Рішення

від 11.12.2023 по справі 920/1057/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.12.2023м. СумиСправа № 920/1057/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/1057/23

за позовомПриватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» (вул. Маршала Бірюзова, буд. 27, м. Полтава, 36007; код за ЄДРПОУ 14307417),

до відповідачаДочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020; код за ЄДРПОУ 30991664),

про стягнення 158158,67 грн

установив:

06.09.2023 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 158158,68 грн заборгованості, з якої: 119193,45 грн основний борг, 2958,61 грн 3% річних, 6452,38 грн інфляційні збитки, 29554,23 грн штрафної санкції, а також стягнути з відповідача 18572,38 грн судових витрат (в т.ч.: 2372,38 грн судового збору та 16200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

Ухвалою від 11.09.2023 позовну заяву у справі №920/1057/23 залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 311,62 грн (триста одинадцять грн 62 коп.), а також визначення вірної суми ціни позову.

21.09.2023 на виконання вимог ухвали від 11.09.2023 у справі №920/1057/23 Приватним акціонерним товариством «Полтавський машинобудівний завод» подано заяву № б/н від 18.09.2023 про виконання ухвали, якою надано докази сплати судового збору у сумі 311,62 грн (платіжна інструкція № 21109 від 15.09.2023), а також визначено суму ціни позову, надавши уточнену позовну заяву, відповідно до якої ціна позову складає 158158,67 грн та позивач просить стягнути з відповідача 158158,67 грн заборгованості, з якої: 119193,45 грн основний борг, 2958,61 грн 3% річних, 6452,38 грн інфляційні збитки, 29554,23 грн штрафної санкції, а також стягнути з відповідача 18884,00 грн судових витрат (в т.ч.: 2684,00 грн судового збору та 16200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу). Заява з додатками (вх №5984 від 21.09.2023) долучена до матеріалів справи.

25.09.2023 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач - Дочірнє підприємство «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, Сумська обл., 40020.

Ухвалою від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1057/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

26.09.2023 копія ухвали від 25.09.2023 у справі №920/1057/23 надіслана сторонам відповідно до вимог ч. 6-7 ст. 6 ГПК України за списком розсилки №5943.

23.10.2023 представник позивача надіслав клопотання (вх №6694), в якому представник позивача просить долучити до матеріалів справи платіжні інструкції про оплату послуг адвоката на загальну суму 16200,00 грн, як доказ понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Клопотання з доданими доказами долучено до матеріалів справи.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 02.10.2023 відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідач ні відзиву на позов, ні будь-яких інших клопотань та/або заяв суду не надав.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

24.06.2022 між Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (далі відповідач, продавець) та Приватним акціонерним товариством «Полтавський машинобудівний завод» (далі позивач, покупець) укладено договір №Т3/013-22 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язуються передати у власність покупця, а покупець зобов`язуються прийняти та оплатити продукцію, виготовлену згідно з ТУ, ГОСТів, що надалі іменуються «Товар», на умовах, в порядку та в строки, встановлені цим договором. Найменування кількість, асортимент та ціна товару визначені у Специфікаціях (Додатках), що є невід`ємною частиною договору.

Пунктами 2.1-2.3 договору визначено, що ціна товару зазначена у гривнях на умовах поставки «EXW» (м. Суми. вул. Комарова. 2). Ціна на товар є ринковою, узгодженою та відповідає звичайним цінам. Ціна товару зазначена в Специфікаціях (Додатках). Загальна вартість договору орієнтовно складається з сум Специфікацій (Додатків), які є невід`ємною частиною цього договору.

Ціна товару вказана в гривнях на умовах поставки «EXW» (м. Суми. пул. Комарова. 2). Датою поставки партії товару вважається дата підписання видаткової накладної на кожну погоджену партію товару між продавцем і покупцем. Право власності на товар, ризики випадкової загибелі та псування товару переходять віл продавця до покупця в момент поставки товару (партії товару) (пункти 4.1,4.2 та 4.5 договору).

Згідно з п. 4.4 договору термін поставки товару (партії товару) обговорюється в Специфікаціях (Додатках) цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець здійснює попередню оплату на банківський рахунок продавця в розмірі 100% загальної вартості Специфікації (Додатку): з них авансовий платіж у розмірі 50% від загальної вартості Специфікації (Додатку) протягом 5 банківських днів з дати виставлення продавцем рахунку на оплату. Решта 50% від шкільної вартості Специфікації (Додатку) - після виготовлення товару (партії товару), перед його відвантаженням в термін не більше 5 банківських днів з моменту отримання письмового (факсимільного або електронного повідомлення від продавця про готовність товару (партії товару) до відвантаження та отримання рахунку.

Пунктом 7.6 договору становлено, що зобов`язання продавця щодо передачі товару за договором вважаються виконаними в повному обсязі після поставки товару (партії товару) відповідно до умов. передбачених пунктами 4.1,4.2, 4.5 справжньої угоди. Зобов`язання покупця за договором вважаються виконаними з моменту отримання продавцем оплати за товар в розмірі загальної вартості договору, зазначеної в п. 6.1 справжньої угоди.

Сторона, винна у невиконанні або неналежному виконанні зобов`язань за цим договором, зобов`язана в повному обсязі відшкодувати іншій стороні спричинені збитки (п. 9.1 договору).

Відповідно до п. 9.2 договору у випадку прострочення поставки товару (партії товару) за договором продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 0,3% вартості товару (партії товару) за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня від вартості товару (партії товару) за кожний день прострочення.

Згідно з п. 11.3 договору договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, діє до 31.12.2022. Термін дії договору може бути продовжений шляхом підписання додаткової угоди.

Пунктом 11.12 договору позивач та відповідач передбачили, що сторони домовились про можливість використання документів, отриманих за допомогою факсу, електронної пошти до моменту отримання оригіналів цих документів поштою. Документи, підписані факсовим або електронним способом, мають юридичну силу.

24.06.2022 між позивачем та відповідачем підписана специфікація №1, що є додатком до договору.

Відповідно до специфікації № 1 відповідач поставляє позивачу товар (поковка без мех.обробки, з термообробкою (відпал) сталь 38Х2МЮА (ГОСТ 8479-70) в кількості 4 шт, 1,550 тн, ціна за 1 тн 128165,00 грн, загальна вартість з ПДВ 238386,90 грн.

Пунктами 1-3 специфікації №1 встановлено, що ціна та вартість товару по даній Специфікації приведені на умовах поставки «EXW» - м. Суми, вул. Комарова, 2. Матеріал - сталь 38Х2МЮА, ГОСТ 4543-71. Поковка виготовлена згідно ГОСТ 8479-70 гр.2, НВ?234.

Згідно з п. 4 специфікації №1 строк поставки: 60-75 календарних днів з дати отримання передплати згідно п. 6.1 цього договору.

04.07.2022 на виконання умов договору та специфікації №1 позивач платіжним дорученням №15235 перерахував відповідачу 119193,45 грн, що складає 50% вартості товару.

Як зазначає позивач у позові, відповідач обов`язок щодо поставки товару не виконав.

03.11.2022 на електронну пошту відповідача позивач надіслав претензії №60/032022, в якій в зв`язку з не виконанням умов договору щодо вчасної поставки продукції позивач просив відповідача повернути перерахований позивачем за договором аванс в розмірі 50% в сумі 119193,45 грн.

24.02.2023 засобами поштового зв`язку позивач надіслав відповідачу претензію №60/23, відповідно до якої, у зв`язку із відсутністю поставки товару відповідачем позивачу за специфікацією №1, позивач вимагав у відповідача терміново повернути сплачений за договором аванс в сумі 119193,45 грн.

Унаслідок прострочення відповідачем зобов`язання за договором, виконання таких зобов`язання втратило інтерес для позивача, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача 119193,45 грн авансового платежу, 2958,61 грн 3% річних, 6452,38 грн інфляційні збитки, 29554,23 грн пені.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з купівлі-продажу, які врегульовані § 1 Глави 54 ЦК України.

Частиною першою статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за п. 6.1. договором, в той час як відповідач вимоги щодо своєчасної поставки товару не виконав, чим порушив п. 7.6. договору та п. 4 специфікації № 1 до договору.

Доказів поставки товару відповідачем позивачу за специфікацією №1 відповідач не надав, авансовий платіж позивачу не повернув та позов не спростував, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача авансованого платежу в розмірі 50% вартості товару в сумі 119193,45 грн, що мав бути поставлений відповідачем позивачу за специфікацією № 1 до договору, суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення 2958,61 грн 3% річних та 6452,38 грн інфляційних збитків суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

У силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується специфікацією № 1 від 24.06.2022, що є додатком до договору та платіжним дорученням від 04.07.2022 №15235.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Отже, у даній справі, є всі правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначене кореспондується із висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, де Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Суд зауважує, що до позову позивачем додано дві претензії, перша від 03.11.2022 №60/302022, як зазначає позивач була направлена на електронну пошту відповідача, та друга від 24.02.2023 №60/23, яка була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку 24.02.2023. Водночас суд не приймає до уваги першу претензію, так як у матеріалах справи відсутня офіційна адреса електронної пошти відповідача, яка узгоджена сторонами спору для листування відповідно до п. 11.12. договору.

Враховуючи, що позивач 24.02.2023 направив відповідачу претензію від 24.02.2023 №60/23, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, семиденний строк виконання зобов`язання відповідача сплив 03.03.2023 та враховуючи, що 04.03.2023 це вихідний день, з 06.03.2023 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Таким чином у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини другої статті 530 ЦК України з 06.03.2023.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 6452,38 грн інфляційних збитків за період з листопада 2022 року по липень 2023 року, 2958,61 грн 3% річних за період з 04.11.2022 по 01.09.2023.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних збитків, враховуючи, що строк виконання грошового зобов`язання відповідача настав з 06.03.2023 за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff судом здійснено розрахунок 3% річних за період з 06.03.2023 по 01.09.2023, що склав 1763,41 грн, та розрахунок інфляційних збитків за період з березня 2023 року по липень 2023 року, що склав 2879,79 грн.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1763,41 грн 3% річних за період з 06.03.2023 по 01.09.2023 та 2879,79 грн інфляційних збитків за період з березня 2023 року по липень 2023 року є законними та обґрунтованими та задовольняються судом, в іншій частині щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків суд відмовляє за необґрунтованістю.

Щодо вимоги позивача про стягнення 29554,23 грн штрафної санкції.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства ( ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до п. 9.2 договору у випадку прострочення поставки товару (партії товару) за договором продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 0,3% вартості товару (партії товару) за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня від вартості товару (партії товару) за кожний день прострочення.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині поставки товару, за який позивач перерахував авансовий платіж.

Зобов`язання відповідача поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов`язанням і не набуває характеру грошового.

Пунктом 4 специфікації №1 до договору визначено строк поставки товару 75 календарних днів з дати попередньої оплати.

Враховуючи, що попередню оплату позивач здійснив 04.07.2022 (платіжне доручення від 04.07.2022 №15235) з 05.07.2022 по 17.09.2022 відповідач мав строк для поставки товару. Таким чином, оскільки 18.09.2022 вихідний день, з 19.09.2022 у відповідача настало прострочення зобов`язання з поставки товару, що не є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, з 19.09.2022 по 05.03.2023 відповідач прострочив виконання зобов`язання з поставки товару, що не є грошовим зобов`язанням, оскільки з 06.03.2023, враховуючи вищевикладене по тексту рішення прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення авансового платежу в розумінні статті 625 ЦК України.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку штрафної санкції у розмір 0,3 % від вартості товару, що не має перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, передбаченого п. 9.2 договору, враховуючи встановлений судом період прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, беручи до уваги, що 0,3% штрафу від вартості товару перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff судом здійснено розрахунок штрафної санкції за період з 19.09.2022 по 05.03.2023 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від повної вартості непоставленого товару відповідно до п.9.2 договору, розмір якої склав 54861,64 грн. Разом з тим, вимоги позивача щодо стягнення штрафної санкції відповідно до п. 9.2 договору задовольняються судом в межах заявленої позивачем суми в розмірі 29554,23 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову щодо стягнення з відповідача 119193,45 грн авансового платежу, 29554,23 грн штрафної санкції, 2873,79 грн інфляційних збитків за період з березня 2023 року по липень 2023 року, 1763,41 грн 3% річних за період з 06.03.2023 по 01.09.2023, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині як законні та обґрунтовані. В іншому суд відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

У поданому позові позивач просить стягнути з відповідача 18884,00 грн судових витрат (в т.ч.: 2684,00 грн судового збору та 16200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

Щодо стягнення судового збору.

Позивач, просить стягнути з відповідача 2684,00 грн судового збору, сплата якого підтверджена платіжною інструкцією від 30.08.2023 №20829 в сумі 2372,38 грн та платіжною інструкцією від 15.09.2023 №21109 в сумі 311,62 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи що спір виник з вини відповідача, керуючись нормою ч. 9 ст. 129 ГПК України, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2684,00 грн судового збору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

06.09.2023 при зверненні до суду з позовною заявою, позивачем у позові заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, в які позивачем включено окрім судового збору, 16200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У позовній позивач зауважив, що 09.08.2023 перерахував на картковий рахунок адвоката 5000,00 грн. передплати, повідомивши, що докази перерахунку адвокату гонорару в сумі 11200,00 грн будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК.

23.10.2023 представник позивача надіслав клопотання (вх №6694), в якому представник позивача просить долучити до матеріалів справи платіжні інструкції про оплату послуг адвоката на загальну суму 16200,00 грн, як доказ понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, надавши докази направлення зазначеного клопотання відповідачу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи не містять заявленого відповідачем клопотань щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи додано: 1)договір про надання правничої (правничої) допомоги від 01.08.2023 №б/н, укладений між позивачем та адвокатом Ясниською Оленою Олександрівною; 2)ордер серії ВІ №1164428 від 01.09.2023 виданий на ім`я адвоката Ясниської О.О.; 3)платіжні інструкції: від 09.08.2023 №20582 в сумі 5000,00 грн; від 26.09.2023 №21306 в сумі 5000,00 грн; від 13.10.2023 №217769 в сумі 6000,00 грн; від 16.10.2023 №21778 в сумі 200,00 грн.

Разом з тим, у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд як за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, так і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголосила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Суд встановив, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 920/1057/23 в сумі 16200,00 грн підтверджується договором про надання правової допомоги від 01.08.2023 №б/н укладений між позивачем та адвокатом і платіжними інструкціями на суму 16200,00 грн.

Відповідно до п. 1 договору про надання правової допомоги характер правничої допомоги: представництво та захист інтересів у справі за позовом ПрАТ «Полтавамаш» до ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих груб» про стягнення заборгованості. Зміст доручення: представлення інтересів у господарському сулі (зібрання доказів по справі, написання та подання позову, представлення інтересів в судії). Розмір гонорару складає 16200,00 грн (п. 3.1 договору про надання правової допомоги).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись принципами справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про часткову відмову позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням таких критеріїв, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, завищення розміру вартості послуг адвоката щодо іншої сторони спору, зважаючи на незначну складність справи.

Таким чином, у спірних правовідносинах обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, зважаючи на складність справи, є розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 8000,00 грн. У відшкодуванні понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 8200,00 грн суд відмовляє в їх розподілі за необґрунтованістю.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020; код за ЄДРПОУ 30991664) на користь Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» (вул. Маршала Бірюзова, буд. 27, м. Полтава, 36007; код за ЄДРПОУ 14307417) 119193,45 грн (сто дев`яносто п`ять тисяч сто дев`яносто три грн 45 коп.) основного боргу, 2873,79 грн (дві тисячі вісімсот сімдесят три грн 79 коп.) інфляційних збитків, 1763,41 грн (одна тисяча сімсот шістдесят три грн 41 коп.) 3% річних, 29554,23 грн (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири грн 23 коп.) штрафної санкції, а також 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.) судового збору і 8000,00 грн (вісім тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правову допомогу.

3.В іншому відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення в зв`язку з відпусткою судді Котельницької В.Л. складено та підписано 15.12.2023.

СуддяВ.Л. Котельницька