передана Ужгородському університету.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2009, виданого виконкомом Ужгородської міської ради, Управління єпархії є власником будівель і споруд по вул.Капітульна, 9, - кафедральний собор, єпископська резиденція, гаражі, туалети, котельня, колодязь.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.06.2011, виданого виконкомом Ужгородської міської ради, Управління єпархії є власником будівель і споруд по площі Бачинського Андрія, 1, - кафедральний собор, єпископська резиденція (в тому числі мансардні житлові приміщення, влаштовані після реконструкції існуючого даху резиденції), гаражі, туалети, котельня, колодязь.

За висновком експерта за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження від 13.01.2020, складеного ПП «Юридично-експертна компанія «Юрекс-Закарпаття» на замовлення Управління єпархії, об`єкт нерухомого майна по вул. Капітульна, 11, в м. Ужгород є культовою будівлею та був невід`ємною частиною культового комплексу «Резиденція єпископів та кафедральний собор» відповідно до нормативних та наданих на дослідження документів.

Згідно з висновком експертного дослідження від 29.09.2020, складеного Закарпатським НДЕКЦ, на замовлення Університету, будівля по вул. Капітульна, 11, не належить до категорії культових споруд та не є частиною культового комплексу «Резиденція єпископів та кафедральний собор», а тому підпадає під категорію споруд, що не підлягають поверненню релігійним організаціям.

Згідно висновку експертів за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 26.08.2021, складеного Івано-Франківським відділенням Київського НДІСЕ, згідно ухвали апеляційного господарського суду, будівля за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, буд.11, в якій розташована кафедра прикладної фізики, не належить до категорії культових споруд, використовувалась для проживання, а на даний час в ній розташовані учбові приміщення, вона не є частиною культового комплексу «Резиденція єпископів та кафедральний собор», оскільки вони не поєднані та мають різне функціональне призначення.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 907/315/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що будівля по вул. Капітульній, буд.11, в м. Ужгород включена до переліку пам`яток та об`єктів культурної спадщини м. Ужгорода Закарпатської області. При цьому, згідно з даними часткової виписки земельної книги лист №2486 від 1946 року будинок з двором по вул. Капітульній (колишня Кремлівська) був власністю греко-католицької Мукачівської єпархії. З наданих самим позивачем історичних джерел також вбачається, що у ХІХ сторіччі у вказаній будівлі була недільна греко-католицька школа, а у 20-х роках ХХ сторіччі деякий час проживав Августин Волошин.

Посилаючись на приписи Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», суди зазначили, що вирішення майнових питань релігійних організацій можливе: шляхом передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціям, на балансі яких вони знаходяться у безоплатне користування; шляхом повернення у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, Уряду Республіки Крим культових будівель і майна, які становлять державну власність.

З мотивувальної частини висновку експертів від 26.08.2021, який складений на виконання ухвали суду апеляційної інстанції, вбачається, що він ґрунтується на припущенні експертів про те, що спірна будівля, до передачі позивачу, використовувалась для проживання, що суперечить джерелам, на які посилаються експертизи, в яких зазначено, що там недільна греко-католицька школа, тому вказаний висновок відхиляється судом.

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що спірна будівля входить в єдиний комплекс культових споруд, розташованих на території комплексу Замкової гори, та становить невід`ємну частину культового комплексу релігійного центру Управління Мукачевської греко-католицької єпархії.

Відповідно до положень статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року (втратив чинність згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21.08.1985 №807-XI) молитовні спеціального типу й культове майно, що є на облікові органів радянської влади, становлять державне майно. Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 14.02.2019 № 83, з метою відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема, щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (у тому числі приміщень), що перебувають у державній власності, створення умов для реалізації конституційних прав громадян на свободу світогляду і віросповідання будівлю площею 517 кв. м за адресою: вул. Капітульна, 11, у м. Ужгород вирішено повернути у власність Мукачівської Греко-Католицької Єпархії.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами касаційного оскарження є пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вважає, що відсутній висновок щодо застосування положень статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР від 1927 року, якою обґрунтована постанова апеляційного господарського суду.

Як вбачається з матеріалів проведених експертиз та не заперечується учасниками і судом: «У 20-хрр. XX століття у будинку певний час проживав ОСОБА_1 . З 1945/1946 р. і до 1985 року у будівлі розташовувалося Ужгородське державне художньо-промислове училище (з 1965 р. - Ужгородське училище прикладного мистецтва).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що Адміністративний кодекс Української РСР 1927 року набув чинності на території Закарпатської області 25 січня 1946 року. Отже, на момент набуття чинності Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року в Закарпатській області (25 січня 1946 року) у спірній будівлі розташовувалося Ужгородське державне художньо- промислове училище, тобто заклад освіти.

Водночас правовий аналіз Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року дозволяє зробити висновок, що артикул 366 передбачав, що молитовні спеціяльного типу й культове майно, що є на облікові органів радянської влади, становлять державне майно.

Будівля, що знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Капітульна, 11 на момент видання оскаржуваного Розпорядження на законних підставах належала на праві комунальної власності територіальній громаді м. Ужгорода, в особі Ужгородської міської ради. На підставі архівних документів спірний будинок відноситься до комунальної власності.

Будівлі та споруди по вул. Капітульній, 11 не передавались з комунальної власності територіальної громади міста Ужгород у державну власність за актом приймання-передачі в порядку, визначеному Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Дані фактичні обставини не заперечуються відповідачами, та підтверджені відповідними доказами.

4.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що суди обґрунтовують рішення з посиланням на недопустимі докази. Так, у апеляційній скарзі заявник звертав увагу, що довідка від 11.05.1998 №1903, підписана не директором Ужгородського МП технічної інвентаризації, а невідомою особою, прізвище та ініціали якої вписані від руки, а повноваження взагалі невідомі. Довідка не містить печатки Ужгородського МП технічної інвентаризації. Форма Довідки не відповідає Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 «Про затвердження Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб». Часткова виписка з земельної книги (лист № 2489) будинок пп.1037 взагалі посвідчена представником Управління Мукачівської Греко-католицької єпархії п. Гливкою М.М.

Суди не навели належних мотивів відхилення висновку експертного дослідження від 29.09.2020, висновку експертів за результатами проведення будівельно- технічної експертизи від 26.08.2021, висновку історичного дослідження адміністративної будівлі УжНУ, в м. Ужгороді по вул. Капітульній № 11, розпорядження державної адміністрації Закарпатської області від 11.10.1993 № 452, листів Ужгородської міської ради від 11.04.2019 №155/03- 23 та від 14.06.2019 № 12/01-13.

4.4. У відзивах на касаційну скаргу Закарпатська обласна державна адміністрація, Управління Мукачівської греко-католицької єпархії вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржені судові рішення.

4.5. Управління Мукачівської греко-католицької єпархії подало клопотання про закриття касаційного провадження, яке обґрунтоване тим, що застосування статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року до спірних правовідносин не пов`язане з якимось особливостями набуття чинності вказаної норми на території Закарпатської області, більш того вказаною нормою також не передбачено особливостей її застосування з огляду на вже встановлені судами обставинами справи. Матеріали справи не містять доказів, що до введення в дію вказаної норми статті 366 АК УРСР 1927 року спірна будівля вже перебувала в іншій власності або на підставі окремих правочинів вже була відчужена не релігійним організаціям до чи після введення в дію ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року на території Закарпатської області. Застосування апеляційним судом вказаної статті повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо питання застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, що підтверджується постановами Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 918/553/16, від 05.06.2019 у справі № 922/1669/18 та від 19.02.2020 у справі № 910/3044/18.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання, оскільки підставою закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, згідно зі статтею 296 ГПК України, є випадок, за якого після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). У той же час, Верховний Суд вважає, що у межах справи № 907/315/19 відсутні одночасно дві характеристики за яких можливе закриття, зокрема з мотивів, наведених нижче.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації»« від 23 квітня 1991 року, Кабінету Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів забезпечити відповідно до Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з обов`язковим урахуванням прав як тих релігійних громад, що були власниками цих будівель і майна на момент їх переходу у власність держави, так і тих, які користуються ними в даний час. Відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Таким чином, законодавством передбачено механізм надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державною власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 918/553/16.

5.4. До введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто, таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 922/1669/18.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені висновки викладені Верховним Судом у справах, які не є подібними зі справою № 907/315/19, але які є релевантними до справи яка розглядається з огляду на змістовне застосування спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 04.03.1992 № 125/92 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів постановлено протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

Указом Президента України №279/2002 від 21.03.2002 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій» постановлено розробити до 1 вересня 2002 року перспективний план заходів, спрямованих на відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема на повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у державній власності і використовуються не за призначенням та рекомендовано органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема, щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням.

5.5. Як слідує із вказаних вище висновків судів щодо застосування норм права, законодавчо передбачена можливість повернення у власність релігійних організацій майна, яке становить державну власність за рішенням обласної державної адміністрації.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з даними часткової виписки земельної книги лист №2486 від 1946 року будинок з двором по вул. Капітульній (колишня Кремлівська) був власністю греко-католицької Мукачівської єпархії. З наданих самим позивачем історичних джерел також вбачається, що у ХІХ сторіччі у вказаній будівлі була недільна греко-католицька школа, а у 20-х роках ХХ сторіччі деякий час проживав Августин Волошин.

Тобто, суди встановили, що власником спірного майна до переходу у власність держави була греко-католицька Мукачівська єпархія.

До 1991 року державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність.

Частиною першою статті 19 Закону СРСР «Про власність» від 06.03.1990 та ст. 31 Закону Української РСР «Про власність» від 07.02.1991 визначений такий різновид державної власності як власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування»« та від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність»«, Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Підставою для набуття державного майна України у комунальну власність, є, зокрема, Закон Української РСР «Про власність» та постанова Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)».

Відповідно до статті 35 Закону Української РСР «Про власність» об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з набранням чинності цим Законом (12.06.1997) майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірне майно у минулому належало до майна релігійної організації (греко-католицька Мукачівська єпархія), а також його фактичний перехід у державну власність з огляду на законодавство, яке діяло після 1946 року. Водночас ні позивач, ні третя особа не надали судам доказів щодо переходу в комунальну власність спірної будівлі пісня прийняття закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», Закону України «Про власність», а також постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Водночас, оскільки стаття 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає можливість повернення релігійним організаціями як культових будівель, так і іншого майна яке перебувало у їх власності, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на зміст позову та обсягу доказів, якими він обґрунтований. Таким чином, за наявності висновків Верховного Суду щодо застосування норм права і відповідності оскаржених судових рішень таким висновкам, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.

У свою чергу, оскільки підстава оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла підтвердження, а рішення судів прийняті відповідно до викладених вище норм матеріального права, Верховний Суд не надає оцінку доводам, якими обґрунтована підстава, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з огляду на зміст приписів частини третьої статті 310 ГПК України.

5.6. У зв`язку із цим, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли підтвердження, відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі № 907/315/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ