Постанова

від 14.12.2023 по справі 320/4934/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа №320/4934/23

адміністративне провадження № К/990/36944/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіДіЕй Груп» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2023 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Єгорова Н.М., судді - Федотов І.В., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіДіЕй Груп» до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування наказу, визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

установив:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Рух справи та короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіДіЕй Груп» (далі за текстом - ТОВ «ВіДіЕй Груп», Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі за текстом - ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2021 року №00607800702 та 00607790702.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року відкрито провадження у справі №640/37551/21.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, 29 грудня 2022 року справа №640/37551/21 скерована до Київського окружного адміністративного суду за належністю. Ухвалою від 22 березня 2023 року справу №640/37551/21 прийнято до провадження Київського окружного адміністративного.

У той же час, у березні 2023 року ТОВ «ВіДіЕй Груп» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у м. Києві, в якому просило: скасувати наказ ГУ ДПС України у м. Києві від 31 травня 2021 року №4474-п про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВіДіЕй Груп»; визнати протиправними дії ГУ ДПС України у м. Києві щодо проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВіДіЕй Груп»; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 12 серпня 2021 року №00607800702 та №00607790702 (справі присвоєно номер 320/4934/23).

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 8 березня 2023 року відкрито провадження у справі №320/4934/23, об`єднано в одне провадження адміністративні справи №320/4934/23 та №640/37551/21 із присвоєнням адміністративній справі єдиного номеру - №320/4934/23.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2023 року (головуючий суддя - Балаклицький А.І.) адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 12 серпня 2021 року №00607800702 та №00607790702. Позов в частині вимог про скасування наказу ГУ ДПС у м. Києві від 31 травня 2021 року №4474-п про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВіДіЕй Груп» та про визнання протиправними дій ГУ ДПС у м. Києві щодо проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВіДіЕй Груп» - залишено без розгляду.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що з наявних матеріалів справи прослідковується реальність господарських взаємовідносин з придбання «ВіДіЕй Груп» юридичних та інформаційно-консультаційних послуг у контрагентів ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия», натомість, доводи, якими відповідач намагається спростувати такий факт (відсутність необхідних матеріальних ресурсів, основних фондів, недостатня деталізація виконаних послуг), є, на думку суду, неприйнятними. Поряд із тим, установивши, що з позовом в частині вимог про скасування наказу ГУ ДПС у м. Києві від 31 травня 2021 року №4474-п про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВіДіЕй Груп» та про визнання протиправними дій ГУ ДПС у м. Києві щодо проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВіДіЕй Груп» позивач звернувся до суду у березні 2023 року, тобто із пропуском строку звернення до суду, окружний суд залишив позов Товариства в цій частині без розгляду.

Відповідач, не погодившись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2023 року в частині задоволених позовних вимог, оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2023 року задоволено апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2023 року, та у справі постановлено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ВіДіЕй Груп» відмовлено.

Ухвалюючи рішення апеляційний суд керувався тим, що, з огляду на умови укладених договорів та специфіку придбаних у контрагентів послуг, помилковими є висновки суду першої інстанції про дотримання позивачем податкової дисципліни при формуванні показників діяльності, необхідних для обчислення податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия», та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Також, суд апеляційної інстанції констатував порушення окружним судом вимог пункту 4 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час відкриття провадження у справі №320/4934/23 в частині вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 серпня 2021 року №00607800702 та №00607790702.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Товариство звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалену судом постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У світлі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач вказує на застосування апеляційним судом положень статей 44, 198, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від: 6 лютого 2018 року у справі №804/4940/14, від 24 квітня 2018 року у справі №813/8500/13-а, від 10 травня 2018 року у справі №820/1763/16, від 12 червня 2018 року у справі №826/11879/13-а, від 12 червня 2018 року у справі №825/3419/14, від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17, від 16 липня 2019 року у справі №802/2618/14-а, від 10 вересня 2019 року у справі №814/2412/17, 3 жовтня 2019 року у справі №813/4079/15, від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16, від 12 лютого 2020 року у справі №813/3577/13-а, від 27 лютого 2020 року у справі №813/7081/14, від 27 лютого 2020 року у справі №814/120/15, від 20 березня 2020 року у справі №560/3956/18, від 2 квітня 2020 року у справі №160/93/19, від 15 квітня 2020 року у справі №240/5420/18, від 2 липня 2020 року у справі №560/711/19, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 5 січня 2021 року у справі №820/1124/17, від 13 січня 2021 року у справі №810/1811/17, від 18 серпня 2021 року у справі №825/1053/18, 9 травня 2023 року у справі №820/5112/16 та інших правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У перелічених заявником касаційної скарги постановах наведено перелік обставин й фактів, які, як опосередковано, так і в своїй сукупності свідчать про правомірність отримання платником податків податкової вигоди та наявність реального характеру господарських операцій між суб`єктами господарювання.

Вимоги касаційної скарги в аспекті наведених вище правових позицій Верховного Суду обґрунтовані тим, що господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами-постачальниками послуг були здійснені у передбаченому законодавством порядку, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які є належно оформленими та складеними, й такі повною мірою посвідчують факт придбання послуг. Позивач, у світлі висновків апеляційного суду, переконує, що подані до перевірки документи містять достатньо обов`язкових реквізитів, які повною мірою дозволяють ідентифікувати учасників господарських взаємовідносин та розкрити їх суть. Натомість, як вважає позивач, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про недоведення з боку позивача факту реального здійснення господарських операцій із контрагентами. Окремо позивач зауважує, що відсутність, на думку податкового органу, більш детального опису обсягу наданих послуг, відсутність на декількох документах прізвища безпосереднього виконавця (працівника контрагента), який готував документи на виконання умов укладених договорів, долучених до актів приймання-передачі наданих послуг, та наявність певних неточностей в таких актах, не може бути доказом нереальності господарських операцій.

Від Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на касаційну скаргу (разом із заявою про поновлення строку на його подання), у якому відповідач просить залишити оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, а скаргу Товариства - без задоволення. У доводах свого відзиву відповідач підтримує мотиви й висновки суду апеляційної інстанції, з яких було відмовлено Товариству у задоволенні позовних вимог, наполягає на відсутності реального характеру господарських відносин позивача із контрагентами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що відсутні підстави до задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як з`ясовано судом апеляційної інстанції на підставі плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2021 рік, наказу від 31 травня 2021 року №4474-п, фахівцями Головного управління ДПС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ВіДіЕй Груп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року, а також порядку справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2 серпня 2016 року по 31 грудня 2020 року.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами контролюючого органу складено акт від 14 липня 2021 року № 54465/26-15-07-02-05-17/40707030, яким встановлено порушення позивачем:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (Податкового кодексу України), пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрати» 16, затвердженого Міністерством фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зі змінами), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 9' 301' 875 грн.

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 9' 656є417 грн.

Позивачем подано заперечення на акт перевірки, утім, листом від 9 серпня 2021 року №21844/І/26-15-07-02-22 ГУ ДПС у м. Києві залишило висновки акта перевірки без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі установлених перевіркою порушень 12 серпня 2021 року контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: №00607800702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 11' 956' 771,00 грн, з яких 9' 565' 417 грн за податковими зобов`язаннями та 2' 391' 354 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; №00607790702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 11' 627' 344,00 грн, з яких 9' 301' 875 грн за податковими зобов`язаннями та 2' 325' 469 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками розгляду скарги Підприємства на вказані податкові повідомлення-рішення Державна податкова служба України рішенням від 20 вересня 2021 року залишила скаргу без задоволення, а прийняті ГУ ДПС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2021 року №00607800702, №00607790702 - без змін.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення відповідача від 12 серпня 2021 року №00607800702 та №00607790702, а також дії відповідача з призначення й проведення перевірки, позивач звернувся із цим позовом до суду.

3. Релевантні джерела права. Позиція Верховного Суду у справі.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги у світлі висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з наступних міркувань.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (з податку на прибуток) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

За приписами пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також віднесення до витрат певного періоду сум в цілях визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток, є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей/отримання послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Своєю чергою, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Так, у період, який охоплювався перевіркою, між ТОВ «ВіДіЕй Груп» (замовник) та контрагентами ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия» (виконавці) укладено низку правочинів про надання юридичних та інформаційно-консультаційних послуг. За умовами укладених договорів виконавці зобов`язувались надавати замовнику послуги в порядку та на умовах визначених договорами, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та сплатити їх вартість в порядку та на умовах, що обумовлені сторонами.

На підтвердження виконання умов описаних вище договорів позивачем надано до перевірки низку первинних бухгалтерських та інших документів, наявністю яких доводив надання виконавцями юридичних та інформаційних послуг та, відповідно, їх прийняття позивачем як замовником.

Як установлено апеляційним судом із висновків акта перевірки контролюючий орган констатував заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість з тих підстав, що надані Товариством до перевірки документи не підтверджують реальність господарських операцій, проведених з контрагентами - постачальниками послуг у період, який охоплювався перевіркою.

Такий висновок контролюючий орган пояснив тим, що, на його переконання, надані позивачем до перевірки документи не підтверджують реальності господарських операцій, проведених з контрагентами ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия» за спірний період, оскільки в контрагентів-постачальників відсутні фізичні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, водночас надані під час перевірки акти виконаних робіт (наданих послуг) не конкретизують об`єму надання послуг, калькуляцію їх вартості, часові межі виконання, наведений у них зміст послуги має загальний характер.

Вивчивши надані Товариством до перевірки та до суду документи суд апеляційної інстанції погодився із доводами контролюючого органу про те, що такі документи не дають можливості ідентифікувати їх виконавців, обсяг та зміст наданих послуг. Крім того, на переконання апеляційного суду, укладені між позивачем та ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия» договори про надання юридичних та інформаційно-консультаційних послуг не визначають вартості робіт (наданих послуг), їх калькуляцію, порядок прийняття робіт (наданих послуг), зміст актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), обсяг їх деталізації.

Так, зокрема, згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ «Овертрейд Компані» надані та належним чином оформлені, а позивачем прийняті послуги, зазначені у завданні та пункті 1.2 Договору про надання юридичних та інформаційних послуг від 1 листопада 2018 року №1-11. Однак, апеляційний суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні копії завдань замовника (позивача) та рахунків на оплату послуг виконавців, що передбачені пунктами 1.2, 3.3 договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия», договори не містять жодної інформації щодо визначення вартості юридичних послуг чи розрахунків їх обчислення.

Апеляційний суд урахував надані представником позивача пояснення з цього приводу, зокрема, про те, що завдання на виконання робіт надавались контрагентам різними способами (у телефонному форматі, в ході електронного листування, за допомогою групових чатів в месенджерах, за допомогою хмарних сервісів та інтернет програм), водночас, суд зауважив, що жодних доказів на підтвердження таких фактів позивачем не надавалось ані до перевірки, ані до матеріалів справи.

Окрім того, намагаючись спростувати доводи та висновки контролюючого органу позивач пояснював суду апеляційної інстанції, що договорами, укладеними з ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия», не передбачалось конкретної форми завдань, а також обов`язку їх оформлення у письмовій формі з чіткою деталізацією предмету/змісту/порядку виконання, як і обов`язку зберігати письмові завдання протягом будь-якого періоду часу. Також, позивач переконував, що акти здачі-прийняття робіт між позивачем та контрагентами ТОВ «Ліга-5» і ТОВ «Текс Хауз» не містять деталізації змісту виконаних робіт, оскільки такі дії потребували б значного часу, водночас, реальність виконання зазначеними контрагентами робіт (надання послуг), на думку позивача, підтверджується проєктами, власне, оформлених документів та оплатою їх вартості.

Надаючи оцінку вказаним доводам Товариства суд апеляційної інстанції урахував наступне: надані позивачем проєкти документів та правові висновки не дають однозначної можливості ідентифікувати їх виконавців; позивачем не підтверджено надання конкретних завдань кожному з них, що передбачено п. 1.2 договорів; відсутні рахунки виконавців на оплату послуг, які передбачені п. 3.3 договорів; акти здачі - прийняття робіт, складені з ТОВ «Хобия», датовані одним днем, не містять номерів та мають ідентичні суми вартості різних робіт (послуг); акти здачі - прийняття робіт між позивачем ТОВ «Ліга-5» і ТОВ «Текс Хауз» містять лише формальне визначення «надання юридичних послуг згідно договору» без будь якої конкретизації змісту й обсягу виконаних робіт (наданих послуг).

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги як доказ додатково надану на обґрунтування позовних вимог конкретизацію актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) контрагентами ТОВ «Ліга-5» і ТОВ «Текс Хауз», оскільки, як зауважив суд, такі пояснення не можуть підміняти зміст первинного документа, формально доповнювати оформлені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та чинити вплив на правовідносини, що вже відбулися.

На додаток від викладеного, судом апеляційної інстанції зауважено, що в матеріалах справи відсутні платіжні доручення, які б підтверджували перерахування коштів за виконання робіт (надання послуг) ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия», у той час як згідно з актом перевірки позивачем проведено розрахунки з контрагентами.

Позивач у світлі зазначеного пояснював в суді апеляційної інстанції, що кошти контрагентам сплачувалися за фактично виконані роботи, за певний період часу, вартість наданих послуг (виконаних робіт) окремо не визначалась, сторони керувались при розрахунках ринковими цінами.

Окрім того, позивач наголошував, що, саме з метою належного виконання договору про надання юридичних послуг від 14 лютого 2017 року №184, укладеного між ТОВ «ВіДіЕй Груп» та ПАТ АБ «Укргазбанк», ним було укладено договори з контрагентами, про які йдеться, та, у разі необхідності, позивач залучав контрагентів до виконання інших робіт (надання послуг). Додатково зазначив, що факт надання юридичних послуг ТОВ «ВіДіЕй Груп» за взаємовідносинами з ПАТ АБ «Укргазбанк» підтверджується актами наданих послуг, що, своєю чергою, підтверджує реальність господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия».

Апеляційний суд відхилив зазначені доводи позивача, врахувавши, що зі змісту актів наданих послуг, складених між ТОВ «ВіДіЕй Груп» та ПАТ АБ «Укргазбанк», сторонами чітко визначено представників (адвокатів та юристів) позивача із зазначенням виконаних ними робіт (послуг), дати їх виконання та часу, витраченого представником, рівня складності кожної послуги. Отже, на думку апеляційного суду, акти наданих послуг щодо взаємовідносин ТОВ «ВіДіЕй Груп» з ПАТ АБ «Укргазбанк» не підтверджують реальності господарських операцій між позивачем там ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия», водночас, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та сплата грошових коштів, на переконання суду, не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту реального придбання відповідних послуг.

Усе перелічене в сукупності зумовило висновок суду апеляційної інстанції про недотримання позивачем податкової дисципліни при формуванні показників господарської діяльності, необхідних для обчислення податку на прибуток та податку на додану вартість за результатом здійснення господарських операцій з постачальниками ТОВ «Овертрейд Компані», ТОВ «Ліга-5», ТОВ «Текс Хауз», ТОВ «Хобия».

Отже, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, які, як вбачається із оскаржуваного судового рішення, з`ясовувались через призму умов укладених договорів та, власне, специфіки придбаних позивачем у контрагентів юридичних та інформаційно-консультаційних послуг, колегія суддів КАС ВС, діючи у межах передбачених статтею 341 КАС України повноважень, не може не погодитись із висновком апеляційного суду про відсутність підстав до визнання протиправними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Тому, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів (в тому числі, наданих стороною позивача). Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено, а касаційний судом - не встановлено. Колегія суддів констатує, що судом апеляційної інстанції в цій справі надано належну й вичерпну правову оцінку усім доводам, якими позивач обґрунтовував хибність висновків акта перевірки. Рішення апеляційного суду відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового акту.

Що ж стосується заявлених позивачем підстав касаційного оскарження в цій справі, колегія суддів зазначає про таке.

У касаційній скарзі позивач наполягає на неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваних рішень висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (перелік наведено вище). Втім, колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Водночас посилання скаржника як на підставу для касаційного оскарження на неврахування висновку Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими (відмінними) фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. В даному випадку обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду, і справ, наведених до прикладу позивачем, є відмінними за обсягом і змістом установлених судом фактичних обставин.

Верховний Суд звертає увагу й на те, що доводи касаційної скарги в частині незгоди позивача з висновками суду апеляційної інстанції щодо безтоварності господарських операцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема і у постановах, на які посилається скаржник у касаційні скарзі. Наведені позивачем постанови Верховного Суду ухвалені у адміністративних справах за інших фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, та загалом стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів (оціночний фактор). Обґрунтовуючи свою позицію скаржником зроблено витяги абзаців з судових рішень у справах, у яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції надавав умотивовану оцінку усій сукупності обставин, оскільки надання оцінки кожному окремому аргументу сторони без урахування інших унеможливило б всебічний і об`єктивний розгляд справи.

У контексті наведених скаржником правових позицій Верховного Суду, а також висновків і мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення, колегія суддів КАС ВС вважає за необхідне зазначити, що дійсно, такі обставини, як відсутність окремих документів, які мали б складатися за результатами господарської операції, наявність недоліків у первинних чи інших бухгалтерських документах, недостатня деталізація (опис, перелік) у первинних документах господарської операції тощо не є беззаперечною підставою вважати господарські операції безтоварними. Однак, у своїй сукупності та у сукупності з іншими встановленими у кожній конкретній справі обставинами, такі обставини можуть ставити під обґрунтований сумнів реальність відповідних господарських операцій, що й було враховано судом апеляційної інстанції в цій справі.

Слід зауважити й те, що висновки суду апеляційної інстанції цілком узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, сформованою за наслідками вирішення спорів із подібними правовідносинами (надання контрагентами інформаційно-консультаційних послуг у тій чи іншій сфері правовідносин), зокрема, в частині необхідності максимальної деталізації у документах, що супроводжують укладення правочинів подібного роду. Суд апеляційної інстанції в цій справі означене питання дослідив повною мірою й детально обґрунтував свої юридичні висновки за результатами такого вивчення.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

У зв`язку з цим касаційна скарга підприємства підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2023 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіДіЕй Груп» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська