Рішення

від 12.12.2023 по справі 369/12930/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12930/20

Провадження № 2/369/303/23

РІШЕННЯ

Іменем України

12.12.2023 року м. Київ

11 грудня 2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майн подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 24 вересня 2011 року, мають спільних дітей: ОСОБА_5 , 2015 року народження, та ОСОБА_6 , 2012 року народження. За час спільного проживання ними набуто у власність: квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки ВАЗ , моделі 2121, державний номерний знак НОМЕР_1 ; майнові права на обєкт нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_3 .

Спільне життя не склалось, за рішенням суду їх шлюб розірвано. Після припинення спільного проживання дійти згоди щодо спільного майна вони не можуть. Оскільки майно придбано за час зареєстрованого шлюбу, воно належить подружжю на праві спільної сумісної власності подружжя, частки є рівними. Вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просила суд:

визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

визнати за ОСОБА_4 право власності на транспортний засіб марки ВАЗ , моделі 2121, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на майнові права по об`єкту нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_3 );

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 10510 грн.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатовим Д.Д. від 13 жовтня 2020 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10 грудня 2020 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_4 . Свої позовні вимоги мотивував тим, що дійсно він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2011 року по 2020 рік. За час зареєстрованого шлюбу було придбано майно: квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки ВАЗ , моделі 2121, державний номерний знак НОМЕР_1 ; грошові кошти, внесені по обєкту нерухомості до ЖБК «Другий будівельний кооператив 6», а саме квартири АДРЕСА_3 .

Вказав, що кватира була придбана ним в тому числі й за особисті його кошти, отримані від продажу автомобіля в розмірі 7000 дол.США, який в свою чергу придбав ще за два роки до реєстрації шлюбу з відповідачем. Ці кошти ним сплачені до ЖБК «Трипілля». Вцілому квартира придбана за 246 103,80 грн.: його особисті кошти становлять 56 000 грн., спільні кошти - 190103,80 грн. У цій же квартирі він робив ремонт за власний кошт, тому слід відступити від рівності часток подружжя, визнавши за ним - 3/5 частин, а за ОСОБА_3 - 2/5 частин квартири.

Щодо майнових прав на квартиру, то від договору між ним та ЖБК відмовився, а кооператив повернув йому грошові кошти в розмірі 263 640 грн., тому ОСОБА_3 має право на 50% - 131 820 грн.

Вважає нежитлове приміщення 43а та автомобіль неподільними речами, тому йому слід присудити автомобіль.

Просив суд: визнати за ОСОБА_4 право власності:

-3/5 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-на транспортний засіб марки ВАЗ , моделі 2121, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

-грошові кошти в розмірі 131 820 грн.

визнати за ОСОБА_3 право власності:

-2/5 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

-грошові кошти в розмірі 131 820 грн.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатова Д.Д. від 23 березня 2021 року зустрічний позов прийнято до провадження та об`єднано разом з первісним позовом ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року справу прийнято до провадження судді Ковальчук Л.М.

При розгляді справи ОСОБА_3 неодноразово подавала заяви про зміну предмету позову, остання надійшла 24 січня 2022 року, та були прийнята судом до розгляду.

Позивачка свої вимоги мотивувала тим, що після отримання зустрічного позову, їй стало відомо про фактичний продаж квартири в розмірі 263 640 грн. без її згоди, без її згоди проданий і автомобіль за 64 000 грн., тому вона має право на частину грошових коштів, отриманих від продажу майна. За рішенням суду визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , 2012 року народження, ОСОБА_8 , 2015 року народження, визначено з нею. З відповідача стягуються аліменти в розмірі 1/3 частини доходу відповідача. Такий розмір аліментів не покриває всіх витрат, які забезпечуватимуть дітям фізичний, духовний та всебічний розвиток. Тому при розгляді справи слід відійти від принципу рівності часток подружжя, врахувавши, що автомобіль та розірвання договору по квартирі було здійснено без її згоди, грошові кошти вона не отримувала, виділити їй у власність квартиру та нежитлове приміщення, залишити ОСОБА_4 грошові кошти за автомобіль та повернений пайовий внесок.

Остаточно просила суд:

визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на грошові кошти в розмірі 263 640 грн. за пайовий внесок та в розмірі 64 000 грн. за автомобіль марки ВАЗ , моделі 2121, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

судові витрати покласти на відповідача.

14 лютого 2022 року до суду надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову. Додатково відповідач вказав, що ніколи не вчиняв дій, направлених на приховання, знищення спільного майна. Договір пайового внеску був розірваний, оскільки з 2015 року по 2020 року будівництво не завершено та відсутні були будь-які гарантії щодо подальшого будівництва. Його дії при цьому направлені були на збереження сімейних коштів. Автомобіль на час розгляду справу продав, бо він був старий та потребував значних коштів на його утримання. Продав транспортний засіб за 40 000 грн., тому позивачка має право на частину - 20 000 грн.

Після припинення спільного проживання він перераховував грошові кошти на утримання дітей в розмірі 20 000грн. Але потім він зрозумів неефективне витрачання коштів ОСОБА_3 та почав перераховувати 10 000 грн. Після прийняття рішення про стягнення аліментів він продовжує перераховувати такий розмір, хоча він є вищим за 1\3 частину. Також він несе витрати на купівлю речей, одягу для дітей, повністю їх забезпечує, коли діти з ним. Вважає, що батьки мають рівні обов`язки по утриманню дітей. Крім того, позивачка з дітьми проживає у спільній квартирі, а він виїхав та проживає в іншому місці.

При поділі майна слід врахувати, що у спірній квартирі був зроблений ремонт, її вартість значно зросла та становить більше 800 000 грн., а позивачка визначає його часту вартістю всього 263 640 грн., що порушує рівність сторін. Він не погоджується компенсацією, а вважає за доцільне визначити частки подружжя у майні. Просив відмовити у задоволенні позову та задоволити вимоги за зустрічним позовом.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в судове засідання.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 01 листопада 2023 року справу передано до провадження судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 023 справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 27 листопада 2023 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просили задовольни з підстав, викладених у позові. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, просив провести поділ майна відповідно до вимог зустрічного позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що 24 вересня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 19 березня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Так,згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.

З наданих сторонами доказів не можливо встановити саме з якого часу сторони почали проживати разом та припинили свої відносини, факт сумісного та роздільного проживання. Враховуючи наведене, суд при вирішенні спору про поділ майна подружжя враховує період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 24 вересня 2011 року по 21 квітня 2020 року (дата набрання рішенням суду по справі 759/392/20 визначена з Єдиного реєстру судових рішень).

Щодо відступу від ідеальних часток.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз указаних норм свідчить про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але й інші обставини. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 373/185/21.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОСОБА_3 вказувала, що вони не досягли домовленості про поділ спірного майна, при цьому просила збільшити її частку у спільному майні подружжя з урахуванням проживання з нею спільних неповнолітніх дітей, недостатності призначених судом аліментів на покриття всіх витрат на утримання дітей. Дії відповідача щодо розпорядження спільним майном (повернення пайового внеску, продаж автомобіля) свідчать про приховання спільного майна, витрачання коштів на шкоду інтересам сімї.

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що між сторонами тривали судові спори щодо визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 21 вересня 2021 року визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_3 (справа 759/1093/21). Рішення набрало законної сили 22 жовтня 2021 року.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 02 грудня 2020 року стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини доходів щомісячно до повноліття дітей, починаючи з 01 вересня 2020 року (справа 759/14707/20).

Доказів невиконання судового рішення матеріали справи не містять

Суд враховує, що проживання дітей з позивачем, існування у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачем не доведено. А у разі несплати відповідачем аліментів, позивачка не позбавлена можливості у порядку статті 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), звернутись з позовом про стягнення пені. У разі встановлення обставин, що майно відчужене без її згоди, сторона має право просити стягнути компенсацію вартості такого майна. Позивачем також не подано доказів вчинення відповідачем дій щодо приховання або знищення майна з метою уникнення його поділ. Посилання на те, що він продав майно та приховав грошові кошти, спростовуються запереченнями сторони, за яким відповідач підтверджує відчуження майна та визнає право позивача на його рівну частину. Наявність спору між сторонами щодо розміру такої компенсації не свідчить про приховання або знищення майна.

Тому жодна з наведених позивачем обставин не є підставою для збільшення її частки у спільному майна.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

06 серпня 2015 року ОСОБА_12 отримала свідоцтво про право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено Витягом про реєстрацію прав та їх обтяжень №41888673 від 06 серпня 2015 року.

Також за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення 43а, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно звітів про оцінку майна, зроблений ПП Аспект, вартість квартири оцінена в 28 170 дол. США, що на дату оцінки 13 жовтня 2020 року становило 795 749 грн.: вартість нежитлового приміщення оцінена в розмірі 2280 дол. США, що на дату оцінку 13 жовтня 2020 року становило 64406 грн.

При вирішенні питання про поділ майна суд приймає до уваги саме ці висновки, так як вартість майна, у вказаних звітах, визнана і представником позивача у запереченнях на заяву відповідача про призначення експертизи.

21 вересня 2017 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на автомобіль марки ВАЗ, моделі 2121, державний номерний знак НОМЕР_1 .

12 лютого 2015 року між ЖБК «Другий будівельний кооператив 6» та ОСОБА_4 укладено договір №2/6Б про сплату пайових внесків щодо квартири АДРЕСА_7 .

За заявою ОСОБА_3 від 14 травня 2014 року договір розірваний та йому повернуто грошові кошти в розмірі 263 640 грн.

Оскільки спірне майно придбане за час зареєстрованого шлюбу, відповідач не спростував презумпцію спільності майна та вкладення частини особистих коштів, свої заперечення ґрунтував на продажу автомобіля, тому суд приходить до висновку, що квартира, нежитлове приміщення, автомобіль, пайовий внесок є спільним майном подружжям.

Щодо доводів відповідача про вкладення частини особистих коштів.

Встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належав автомобіль Ford Fiesta, придбаний у 2009 році, тобто до реєстрації шлюбу, та відчужений 19 жовтня 2013 року. При цьому встановити за яку ціну був проданий транспортний засіб не вбачається за можливе, так як докази матеріали справи не містять. Також відсутні докази того, що саме дані кошти були частково вкладені на сплату внесків по договору про сплату пайових внесків. На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач не надав належних та допустимих доказів вкладення особистих коштів та їх розмір у купівлю спірної квартири.

Також встановлено, що автомобіль Ваз відчужений. У матеріалах справи відсутні докази того, що спільний автомобіль був відчужений за згодою ОСОБА_3 . Натомість на час його відчуження, між колишнім подружжям склались напружені стосунки, тривали цивільні спори.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відчуження спірного автомобіля без згоди позивачки та використання коштів на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, що надає право позивачу на отримання половини його вартості (правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах: від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16; від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16).

Вирішуючи питання про розмір компенсації суд керується наступним.

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до положень ч.2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України, при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Поскільки на момент вирішення судом спору автомобіль було відчужено за договором і він не належить подружжю, а належить іншій особі, то майном, яке підлягає розподілу є не автомобіль, а грошові кошти, отримані від його реалізації.

Автомобіль на час прийняття судом справи був відчужений, як вказав ОСОБА_4 , за договором від 02 листопада 2021 року за 40 000 грн. (1/2 частина - 20 000 грн.). Разом з тим, у матеріалах справи відсутній даний договір.

Згідно звіту ФОП ОСОБА_13 вартість автомобіля визначена в розмірі 64000грн.

При визначенні вартості майна, суд приймає до уваги поданий звіт, оскільки інших доказів, які б спростовували поданий звіт матеріали справи не містять. З матеріалів справи не можливо встановити вартість автомобіля на час відчуження. Жодних належних доказів вартості автомобіля відповідно до договору купівлі-продажу, згідно якого було відчужено спірний автомобіль сторонами не надано. Також відповідач не спростував доводів позивача про вартість автомобіля в розмірі 64 000 грн. Тому вартість автомобіля слід визначити відповідно до визначення ринкової вартості, вказаної позивачем у розмірі 64000 грн., оскільки відповідачем не було спростовано та не надано доказів щодо неповноти, неточності, невідповідності та які б спростовували вказану вартість.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року - рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Згідно вимоги ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті вимоги, на які вона посилається, разом з тим відповідачем не надано доказів на спростування тверджень позивача щодо вартості відчуження автомобіля. Будь-яких інших доказів позивачем на спростування вимог позивача суду не надано. Тому позовні вимоги підлягають до задоволення в частині. На підставі викладеного, позивачка має право на половину вартості автомобіля в розмірі 32 000 грн., оскільки підстави для відступу від рівності часток подружжя відсутні.

Оскільки спірне майно (квартира, нежитлове приміщення та пайовий внесок за квартиру) набуте подружжям за час зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти подружжя, тому є спільним майном сторін, їх частки є рівними. Відповідач заперечував щодо сплати йому компенсації за частку у спільній квартирі, тому вимоги в цій частині підлягають до задоволення частково, а саме за сторонами слід визнати право власності по частині за кожним на квартиру АДРЕСА_8 .

Щодо розподілу нежитлового приміщення та грошових коштів в розмірі 327 640 грн. (64 000 грн. автомобіль та 236 640 грн. пайовий внесок). Розмір компенсації становить 163 820 грн.

У зустрічному позові відповідач не заперечує щодо виділу власність позивачці нежитлового приміщення, тому при поділі майна суд нежитлове приміщення виділяє у власність позивачки, та зменшує на відповідну частину виплату компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд враховує, що вартість нежитлового приміщення на час вирішення спору становить 84 067,25 грн. (вартість 2280 дол.США, курс долара на час ухвалення рішення становить 36,8716 грн.), частки - 42 033,63 грн. Оскільки нежитлове приміщення суд виділяє ОСОБА_3 , то з ОСОБА_4 підлягає стягненню компенсації у розмірі 121 786,37 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення поданого позову та зустрічного позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майн подружжя задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості спільного майна в розмірі 121 786,37 грн. (сто двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят шість грн. 37 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог та вимог за зустрічним позовом відмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 15 грудня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ