Постанова

від 14.12.2023 по справі 520/29128/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 р. Справа № 520/29128/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 01.11.23 по справі № 520/29128/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 та 2022 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби, доплати, підвищення), премії, обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання у період з 01.01.2020 по 23.02.2022; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 та 2022 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби, доплати, підвищення), премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання у період з 01.01.2020 по 23.02.2022, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації грошового забезпечення, суми одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням обчислених відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 та 2022 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 у період з 01.01.2020 по 23.02.2022; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, індексацію грошового забезпечення, суми одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням обчислених відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 та 2022 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ №704 у період з 01.01.2020 по 23.02.2022, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 підготувати та надати ОСОБА_1 нову довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови КМУ від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін 10 днів з моменту отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду документу, підтверджуючого сплату судового збору у повному обсязі, та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з врахуванням зазначеного в даній ухвалі суду та надати докази поважності пропуску вказаного строку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, порушення судом прав позивачки як людини, які передбачені ч.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ухвала про залишення позовної заяви без руху від 18.10.2023 та оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви не містять відомостей про дату, з якої суд відраховує строк звернення до суду, що вказує на неповне з`ясування обставин у справі. Зазначає, що згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Вказує, що позивачем в якості доказу ненадання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України) надано лист Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2023 №148/9/41/778, яким відповідач підтвердив ненадання такого повідомлення позивачу. Стверджує, що в позовній заяві та заяві про усунення недоліків поданої позовної заяви позивачем наголошено на тому, що строк звернення до суду за вказаних у позовній заяві обставин слід обраховувати у відповідності до вимог ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка діяла до 19.07.2022), з урахуванням висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 26.10.2016 у справі №6-1395цс16. Зауважує, що у спірному випадку позивач звернувся з позовом про виплату всіх належних йому сум грошового забезпечення за період, який розпочався до 19.07.2022 та не обмежений строком звернення до суду. Наголошує, що такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування вказаної вище норми права щодо строку звернення до суду в подібних правовідносинах (щодо виплати всіх сум грошового забезпечення за період, шо мав місце до 19.07.2022), викладеній в постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Враховуючи, що нормами КАС України визначено апеляційній перегляд оскаржуваної ухвали в порядку письмового провадження, характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, апеляційна скарга стосується ухвали суду, винесеної з процесуальних питань, вирішення яких суд першої інстанції здійснював без виклику сторін, з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі Екбатані проти Швеції), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу в порядку письмового провадження.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунено недоліки поданої позовної заяви, так як причини пропуску строку звернення до суду, вказані в заяві позивача про поновлення строку звернення до суду від 24.10.2023 року, суд вважає не поважними.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 ст.168 КАС України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Колегія суддів вказує, що на момент звільнення позивачки з військової служби (23.02.2022 року), частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Таким чином, за вказаного правового регулювання і міркувань апеляційний суд вважає, що спір стосовно невиплати позивачці грошового забезпечення у відповідності до вимог ст.9 Закону №2011-XII та з врахуванням положень Постанови №704, щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 та 2022 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби, доплати, підвищення), премії, обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання у період з 01.01.2020 по 23.02.2022, а також стосовно невиплати позивачці грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації грошового забезпечення, сум одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням обчислених відповідно до положень Постанови №704 посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 та 2022 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 у період з 01.01.2020 по 23.02.2022, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачкою вимогами не обмежується будь-яким строком.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права викладені в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22 та від 18.10.2023 року у справі №380/14605/22, що відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково застосовано редакцію ч.2 ст.233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із даним позовом.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачкою строку звернення до суду.

Відповідно до ч.2 ст.6, ч.ч. 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд, яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ).

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Постановивши ухвалу про повернення позовної заяви з підстав пропуску строку на звернення до суду з позовною заявою та не зазначення поважних причин пропуску такого строку, що не знайшло свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, суд першої інстанції фактично позбавив позивачку права доступу до суду, що свідчить про порушення її права на звернення до адміністративного суду, гарантованого ст.5 КАС України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивачки колегією суддів приймаються в якості належних.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позовної заяви, дійшов помилкових висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 по справі № 520/29128/23 скасувати.

Справу № 520/29128/23 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош