Постанова

від 05.12.2023 по справі 927/84/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/84/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - не з`явилися,

прокуратури - Підяша О. С.,

третьої особи - Іллюшка О. М. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 (колегія суддів: Скрипка І. М. - головуючий, Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі

за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

до: 1) Дмитрівської селищної ради, 2) Фермерського господарства "Маяк", 3) Фермерського господарства "Давидок",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2019 року керівник Бахмацької місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), Фермерського господарства "Маяк" (далі - ФГ "Маяк"), Фермерського господарства "Давидок" (далі - ФГ "Давидок"), в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки";

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 , а саме договір оренди землі від 04.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:11:000:0378 площею 7,7568 га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що ОСОБА_1 на момент отримання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:11:000:0378 (далі - спірна земельна ділянка) вже скористався своїм правом на отримання земельних ділянок за спрощеною процедурою, а спірну земельну ділянку отримав без проведення земельних торгів; на момент набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки він вже створив ФГ "Маяк" (02.06.2015). Тому, як стверджує Прокурор, спірна земельна ділянка могла бути отримана лише юридичною особою (ФГ "Маяк") та виключно на земельних торгах, а не ОСОБА_1 як фізичною особою. Проте земельні торги з продажу права оренди спірної земельної ділянки не проводилися. Прокурор при цьому посилався на порушення відповідачами положень Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про фермерське господарство". Прокурор також зазначав, що при укладенні договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки не розроблялася, а розмір орендної плати визначено відповідно до середнього розміру нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі, що не відповідає вимогам законодавства.

Обґрунтовуючи підстави для представництва прокурора в суді, Прокурор зазначав, що порушення інтересів держави полягають у протиправному набутті ОСОБА_1 прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам земельного законодавства та Закону України "Про фермерське господарство", а також зазначав про недотримання органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області вимог щодо проведення перевірки волевиявлення суб`єкта, який має намір отримати земельні ділянки, вимогам чинного законодавства. Прокурор стверджував про невжиття Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру заходів щодо усунення допущених порушень при передачі в користування спірної земельної ділянки державної форми власності; нездійснення нею повноважень, наданих державою та визначених у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15; відсутність дієвих заходів з боку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, спрямованих на усунення порушень процедури передання в користування земель сільськогосподарського призначення. Прокурор наголошував, що порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу у залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу речових прав на земельну діялнку на земельних торгах (аукціоні).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 (суддя Книш Н. Ю.) у справі № 927/84/19 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Прокурора в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ФГ "Маяк", ФГ "Давидок" про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 , а саме: договору оренди землі від 04.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:11:000:0378, площею 7,7568, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016).

2.2. Суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 15-1, 122, 124 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що оспорюваний наказ видано ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в межах повноважень.

Суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 як фізична особа, а не як ФГ "Маяк", звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою від 04.12.2015 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства із земель державної власності та із заявою від 08.02.2016 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду; заява від 04.12.2015 відповідала вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" та статті 123 Земельного кодексу України; до заяви були додані передбачені законом документи. Тому суд першої інстанції, посилаючись на вимоги частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що Прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки на момент прийняття оспорюваного наказу.

Суд першої інстанції також зазначив, що аналіз приписів статей 116, 121, 134 Земельного кодексу України свідчить про встановлення на законодавчому рівні обмежень кількості разів реалізації закріпленого Конституцією України права громадян на землю лише у разі набуття права власності на земельну ділянку - один раз щодо кожного з видів використання, будь-яких обмежень щодо кількості земельних ділянок державної або комунальної власності, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства законодавством у сфері земельних відносин не встановлюється. Тому суд дійшов висновку, що існування ФГ "Маяк", заснованого 02.06.2015 ОСОБА_1 після отримання ним у 2015 році в оренду 8 земельних ділянок, не обмежує право ОСОБА_1 як фізичної особи на отримання іншої земельної ділянки з метою створення та ведення іншого фермерського господарства.

Суд першої інстанції також виходив із того, що до звернення Прокурора з цим позовом проведена державна реєстрація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФГ "Давидок"; доказів про те, що вказане фермерське господарство засновано ОСОБА_1 та зареєстровано після укладення цією особою іншого договору оренди землі щодо іншої земельної ділянки, відмінної від спірної, а також доказів, які спростовують факт використання спірної земельної ділянки ФГ "Давидок", Прокурор суду не надав. За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутні підстави для твердження, що надання в оренду спірної земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 мало відбуватися виключно на конкурентних засадах (земельних торгах).

Тому суд першої інстанції зазначив, що Прокурор не довів порушення прав та інтересів держави в особі позивача внаслідок прийняття відповідачем-1 наказу від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", відтак позовні вимоги Прокурора в частині визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" визнав безпідставними та необґрунтованими, а тому відмовив у їх задоволенні.

З огляду на те, що для надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства не вимагалося проведення земельних торгів (аукціону), суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для висновку, що договір оренди землі не відповідає вимогам частини 2 статті 6 Закону України "Про оренду землі". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокурор не довів наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання договору оренди землі від 04.03.2016 недійсним.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 927/84/19 рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 скасоване і прийнято нове рішення, яким позов Прокурора задоволено.

Визнано недійсним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки".

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 , а саме договір оренди землі від 04.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:11:000:0378, площею 7,7568 га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016).

Вирішено стягнути з ФГ "Маяк" на користь Прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Вирішено стягнути з ФГ "Давидок" на користь Прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Вирішено стягнути з ФГ "Маяк" на користь Прокуратури Чернігівської області 2881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Вирішено стягнути з ФГ "Давидок" на користь Прокуратури Чернігівської області 2881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

2.4. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, встановив, що ОСОБА_1 є засновником ФГ "Маяк", у березні 2015 року ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на правах оренди 8 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення ОСОБА_1 у грудні 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Встановивши факт порушення передбаченої Земельним кодексом України процедури отримання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога Прокурора про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки підтверджено порушення встановленої процедури набуття права оренди на землю для створення та ведення фермерського господарства, тому позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 також підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 927/84/19, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 у справі № 927/84/19 залишити в силі.

3.2. ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 16.07.2021 у справі № 917/644/18 та від 09.02.2022 у справі № 922/2399/21, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18, від 11.06.2020 у справі № 761/7719/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21. ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки обставинам і відомостям, зазначеним ОСОБА_1 у заяві про відведення земельної ділянки в оренду, не спростував доводи заявника, наведені щодо обґрунтування розміру земельної ділянки, та перспектив діяльності ФГ "Давидок".

3.3. Керівник Ніжинської окружної прокуратури у відзивах на касаційну скаргу, поданих до Верховного Суду через систему "Електронний суд" та засобами поштового зв`язку, посилається на те, що доводи ОСОБА_1 , викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керівник окружної прокуратури вважає, що Прокурор навів підстави для представництва інтересів держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у цій справі, правильно визначив склад сторін, тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 04.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 25 років орієнтовною площею 12,00 га для ведення фермерського господарства із земель державної власності Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. До заяви були додані: копія паспорта, копія ідентифікаційного коду, копія диплома, схема розташування земельної ділянки.

4.2. Розглянувши заяву ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області видало наказ № 25-502/14-16-сг від 16.01.2016 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідно до якого на підставі статей 151, 93, 122, 123 Земельного кодексу України, статей 13, 15, 21, 23 Закону України "Про оцінку земель", Положення "Про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області", затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 № 12, надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 7 років, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки - 12,00 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (01.02).

4.3. 08.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив затвердити документацію із землеустрою та надати земельну ділянку площею 7,7568 га (кадастровий номер 7420387500:11:000:0378) в оренду терміном на 7 років за рахунок земель резервного фонду державної власності Рубанської сільської ради (за межами населеного пункту). До заяви ОСОБА_1 додав проект землеустрою та витяг із Державного земельного кадастру.

4.4. 22.02.2016 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 видало наказ № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", відповідно до якого, зокрема:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області;

- надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,7568 га (кадастровий номер 7420387500:11:000:0378) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 7 років, розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області;

- встановлено річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки;

- доручено керівнику відділу Держгеокадастру у Бахмацькому районі Чернігівської області укласти договір оренди земельної ділянки.

4.5. 04.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (орендодавець, відповідач-1) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 7,7568 га, в тому числі рілля - 7,7568 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (пункт 1 договору оренди землі).

4.6. Відповідно до пунктів 2, 3, 4 договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 7420387500:11:000:0378, площею 7,7568 га, в тому числі ріллі - 7,7568 га. На земельній ділянці відсутні розміщені об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Форма власності - державна.

4.7. Згідно з пунктом 8 договору оренди землі договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

4.8. Пунктами 15 та 16 договору оренди землі сторони визначили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства.

4.9. 04.03.2016 сторони договору оренди землі склали та підписали акт приймання-передачі об`єкта оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 7,7568 га, у тому числі ріллі 7,7568 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. Земельна ділянка надається для ведення фермерського господарства.

4.10. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наведених в інформаційній довідці № 152834318, право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано 07.04.2016. При цьому суб`єктом іншого речового права - права оренди землі зазначено орендаря ОСОБА_1 .

4.11. 09.08.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань внесений запис № 10401020000001051 про проведення державної реєстрації юридичної особи - ФГ "Давидок", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 14.08.2018.

4.12. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що звернення ОСОБА_1 04.12.2015 до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, оскільки в березні 2015 року ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди 8 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області.

4.13. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час повторного звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки в оренду терміном на 25 років площею 3 га для ведення фермерського господарства із земель державної власності Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, позивач був засновником ФГ "Маяк", що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, дата та номер запису у реєстрі - 02.06.2015, 10401020000000923.

Для створення зазначеного фермерського господарства ОСОБА_1 одержав на умовах оренди такі земельні ділянки:

- кадастровий номер 7420387500:11:000:0325, площею 11,2027 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:11:000:0348, площею 23,1061 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:07:000:0689, площею 10 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 07.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:07:000:0686, площею 15,2789 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 06.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:07:000:0687, площею 21,5766 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:11:000:0372, площею 10,1725 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 08.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:11:000:0373, площею 21,0011 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області);

- кадастровий номер 7420387500:11:000:0347, площею 10,1043 га (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 06.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.14. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", а також наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 .

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та визнання недійним договору оренди землі від 04.03.2016. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на порушення відповідачами встановленої процедури набуття права оренди на землю для створення та ведення фермерського господарства.

5.4. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.5. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

5.6. За змістом частин 1-3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

5.7. Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

5.8. За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

5.9. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

5.10. Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

5.11. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

5.12. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

5.13. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

5.14. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

5.15. У справі № 927/84/19, що розглядається, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 15-1, 122, 124 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що оспорюваний наказ видано ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України. Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурор не довів порушення прав та інтересів держави в особі позивача внаслідок прийняття ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", тому позовні вимоги Прокурора в частині визнання недійсним та скасування оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. З огляду на те, що для надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства не вимагалося проведення земельних торгів (аукціону), суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для висновку, що оспорюваний договір оренди землі не відповідає вимогам частини 2 статті 6 Закону України "Про оренду землі". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокурор не довів наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання договору оренди землі від 04.03.2016 недійсним.

5.16. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, встановив, що ОСОБА_1 є засновником ФГ "Маяк", у березні 2015 року ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на правах оренди 8 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення ОСОБА_1 у грудні 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Встановивши факт порушення передбаченої Земельним кодексом України процедури отримання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога Прокурора про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки підтверджено порушення встановленої процедури набуття права оренди на землю для створення та ведення фермерського господарства, тому позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 також підлягають задоволенню.

5.17. ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.18. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.19. Скаржник вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 16.07.2021 у справі № 917/644/18 (відсутня в ЄДРСР) та від 09.02.2022 у справі № 922/2399/21, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18, від 11.06.2020 у справі № 761/7719/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

5.20. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.21. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.22. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.23. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися з огляду на таке.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави

5.24. Скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської райдержадміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів Суд виклав такі висновки щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру":

"41…Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

…43…Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

45. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

…47. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно".

5.25. Колегія суддів установила, що у справі № 912/2385/18 апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, позовну заяву прокурора залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, зазначив, що прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Устинівською районною державною адміністрацією та Східним офісом Держаудитслужби, а також обґрунтував порушення інтересів держави.

5.26. За твердженням скаржника, у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 (за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України до Дослідної станції "Маяк" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремавтокомплект-Сервіс" про визнання договорів недійсними), у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 922/2399/21 (за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Сільськогосподарського кооперативу "Україна" по виробництву, заготівлі, зберіганню та реалізації сільськогосподарської продукції про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки) Верховний Суд зазначив про те, що, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен дати оцінку не тільки виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й оцінити наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, стосовно попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

5.27. У справі № 927/1099/20 Верховний Суд зазначив, що суди належним чином дослідили та перевірили наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Національної академії аграрних наук України, яка, незважаючи на очевидний характер порушень, була належним чином повідомленою про їх існування, але захист прав і законних інтересів держави не здійснила, і така бездіяльність уповноваженого органу стала підставою для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі позивача.

5.28. У справі № 922/2399/21 апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, позовну заяву прокурора залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. При цьому Верховний Суд визнав передчасним висновок суду апеляційної інстанції про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Верховний Суд зауважив, що прокурор повідомив Солоницівську селищну раду про намір звернутися в її інтересах із позовною заявою до суду, однак про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів Солоницівська селищна рада не заявила, і такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.

5.29. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". За змістом цієї статті представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

5.30. У справі № 927/84/19, що розглядається, Прокурор подав позов в інтересах держави та визначив орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр). Прокурор обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастр, посилаючись на те, що у цій справі наявний як державний, так і суспільний інтерес. Прокурор стверджував про бездіяльність Держгеокадастру, який є центральним органом виконавчої влади, має право проводити перевірки діяльності своїх територіальних органів, та зазначав про невжиття Держгеокадастром заходів щодо усунення порушень, допущених при наданні у користування спірної земельної ділянки, та невикористання своїх повноважень наданих йому державою та визначених у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (далі - Положення).

5.31. Суди попередніх інстанцій встановили, що, обґрунтовуючи підстави для звернення з цим позовом до суду, Прокурор стверджував, що порушення порядку набуття речових прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні); позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах; визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою державної власності без урахування нормативної грошової оцінки завдає державі збитки. Суди зазначили, що Прокурор констатував: порушення інтересів держави у протиправному набутті особою прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону; порушення відповідачами положень земельного законодавства; передачу в оренду Давидку І. П. земельної ділянки державної форми власності за ціною, визначеною без урахування нормативної грошової оцінки щодо конкретної земельної ділянки (об`єкта оренди).

5.32. Отже, суди попередніх інстанцій у справі № 927/84/19, що розглядається, встановили, що Прокурор обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастру та дійшли обґрунтованого висновку, що наведені Прокурором обставини в сукупності свідчать про наявність достатніх підстав для здійснення захисту інтересів держави Прокурором.

5.33. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 09.02.2022 у справі № 922/2399/21 щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", не підтвердилися, оскільки Прокурор при зверненні з позовом до суду навів підстави для представництва інтересів держави (нездійснення захисту інтересів держави позивачем), навів підстави для звернення з позовом (протиправне набуття юридичною особою прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону; порушення відповідачами положень земельного законодавства; передача в оренду Давидку І. П. земельної ділянки державної форми власності за ціною, визначеною без урахування нормативної грошової оцінки щодо конкретної земельної ділянки), чим обґрунтував порушення інтересів держави.

5.34. Крім того, колегія суддів зазначає, що статтею 187 Земельного кодексу України унормовано, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 188 цього ж Кодексу (в редакції, яка діяла станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом) державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з абзацом 4 статті 152 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (у відповідній редакції) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 251 пункту 4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

5.35. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 дійшла висновку про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

5.36. Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги Давидка І. П. про те, що провадження у цій справі було відкрито безпідставно, і Прокурор неправильно визначив позивача, в інтересах якого заявлено позов, оскільки повноваження щодо здійснення контролю за законністю використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюються Держгеокадастром, тому органи Держгеокадастру наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами, а отже, Прокурор правильно визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Щодо позовних вимог Прокурора до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання недійсним та скасування наказу

5.37. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області були заявлені до неналежного відповідача - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

5.38. Скаржник при цьому зазначає, що у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у постанові від 07.09.2020 Суд дійшов таких висновків:

"21. Аналіз вказаного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (Відповідач 1) є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Позивача) і яке створено саме з метою реалізації повноважень останньої на території Полтавської області .

22. Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію, за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі є одна і так ж особа - Держгеокадастр.

…24.1. Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку, за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору як такого.

25. Перевіряючи матеріали позовної заяви прокурора у даній справі, суди попередніх інстанцій наведеного також не врахували і виходили з того, що обраний прокурором орган є компетентним та належним.

26. Але, враховуючи те, що в ході розгляду матеріалів позовної заяви суди встановили, що прокурором при зверненні з нею до суду не зазначено причин неможливості здійснення Позивачем захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, не наведено доказів того, що відповідний орган не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом, а також те, що відповідачами у справі є ще дві особи, дійшли правильного висновку про необхідність повернення позовної заяви, адже недотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури у будь-якому випадку свідчить про відсутність підтвердження підстав для представництва інтересів держави у суді".

5.39. У справі № 917/468/19 місцевий господарський суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, позовну заяву та додані до неї матеріали повернув заступнику керівника Лубенської місцевої прокуратури на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд залишив без змін судові рішення у справі № 917/468/19. У справі № 917/468/19 суди встановили, що відповідачами у справі є ще дві особи, а також прокурор при зверненні до суду з позовом не зазначив причин неможливості здійснення позивачем захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку та не надав доказів про те, що відповідний орган не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави. Враховуючи зазначене, Верховний Суд констатував, що суди дійшли правильного висновку про повернення позовної заяви прокурора, оскільки недотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури у будь-якому випадку свідчить про відсутність підтвердження підстав для представництва інтересів держави у суді. При цьому Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа.

5.40. У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, на яку посилається скаржник, за позовом першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Ладагро", Фермерського господарства "ІРЗУ" про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку Суд дійшов таких висновків:

"5.36. Аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (Відповідач-1) є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і яке створено саме з метою реалізація повноважень останньої на території Харківської області.

5.37. В свою чергу, пред`явлення позову до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області із визначенням в якості органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, фактично створить ситуацію, за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі буде одна і та ж сама особа - Держгеокадастр, тобто фактично позов буде заявлено до самого себе, що є неприпустимим з погляду на логіку господарського процесуального законодавства".

5.41. У справі № 922/708/19 Верховний Суд, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду про повернення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та постанову апеляційного господарського суду у справі № 922/708/19, виходив із того, що суди мали оцінити наявність підстав для звернення до суду прокурора саме як самостійного позивача.

5.42. Скаржник стверджує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (за позовом Національного банку України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень про звільнення з-під арешту нерухомого майна) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 № 640/22013/18 (за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Харківської районної державної адміністрації Харківської області про відновлення прав іпотекодержателя та зобов`язання вчинити дії) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача у справі є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.43. Колегія суддів зазначає, що у справі № 905/386/18 Національний банк України як іпотекодержатель, який має переважне право вимоги перед іншими особами для задоволення своїх вимог, пред`явив позовні вимоги до Міністерства юстиції України, яке, за висновком судів, не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт. Тому Верховний Суд у справі № 905/386/18 зазначив, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у цій справі, скасував судові рішення та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

5.44. У справі № 640/22013/18 місцевий районний суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що вимоги позивача не є похідними від спору щодо нерухомого майна, мають публічно-правовий характер, а тому спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу місцевого суду. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, оскільки зазначила, що спір позивача з іпотекодавцем і третьою особою щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, позичальником за яким є фізична особа, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

5.45. За твердженням скаржника, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 761/7719/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформації, та зобов`язання її спростувати Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, обґрунтованість підстав для визнання недійсним наказу та договору суд не повинен перевіряти.

5.46. Колегія суддів зазначає, що у справі № 927/84/19 Прокурор визначив одним із відповідачів, зокрема, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, який є територіальним органом Держгеокадастру (позивача), та який створено саме з метою реалізації повноважень Держгеокадастру на території Чернігівської області. Також Прокурор звернувся з вимогами про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 до ФГ "Маяк" та ФГ "Давидок".

5.47 Згідно з пунктом 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За змістом Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (чинного на час звернення прокурора до суду з цим позовом), ГУ Держгеокадастру в області є територіальним органом Держгеокадастру та йому підпорядковане. Відповідно до пункту 3 цього положення завданням ГУ є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Як уже зазначалося, ГУ Держгеокадастру, яке прокурор визначив одним із відповідачів у цій справі, є територіальним органом Держгеокадастру (позивача), який створено саме з метою реалізації повноважень Держгеокадастру на території Чернігівської області.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

5.48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

5.49. Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

5.50. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

5.51. У цій справі Прокурор заявив вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (Прокурором в особі Держгеокадастру) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру), що не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Таким чином, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібні висновки щодо неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за участю органів державної влади, зокрема ГУ Держгеокадастру, наведено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.52. Таким чином, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, підтвердилися.

5.53. Разом з тим колегія суддів зазначає, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Проте, вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував.

5.54. За змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5.55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 виснувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.56. Зважаючи на висновки викладені у вказаних постановах Верховного Суду, беручи до уваги те, що Прокурор звернувся з позовом у справі № 927/84/19 в інтересах держави в особі Держгеокадастру та пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, і в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг та залишення в силі рішення місцевого господарського суду в цій частині про відмову у позові Прокурора, однак з мотивів, викладених у цій постанові.

Щодо позовних вимог Прокурора до ФГ "Маяк"

5.57. Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

5.58. Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

5.59. За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають свої інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

5.60. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві.

Таким чином, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).

5.61. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.62. Колегія суддів установила, що у справі № 927/84/19, що розглядається, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 здійснено заміну відповідача-1 з ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на його правонаступника - Дмитрівську селищну раду відповідно до положень статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 14.01.2021 № 4-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Дмитрівській територіальній громаді передано у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 381,7327 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Дмитрівської територіальної громади Бахмацького району Чернігівської області. Згідно з додатком до акта приймання-передачі спірна земельна ділянка за кадастровим номером 7420387500:11:000:0378 увійшла до складу згаданих земельних ділянок.

Оскільки до передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність Дмитрівської селищної ради власником спірної земельної ділянки було ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність заміни попереднього власника вказаної земельної ділянки - відповідача-1 на нового власника спірної земельної ділянки - Дмитрівську селищну раду, до якої відповідно до закону перейшли усі права та обов`язки попереднього власника.

Отже, відповідачами у справі № 927/84/19, що розглядається, стали Дмитрівська селищна рада, ФГ "Давидок", ФГ "Маяк".

5.63. У цій справі Прокурор обґрунтовував позовні вимоги, зокрема тим, що ОСОБА_1 незаконно додатково отримав у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Прокурор зазначав і суд апеляційної інстанції з`ясував, що раніше ОСОБА_1 вже надавалися в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області саме для ведення фермерського господарства, тобто право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 уже було реалізовано. При цьому раніше надані йому земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства використовуються створеним ним у 2015 році ФГ "Маяк", а набута ним спірна земельна ділянка використовується створеним ОСОБА_1 у 2018 році ФГ "Давидок".

Таким чином, заявлені Прокурором у цій справі вимоги не стосуються ФГ "Маяк", визначеного Прокурором одним із відповідачів у справі; право на отримання ФГ "Маяк" земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства Прокурор не оскаржував; обставин порушення вимог закону з боку ФГ "Маяк" суд апеляційної інстанції не встановив і Прокурор у позові таких обставин не зазначив.

5.64. Оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував належний суб`єктний склад сторін у справі, тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог Прокурора до ФГ "Маяк" про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 ухвалена з порушенням вимог статей 45, 47 Господарського процесуального кодексу України. Тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції і в частині задоволення позову, заявленого до ФГ "Маяк", із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові з мотивів, викладених у цій постанові, а також про скасування оскаржуваної постанови в частині стягнення з ФГ "Маяк" судового збору.

5.65. Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

Щодо вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016

5.66. Натомість колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 з огляду на таке.

5.67. За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 вказаного Кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.68. Таким чином, у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням приписів статей 1, 2, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", дійшла висновку про те, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

5.69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (у подібних правовідносинах) вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі № 376/331/16-ц).

5.70. Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

5.71. Суд апеляційної інстанції у справі № 927/84/19 установив, що звернення ОСОБА_1 04.12.2015 до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, у березні 2015 року ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на правах оренди 8 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області і був засновником ФГ "Маяк". Суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що ОСОБА_1 є засновником ФГ "Маяк", дійшов висновку, що його звернення у грудні 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.

5.72. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки підтверджено порушення встановленої процедури набуття права оренди на землю для створення та ведення фермерського господарства, а спірний наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, який став підставою для укладення між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 договору оренди землі, прийнятий з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", то позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 також підлягають задоволенню.

5.73. Наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції дослідив підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення ним фермерського господарства, встановив обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою та констатував порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

5.74. Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.75. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 236 Цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

5.76. Колегія суддів зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції з`ясував порушення порядку набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, а також установив, що спірний накази ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, який став підставою для укладення між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 04.03.2016, прийнятий з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016.

5.77. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Зазначеною нормою передбачено здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

При цьому за змістом частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас відповідно до частини 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Посилання скаржника на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, колегія суддів відхиляє, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником положень земельного законодавства. Землі фермерського господарства мають особливий правовий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентній) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в разі переданого на судовий розгляд спору - судом, що у наведеному випадку і було здійснено судом апеляційної інстанції.

Щодо дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

5.78. Скаржник також у касаційній скарзі зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

5.79. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров`я України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег" про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна.

5.80. Спір у справі № 48/340 виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передане відповідачам. Позивач вважав порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передачі майна, а інтерес позивача полягав у поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Велика Палата Верховного Суду у справі № 48/340 зазначила, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину; норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі; не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У справі № 48/340 Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для задоволення вимоги прокурора про визнання права власності держави і вимоги про визнання недійсним договору щодо відчуження спірного майна. Верховний Суд також дійшов висновку, що відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України держава не вправі витребувати спірне майно від Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", який як добросовісний набувач набув на нього права власника, тому дійшла висновку про відмову в задоволенні віндикаційної вимоги позивача. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду ухвалила нове рішення у справі, яким відмовила у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва.

5.81. Верховний Суд установив, що у справі № 48/340 ЄСПЛ Рішенням від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" визнав прийнятною скаргу Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині щодо втручання в майнові права заявника (мирне володіння майном).

5.82. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Світловодської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світенергоресурс" про визнання недійсними рішення та договору і зобов`язання повернути земельну ділянку.

5.83. Колегія суддів зазначає, що у справі № 912/2797/21 спірним було питання, чи може бути визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з підстав визначення орендної плати в ньому без застосування нормативної грошової оцінки такої ділянки за обставин неможливості визначення уповноваженим державою органом нормативної грошової оцінки землі внаслідок неналежного урядування компетентними державними органами, зокрема, невизначення меж населеного пункту, в якому розташована така земельна ділянка. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи рішення у справі № 912/2797/21, зазначила про те, що визнання договору оренди земельної ділянки недійсним у цьому випадку матиме негативні наслідки як для органу місцевого самоврядування, який діє як власник майна, так і для орендаря. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор не довів підстав, за яких може бути виправданим втручання у майнове право відповідача-2 на оренду землі, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор.

5.84. Колегія суддів зазначає, що у справі № 927/84/19, на відміну від справ № 48/340, № 912/2797/21, спірні правовідносини виникли у зв`язку повторним зверненням ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру щодо отримання в користування спірної земельної ділянки державної форми власності на території Чернігівської області. Крім того, на час цього повторного звернення ОСОБА_1 до ГУ у Чернігівській області, ОСОБА_1 був засновником ФГ "Маяк".

5.85. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника у цій частині. При цьому Верховний Суд виходить з такого.

5.86. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

5.87. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якої необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 915/1912/19, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

5.88. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16).

5.89. При цьому висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 924/82/20).

5.90. Водночас у справі № 927/84/19 апеляційний господарський суд установив, що у наведеному випадку мало місце повторне отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення в користування для ведення фермерського господарства у спрощеному порядку поза межами обов`язкової процедури земельних торгів. Тому з урахуванням фактичних обставин у справі № 927/84/19, що розглядається, суд апеляційної інстанції не здійснив непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння спірною земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_1 не набув це право у законний спосіб.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.91. ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам і відомостям, зазначеним ОСОБА_1 у заяві про відведення земельної ділянки в оренду, не спростував доводи заявника, наведені щодо обґрунтування розміру земельної ділянки та перспектив діяльності ФГ "Давидок".

5.92. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.93. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.94. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.95. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

5.96. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22).

5.97. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції в межах позовних вимог Прокурора встановив зміст правовідносин (права та обов`язки сторін) та визначив правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 є засновником ФГ "Маяк" та отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства в березні 2015 року, тому зазначив, що звернення ОСОБА_1 у грудні 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить нормам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

5.98. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, на які посилалися сторони у цій справі, дослідив докази, які значення для правильного вирішення цієї справи, а викладені у пункті 5.63 цієї постанови доводи скаржника наведеного не спростовують та не свідчать у цьому випадку про порушення норм процесуального права апеляційним господарським судом.

5.99. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.3. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.4. Колегія суддів, розглянувши в межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 308 та статті 312 Господарського процесуального кодексу України оскаржувану постанову слід скасувати в частині: задоволення позову Прокурора про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки"; задоволення позову Прокурора до ФГ "Маяк"; стягнення з ФГ "Маяк" на користь Прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 2881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки постанова суду апеляційної інстанції у цій частині ухвалена з порушенням положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 45, 47 Господарського процесуального кодексу України, та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 у справі № 927/84/19 у цій частині з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 927/84/19 скасувати в частині:

- визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки",

- задоволення позову до Фермерського господарства "Маяк",

- стягнення з Фермерського господарства "Маяк" на користь Прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору за подання позовної заяви,

- стягнення з Фермерського господарства "Маяк" на користь Прокуратури Чернігівської області 2881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 у справі № 927/84/19 залишити в силі в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2505/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та в частині відмови у позові до Фермерського господарства "Маяк" з мотивів, викладених у цій постанові.

4. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 927/84/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак