Рішення

від 18.12.2023 по справі 295/15173/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/15173/23

Категорія 54

2/295/3233/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2023 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді - Полонця С.М.,

секретаря с/з Лукасевич А.Є.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіЖитомирі цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Державного архіву Житомирської області про визнання запису недійсним, зобов?язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного архівуЖитомирської області про визнання недійсним запису № 28 від 14.11.2000 року про прийняття на роботу в ПП «Універсал» завідуючою складом готової продукції, виконаного у трудовій книжці ОСОБА_1 ; про зобов?язання Комунальної установи «Трудовий архів» Житомирської районної ради внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про визнання недійсним запису за № 28. При цьому, посилається на те, що у її трудовій книжці на двадцять восьмій сторінці зроблено запис за номером 28 від 14 листопада 2000 року про роботу наступного змісту «Прийнята в ПП «Універсал» завідуючою складу готової продукції. Наказ №31 від 14.11.2000р.». Оскільки позивач ніколи фактично не працювала на даному підприємстві, вона вважає такий запис недійсним, проте виправити його не видається можливим з огляду на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про Приватне підприємство «Універсал» (код ЄДРПОУ 25303638) відсутня будь-яка інформація. Разом з тим, згідно архівної довідки, наданої Комунальною установою «Трудовий архів» Житомирської районної ради, документи Приватного підприємства «Універсал», с. Сінгури Житомирського району Житомирської області, до архіву не передавалися. У свою чергу, Архівний відділ Житомирської міської ради повідомив, що документи з кадрових питань Приватного підприємства «Універсал», с. Сінгури, на зберігання до Архівного відділу Житомирської міської ради та Комунальної установи «Трудовий архів м. Житомира» Житомирської міської ради не надходили. Інформацією щодо місцезнаходження вищезазначених документів архів не володіє. Крім того, той факт, що позивач не мала трудових відносин з Приватним підприємством «Універсал», підтверджується довідкою за формою ОК-5, зі змісту якої вбачається, що даною юридичною особою не нараховувалася заробітна плата позивачу та не сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду України за ОСОБА_1 . З огляду на те, що ПП «Універсал», на даний час, припинило своє існування, правонаступників не має, а будь-які первинні документи даного підприємства відсутні в архівних установах, позивач позбавлена можливості внести зміни до трудової книжки та анулювати запис про роботу в ПП «Універсал», а наявність такого запису у трудовій книжці впливає на пенсійні права позивача, адже їй відмовляють у перерахунку пенсії. Вказані вище обставини змушують позивача звертатися до суду з даним позовом та просити суд визнати недійсним запис у трудовій книжці № 28 від 14.11.2000 про роботу. У позасудовому порядку вирішити дане питання не видається можливим.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 10.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного архіву Житомирського області про визнання запису недійсним, зобов?язання вчинити дії залишено без руху.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 17.11.2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

15.12.2023 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов з додатками, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки Державний архів Житомирської області не є належним відповідачем по справі.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 , 1955 року народження, у розділі «Відомості про заохочення і нагородження» зазначено «№ запису 28, рік 2000, місяць 11, число 14, Принята в ЧП «Универсал» завед. складом готовой продукции. Директор ЧП «Универсал» Слободян Н.П., на підставі чого внесено запис (документ, його дата і номер) - Пр. № 31 от 14.11.2000 г. (мовою оригіналу).

Як вбачається з копії архівної довідки від 29.12.2017 року № 01-16/145-П, наданої Архівним відділом Житомирської міської ради на заяву від 28.12.2017 року, документи з кадрових питань (особового складу) Приватного підприємства «Універсал» с. Сінгури на зберігання до архівного відділу Житомирської міської ради та Комунальної установи «Трудовий архів м. Житомира» Житомирської міської ради не надходили. Інформацією щодо місцезнаходження вищезазначених документів архів не володіє.

З копії архівної довідки від 03.01.2018 року № 2, виданої Комунальною установою «Трудовий архів» Житомирської районної ради, слідує, що документи Приватного підприємства «Універсал» с. Сінгури Житомирського району Житомирської області до архіву не передавались, тому підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 немає підстав.

У свою чергу, згідно копії Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (Форма ОК-5), зазначено у графі «Найменування страхувальника» - ОСОБА_2 , у розділі «Звітний рік» - 2000, з графи «Відомості за звітний місяць» вбачається, що з першого по шостий місяць сплачувалися страхові внески, з сьомого по дванадцятий ні.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.1.1.Інструкції пропорядок веденнятрудових книжокпрацівників,затвердженої НаказомМіністерства праціУкраїни,Міністерства юстиціїУкраїни,Міністерства соціальногозахисту населенняУкраїни №58від 29липня 1993року,трудова книжка є основним документом про трудову діяльністьпрацівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Як передбачено п. 1.3. вказаної вище Інструкції, при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що вона фактично ніколи не працювала в ПП «Універсал» та вважає запис № 28 від 14.11.2000 року, зроблений у її трудовій книжці щодо прийняття її на роботу у дане підприємство завідуючою складом готової продукції, недійсним.

У свою чергу, з п. 2.5. даної Інструкції слідує, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277 (v0277202-95), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша). Міністерства і відомства за згодою з відповідними галузевими профспілками можуть, як виняток, дозволити підприємствам, що працюють в умовах територіальної роз`єднаності (підпорядковані структурні підрозділи розташовані на великій відстані), проводити ознайомлення з записами, що внесені до трудової книжки, в заочному порядку шляхом направлення власникам книжок відповідних повідомлень з наступною відміткою про це в особистій картці.

З вказаного вище випливає те, що позивач ОСОБА_1 мала бути ознайомлена із записом про прийняття її на роботу в ПП «Універсал», адже він був занесений до її трудової книжки на підставі наказу, про що є відповідний запис, а тому, це спростовує твердження позивача про те, що такий запис є недійсним.

Згідно п. 1.5. тієї ж Інструкції, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Як вбачається з п. 2.3. даної Інструкції, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.6. вказаної Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно п. 2.8. даної Інструкції, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний позивачем запис у трудовій книжці був занесений до неї у 2000 році, тому у позивача було достатньо часу для того, щоб звернутися до власника або уповноваженого ним органу ПП «Універсал» для виправлення даного запису, якщо позивач вважає його недійсним, адже, з моменту занесення запису, який оспорюється позивачем, до її трудової книжки по день подання нею даного позову до суду 07.11.2023 року пройшло неповних двадцять три роки.

Посилань на причини не звернення до ПП «Універсал» для внесення виправлень до трудової книжки або доказів звернення до даного підприємства і отримання відмови у виправленні, позивачем не надано.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що ПП «Універсал» на даний час припинило своє існування та не має правонаступників, адже це не підтверджено жодним належним і допустимим доказом.

Також позивачем не зазначено, коли саме вона виявила у своїй трудовій книжці недійсний, на її думку, запис, який вона оспорює до суду.

Крім того, як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 , оспорюваний нею запис був занесений у розділ «Відомості про заохочення і нагородження» тоді, як, згідно абзацу першого пункту 2.24. Інструкції, до трудових книжок працівників у розділ "Відомості про нагородження" відносяться відомості про нагородження державними нагородами України та відзнаками України; у розділ "Відомості про заохочення" вносяться відомості про заохочення за успіхи у праці, а не відомості про роботу.

З п. 2.3. даної Інструкції слідує те, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Як передбачено абзацом п`ятим пункту 4.1. вказаної вище Інструкції, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

З пункту третього Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» слідує те, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 , яка міститься у матеріалах справи, вбачається, що запис про звільнення позивача з ПП «Універсал» відсутній, більше того, жодного запису після запису про прийняття ОСОБА_1 на роботу в ПП «Універсал» дана копія трудової книжки не містить.

Тобто, незрозумілим є факт відсутності запису про звільнення ОСОБА_1 з ПП «Універсал» станом на 2023 рік, оскільки, як вказує позивач у позовній заяві, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про Приватне підприємство «Універсал» (код ЄДРПОУ 25303638) відсутня будь-яка інформація.

Також суд не бере до уваги надану позивачем копію Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (Форма ОК-5), так, як вони містять певні розбіжності, зокрема, у графі «Найменування страхувальника» зазначено іншу особу, а саме - ОСОБА_2 , водночас, незрозумілим є те, ким є дана особа і яке відношення вона має до ПП «Універсал», адже позивачем у позовній заяві зазначено, що позивач не мала трудових відносин з Приватним підприємством «Універсал», що підтверджується довідкою за формою ОК-5, зі змісту якої вбачається, що даною юридичною особою не нараховувалася заробітна плата позивачу та не сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду України за ОСОБА_1 .

Відносно визначення позивачем в якості відповідача у справі Державного архіву Житомирської області, то суд бере до уваги позицію представника відповідача щодо того, що Державний архів Житомирської області є неналежним відповідачем у справі, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, позивач визначила відповідачем Державний архів Житомирської області, проте у прохальній частині цієї ж позовної заяви вона просить, серед іншого, зобов?язати Комунальну установу «Трудовий архів» Житомирської районної ради внести запис у її трудову книжку про визнання недійсним запису за № 28.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 10.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного архіву Житомирського області про визнання запису недійсним, зобов?язання вчинити дії було залишено без руху, у тому числі для уточнення кола осіб, які беруть участь у справі, зокрема, відповідача, до якого заявлено позовну вимогу, оскільки позовна вимога про зобов?язання вчинити певні дії стосується Комунальної установи "Трудовий архів" Житомирської районної ради, разом з тим, відповідачем зазначено іншу юридичну особу, а саме - Державний архів Житомирської області.

Однак, позивачем не було усунено даний недолік її позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви, вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 705/3876/18.

Позивач не виконала вимог ухвали про залишення її позовної заяви без руху щодо уточнення кола осіб, які беруть участь у справі, а також, в подальшому не заявила відповідного клопотання про заміну первісного відповідача на належного.

У відповідності до ч. ч. 1-3ст. 89 ЦПК України,суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на вищенаведене та те, що позивачем не було доведено обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зважаючи на недостатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, а також те, що позов заявлено до неналежного відповідача, позовна заява не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.4, 5, 10, 12, 13, 33, 48, 51, 76-83, 89, 175, 259, 263, 265, 279 ЦПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного архіву Житомирської області про визнання запису недійсним, зобов?язання вчинити дії, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 ;місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Державний архів Житомирської області; місце знаходження: 10003, м. Житомир, Охрімова Гора, 2/20; код ЄДРПОУ 03494273.

Суддя: С.М. Полонець