Рішення

від 13.12.2023 по справі 340/5290/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/5290/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтранс ВВ до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № ПШ 014672 від 13.06.2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що постанова № ПШ 014672 від 13.06.2023 винесена з порушеннями вимог чинного законодавства та без належного дослідження обставин події та матеріалів справи, оскільки відповідачем не враховано, що позивача не було проінформовано завчасно про розгляд справи про вчинене ним порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт. Запрошення на розгляд справи про порушення Закону України Про автомобільний транспорт, позивачу не надходило і не було вручено. Також зазначав, що наявність діючого на момент вчинення правопорушення (25 квітня 2023 року згідно із Актом перевірки №252621) та на момент винесення спірної постанови існував режим надзвичайної ситуації, що в повній мірі зупиняє дію Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010, яким і встановлено обов`язок водія мати та пред`являти щоденні реєстраційні листки праці та відпочинку під час здійснення заходів державного нагляду і контролю з боку працівників Державної служби України з безпеки на транспорті. Додатково зазначив, що власником транспортного засобу марки МАН (державний номерний знак НОМЕР_1 ) є ОСОБА_1 , а ТОВ Спецтранс ВВ не має відношення до транспортного засобу, що перевірявся, отже не є автомобільним перевізником.

Ухвалою судді від 17.07.2023 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (а.с.34).

Заперечуючи проти задоволення позову представником відповідача надано відзив на позовну заяву (а.с.39-41), в якому зазначено, що в діях відповідача під час здійснення своїх владних управлінських функцій відсутні будь-які порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Зазначив, що 25.04.2023 посадовими особами Укртрансбезпеки у Полтавській області на а/д Н-31 Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка, 128 км, проводилась рейдова перевірка. Під час цієї перевірки був зупинений транспортний засіб марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 , який здійснював перевезення вантажів. Водій ОСОБА_2 не надав старшому державному інспектору тахокарту за 25.04.2023, передбачену законодавством України про автомобільний транспорт (п. 3.3 розділу III Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010). У зв`язку з виявленням вищезазначених порушень, було складено Акт №252621 від 25.04.2023. Також, зазначає, що повідомлення про розгляд справи №36590/30/24-23 від 22.05.2023, яким позивача було запрошено прибути на розгляд 13.06.2023, було направлено останньому рекомендованим листом з повідомленням 24.05.2023 року та отримано представником 01.06.2023 року. На розгляд справи 13.06.2023 представник позивача або інша уповноважена особа не з`явилась, отже вважає, що про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином. За результатами розгляду справи винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу. Крім того, відповідач звертав увагу, що під час рейдової перевірки 25.04.2023 не перевірялось дотримання режиму робочого часу та відпочинку, а перевірялась наявність документів у водія та автомобільного перевізника, передбачених ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та Наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385. Також, вказував, що під час перевірки надана товарно-транспортна накладна на вантаж №22 від 25.04.2023, відповідно до якої автомобільним перевізником вказано саме позивача.

Представником позивача надана відповідь на відзив, в якому повністю не погоджується з доводами відповідача.(а.с.54-56)

Представником позивача надані додаткові пояснення (а.с.58)

Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III).

Статтею 6 Закону №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою КМУ від 11.02.2015р. №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Частинами 14, 17 статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону №2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006р. №1567 (далі Порядок №1567), цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 11, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктами 16, 17 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе: використання спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис "Укртрансбезпека"; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів; використання засобів фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення; здійснення опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.

Відповідно до пунктів 21-22, 24 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.

Згідно пунктів 25, 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Судом встановлено, що 25.04.2023 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області на а/д Н-31 Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка, 128 км, проводилась рейдова перевірка, під час якої зупинений транспортний засіб марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 , та встановлено перевезення вантажів згідно ттн №22 від 25.04.2023 без оформлення документів передбачених ст.48 Законом України Про автомобільний транспорт, а саме під час здійснення перевірки перевізник не забезпечив водія ОСОБА_2 необхідними документами, а саме: відсутня заповнена тахокарта за 25.04.2023 року, що передбачена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 №385, в результаті чого складено акт №252621 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.04.2023 року (а.с.43).

Водій зі змістом Акту №252621 від 25.04.2023 року був ознайомлений, про що свідчить його підпис, пояснень, заперечень не надав (а.с.43).

При цьому, суд зауважує, що будь-яких доказів наявності заповненої тахокарти за 25.04.2023 року, позивачем ні під час розгляду справи відповідачем, ні в ході судового розгляду справи, не надано.

Судом встановлено, що повідомлення про розгляд справи №36590/30/24-23 від 22.05.2023, яким позивача було запрошено прибути на розгляд 13.06.2023 з 09:00 год. до 12:00 год., направлено йому рекомендованим листом з повідомленням, як це і передбачено Порядком №1567, за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме 27519, Кіровоградська область, Олександрійський (раніше Світловодський) район, с.Вільне, вул.Свердлова, 20. (а.с.7-12, 46).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та трекінгу відстежень із офіційного сайту AT Укрпошта відправлення №2500400913528 01.06.2023 року вручено особисто Булаєнко (керівник ТОВ "Спецтранс ВВ") (а.с.47-48).

Отже, відповідач виконав свій обов`язок щодо направлення рекомендованого повідомлення позивачу про розгляд справи та це повідомлення було отримано останнім 01.06.2023. Проте на розгляд справи 13.06.2023 представник позивача або інша уповноважена особа не з`явились, будь-яких повідомлень, заперечень, тощо, не подали.

До того ж, посилання представника позивача на недотримання відповідачем порядку повідомлення про розгляд справи про порушення автотранспортного законодавства, то суд зазначає, що відсутність особи під час розгляду такої справи не позбавляє особу спростувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 820/4810/17.

За результатами розгляду винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 014672 від 13.06.2023, якою до ТОВ Спецтранс ВВ застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн. на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт (а.с.42).

Відповідно до статті 18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Також, згідно ст.34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Отже, в розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися перевізником незалежно від протяжності маршрутів, а також від виду перевезення (внутрішнього чи міжнародного).

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених статтею 48 Закону №2344 віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.

Відповідно до положень статті 49 Закону №2344-ІІІ, водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень, дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385) визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Пунктом 1.3 Інструкції №385 визначено, що ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 терміни вживаються у такому значенні:

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994_016).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №385, транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Згідно п. 3.5. Інструкції №385, перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Відповідно до п. 3.6. перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Отже, тахокарти, особисті картки водіїв, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, роздруківки даних роботи тахографу водіїв є тими документами, які зобов`язані мати водії перевізника і, відповідно пред`являти ці документи особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340) у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник); тахограф обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв. Термін "первинний документ" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

З врахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що положеннями статті 48 Закону №2344 передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, заповнених тахокарт, наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією №385 та Положенням №340.

Абзацом 3 ч.1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку тахокарти, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи, тому відповідачем правомірно застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн. на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт.

Щодо тверджень представника позивача, що ТОВ Спецтранс ВВ не є автомобільним перевізником, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище п.1 Порядку №1567 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 2 зазначеного Порядку №1567 встановлено, що рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з статтею 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм суд приходить до висновку, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несе саме перевізник.

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1. Правил №363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань судом встановлено, що засновником та керівником ТОВ Спецтранс ВВ з моменту реєстрації є ОСОБА_1 (а.с.7-12).

Власником транспортного засобу, що перевірявся (MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 ) є ОСОБА_1 (а.с.13).

Згідно долученої до матеріалів справи копії товарно - транспортної накладної від 25 квітня 2023 року №22, яка надавалася водієм посадовим особам контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, автомобільним перевізником вказано ТОВ Спецтранс ВВ (код ЄДРПОУ - 40274045) (а.с.44-45).

Таким чином, судом встановлено, що автоперевізником у даному випадку є ТОВ Спецтранс ВВ, а отже доводи представника позивача що він не надавав послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортним засобом є безпідставними.

Відповідно до наведених норм, та встановлених фактичних обставин у справі, суд дійшов висновку, що позивач у даних спірних правовідносинах є автомобільним перевізником та належним суб`єктом відповідальності за вчинене правопорушення.

Згідно договору оренди транспортного засобу №26 від 01.06.2018 року укладеного між ТОВ Спецтранс ВВ (Орендар) в особі представника Кириченка Володимира Володимировича та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець), Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування (в оренду) вантажний автомобіль марки МАН 18.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.22-24).

Відповідно до додаткової угоди від 01.06.2019 року №1 до договору оренди транспортного засобу №26 сторони договору домовились, що даний договір не підлягає пролонгації та є розірваним з моменту підписання цієї угоди (а.с.25).

Суд не бере до уваги подані позивачем копії договору оренди транспортного засобу №26 від 01.06.2018 року та додаткову угоду від 01.06.2019 року №1 до договору оренди транспортного засобу №26 враховуючи відсутність доказів повноважень на підписання вказаних документів ОСОБА_3 . Доказів фактичного виконання вказаного договору суду також не надано.

При цьому, суд враховує практику Верховного Суду, який у постанові від 23 листопада 2023 року по справі № 340/4637/22, зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Отже, враховуючи, що водій ОСОБА_4 під час проведення перевірки надав контролюючому органу, документи, зокрема, ттн №22 від 265.04.2023, де автомобільним перевізником вказано ТОВ "Спецтранс ВВ", про що зазначено й в акті перевірки №252621 від 25.04.2023, з яким водій був ознайомлений, будь-яких пояснень, зауважень, заперечень щодо визначеного посадовими особами відповідача особи перевізника, не надав, то суд вважає, що позивач є належним автомобільним перевізником.

Крім того, позивач звертав увагу суду, що на момент проведення перевірки і на момент винесення постанови існував режим надзвичайної ситуації, яка була запроваджена розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" №338-р від 25.03.2020, тому в силу п.1.4 Положення №340 не підлягає застосуванню до позивача, тоді як вимога відповідача мати в наявності вищевказані документи, є незаконною.

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п.24 ч.1 ст.2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Згідно зі ст.5 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні. Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об`єктовий.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу цивільного захисту України, єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах: 1) повсякденного функціонування; 2) підвищеної готовності; 3) надзвичайної ситуації; 4) надзвичайного стану.

Режим підвищеної готовності та режим надзвичайної ситуації для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її складових, згідно з п.1 ч.4 ст.11 Кодексу цивільного захисту України, встановлюються за рішенням Кабінету Міністрів України - для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для кількох окремих її функціональних чи територіальних підсистем.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" №338-р від 25.03.2020 (чинний станом на час виникнення спірних), з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемію, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року (пункт 1).

Пунктом 2 Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 №11 дано визначення:

єдина державна система цивільного захисту - сукупність органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

Отже на момент перевірки посадовими особами контролюючого органу транспортного засобу МАН (державний номерний знак НОМЕР_1 ), діяла надзвичайна ситуація природного характеру, а тому посилання відповідача в акті перевірки №252621 від 25.04.2023 на невиконання позивачем вимог Положення №340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним.

Водночас, суд зазначає, що у вказаному акті перевірки, крім іншого, вказано про порушення позивачем п.3.3 Інструкції №385, а також й у спірній постанові зазначено про порушення вказаної норми - перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, а саме відсутня тахокарта за 25.04.2023 (транспортний засіб обладнаний аналоговим тахографом).

Так, суд зазначає, що Положення №340, яке не застосовується під час надзвичайної ситуації, встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку. Тобто, в разі виявлення порушення водієм саме безперервної тривалості робочого часу, який перевищував, встановлені норми, чи часу відпочинку, тощо, могло свідчити про порушення вимог вказаного Положення.

Натомість, Інструкція №385 визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Пункт 3.3 передбачає, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.

Під час рейдової перевірки було й встановлено, що водієм взагалі не виконано вказану норму, зокрема не було надано до перевірки заповнену тахокарту за 25.04.2023, за що постановою від 13.06.2023 №ПШ 014672 було й притягнуто позивача до відповідальності.

Щодо посилання представника позивача на практику Другого апеляційного адміністративного суду, то суд зауважує, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують. При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов висновку, що доводи позивача про протиправність оскаржуваної постанови є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Зважаючи на вимоги ст.139 КАС України, а також з урахуванням ухвалення рішення в інтересах відповідача, сума сплаченого позивачем судового збору відшкодуванню не підлягає.

Про наявність інших судових витрат сторонами не повідомлено.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтранс ВВ (27519, Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Вільне, вул.Свердлова, 20 ЄДРПОУ 40274045) до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті (25004, м.Кропивницький, вул. Героїв Маріуполя, 102, ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА