Рішення

від 14.12.2023 по справі 580/10292/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року справа № 580/10292/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Маяк до начальника відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

02 листопада 2023 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Маяк звернулося до суду з позовною заявою до начальника відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу №031680 від 10.10.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що відповідач протиправно наклав на позивача штраф у сумі 17000 грн за відсутність у водія індивідуальної контрольної книжки водія та відсутність копії графіку змінності водія, оскільки у спірних правовідносинах товариство не надавало послуги з перевезення вантажу, а здійснювало перевезення зерна кукурудзи з полів позивача до заводу з переробки зерна кукурудзи. Даний завод належить ПП «Агроцпецпроект». Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновником СТОВ «Маяк» та ПП «Агроспецпроект» є ОСОБА_1 . Таким чином в даному випадку перевезення зерна кукурудзи здійснювалось у власних потребах з поля до заводу.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечив, надав до суду письмовий відзив на позов, у якому зазначив, що в діях відповідача під час здійснення своїх владних управлінських функцій відсутні будь-які порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку здійснення державного контролю та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність державного органу з питань контролю на автомобільному транспорті. Оскаржувану постанову винесено обґрунтовано, за порушення, які мали місце, та з дотриманням процедури, визначеної законодавством про автомобільний транспорт.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

За результатами здійснення 01.09.2023 року старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Ярославським О.Р. рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було виявлено, що о 12 год. 15 хв. на а/д Н-0/8 121 км СТОВ «Маяк» за допомогою водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , здійснював перевезення вантажу (згідно наданої ТТН №2941 від 01.09.2023 кукурудзу) за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка водія та відсутня копія графіку змінності водія, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340.

За результатами перевірки складено акт № 031458 від 01.09.2023 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Водій з даним актом був ознайомлений від підпису та надання пояснень відмовився, про що зроблено запис в акті перевірки.

Листом № 68986/41/24-23 від 11.09.2023 позивачу направлено повідомлення про розгляд справи на 10.10.2023 (з 09-30 год. до 12.00 год.).

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та врахувавши, що в ході розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлені підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області, 10.10.2023 винесено спірну постанову №031680 про застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України „Про автомобільний транспорт", в сумі 17000,00 грн.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 10 вересня 2014 року № 442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пп. 2, 19 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно зі статтею 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк» є автомобільним перевізником у межах спірних правовідносин.

Належність транспортного засобу позивачу та перевезення ним вантажу для власних потреб також не змінює правовий статус позивача як автоперевізника, який бере участь у дорожньому русі, і на якого законодавством покладаються відповідні обов`язки. Пояснення позивача про те, що вантаж перевозиться для власних потреб, не спростовує необхідність оформлення та надання перевіряючим документів, на підставі яких таке перевезення здійснюється.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення позивачем внутрішніх перевезень для власних потреб водій позивача надав товарно-транспортну накладну, а не внутрішню накладну на переміщення в середині підприємства.

У зв`язку з наведеним, позивач є належним суб`єктам для притягнення останнього до адміністративно-господарської відповідальності.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340),

Пунктами 1.1, 1.2 Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України Про автомобільний транспорт, Про дорожній рух. Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Положення № 340 Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Таким чином, автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовуються автомобільними перевізниками при наданні послуг по перевезенню вантажів, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Проте, згідно з пунктом 6.3 Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Отже, у разі відсутності тахографа, до якого складається тахокарта, у обов`язковому порядку ведеться індивідуальна контрольна книжка водія.

Верховним судом у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 зазначено, що чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

У відповідності до п. а ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи п. а ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 804/5737/16.

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 60 Закону № 2344-III визначено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Частиною 1 статті 60 Закону № 2344-III, в редакції, чинній на час складання акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, було визначено зокрема, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентина ТИМОШЕНКО