Постанова

від 13.12.2023 по справі 925/569/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р. Справа№ 925/569/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Кривця Сергія Миколайовича

на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023

у справі № 925/569/23 (суддя Гладун А.І.)

за позовом Смілянської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Ткаченко Юрія Миколайовича (відповідач - 1),

Фізичної особи - підприємця Кривець Сергія Миколайовича (відповідач - 2)

про стягнення 1253296,30 грн безпідставно збережених коштів,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Смілянська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Ткаченка Юрія Миколайовича (далі - ФОП Ткаченко Ю.М.) та Фізичної особи - підприємця Кривця Сергія Миколайовича (далі - ФОП Кривець С.М.) про стягнення з:

- Фізичної особи - підприємця Ткаченка Юрія Миколайовича (далі - ФОП Ткаченко Ю.М.) безпідставно збережених коштів в розмірі несплаченої орендної плати за користування частиною земельної ділянки площею 1,9728 га з кадастровим номером 7110500000:06:003:0092, загальною площею 2,94453 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за період з 21.04.2020 по 20.04.2023 у розмірі 725355,15 грн, 95907,86 грн інфляційних втрат та 18211,11 грн 3% річних, нарахованих за період з 21.04.2020 по 20.04.2023 за прострочення виконання грошового зобов`язання;

- Фізичної особи - підприємця Кривця Сергія Миколайовича (далі - ФОП Кривець С.М.) безпідставно збережених кошти в розмірі несплаченої орендної плати за користування частиною земельної ділянки площею 0,9725 га з кадастровим номером 7110500000:06:003:0092, загальною площею 2,94453 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за період з 21.04.2020 по 20.04.2023 у розмірі 357566,75 грн, 47278,18 грн інфляційних втрат та 8977,25 грн 3% річних за період з 21.04.2020 по 20.04.2023 за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі 1, 2 є співвласниками нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Сміла, якою відповідачі фактично користуються, не укладаючи договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим останні за період з 21.04.2020 по 20.04.2023 безпідставно набули кошти у вигляді несплаченої орендної плати, яка підлягає поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Черкаської обласні від 19.07.2023 у справі №925/569/23 позовні вимоги Ради задоволено частково, стягнуто з ФОП Ткаченка Ю.М. безпідставно збережених коштів у розмірі 612670,60 грн, 15140,99 грн 3% річних, 9446,72 грн витрат зі сплати судового збору, а з ФОП Кривця С.М. - безпідставно збережених коштів у розмірі 302 018,47 грн, 7 463,81 грн, 3% річних та 4 652,87 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення вмотивовано користуванням відповідачами 1, 2 без достатньої правової підстави спірною земельною ділянкою загальною площею 2,94453 га згідно з актом розподілу її користуванням (ФОП Ткаченко Ю.М. площею 0,9725 га, ФОП Кривець С.М. площею 1,9728 га), внаслідок чого відповідачі за рахунок власника земельної ділянки (Ради) зберегли у себе кошти, які мали сплатити за фактичне користування нею, відтак в силу приписів частини 1 статті 1212 ЦК України останні зобов`язані повернути вказані кошти позивачеві; розмір безпідставно збережених коштів необхідно розраховувати, виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 2023 рік у розмірі 12032463,67 грн, а за 2020-2022 роки у розмірі 9951234,13 грн; за розрахунком суду обґрунтований розмір безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача-1 становить 612617,60 грн, 3% річних - 15140,99 грн, а з відповідача-2 - 302018,47 грн безпідставно збережених коштів та 7463,81 грн 3% річних; у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат було відмовлено, оскільки при індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки та визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки на наступний рік застосовується індекс споживчих цін за минулий рік, а тому одночасна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки призведе до подвійного збільшення орендної плати на величину індексу інфляції.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ФОП Кривець С.М. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення відносно нього та постановити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без належного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт використання відповідачем-2 спірної земельної ділянки в межах 0,97 га; апелянтом використовуються лише приміщення, які належать останньому на праві власності та розташовані на вказаній земельній ділянці; у порушення приписів статті 74 ГПК України, суд неправомірно поклав на скаржника обов`язок спростовувати всі твердження Ради; суд дійшов необґрунтованого висновку щодо нарахування відповідачу-2 орендної плати за земельну ділянку площею 0,97 га; орендна плата має сплачуватися пропорційно до частки у праві власності на нерухоме майно: відповідач-1 - 9/10, відповідач-2 - 1/10; акт встановлення порядку користування земельною ділянкою не є належним доказом, оскільки на земельній ділянці площею 0,97 га розташовані об`єкти нерухомості, які належать на праві власності відповідачу-1, а сам акт не фіксував факт використання земельної ділянки, а лише встановлював можливий порядок її використання після укладення договору оренди, який так і не був укладений; розрахунок суми безпідставно отриманих коштів у період з 21.04.2020 по 20.04.2023 є необґрунтований, оскільки за період 2020-2021 роки було взято розмір нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки станом на 2022 рік.

В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке обґрунтоване скрутним матеріальним становищем апелянта під час воєнного стану в Україні.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 апеляційну скаргу ФОП Кривця С.М. передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/569/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ФОП Кривця С.М. на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023 у справі №925/569/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.

11.09.2023 матеріали справи № 925/569/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та залишено її без руху, надавши скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

09.10.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Кривця С.М. на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023 у справі №925/569/23 та призначено її розгляд на 15.11.2023; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 03.11.2023.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Рада зауважила, що апелянтом не надано будь-яких доказів, які б спростовували б факт спільного користування земельною ділянкою площею 2,9453 га та розміру земельної ділянки, якою користується безпосередньо ФОП Кривець С.М.; підписуючи акт користування спірної земельної ділянки, скаржник погодився на користування її частиною площею 0,9725 га; стаття 20 Закону України "Про оцінку земель" не встановлює обов`язку надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний календарний рік упродовж спірного періоду, тобто на час звернення заявників чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

15.11.2023 розгляд справи № 925/569/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючої судді Мальченко А.О. та судді Козир Т.П. на навчанні.

Після повернення суддів з навчання, колегія суддів вважає за можливе призначити розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 розгляд апеляційної скарги ФОП Кривця С.М. на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023 у справі №925/569/23 призначено на 06.12.2023.

05.12.2023 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Смілянської міської ради надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №925/569/23 оголошено перерву до 13.12.2023.

08.12.2023 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Ради надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі №925/569/23 вищезазначене клопотання було задоволено.

Відповідач-1 не скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судові засідання ФОП Ткаченко Ю.М. явку своїх уповноважених представників не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З метою повідомлення відповідача-1 про розгляд апеляційної скарги та про його право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, копії ухвал суду були направлені рекомендованою кореспонденцією на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 20700, Черкаська область, місто Сміла, вулиця Нахімова, будинок 4.

Проте конверт разом із копією ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у даній справі повернулися без вручення ФОП Ткаченку Ю.М. у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

У зв`язку з цим колегія суддів зауважує, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місця проживання фізичних осіб-підприємців на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та у постанові від 23.11.2023 у справі №215/7312/20.

Оскільки копії ухвал суду у повній відповідності до вимог процесуального закону були направлені на офіційно зареєстровану адресу суб`єкта підприємницької діяльності, тому суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача-1 про розгляд апеляційної скарги.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає недопустимим відкладення розгляду справи через неотримання учасником справи судової кореспонденції, надісланої у передбачений законом спосіб та на вірну адресу, оскільки такі дії суду можуть призвести до порушення процесуальних строків перегляду рішення у суді апеляційної інстанції та неправомірного затягування судового процесу, що матиме наслідком порушення прав інших учасників справи.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача-1, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 13.12.2023 представник відповідача-2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині стягнення відносно апелянта та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

13.12.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати з ФОП Кривця С.М. та нарахованих 3% річних. Не є предметом апеляційного перегляду рішення в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати та нарахованих 3% річних з ФОП Ткаченка Ю.М., а також в частині відмови у стягненні з відповідачів 1, 2 інфляційних втрат.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 25.03.2010 Ткаченко Юрій Миколайович на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на комплекс нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 (а.с. 18-21 том 1). Право власності Ткаченка Ю.М. зареєстровано 26.05.2010. (а.с. 22 том 1).

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу нерухоме майно розташоване на земельній ділянці державної власності площею 2,9816 га, кадастровий номер 7110500000:06:003:0092, що належить на праві постійного користування ВАТ "Південьзахідшляхбуд".

30.08.2011 Рада прийняла рішення №12-77/VI, яким надала дозвіл ФОП Ткаченку Ю.М. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,9439 га під комплекс нежитлових будівель виробничої бази по АДРЕСА_1 в оренду строком на 10 років (а.с. 23 том 1).

27.06.2013 Рада прийняла рішення №40-26/VI, яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надала ФОП Ткаченку Ю.М. в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) під комплекс нежитлових будівель виробничої бази по АДРЕСА_1 в оренду з цільовим призначенням землі промисловості (а.с. 24 том 1).

12.09.2018 між ФОП Ткаченком Ю.М. (продавець) та ФОП Кривцем С.М. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцю 1/10 частини комплексу нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 а саме: сторожова, що позначена на технічному плані будівлі під літ. З, склад (76/100) частини під літ. И, прибудову під літ. И, убиральня під літ. І, ворота № 1 та огорожа (26/100) частини під № 3. (а.с. 25-26 том 2).

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу ця частина комплексу нежитлових будівель знаходиться на земельній ділянці площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) та перебуває у користуванні продавця (Ткаченка Ю.М.).

12.09.2018 проведено державну реєстрацію набуття Кривцем С.М. права спільної часткової власності на 1/10 частини комплексу нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 (а. с. 27 том 1).

18.09.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписано акт розподілу користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092), відповідно до якого ФОП Ткаченко Ю.М. користується частиною земельної ділянки площею 1,9728 га, а ФОП Кривець С.М. частиною земельної ділянки площею 0,9725 га (а.с. 28 том 1).

18.09.2018 відповідачі 1, 2 спільно звернулися до Ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки у АДРЕСА_1 площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) в орендну на 49 років: ФОП Ткаченку Ю.М. площею 1,9728 га для виробництва кукурудзяних паличок та сухариків, борошняних виробів, а ФОП Кривцю С.М. площею 0,9725 га під реконструкцію складу під лісопильне та стругальне виробництво (а.с. 29-62 том 1).

29.11.2018 Рада прийняла рішення №83-28/VIІ, яким надала ФОП Ткаченку Ю.М. та ФОП Кривцю С.М. дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) з визначенням частин ділянки та встановленням наступного порядку користування: площею 0,9725 га під реконструкцію складу під лісопильне та стругальне виробництво; площею 1,9728 га для виробництва кукурудзяних паличок та сухариків, борошняних виробів; для передачі в оренду строком на 10 років в зв`язку з набуттям права власності на частину майна (а.с. 62 том 1).

28.03.2019 Рада прийняла рішення №94-88/VIІ, яким затвердила зазначеним особам технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,9453 у АДРЕСА_1.

Вказаним рішенням також надано ФОП Ткаченку Ю.М. та ФОП Кривцю С.М. земельну ділянку комунальної власності (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) площею 2,9453 з визначенням частин ділянки та наступного порядку користування ними: площею 0,9725 га під реконструкцію складу під лісопильне та стругальне виробництво, площею 1,9728 га для виробництва кукурудзяних паличок та сухариків, борошняних виробів (згідно з актом розподілу користування земельною ділянкою) в оренду строком на 10 років з дати прийняття цього рішення, а також встановлено плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі згідно з Положенням про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі у місті Сміла: відповідачу-2 за користування вказаною земельною ділянкою в межах площі 0,9728 га з дати набуття права власності на нерухоме майно (з 12.09.2018), відповідачу-1 - за користування земельною ділянкою в межах площі 1,9728 га з 12.09.2018, а до вказаної дати за користування всією площею земельної ділянки (2,9453). Рекомендовано ФОП Ткаченку Ю.М. та ФОП Кривцю С.М. укласти договір оренди земельною ділянкою (а.с. 63-64 том 1).

23.05.2019 Виконавчий комітет Смілянської міської ради надіслав ФОП Кривцю С.М. для розгляду, узгодження та підписання проект договору оренди земельної ділянки площею 2,9453 під реконструкцію складу в лісопильне та стругальне виробництво та під виробництво кукурудзяних паличок, сухариків та борошняних виробів, який повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а.с. 194-201 том 1).

25.06.2019 Виконавчий комітет Смілянської міської ради надіслав ФОП Ткаченку Ю.М. для розгляду, узгодження та підписання проект договору оренди земельної ділянки площею 2,9453 під реконструкцію складу в лісопильне та стругальне виробництво та під виробництво кукурудзяних паличок, сухариків та борошняних виробів, які він отримав 01.07.2019, проте не повернув (а.с. 202-205 том 1).

Земельна ділянка (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) площею 2,9453 є сформованою, право комунальної власності на земельну ділянку зареєстровано 10.09.2013 (а.с. 65 том 1).

14.03.2023 представниками Ради складено акт обстеження спірної земельної ділянки земельної ділянки № 1, відповідно до якого встановлено, що в приміщеннях, розташованих вздовж АДРЕСА_1 проводиться діяльність, а саме надаються послуги з ремонту та обслуговування автомобілів; у приміщеннях, розташованих у південно-східній частині ділянки також провадиться діяльність по виготовленню соняшникової олії. Поряд знаходяться вантажні автомобілі; центральна частина ділянки використовується під стоянку легкових автомобілів (а.с. 75-82 том 1);

22.03.2023 Смілянська міська рада надіслала акт обстеження земельної ділянки відповідачам (а.с. 83-85 том 1)

02.02.2023 Головне управління ДПС у Черкаській області повідомило Виконавчому комітету Смілянської міської ради, що відповідачі 1, 2 податкові декларації з плати за землю не подавали (а.с. 86 том 1).

Оскільки відповідачі 1, 2 на безоплатній основі без укладеного договору оренди користуються земельною ділянкою комунальної форми власності площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) по АДРЕСА_1, Рада звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки за період з 21.04.2020 по 20.04.2023, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Виходячи з приписів статей 122, 123, 124 ЗК Кодексу, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду нормативно визначений статтею 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Отже, як убачається із положень статті120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому, згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи №922/2060/20 у подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) по АДРЕСА_1 не було зареєстровано за відповідачами.

Отже, ФОП Ткаченко Ю.М. та ФОП Кривець С.М. до вказаної вище дати користувались земельною ділянкою комунальної власності площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) по АДРЕСА_1 для експлуатації об`єктів нерухомого майна, власниками яких вони є, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі ради, фактично зберегли в себе кошти, які мали сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, повинні повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Згідно із частинами 1- 5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачеві об`єкт нерухомого майна, і за користування якою Рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 10.09.2013 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 7110500000:06:003:0092, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а відтак може бути об`єктом цивільних прав.

Відтак, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.

25.03.2010 Ткаченко Ю.М. на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на комплекс нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 . Право власності Ткаченка Ю.М. зареєстровано 26.05.2010.

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу нерухоме майно розташоване на земельній ділянці державної власності площею 2,9816 га, кадастровий номер 7110500000:06:003:0092, що належить на праві постійного користування ВАТ "Південьзахідшляхбуд".

За положеннями статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

12.09.2018 між ФОП Ткаченком Ю.М. (продавець) та ФОП Кривцем С.М. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцю 1/10 частини комплексу нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 а саме: сторожова, що позначена на технічному плані будівлі під літ. З, склад (76/100) частини під літ. И, прибудову під літ. И, убиральня під літ. І, ворота № 1 та огорожа (26/100) частини під № 3.

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу ця частина комплексу нежитлових будівель знаходиться на земельній ділянці площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) та перебуває у користуванні продавця (Ткаченка Ю.М.).

Судом установлено, що згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2023 №323568942 право власності на 1/10 частини комплексу нежитлових будівель зареєстровано за ФОП Кривцем С.М. на підставі зазначеного договору купівлі-продажу 12.09.2018 зареєстрованого в реєстрі за №4339. Вказані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 2,9453 га, кадастровий номер 7110500000:06:003:0092.

Таким чином, із дня набуття права часткової власності на об`єкт нерухомого майна відповідач-2, як співвласник вказаного майна, є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із вказаної дати (12.09.2018) у апелянта виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок здійснювати плату за користування земельною ділянкою, на якій це майно знаходиться.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, колегією суддів відхиляються твердження скаржника про фактичне невикористання ним спірної земельної ділянки та об`єкта нерухомості, що на ній знаходиться.

У своїй апеляційній скарзі ФОП Кривець наголошував на необґрунтованості визначення розміру безпідставно збережених коштів в розмірі несплаченої орендної плати, оскільки Радою не доведено, а судом неправильно встановлено факт користування частиною спірної земельної ділянки саме площею 0,9725 га, однак колегія суддів не погоджується із вказаними доводами апелянта, виходячи з такого.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів (статті 182, 183 ЗК України).

Частиною 3 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках (крім абзаців 2-5 вказаної статті) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (абзац 6 частини 1 статті 123 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 186 ЗК України у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) підлягає затвердженню Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень.

Отже, з аналізу вищезазначених приписів земельного законодавства випливає, що розроблення технічної документації із землеустрою, а потім її затвердження органом місцевого самоврядування - це один з першочергових етапів етапів юридичного оформлення права користування користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, а правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.

Звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про укладення в майбутньому договору оренди (предмет якого на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України "Про землеустрій").

Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проекту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

Затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Як було правильно вставного місцевим господарським судом, 18.09.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписано акт розподілу користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092), відповідно до якого ФОП Ткаченко Ю.М. користується частиною земельної ділянки площею 1,9728 га, а ФОП Кривець С.М. частиною земельної ділянки площею 0,9725 га (а.с. 28 том 1).

18.09.2018 відповідачі 1, 2 спільно звернулися до Ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки у АДРЕСА_1 площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) в орендну на 49 років: ФОП Ткаченку Ю.М. площею 1,9728 га для виробництва кукурудзяних паличок та сухариків, борошняних виробів, а ФОП Кривцю С.М. площею 0,9725 га під реконструкцію складу під лісопильне та стругальне виробництво (а.с. 29-62 том 1).

29.11.2018 Рада прийняла рішення №83-28/VIІ, яким надала ФОП Ткаченку Ю.М. та ФОП Кривцю С.М. дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,9453 га (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) з визначенням частин ділянки та встановленням наступного порядку користування: площею 0,9725 га під реконструкцію складу під лісопильне та стругальне виробництво; площею 1,9728 га для виробництва кукурудзяних паличок та сухариків, борошняних виробів; для передачі в оренду строком на 10 років в зв`язку з набуттям права власності на частину майна (а.с. 62 том 1).

28.03.2019 Рада прийняла рішення №94-88/VIІ, яким затвердила зазначеним особам технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,9453 у АДРЕСА_1.

Вказаним рішенням також вирішено надати ФОП Ткаченку Ю.М. та ФОП Кривцю С.М. земельну ділянку комунальної власності (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) площею 2,9453 з визначенням частин ділянки та наступного порядку користування ними: площею 0,9725 га під реконструкцію складу під лісопильне та стругальне виробництво, площею 1,9728 га для виробництва кукурудзяних паличок та сухариків, борошняних виробів (згідно з актом розподілу користування земельною ділянкою) в оренду строком на 10 років з дати прийняття цього рішення.

23.05.2019 Виконавчий комітет Смілянської міської ради надіслав ФОП Кривцю С.М. для розгляду, узгодження та підписання проект договору оренди земельної ділянки площею 2,9453 під реконструкцію складу в лісопильне та стругальне виробництво та під виробництво кукурудзяних паличок, сухариків та борошняних виробів, який повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а.с. 194-201 том 1).

Водночас, відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зміст частини 4 статті 319 та статті 322 ЦК України, статті 91 ЗК України свідчить про те, що до кола обов`язків власника земельної ділянки не належить обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до укладення договору оренди, а у випадку неналежного виконання своїх зобов`язань з боку виконавчого органу не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно власника - відповідача, яке нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а отже, використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без користування відповідною земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Отже, вищезазначені обставини свідчать про визнання самим відповідачем-2 факту користувався частиною спірною земельною ділянки комунальної форми власності у межах площі 0,9725 га та готовності у цих же ж межах укласти відповідний договір оренди, а заперечення щодо некористування земельною ділянкою в означених межах під час судового розгляду даної справи суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, оскільки суперечить поведінці останнього на переддоговірному етапі укладення договору.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Отже, колегія суддів вважає, що надані Радою докази щодо підтвердження користування відповідачем-2 частиною земельної ділянки площею 0,9725 га є більш вірогідними.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач-2, як співвласник об`єкта нерухомого майна у спірний період із 21.04.2020 по 20.04.2023 користувався земельною ділянкою (загальна площа 2,9453 га, кадастровий номер 7110500000:06:003:0092), на якій цей об`єкт розташований, у межах 0,9725 га за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, оскільки матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою у зазначений вище період.

При цьому, судова колегія зазначає, що незалежно від наявності вини у поведінці відповідача-2, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою свідчить про реальну втрату Радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і у такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

У своїй апеляційній скарзі ФОП Кривець С.М. також вказував на необґрунтованості визначення розміру безпідставно збережених коштів у розмірі несплаченої орендної плати, оскільки за період 2020-2021 роки було взято розмір нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки станом на 2022 рік.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Розділу XII Податкового кодексу України передбачає, що орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п. п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 289.1. статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 289.3 статті 289 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до пункту 285.1. статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). (п. 285.2. ст. 285 ПК України).

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель.

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 21.02.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) становить 12 032 463,67 грн.

На думку відповідача-2, наданий позивачем витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2023 рік не може застосовуватися при визначенні розміру орендної плати за попередні роки.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області у відповідь на адвокатський запит представника відповідача адвоката Самофала В.І. повідомило, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Сміла затверджена рішенням Смілянської міської ради від 11.07.2019 № 103-1/VII та набула чинності з 01.01.2020. Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можливе лише в режимі реального часу на виконання заяви. Нормативно-правовими актами з питань оцінки земель, а також функціоналом програмного забезпечення Державного земельного кадастру, не передбачено можливості формуванні витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за минулі роки. За наявною інформацією Відділу № 4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління у 2022 році на заяву виконавчого комітету Смілянської міської ради від 09.12.2022 сформовано витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 7110500000:06:003:0092 від 14.12.2022 № 19191/42-22, відповідно до якого нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 14.12.2022 становила 9951234,13 грн. У 2023 році на заяву виконавчого комітету Смілянської міської ради від 01.05.2023 сформовано витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 7110500000:06:003:0092 від 01.05.2023 № НВ-9919222422023, відповідно до якого нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.05.2023 становила 12 032 463,67 грн.

Земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Отже, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,9453 (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) на 2022 рік складала 9951234,13 грн, а на 2023 рік - 12032463,67 грн.

Оскільки доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки на 2020-2021 роки сторонами не подано, при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у 2020-2022 роках суд правомірно застосував нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 2022 рік у розмірі 9951234,13 грн.

26.01.2017 для визначення розміру орендної плати для земельних ділянок комунальної власності, що належить Смілянській міській раді, всіх видів користування, нормативно грошову оцінку яких проведено, застосовується коефіцієнт для нарахування орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, окрім тих, для яких встановлено інший коефіцієнт залежно від виду користування.

Отже, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 2,9453 (кадастровий номер 7110500000:06:003:0092) становить 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів, які мав би сплатити у розмірі орендної плати за її використання, перевіривши надані позивачем розрахунки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача-2 безпідставно набутих грошових коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України у розмірі 302 018,47 грн, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за надані послуги та виконані роботи, позивачем нараховано до стягнення 8977,25 грн 3% річних, нарахованих за період з 21.04.2020 по 13.04.2023.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. dsl 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки зобов`язання по сплаті (поверненню) безпідставно збережених коштів в розмірі несплаченої орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунок процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача-2 на користь позивача підлягають стягненню 7 463,81 грн 3% річних, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог частково.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023 у справі №925/569/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ФОП Кривця С.М. має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кривця Сергія Миколайовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023 у справі №925/569/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2023 у справі №925/569/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/569/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.12.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова