Рішення

від 13.12.2023 по справі 905/1253/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.12.2023 Справа №905/1253/23

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства «ТЕРМІНАЛ-М», м. Київ

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО», с. Касянівка, Нікольський р-н, Донецька обл.

про стягнення 630877,52грн

без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «ТЕРМІНАЛ-М», м. Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО», с. Касянівка, Нікольський р-н, Донецька обл., про стягнення 630877,52грн, з яких: 303844,32грн. - сума основного боргу, 21070,06грн. - 3% річних, 125542,18грн. - інфляція, 142909,64грн - пеня, 37511,32грн - проценти за користування коштами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на обставини укладання між сторонами договору поставки №СД 2020/12/015 від 16.12.2020, поставку товару за видатковими накладними №15/08950 від 26.08.2020 та №15/08954 від 26.08.2020, №15/09733 від 03.08.2021, №15/10335 від 12.08.2021, за якими виникла заявлена до стягнення сума основного боргу.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1253/23; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк до 25.10.2023 для подання через канцелярію суду відзиву на позов.

Також ухвалою від 25.09.2023 зобов`язано позивача у п`ять робочих днів з дня отримання ухвали суду надати письмові пояснення до розрахунку суми основної заборгованості та розрахунку 3% річних, інфляції за накладними №15/08950 від 26.08.2020 та №15/08954 від 26.08.2020, враховуючи обставини, зазначені судом в описовій частині ухвали.

Ухвала суду від 25.09.2023 надсилалася позивачу на вказану у позові електронну адресу, відповідно до сформованої у системі «Діловодство спеціалізованого суду» довідки доставлена на електронну поштову скриньку товариства 27.09.2023.

27.09.2023 через систему «Електронний суд» від позивача на виконання ухвали суду від 25.09.2023 були надані письмові пояснення, за якими повідомив суд про допущенні технічні помилки (описки) під час підрахунку загальної вартості поставленого за видатковими накладними №15/08950 від 26.08.2020, №15/08954 від 26.08.2020 товару. У зв`язку із зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 303843,84грн., 3% річних у розмірі 21070,02грн., інфляцію у розмірі 123190,44грн., пеню у розмірі 142909,64грн, проценти за користування коштами у розмірі 37511,32грн, всього 628525,26грн.

Відповідно до ч.2 ст.14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи викладене, позивач фактично зменшив розмір позовних вимог стосовно суми основного боргу, 3% річних та інфляційних.

Враховуючи викладене, підлягають розгляду остаточні вимоги позивача про стягнення 628525,26грн, з яких: 303843,84грн. - сума основного боргу, 21070,02грн. - 3% річних, 123190,44грн. - інфляція, 142909,64грн - пеня, 37511,32грн - проценти за користування коштами.

Щодо повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО», с.Касянівка, Нікольський р-н, Донецька область, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст.176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Згідно з п. 10 ч.2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи фіксується в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

Так, відповідно до Єдиного державного реєстру станом на час порушення провадження у справі та на час винесення рішення по справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО» (код ЄДРПОУ 37691822) значиться за наступною адресою: 87030, Донецька область,Нікольський р-н, с.Касянівка, вул. Чапаєва,24.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, востаннє відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 №734/2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05:30 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, тобто до 14 лютого 2024 року.

Враховуючи, що останнім відомим місцезнаходженням відповідача є с. Касянівка, Нікольський район (Маріупольський район), яке відповідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, є тимчасово окупованим, відділення поштового зв`язку там тимчасово не функціонують та послуги поштового зв`язку не надаються, позивач не мав можливості направити копію позовної заяви та копії доданих до неї документів засобами поштового зв`язку на адресу відповідача.

Відомості про зміну місцезнаходження відповідача суду не представлені, судом такі обставини не встановлено.

У Єдиному державному реєстрі відсутня інформація щодо наявності у відповідача офіційної електронної адреси, водночас є інформація про засоби телефонного зв`язку - 380629560233.

Судом були вжиті також додаткові заходи для належного інформування відповідача про розгляд справи шляхом направлення телефонограм за номером телефонного зв`язку, вказаним в Єдиному держаному реєстрі, однак зв`язок не був встановлений.

Судом також була направлена ухвала суду про відкриття провадження на електрону адресу, яка зазначена в позовній заяві - 0000@ukr.net та в програмі інформаційно-пошуковії системи "ЛІГА Закон" - snab@evrobud-pro.com, однак відповідно до сформованої в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" довідки ухвала не доставлена з повідомленням про помилку.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

У зв`язку з тим, що відповідач не має офіційних електронних адрес, відсутні відомості наявності у відповідача електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), господарським судом відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було повідомлено відповідача про винесену судом ухвалу про відкриття провадження у справі шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відтак відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Отже, судом було вжито заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи №905/1253/23.

Судом також враховано, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

На виконання приписів чинних нормативно-правових актів процесуальний документ по справі був оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи наведене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на 06.12.2023 відповідач не реалізував своє право на подання відзиву, будь-які заяви по суті справи чи клопотання з процесуальних питань від відповідача не надходили.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи відкриття провадження у справі 25.09.2023, оскільки закінчення 60-ти денного строку припадає на вихідний день, останнім днем строку розгляду справи є 24.11.2023.

Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

За приписами ч.2 ст. 114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У рішенні Європейського Суду з прав людини "Савенков проти України" від 02.05.2013 "Папазов проти України" від 15.03.2012 зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Отже, строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи, поведінка заявників та об`єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на обставини, пов`язані із збройною агресію проти України, включення Харківської міської територіальної громади (місцезнаходження Господарського суду Донецької області) до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, а також обставини особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду Донецької області, повний текст рішення складений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

16.12.2020 між Приватним акціонерним товариством «ТЕРМІНАЛ-М», м.Київ (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО» (далі - відповідач, покупець) укладено договір про поставки №СД 2020/12/015 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити поставлені йому на умовах цього договору будівельні матеріали торгової марки «SILTEK», які надалі іменуються «товар».

Відповідно до п.1.2. договору асортимент номенклатура, кількість, ціна та загальна вартість товару, що поставляється за цим договором, визначається на підставі видаткових накладних підписаних між сторонами.

За умовами п.2.1. договору товар поставляється покупцю партіями на підставі погоджених з Постачальником письмових заявок покупця, які направляються на електронну пошту terminalm.region@siltek.ua або terminal.centr@siltec.ua, не пізніше ніж за один робочий день до початку поставки, якщо інше не передбачене в додатках до цього договору

За приписами п.2.2 сторонами погоджено, що при неможливості виконання зобов`язань з поставки товару повністю або частково, постачальник зобов`язаний письмово попередити покупця не пізніше ніж за 12 годин до запланованої поставки.

Відповідно до п.2.4.договору товар за цим договором поставляється у фірмовій упаковці, тарі або мобільному силосі (герметичному резервуарі об`ємом 22 м3 ). Тара (упаковка) повинна відповідати державним стандартам та технічним умовам.

Поставка товару за цим договором здійснюється у строки, встановлені сторонами при узгодженні заявок на поставку партії товару (п.2.5. договору).

Відповідно до п. 2.10 договору повноваження особи, яка в інтересах покупця одержує товар від постачальника, підтверджується, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Покупець зобов`язаний надати постачальнику копію документу, що підтверджує повноваження особи покупця на приймання товару від постачальника, не менше ніж за один день до дня відвантаження товару зі складу постачальника. У разі ненадання покупцем копії відповідного документу, постачальник має право затримати відвантаження товару без сплати штрафних санкцій та/або відшкодування збитків. Оригінали документів, що підтверджують повноваження особи покупця на приймання товару від постачальника надсилаються постачальнику протягом 3 днів з дати отримання покупцем товару.

За приписами п.2.12 договору на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна - 2 екземпляри, рахунок та документ, який підтверджує якість товару направляється покупцю разом з товаром. Покупець зобов`язаний один екземпляр оформленої видаткової накладної повернути постачальнику протягом 5 днів з дати її отримання.

Податкова накладна повинна бути оформлена постачальником у відповідності до вимог і в порядку, передбаченому законодавством України. При цьому, сторони можуть здійснити попереднє узгодження тексту податкової накладної, в терміни, встановлені законодавством України, для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі постачання товару, яке має ритмічний характер (два та більше разів на місяць) може бути складена зведена податкова накладна.

Відповідно до п.4.1, 4.2 договору ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і вказується постачальником у рахунках на оплату, видаткових, податкових та товаро-транспортних накладних.

За приписами п.4.3 договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) днів з дати поставки товару, при цьому максимальна сума неоплаченого покупцем товару (ліміту поточної дебіторської заборгованості покупця) не повинна перевищувати 300000,00 триста тисяч гривень з врахуванням ПДВ. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника.

У разі порушення покупцем строків оплати, встановлених п.4.3 цього договору, постачальник має право в односторонньому порядку перевести покупця на повну попередню оплату товару, письмово попередивши про це покупця (п.4.4. договору)

За приписами п.4.5 орієнтовно загальна сума договору складає 2500000 гривень з врахуванням ПДВ. Загальна сума договору погоджена сторонами на дату укладання договору і може змінюватися шляхом підписання додаткових угод до цього договору.

Відповідно до п.5.1, 5.2 порушенням договору є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до сь.259 Цивільного кодексу України із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 року.

За приписами п.8.1 договору всі додатки, зміни і доповнення до договору, вчинені у письмовій формі, підписані повноважними представниками кожної сторони і скріплені печаткою, є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.9.1. цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 31 грудня 2021.

Додатком №1 до договору поставки від 16.12.2020 року №СД 2020/12/015 затверджено список уповноважених осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО» на приймання товару та підписання первинних та товаросупровідних документів, а також зразки підписів, відбитків печаток та штампів.

Відповідно до п.3 Додатку №1 покупець підтверджує, що вказані у даному додатку до договору особи, є уповноваженими від його імені здійснювати будь які дії, пов`язані з прийманням товару, що постачається за договором, у тому числі мають право підписувати первинні та товаротранспортні документи (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні тощо).

У підтвердження поставки товару відповідачу позивач надав суду наступні видаткові накладні: №15/09733 від 03.08.2021 на суму 94982,40грн. та №15/10335 від 12.08.2021 на суму 98950,08грн. Суд встановив, що у якості підстави здійснення господарської операції за цими накладними вказаний договір №СД 2020/12/015 від 16.12.2020.

Матеріалами справи також підтверджується, що до укладання договору поставки №СД 2020/12/015 від 16.12.2020 позивачем була здійснена поставка товару відповідачу за наступними видатковими накладними: №15/08950 від 26.08.2020 на суму 59665,44грн., №15/08954 від 26.08.2020 на суму 50245,92грн. У якості підстави здійснення господарської операції за цими накладними зазначено «без договору».

Загальна вартість поставленого товару складає 303843,84грн, всі видаткові накладні підписані у двосторонньому порядку директором Приватного акціонерного товариства «ТЕРМІНАЛ-М» та уповноваженими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО» без будь-яких заперечень, накладні №15/09733 та №15/10335 в тому числі скріплені печатками покупця (відповідача).

Посилаючись на обставини неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 303843,84грн., пені у розмірі 142909,64грн., 3% річних у розмірі 21070,02грн, інфляційних втрат у розмірі 1123190,44грн. та процентів за користування коштами 37511,32грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Укладений між позивачем та відповідачем договір №СД 2020/12/015 від 16.12.2020 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених їх умовами та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаних правочинів також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору, у Приватного акціонерного товариства «ТЕРМІНАЛ-М» виник обов`язок поставити товар, а у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО» прийняти його та оплатити.

Судом встановлено, що у виконання умов договору №СД 2020/12/015 від 16.12.2020 позивач 03.08.2021 та 12.08.2021 здійснив поставку товару відповідачу за накладними №15/09733 та №15/10335 на загальну суму 193932,48грн. У якості підстави здійснення господарської операції за цими накладними вказаний договір №СД 2020/12/015 від 16.12.2020, торгова марка товару відповідає предмету договору.

З накладних вбачається, що вони містять всі необхідні відомості про товар та його ціну, підписані представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками підприємств, тобто продаж товару фактично відбувся.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно вказаного договору зобов`язань, враховуючи підписання видаткових накладних без жодних заперечень та зауважень, суд дійшов висновку, що свої зобов`язання позивач виконав належним чином у відповідності з умовами договору.

Підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Враховуючи статтю 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Відповідно до умов п.4.3 договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) днів з дати поставки товару, при цьому максимальна сума неоплаченого покупцем товару (ліміту поточної дебіторської заборгованості покупця) не повинна перевищувати 300000,00 триста тисяч гривень з врахуванням ПДВ. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного:

- оплата товару за видатковою накладною №15/09733 від 03.08.2021 повинна була бути здійснена до 02.09.2021 включно, а вже з 03.09.2021 почалося прострочення виконання зобов`язання;

- оплата товару за видатковою накладною №15/10335 від 12.08.2021 повинна була бути здійснена до 11.09.2021 включно, а вже з 12.09.2021 почалося прострочення виконання зобов`язання.

Як стверджує позивач і не спростовано відповідачем, оплата товару у розмірі 193932,48грн. не була здійснена.

Надавши оцінку накладним №15/08950 та №15/08954 від 26.08.2020, з огляду на час їх оформлення та вказані у них підстави здійснення господарської операції, судом встановлено, що поставка товару за ними здійснена не на підставі укладеного між сторонами договору №СД 2020/12/015 від 16.12.2020.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За приписом ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи обставини справи, необхідно дійти висновку, що у відносинах між сторонами мало місце укладення договору на поставку товарів за накладним №15/08950 та №15/08954 від 26.08.2020 за спрощеною формою, оскільки видаткові накладні містять найменування товару, кількість, ціну, підписані відповідно представниками позивача і відповідача, зазначені обставини дають підстави вважати, що між сторонами мав місце факт укладання правочину на поставку товару.

Доказів наявності заперечень щодо переданого товару, а також інших зауважень суду не надано, з матеріалів справи не вбачається.

Суд дійшов висновку, що надані позивачем видаткові накладні №15/08950 та №15/08954 від 26.08.2020 є належним доказом здійснення передачі відповідачу товару та прийняття його останнім.

Відповідно до ч. 1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17 де зазначено, що зі змісту статті 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Враховуючи викладене, відповідач повинен був розрахуватись із позивачем за отриманий ним за накладними №15/08950 та №15/08954 від 26.08.2020 товар 26.08.2020, а вже з 27.08.2020 почалося прострочення виконання зобов`язання.

Як стверджує позивач і не спростовано відповідачем, оплата товару за накладними №15/08950 та №15/08954 від 26.08.2020 у загальному розмірі 109911,84грн. не була здійснена.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

У свою чергу, згідно зі ст. 202 ГК України та ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно із ст.2 ст.73 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 ст.73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписом ст.ст.76-77 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем спірного товару, в свою чергу відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів в розумінні норм ст.ст.76, 77 ГПК України які б спростовували факт наявності заявленої заборгованості, відсутність передбачених законодавством підстав припинення відповідного зобов`язання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 303843,84грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що відповідач не здійснив своєчасну оплату поставленого товару, позивачем також заявлено до стягнення пеня у розмірі 142909,64грн., інфляція у розмірі 123190,44грн, 3% річних у розмірі 21070,02грн та проценти за користування коштами у розмірі 37511,32грн.

Розглянувши вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторони у п.5.2 договору №СД 2020/12/015 від 16.12.2020 дійшли згоди, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

З огляду на встановлений ст.ст. 6, 627 ЦК України принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

Отже, у даному випадку сторони підписавши без будь-яких заперечень та скріпивши печатками договір, у добровільному порядку дійшли згоди щодо іншого періоду нарахування пені - протягом всього періоду прострочення незалежно від його тривалості.

Як вбачається з розрахунку, позивачем здійснюється нарахування пені за накладними №15/09733 та №15/10335 за період з 12.09.2021 по 18.08.2023 на суму 193932,48грн у розмірі 142909,64грн.

Обраний позивачем період нарахування пені не суперечить вимогам договору та законодавства.

Суд, перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок пені, встановив, що він є арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних у розмірі 21070,02грн та процентів за користування коштами у розмірі 37511,32грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку, заявлені до стягнення 3% річних нараховані позивачем за накладними №15/09733 та №15/10335 за період з 12.09.2021 по 18.08.2023 на суму 193932,48грн у розмірі 11253,40грн. та за накладними №15/08950 та №15/08954 за період з 27.08.2020 по 18.08.2023 на суму 109911,36грн у розмірі 9816,62грн.

Заявлені до стягнення 10% за користування коштами нараховані позивачем за накладними №15/09733 та №15/10335 на суму 193932,48грн за період з 12.09.2021 по 18.08.2023 у розмірі 37511,32грн.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст. 692 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

В свою чергу, ст.625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №758/1303/15-ц).

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення ст.625 Цивільного кодексу України і навів правовий висновок про те, що у наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Позов у цій справі подано саме у зв`язку з неправомірним, незаконним користуванням боржником (відповідачем) грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання.

Керуючись приписами ст.627 ЦК України, сторони у п. 5.2 договору дійшли згоди, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику 10% річних від простроченої суми.

Тобто, в даному випадку сторони при укладанні договору в добровільному порядку, без заперечень та зауважень визначилися в цьому пункті договору про сплату боржником 10% річних саме в якості плати за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки судом встановлено, що відповідач має прострочене грошове зобов`язання за договором поставки у розмірі 193932,48грн, у даному випадку розмір плати за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тому відповідно до предмета та підстав поданого позову, враховуючи встановлені судом обставини справи щодо моменту виникнення та обсягу грошового зобов`язання відповідача, є підстави для задоволення позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих згідно з положеннями ч.2. ст.625 ЦК України.

За накладними №15/09733 та №15/10335 проценти підлягають до стягнення у передбаченому договором поставки розмірі 10% річних виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання (193932,48грн) за період, заявлений позивачем з 12.09.2021 по 18.08.2023.

За накладними №15/08950 та №15/08954 проценти підлягають до стягнення у передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України розмірі 3% річних, враховуючи що інший розмір процентів не встановлений за домовленістю сторін, виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання (109911,36грн) за період, заявлений позивачем за період з 27.08.2020 по 18.08.2023.

Суд, перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок 3% річних за накладними №15/08950 та №15/08954 та 10% річних за накладними №15/09733 та №15/10335 встановив, що він є арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмір, а саме 3% у розмірі 9816,62грн, 10% у розмірі 37511,32грн.

Заявлені позивачем до стягнення 3% річних та 10% річних за своєю правовою природою є платою за неправомірне користування боржником грошовими коштами.

Вимоги в частині стягнення 3% річних за накладними №15/09733 та №15/10335 за заявлений позивачем період з 12.09.2021 по 18.08.2023 на суму 193932,48грн у розмірі 11253,40грн не підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані за той самий період що і 10% річних як плата за прострочення виконання одного ж того самого грошового зобов`язання, а тому їх одночасне застосування суперечить ст. 61 Конституції України.

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 123190,44грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

ЦК України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 20.11.2020 по справі №910/13071/19, від 26.06.2020 у справі №905/21/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика.

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Враховуючи подані 27.09.2023 через систему «Електронний суд» письмові пояснення, остаточно заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем наступним чином:

- на суму 193932,48грн за період з вересня 2021 по липень 2023 у загальному розмірі 70346,32грн.;

- на суму 109911,36грн за період з вересня 2020 по серпень 2023 у загальному розмірі 52884,12грн.

За наслідками перевірки розрахунку судом встановлено, що період нарахування є правомірним, розрахунок є арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД-ПРО» (87030, Донецька область, Нікольський р-н, село Касянівка, вул. Чапаєва, 24, ЄДРПОУ 37691822) на користь Приватного акціонерного товариства «ТЕРМІНАЛ-М» (04074, місто Київ, вул. Резервна, 8, код ЄДРПОУ 31749934) суму основного боргу у розмірі 303843,84грн., пеню у розмірі 142909,64грн, 3% річних у розмірі 9816,62грн., 10% річних у розмірі 37511,32грн, інфляційні у розмірі 123190,44грн. та судовий збір у розмірі 9259,08грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 11253,40грн. - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати накази у встановленому порядку.

Згідно із статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2023.

Суддя Ю.В. Макарова