Рішення

від 18.12.2023 по справі 910/9122/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2023Справа № 910/9122/23

Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП МАРКА ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД"

про стягнення 116 440,27 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП МАРКА ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" про стягнення 116 440,47 грн., з яких: 15 000,00 грн. - заборгованості, 790,27 грн. - 3% річних, 4 500,00 грн. - інфляційних втрат та 96 150,00 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 90 від 01.11.2018 та Додаткової угоди № 1 від 04.01.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

21.06.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 16.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/9122/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/9122/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутими на адресу суду повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про їх вручення.

27.09.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.

За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПП МАРКА ЛТД" (далі - Продавець/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" (далі - Покупець/Відповідач) було укладено Договір поставки № 90 (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю товар згідно рахунків, які є невід`ємною частиною даного договору, а Покупець зобов`язується прийняти даний товар і сплатити ціну, визначену у накладній відповідно до кожного конкретного факту поставки товару (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.2. Договору в якому сторони визначили, що даний договір розповсюджується на всі видаткові накладні «Продавця» для «Покупця».

Згідно з пунктом 3.1. Договору Покупець зобов`язаний провести передоплату за товар на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту виписки рахунку у розмірі 100% від загальної суми замовленого рахунку. Датою відвантаження вважається дата виписки Продавцем видаткової накладної.

Пунктом 3.2. Договору зазначено, що розрахунок за придбаний товар здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Продавця.

У відповідності до пункту 4.1. Договору передача товару здійснюється Продавцем Покупцю на підставі довіреності або підпису завіреного печаткою підприємства Покупця на отримання товару.

Згідно із пунктом 4.4. Договору підпис уповноваженої особи Покупця на видатковій накладній про прийняття товару свідчитиме про факт здійснення Покупцем перевірки товару за кількістю і якістю, а також про відповідність товару кількісним та якісним показникам, зазначеним у цьому Договорі, сертифікаті відповідності та накладних.

У пункті 5.2. Договору сторони визначили, що Покупець зобов`язаний: отримати товар згідно накладної та на вимогу Продавця надати останньому безперешкодне право на перевірку фактичних залишків товару; нести всі ризики пошкодження чи загибелі товару з моменту прийняття товару відповідно до умов цього Договору, в тому числі ризики у зв`язку з перевезенням товару зі складу Продавця до місця призначення; забезпечити перевезення товару, вивантаження, прийняття товару за кількістю та якістю, нести всі витрати, пов`язані із здійсненням цих дій; сплатити за отриманий товар у встановлений цим Договором термін; не розголошувати інформацію отриману від Продавця в процесі підписання та виконання умов даного Договору; у випадку прострочення оплати товару - сплатити Продавцю всі штрафні санкції та відшкодувати завдані таким простроченням збитки.

Відповідно до пункту 5.3. Договору Продавець зобов`язаний: передати Покупцю товар відповідним чином запакованим і готовим до продажу або до використати.

Згідно з пунктом 6.1. та 6.2. Договору сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору. У разі прострочення сплати за товар Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 1 (один) відсоток від несплаченої суми за кожний день протермінування.

Пунктом 9.1. Договору визначено, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2019 року. Закінчення терміну дії Даного Договору не звільняє Сторони від повного виконання всіх передбачених Договором зобов`язань.

У відповідності до пункту 9.4. Договору в якому визначено, що Договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік, якщо жодна із сторін не виявила у письмовій формі бажання припинити дію Договору не пізніше, аніж 30 днів до дати його закінчення.

04.01.2021 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поставки № 90 від 01.11.2018, відповідно до умов якої, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2024, і автоматично пролонгується на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін не повідомить про зміну або розірвання Договору в письмовій формі за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії даного Договору. Кількість таких пролонгація необмежена. Ця Додаткова угода набуває чинності з дати її підписання Сторонами і діє до закінчення дії Договору та повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором. Інші умови Договору залишаються без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав товар, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар на суму 17 520,00 грн., що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №792 від 02.09.2021 на суму 17 520,00 грн.

Таким чином, позивач повністю виконав взяті на себе зобов`язання за Договором поставки № 90 від 01.11.2018 та Додатковою угодою № 1 від 04.01.2021 та передав відповідачу обумовлений товар.

Відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару на суму 2 520,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6668 від 23.03.2023.

Відповідно до Оборотно-сальдової відомості по рахунку №361 за період 01.01.2021 по 29.05.2023 заборгованість відповідача за Договором складає 15 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 90 від 01.11.2018 та Додатковою угодою № 1 від 04.01.2021 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 15 000,00 грн., яку позивач просить стягнути.

Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 790,27 грн. - 3% річних, 4 500,00 грн. - інфляційних втрат та 96 150,00 грн. - пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Внаслідок укладення Договору поставки № 90 від 01.11.2018 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав товар, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар на суму 17 520,00 грн., що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №792 від 02.09.2021 на суму 17 520,00 грн.

Відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару на суму 2 520,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6668 від 23.03.2023, а відповідно до Оборотно-сальдової відомості по рахунку №361 за період 01.01.2021 по 29.05.2023 заборгованість відповідача за Договором складає 15 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № 90 від 01.11.2018 та Додатковою угодою № 1 від 04.01.2021 становить 15 000,00 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 15 000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач заявив до стягнення з відповідача 790,27 грн. - 3% річних, 4 500,00 грн. - інфляційних втрат та 96 150,00 грн. - пені.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 6.1. та 6.2. Договору сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору. У разі прострочення сплати за товар Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 1 (один) відсоток від несплаченої суми за кожний день протермінування.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.1. та 6.2. Договору.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за Договором поставки № 90 від 01.11.2018 та Додатковою угодою № 1 від 04.01.2021, вимоги позивача про стягнення з відповідача 790,27 грн. - 3% річних та 4 500,00 грн. - інфляційних втрат, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону та положень пунктів 6.1. та 6.2. Договору, судом встановлено, що він здійснений невірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені у розмірі 27 300,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., позивачем надано Договір - доручення про надання правової допомоги № 1089 від 23.05.2023; Додаток № 1 від 30.05.2023 до Договору - доручення про надання правової допомоги № 1089 від 23.05.2023; Акт виконаних робіт від 21.09.2023 на суму 10 000,00 грн. до Договору - доручення про надання правової допомоги № 1089 від 23.05.2023; Платіжні інструкції № Т580 від 30.05.2023 на суму 5 000,00 грн., № 551 від 21.09.2023 на суму 5 000,00 грн.; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1968 від 08.09.2012 та Ордер серії ВС № 1208966 від 05.06.2023 на адвоката - Богомазову Ірину Олександрівну.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Дослідивши надані докази в підтвердження понесених витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, а також малозначність спору, суд дійшов до висновку, що обґрунтованою та співмірною зі складністю справи та фактично наданими послугами є сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.

З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом червня - грудня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».

Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.

Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/9122/23 виготовлено 18.12.2023.

На підставі викладеного та керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП МАРКА ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" про стягнення 116 440,27 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4А, офіс 139; ідентифікаційний код: 36049611) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП МАРКА ЛТД" (79068, Львівська область, місто Львів, вулиця Кругла, будинок 7А, квартира 20; ідентифікаційний код: 42537110) 15 000 (п`ятнадцять тисяч) 00 коп. - основного боргу, 790 (сімсот дев`яносто) грн. 27 коп. - 3% річних, 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 27 300 (двадцять сім тисяч триста) грн. 00 коп. - пені, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору та 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2023.

Суддя І.В. Приходько