Рішення

від 11.12.2023 по справі 465/1012/16-ц

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/1012/16-ц

2/465/929/23

РІШЕННЯ

Іменем України

11.12.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секретаря судового засідання Савченко А.К.

розглянувши увідкритому судовому засіданні в залі судуу м.Львові цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» та ТОВ «КНП», з участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки від 12 червня 2014 року укладеного між сторонами, недійсним,-

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» та ТзОВ «КНП» про визнання договору поруки від 12 червня 2014 року укладеного між сторонами, недійсним.Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 16.09.2015р. він, позивач, одержав лист-вимогу №09/09/2015-3 про виконання зобов`язань за кредитним договором № 32/14-р від 12.06.2014р., укладеним між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «КНП», на виконання якого він, позивач, нібито виступає поручителем перед банком за договором поруки б/н від 12.06.2014р., якого він не підписував. Згідно відповіді ПАТ «Кредобанк», отриманої ним, позивачем, 12.10.2015р., банк рекомендував звернутися із заявою до правоохоронних органів із викладенням обставин. В подальшому, він, позивач, отримав позовну заяву про стягнення заборгованості та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором, разом з копіями кредитного договору № 32/14-р від 12.06.2014р., договору поруки від 12.06.2014р. та іншими додатками, відтак лише тоді дізнався зміст вищевказаних договорів. З розділу 2 кредитного договору № 32/14-р від 12.06.2014р. вбачається, що ПАТ «Кредобанк» надав ТОВ «КНП» кредит у сумі 233 000,00 грн. під фіксовану процентну ставку 22% річних та в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «КНП» ним, позивачем, надасться порука. Вказує, що згідно оспорюваного договору поруки від 12.06.2014р., він, позивач, нібито зобов`язався відповідати перед банком за виконання ТОВ «КНП» зобов`язань в повному обсязі. Зазначає, що вищевказаного договору поруки від 12.06.2014р. він не укладав, і не підписував, зобов`язань по виконанню кредитного договору укладеного ТОВ «КНП» з ПАТ «Кредобанк» не брав. Відтак, просить визнати договір поруки від 12.06.2014р., що ніби то укладений між ПАТ «Кредобанк» та ним, позивачем, недійсним.

Відповідно до ухвали від 25 лютого 2016 року у справі відкрито провадження та призначено судовий розгляд.

У поданому запереченні на позовну заяву ПАТ "Кредобанк" просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що позивач є одним із засновників ТОВ «КНП». 12.06.2014р. між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "КНП" укладено кредитний договір №32/14-р, відповідно до якого ПАТ "Кредобанк" надав ТОВ "КНП" кредит у розмірі 233 000 грн. на строк до 11 червня 2015 року. З метою виконання зобов"язань 12.06.2014р. між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 зобов"язався відповідати перед банком за виконання ТОВ "КНП" зобов"язань в повному обсязі. Згідно договору поруки ТОВ "КНП" та ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком. Зазначає, що підписи, ОСОБА_1 , виконані на договорі поруки, паспорті, протоколі зборів учасників товариства, статуті товариства є абсолютно ідентичними. Викликає сумнів, що, будучи засновником товариства "КНП", ОСОБА_1 не знав про інсування та зміст кредитного договору та не підписував оскаржуваний договір.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.02.2017р. клопотання представників відповідачів про зупинення провадження у цивільній справі № №465/1012/16ц, задоволено, зупинено провадження у цивільній справі №465/1012/16 ц до отримання результатів експертизи у кримінальному провадженні № 12015140080003275, зобов"язано представників відповідачів отримати копію висновків експертизи в органах досудового розслідування та за наявності таких, подати до суду з клопотанням про відновлення провадження у цивільній справі.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09.05.2023р. поновлено провадженняу цивільнійсправі №465/1012/16-ц та призначено судове засідання.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, надав аналогічні пояснення, викладені в позовній заяві, просить позов задоволити в повному обсязі.

Представники відповідача, кожен окремо, в судовому засіданні заперечили позов в повному обсязі, вважають позовні вимоги необгрунтованими, просять відмовити в задоволенні позову.

В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, подали заяви, кожен окремо, про розгляд справи за їх відсутності, за наявними матеріалами справи.

У відповідності до вимог п.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріалицивільної справи та з`ясувавши фактичні обставини у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідност. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідност. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідност. 16 ЦК України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

До матеріалів цивільної справи долучено рішення Франківського районного суду м. Львова від 07.11.2016р. у цивільній справі №465/856/16-ц.

Даним рішенням встановлено, що 12 червня 2014 р. між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «КНП» був укладений кредитний договір № 32/14-р., згідно умов якого, Банк надав кредит Товариству в сумі 233 000, 00 грн. на строк до 11 червня 2015 р.

В матеріалах розглядуваної цивільної справи міститься оскаржуваний договір поруки від 12 червня 2014 року, укладений між ПАТ "Кредобанк", ТОВ "КНП" та позивачем ОСОБА_1 , відповідно до умов якого, позивач як поручитель зобов"язується відповідачти перед кредитором за виконання боржником зобов"язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, неустойок, а також усіх інших платежів, які виникають з кредитного договору), за вищезгаданим кредитним договором.

Згідно кредитного договору № 32/14-р. від 12 червня 2014 року, позичальником є ТОВ "КНП" в особі директора Пшеченка Сергія Миколайовича.

В матеріалах цивільної справи міститься ухвала Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2022р. за наслідками розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12015140070002877 від 15.10.2015 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.222, ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.1 ст.388 КК України.

Відповідно до ухвали суду від 27.07.2022р. звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.222, ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.1 ст.388 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

З ухвали суду, яка набрала законної сили, вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 12.06.2014, перебуваючи у приміщенні ПАТ «КРЕДОБАНК», що по вул. Сахарова, 78 у м. Львові, маючи умисел на шахрайство з фінансовими ресурсами, перебуваючи на посаді директора ТзОВ «КНП» відповідно до наказу №3 від 24.12.2003, звернувся в ПАТ «КРЕДОБАНК», з метою отримання кредитних коштів, при цьому, надав працівнику вказаної фінансової установи завідомо неправдиву інформацію, а саме підроблений протокол зборів учасників ТОВ «КНП» №32 від 23.05.2014 та підроблений договір поруки від 12.06.2014 від імені поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що являються співзасновниками такого товариства. 12.06.2014 між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТзОВ «КНП», від імені якого, на підставі наказу №3 від 24.12.2003, діяв директор ОСОБА_2 укладено кредитний договір №32/14-р на суму 233000,00 грн. Згідно з висновком експерта №6/422 від 30.08.2017, підпис від імені ОСОБА_1 , який наявний у графі « ОСОБА_1 » в протоколі зборів учасників ТОВ «КНП» №32 від 23.05.2014 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Дані обставини мають преюдиційне значення для розгляду справи, зважаючи на те, що такі встановлені набутим законної сили судовим рішенням, а саме ухвалою суду Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2022р. за наслідками розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_2 .

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. ст. 213-215 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Встановлення факту не підписання договору (підроблення підпису в договорі) є підставою для визнання такого договору неукладеним, та визнається недійсним.

Статтею 553 ЦК України, передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ст. 203 ЦК України визначено лише загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 ст.216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, тощо.

Зважаючи на те, що позивач заперечує підписання ним договору поруки від 12 червня 2014 року, було відсутнє його волевиявлення як учасника правочину, відтак такий правочин не може бути дійсним в межах цивільного законодавства України.

В даній розглядуваній справі суд вважає встановленим, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться документи, які свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 не підписував договір поруки від 12 червня 2014 року в якості забезпеченння виконання зобов"язань по кредитному договору.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду № 1 від 23.02.2015 «Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов`язання», у разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з невідповідністю його вимогам частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стороною відповідача не надано жодних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо обставин, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги щодо визнання договору поруки від 12 червня 2014 року недійсним.

Згідно з частинами 1, 2статті 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2Постанови пленумуВерховного судуУкраїни №14від 18грудня 2009року «Про судове рішення у цивільній справі»встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (рішенняЄСПЛ від18липня 2006року №63566/00«Проніна протиУкраїни (Proninav.Ukraine)»,§ 23).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі наведеного, керуючись статями 3,10,12,81,89,141, 258-259, 263- 265 ЦПК України,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» та ТОВ «КНП», з участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки від 12 червня 2014 року укладеного між сторонами, недійсним - задоволити.

Визнати недійсним договір поруки, укладений 12 червня 2014 року між ПАТ "Кредобанк", ТОВ "КНП" та ОСОБА_1 .

Стягнути з ПАТ "Кредобанк" (м. Львів, вул. Сахарова 78, код ЄДРПОУ 09807862) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 548 (п"ятсот сорок вісім) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення його повного тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач 1: Публічне акціонерне товариство "Кредобанк", юридична адреса: м. Львів, вул. Сахарова 78, код ЄДРПОУ 09807862;

Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "КНП", юридична адреса: м. Львів, вул. Тернопільська 10, код ЄДРПОУ 32568975;

Третя особа: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя В. Кузь