Ухвала

від 12.12.2023 по справі 120/18307/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

12 грудня 2023 р.Справа № 120/18307/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Крапівницька Н. Л., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх Органік"

до Головного управління ДПС у Вінницькій області,Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх Органік" до Головного управління ДПС у Вінницькій області,Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Ознайомившись з вказаною позовною заявою і доданими до неї матеріалами, приходжу до висновку, що заяву належить залишити без руху.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на усі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недодержання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Згідно пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Так предметом оскарження є податкові повідомлення - рішення №0051420703, №0051410703 від 17.08.2022 р., які прийняті ГУ ДПС у Вінницькій області. При цьому, жодних вимог до ДПС України не заявлено.

Відтак, позивачу слід уточнити суб`єктний склад відповідачів.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно положень частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір сплачується в розмірі в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить з 01.01.2023 року 2684 гривень.

Як видно із позовної заяви, позивач просить визнати протиправними податкові повідомлення - рішення на загальну суму 1 328 041 грн., що є вимогою майнового характеру, відтак, сплаті підлягає судовий збір в сумі 26840 грн.

Натомість, в матеріалах позовної заяви відсутні докази про сплату судового збору.

Крім того, Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У відповідності до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі Податковий кодекс).

Статтею 56 Податкового кодексу визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення - підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником датку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу.

У постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.

Однак у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 Верховний Суд прийшов до висновку про те, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.

Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов`язання, свідчить про те, що вони об`єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.

У зв`язку з наведеним, право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

Враховуючи викладене, для звернення до адміністративного суду з даним позовом встановлено шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 КАС України).

Як слідує із матеріалів позовної заяви, предметом оскарження за даним позовом є податкові повідомлення-рішення №0051410703 та №0051420703 від 17.08.2022.

При цьому, представник позивача самостійно вказує, що позивачем не застосовувалась процедура адміністративного оскарження.

Відтак, до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду.

Втім, із позовом щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2022 позивач звернувся лише 07.12.2023, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

Представник позивача подав заяву про поновлення строків звернення до суду, в якій, посилаючись на накази від 24.02.2022 та від 28.08.2023 зазначає, що з початку запровадження на території України військового стану товариство працювало дистанційно. Відтак, на думку позивача, така причина є поважною для поновлення строку звернення до суду.

Оцінюючи такі доводи позивача, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/2321/16).

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду, позивач посилається на введення в Україні воєнного стану та запровадження дистанційної роботи на підприємстві, що на думку позивача є об`єктивними обставинами для поновлення, як перешкоджали вчасно звернутися до суду з даним позовом.

Однак, обставини, зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду не свідчать про те, що позивач був обмежений у праві на своєчасне звернення до суду з цим позовом.

Крім того, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що наведені у позовній заяві підстави для поновлення строку звернення дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.

Як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду, позивач також посилається на переведення працівників товариства на дистанційні умови праці.

Так, згідно ч. 2 ст. 60 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру гнучкий режим робочого часу може встановлюватися наказом (розпорядженням) роботодавця.

Відповідно до ст. 60-2 КЗпП дистанційна робота це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів забороняється. У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому. При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу. За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу. Порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу дистанційно, необхідними для виконання ними своїх обов`язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, порядок і строки подання такими працівниками звітів про виконану роботу, розмір, порядок і строки виплати працівникам компенсації за використання належних їм або орендованих ними обладнання, програмно-технічних засобів, засобів захисту інформації та інших засобів, порядок відшкодування інших пов`язаних з виконанням дистанційної роботи витрат визначаються трудовим договором про дистанційну роботу.

Зі змісту вищевикладеного вбачається, що переведення працівників підприємства в режим дистанційної роботи не звільняє від обов`язку працівників підприємства належним чином виконувати передбачений обсяг функцій і фактично є питанням організації внутрішніх робочих процесів.

Тобто обставини, зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, не спричинили припинення діяльності підприємства та виконання керівником й іншими працівниками своїх функціональних обов`язків, а також не свідчать про те, що позивач був обмежений у праві на своєчасне отримання правової допомоги та, як наслідок, вчасного звернення до суду з цим позовом.

При цьому, як видно із акту перевірки датованого 13.07.2022 р. (на час дії наказу про дистанційну роботу) перевірка проводилась в присутності в.о. директора товариства Окреми Дмитра. При цьому перевірка проводилась з 28.06.2022 р. по 06.07.2022 р. Ці обставини свідчать про те, що уповноважені особи товариства працюючи дистанційно приймали участь у перевірці, відтак, товариство не було позбавлено можливості своєчасно звернутись до суду.

Суд звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд вважає, що в даному випадку позивач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від ситуації, яка склалася в державі, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі щодо вчасного звернення до суду з адміністративним позовом.

Відтак наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки не свідчать про об`єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом внаслідок введення воєнного стану в Україні.

Також в ухвалі від 18.05.2022 у справі №802/592/17-а з приводу оцінки доводів щодо поважності причин пропущення процесуального строку для звернення до адміністративного суду з підстав запровадженого воєнного стану зазначено, що сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку у всіх абсолютно випадках.

Дотримуючись вказаного підходу, суд дійшов висновку, що оскільки суд та всі учасники заявленого спору діють в однакових умовах воєнного стану, сам по собі факт дії такого стану не свідчить про поважність пропуску строку для звернення до суду. Поновлення строків це виняток, а воєнний стан - загальна умова для всіх.

При цьому, Вінницький окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану чи проблемами в енергетичній системі, безперервно здійснював свою діяльність, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу у цій справі, можливість реалізації права на судовий захист. Тому позивач міг безперешкодно реалізувати своє право на звернення до суду в межах встановленого законом строку звернення.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, є безпідставним, необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Таким чином, зважаючи на те, що наведені у клопотанні обставини щодо причин несвоєчасного звернення до суду із відповідним позовом не можна вважати поважними, тому заява про поновлення такого строку задоволенню не підлягає.

Крім того, пунктом 2 частини 5 статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відтак однією з вимог до позовної заяви є зазначення у ній інформації про наявність або відсутність електронного кабінету.

Проте всупереч пункту 2 частини 5 статті 160 КАС України адвокатом у позовній заяві не зазначено інформації про наявність або відсутність зареєстрованого ним електронного кабінету.

За правилами, визначеними частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене вважаю, що дану позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -

У Х В А Л И В :

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх Органік" до Головного управління ДПС у Вінницькій області,Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень залишити без руху.

2. Запропонувати позивачу у 7 денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, шляхом:

-уточнення суб`єктного складу відповідачів, подавши заяву в порядку ст. 160 КАС України.

-надання доказів сплати судового збору в розмірі 26840 грн. за наступними реквізитами: одержувач: ГУК у Він, обл./м.Вінниця/22030101, код ЄДРПОУ: 37979858, банк: Казначейство України (ЕАП), рахунок: UA028999980313181206084002856, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

- надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.

-зазначення у позовній заяві відомостей про наявність або відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), а у разі нездійснення реєстрації такого електронного кабінету - покласти на адвоката обов`язок зареєструвати такий електронний кабінет відповідно до статті 18 КАС України.

3. Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяпідписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом:

Суддя:

Секретар: