Рішення

від 05.12.2023 по справі 914/1668/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2023 Справа № 914/1668/23

За позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі

позивача-1: Адміністрації Державної прикордонної служби України,м.Київ

позивача-2: Санаторій Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій для дітей з батьками Пролісок, м.Моршин Львівської області

про: припинення та скасування державної реєстрації речового права

Суддя У.І. Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від прокуратури: Б.В.Лупійчук прокурор

Від позивача-1: не з`явився

Від позивача-2: П.В.Деленко; О.С. Котік представники

Від відповідача: Р.В.Шумелда представник

Вільний слухач: У.П.Пащак

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2023 справу №914/1668/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 31.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.06.2023.

Ухвалами від 15.06.2023, від 11.07.2023, від 25.07.2023, від 05.09.2023, від 19.09.2023 підготовче засідання відкладено.

Ухвалою від 02.10.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.10.2023.

У судовому засіданні від 26.10.2023 оголошено перерву до 09.11.2023.

Ухвалою від 09.11.2023 розгляд справи відкладено на 20.11.2023.

У судовому засіданні від 20.11.2023 оголошено перерву до 05.12.2023.

Представники прокуратури та позивача-2 в судовому засіданні 05.12.2023 підтримали позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

У судовому засіданні 05.12.2023 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.12.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2014, у справі № 5015/2805/12 за позовом Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», виконавчого комітету Моршинської міської ради, виконавчого комітету Стрийської міської ради, за участю третіх осіб: комунальне підприємство Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Федерація професійних спілок України, про визнання незаконними актів органу місцевого самоврядування, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, витребування із незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності, позов задоволено частково. Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області. Витребувано із незаконного володіння ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та ІІрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» нерухоме майно: нежитлову будівлю-санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7 по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі № 5015/2805/12 рішення господарського суду Львівської області від 02.12.2013 га постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 залишено без змін.

07.10.2015 Кабінету Міністрів України прийнято постанову № 817 «Про затвердження Порядку визначення суб`єкта управління об`єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб`єкт управління якого не визначений» (далі - Порядок № 817). Порядок № 817 встановлює механізм визначення суб`єкта управління об`єктами державної власності, якому передаються повноваження щодо управління майном, що повернуте у власність держави, та іншим державним майном, суб`єкт управління якого невизначений, зокрема: майном загальносоюзних громадських об`єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, яке розташоване на території України і повернуте у власність держави за рішенням суду, що набрало законної сили».

07.06.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м.Моршині зі сфери управління Фонду Державного майна України до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби» № 376-р, яким нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7, реєстраційний номер 405479646107) по вул.Пролісковій, 8, у м.Моршині Львівської області віднесено до сфери управління АДПС України.

14.07.2017 державним реєстратором проведено державну реєстрацію зазначеної будівлі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві державної форми власності, власником якої визначено Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18 «Про надання в постійне користування земельних ділянок» затверджено АДПС України технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 7,7653 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0051, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 »). Цим же розпорядженням вказану земельну ділянку надано АДПС України в постійне користування.

27.06.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельну ділянку зареєстровано на праві постійного користування АДПС України. Земельна ділянка віднесена до категорії земель оздоровчого призначення та видом використання земельної ділянки: для обслуговування будівель санаторію «Моршин-Прикордонник».

16.10.2020 державним реєстратором прав на нерухоме майно Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишиним Н.-П.А. прийнято рішення № 54612103 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на нежитлову будівлю літера А-2 площею 6447,2 кв.м (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорта), що знаходиться по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршин Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107).

Підставою для державної реєстрації на вказаний об`єкт нерухомого майна державний реєстратор зазначив:

-технічний паспорт на нежитлову будівлю літера «А-2», виданий 27.10.2014 обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»;

-державний акт на право користування землею серії Б № 040956, виданий санаторію для дітей з батьками «Пролісок» Моршинською селищною радою у 1993 році, загальною площею 16,65га, з цільовим призначенням: для оздоровчих цілей;

-довідку Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації № 423 від 01.03.2017 про те, що згідно даних архіву Стрийського МБТІ станом на 15.12.1998 загальна площа нежитлової будівлі санаторію «Пролісок», яка знаходиться за адресою: м. Моршин, вул. Гіроліскова, 8, становить 14479,6 кв.м, у тому числі: спальний корпус літера «А-7» - 7 526,0 кв. м. та лікувально-діагностичне відділення та їдальня літера «А-2» - 6 953,6 кв. м.;

-статут ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» від 28.04.2015.

Прокуратура звернула увагу, що з експлікації технічного паспорта на нежитлову будівлю (в описі з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено, що це вбиральня Б площею 6447,2 кв.м) вбачається, що зазначені в експлікації приміщення підвалу, І та II поверхів будівлі практично співпадають із приміщеннями, зазначеними в експлікації технічного паспорта на будівлю санаторного корпусу літера А-7 площею 14372 кв.м, зареєстрованого на праві державної власності за АДПС України, що свідчить про незаконність проведення державної реєстрації на частину даної будівлі за ГОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок».

Разом з тим, прокуратура зазначила, що інше нерухоме майно за адресою: вул. Проліскова, 8, м. Моршин Львівської області, відсутнє.

20.04.2023 прокуратурою регіону на адресу Державної інспекції архітектури та містобудування України скеровано запит за № 15-47ВИХ-23 з питанням чи надавалось ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на адресу ДІАМ повідомлення про початок/завершення виконання підготовчих і будівельних робіт щодо об`єкта нежитлової будівлі площею 6447,2кв.м (вбиральня Б) за адресою: вул. Проліскова, 8, м. Моршин Львівської області.

Відповідно до повідомлення ДІАМ від 05.05.2023 № 3932/05/13-23, подібних відомостей в Реєстрі будівельної діяльності не виявлено.

Прокуратура стверджує, що окремої нежитлової будівлі літера «А-2» (вбиральні) площею 6447,2 кв.м за адресою: вул. Проліскова, 8, м. Моршин Львівської області, не існує, а така є лише частиною санаторного корпусу літера «А-7», що належить на праві державної власності, власником якої є АДПС України. Поряд з цим, нежитлова будівля - лікувально-діагностичний корпус літера «А-2» існує на праві приватної власності за ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», однак, з іншою площею та знаходиться за іншою адресою, а саме: площею 511,7 кв. м. по вул. Пролісковій, 10 у м. Моршин Львівської області

Позивач-2 долучив до матеріалів справи копію висновку про вартість майна корпусу А 7 санаторію, в якому зазначено що ринкова вартість об`єкта оцінки корпус А 7 санаторію, розташованого за адресою: м. Моршин, вул.Проліскова, 8, Львівської області, загальною площею 14317,7 кв.м., визначена з метою його внесення до статутного капіталу Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України», станом на 29.02.2016, становить 115717000,0грн без ПДВ, вартість з урахуванням ПДВ 138860400,0 грн.

Відповідно до листа КП ЛОР «Стрийське МБТІ» № 1639 від 15.08.2023, згідно з матеріалами технічної інвентаризації станом на 15.12.1998 проінвентаризовано нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) загальною площею 14479,6 кв.м. Дана будівля складається з двоповерхової частини: лікувально-діагностичного відділення з приміщеннями їдальні загальною площею 6956,6 кв.м та семиповерхової частини: спального корпусу загальною площею 7526,0 кв.м. За результатами повторної технічної інвентаризації яку Стрийське МБТІ проводило на замовлення Державної прикордонної служби України « ІНФОРМАЦІЯ_2 » станом на 01.09.2017 загальна площа будівлі санаторного корпусу «А-7» складала 14372,0 кв.м, в яку входила площа всіх приміщень будівлі: семи- і двоповерхових частин згідно з поверховим планом будівлі. 09.08.2023 працівником Стрийського МБТІ проведено візуальне обстеження об`єкта нерухомого майна на місці, під час якого встановлено, що за адресою вул. Проліскова, 8 в м. Моршин, Стрийського району, Львівської області знаходиться нежитлова будівля, яка складається з двох об`ємно-планувальних частин: семиповерхової і двоповерхової, що повністю відповідає матеріалам технічної інвентаризації санаторного корпусу (літера «А-7») станом на 2017 рік. На земельній ділянці за цією адресою інших будівель не виявлено.

Як зазначено також в позові 05.11.2021 під час розгляду Північним апеляційним господарським судом справи №914/2381/18 за позовом ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» до Львівської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи - санаторію «Моршин-Прикордонник» ДПС України про визнання незаконним та скасування розпорядження від 27.06.2018 № 639/0/5-18 (у позові відмовлено повністю), на адресу санаторію «Моршин-Прикордонник» ДПС України надійшло клопотання ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про долучення доказів, з якого стало відомо про вчинення державним реєстратором реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомого майна на території земельної ділянки площею 7,7653 га (кадастровий номер - 4610700000:01:006:0051), що знаходиться по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршин Львівської області, землекористувачем якої є А ДПС України.

Водночас прокуратура вважає, що державний акт на право користування землею серії Б № 040956, виданий санаторію для дітей з батьками «Пролісок» Моршинською селищною радою у 1993 році, загальною площею 16,65 га, втратив чинність, зважаючи на відведені розпорядженням Львівської ОДА на праві постійного користування АДПС України земельні ділянки, які є частиною даного державного акту.

За твердженням прокуратури, незважаючи на приналежність спірного об`єкта нерухомого майна до санаторного корпусу «А-7» державної форми власності (власник - АДПС України), а також розташування його на земельній ділянці, що на належить на праві постійного користування АДПС України, державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказаний об`єкт зареєстровано за юридичною особою з визначенням приватної форми власності згідно з документами, які не відповідають дійсності.

Спір виник внаслідок того, що ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» порушив законні права та інтереси позивачів, зареєструвавши 16.10.2020 за собою лікувально-діагностичний корпус з харчоблоком і школою А-2 за адресою: вул. Проліскова, 8 у м. Моршині Львівської обл., на який було визнано право власності за державою у складі нежитлової будівлі санаторного корпусу А-7 з ліжковим фондом на 502 ліжка круглорічного використання, яка знаходиться за адресою: вул.Проліскова, 8, м. Моршин, Львівська обл. згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі №5015/2805/12.

На думку прокуратури належним способом захисту у цій справі є лише скасування державної реєстрації, а не витребування майна, оскільки об`єкт санаторного корпусу літера «А-7» загальною площею 14372,0 кв.м перебуває у власності держави за АДПС України, а частину указаного корпусу площею 6447,2 кв.м повторно зареєстровано державним реєстратором за юридичною особою на праві приватної власності, і по суті майно не вибуло із власності позивача.

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначила, що з метою повідомлення уповноваженого органу управління листами від 19.04.2023 прокуратурою на адреси АДПС України та Санаторію «Моршин- Прикордонник ДІІС України надіслано листи щодо вказаних порушень в частині реєстрації речових прав на нерухоме майно. 25.04.2023 АДПС України у листі від №14/18560/23-Вих підтвердила зазначені порушення, проте заходів реагування не вжила, а лише вказала, що не заперечуватиме щодо вжиття таких прокуратурою.

Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.

Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Також відповідач вважає, що права позивачів у спірних правовідносинах не порушено. При цьому відповідач звернув увагу, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.05.2014 задоволено заяву Фонду державного майна України про роз`яснення рішення суду, роз`яснено Фонду державного майна України, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013р. у справі №5015/2805/12, яке набрало законної сили, визнано, зокрема право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області. Держава в особі уповноважених нею органів, у тому числі й Фонду державного майна України, вправі вчиняти щодо свого майна будь- які дії щодо володіння, користування, розпорядження своїм майном, які не суперечать закону. У випадку надання законодавством України органам (у тому числі й Фонду державного майна України), уповноваженим державою здійснювати повноваження держави щодо реалізації її прав як власника об`єкта нерухомого майна, орган, уповноважений державою, вправі здійснювати ці повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законодавством України на момент вчинення таких повноважень.

Як зазначив відповідач в розпорядженні КМУ та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказується про будівлю санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107), інших корпусів чи будівель у відповідача не вилучено, позивачам не передано; площа корпусу не вказана. Не вказана площа будівлі й у долучених до позовної заяви витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Разом з тим, відповідач зазначив, що суд у справі №5015/2805/12 фактично, при винесенні рішення охарактеризував будівлю як спальний корпус, зазначивши: «будівля санаторного корпусу А-7 з ліжковим фондом на 502 ліжка круглорічного використання». Разом з тим на думку відповідача листи та акти оцінки майна, акти приймання-передавання не є правовстановлюючими документами.

Відповідач вважає, що обставини, викладені в позовній заяві не відповідають фактичним обставинам справи про те, що на вул. Пролісковій, 8 є лише один корпус і його площа становить 14479,6 кв.м. Згідно з Технічної паспортизації санаторію «Пролісок» від 1981 року вбачається, що станом на 1981р. санаторій складався з будівель: спального корпусу, лікувального корпусу, харчоблоку; будівлі лікувального корпусу та харчоблоку зблоковані у громадський блок; спальний корпус та громадський блок з`єднані переходом. При цьому відповідач зазначив, що після витребування у відповідача, на підставі судового рішення у справі № 5015/2805/12 санаторного корпусу А-7 та визнання на нього права власності за державою, у ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», за адресою: м. Моршин. вул. Проліскова, 8, залишився корпус А-2, інші будівлі та споруди. Відповідно, відповідач звертає увагу, що залишилось право постійного користування земельною ділянкою під згаданими будівлями і спорудами; адже право користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно продовжує володіти нерухомим майном, що розташоване на цій земельній ділянці, і до іншої особи перейшло право власності лише на частину нерухомого майна, проте інша частина продовжує перебувати у власності цієї особи, оскільки, виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 79-1, частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину. З огляду па те, що у власності відповідача продовжує перебувати частина будівель і споруд, тому аргументи позивача, що набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для попереднього землекористувача, ґрунтується на помилковому тлумаченні пункту "є" частини 1 статті 141 Земельною кодексу України.

Щодо набуття позивачем-1 права постійного користування на усі землі, що були в користуванні ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», і, як наслідок, набуття права на усі будівлі і споруди, які на них розташовані відповідач заперечив, покликаючись на приписи ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, за якими право на земельну ділянку слідує за правом на об`єкти нерухомого майна (будівлі). Разом з тим, покликання у позовній заяві на преюдиційність постанов Верховного Суду у справах № 826/14557/17, 914/2381/18 та № 826/1993/18 відповідач вважає безпідставними, оскільки позивачами не наведено жодних обставин, які були б встановлені у зазначених справах, не вказано фактів, щодо наявності або відсутності яких виник спір, адже норма ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, стосуються саме обставин, встановлених рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Щодо представництва інтересів держави. Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18, від 16.08.2018 у справі №910/21265/17).

Згідно з матеріалами цієї справи, предметом позовних вимог у цій справі є скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на нежитлову будівлю літера «А-2» (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорта) площею 6447,2 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 від 16.10.2020 № 54612103.

Прокурор зазначає, що позивачами не виконувались належним чином покладені на функції та не вживалися заходи щодо поновлення інтересів держави.

На виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 19.04.2023 прокуратурою скеровано листи позивачам, яких проінформовано про виявлені порушення. Позивачі підтвердили виявлені порушення та не заперечили щодо вжиття заходів прокуратурою.

На виконання положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону повідомлено позивачів про прийняття прокуратурою рішення звернутися до суду в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Санаторію «Моршин-Прикордонник» ДПС України.

Отже, у позовній заяві обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави та зазначено, у чому полягають інтереси держави та їх порушення у цих правовідносинах, а тому звернення прокурора з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідними приписами ГПК України.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно із заявленими позовними вимогами прокуратура просила скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (вул. Проліскова, 10, м. Моршин, Львівська область, 82482, ідентифікаційний код юридичної особи: 20772638) на нежитлову будівлю літера «А-2» (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорта) площею 6447,2 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107, що знаходиться по вул. Пролісковій, 8 у м.Моршин Львівської області, на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишина Назара-Павла Андрійовича від 16.10.2020 № 54612103, з одночасним припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

09.07.2014 ФДМ України зареєстрував за собою право власності на нежитлову будівлю санаторного корпусу А-7 з ліжковим фондом на 502 ліжка круглорічного використання, яка знаходиться за адресою: вул. Проліскова, 8, м.Моршин, Львівська області.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Покликання відповідача на відсутність преюдиційності постанов Верховного Суду у справах № 826/14557/17, 914/2381/18 та № 826/1993/18 для цієї справи Господарський суд Львівської області відхиляє з огляду на таке.

Преюдиційність (лат. praejudicialis або praejudicium те, що стосується попереднього судового рішення) це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 ГПК України).

Тобто, за змістом частини четвертої статті 75 ГПК учасники справи звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Згідно з ч.7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17.

Для спростування преюдиційних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 ГПК України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Зважаючи на наведене, як встановлено судом рішенням Господарського суду Львівської області від 02 грудня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 липня 2014 року, у справі № 5015/2805/12 за позовом Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Виконавчого комітету Моршинської міської ради, Виконавчого комітету Стрийської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Федерація професійних спілок України про визнання незаконними актів органу місцевого самоврядування, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, витребування із незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності, позов задоволено частково. Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області. Витребувано із незаконного володіння ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7 по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 05 квітня 2018 року у справі №826/14557/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовив. За висновками судів встановлено, що розпорядження КМУ від 07 червня 2017 року № 376-р «Про віднесення нежитлової будівлі - санаторного корпусу у м. Моршині до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби» є правомірним та таким, що прийнято згідно вимог чинного законодавства України. Також колегія суддів зазначила, що нежитлова будівля - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7 по вул . Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області є цілісним майновим комплексом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року у справі №826/1993/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. За висновками судів Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації прикордонної служби» стосується визначення суб`єкта владних повноважень, який буде здійснювати управління об`єктом, який повернули у власність держави і не стосується всіх подальших дій, які управитель вчинятиме, у тому числі щодо продовження чи не продовження договору оренди з позивачем. Оскаржуване розпорядження не передбачає ліквідації ані юридичної особи позивача, ані його санаторного закладу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №914/2381/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021, у задоволенні позову відмовлено. Вказані рішення набрали законної сили. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, виходив з такого: Адміністрації Державної прикордонної служби України передано нерухоме майно - нежитлову будівлю санаторного корпусу (літ. "А-7") на вул. Пролісковій, 8, у м. Моршині, Львівської обл. з дотриманням загального принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України. Належне позивачу на праві власності нерухоме майно, про яке він вказує у позовній заяві (будівлю човнярської станції з кафе-баром за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, с. Баня Лисовицька, вул. Проліскова, 3), не розміщено на земельних ділянках, право користування якими припинено оспорюваним розпорядженням Львівської ОДА № 639/0/5-18. Про існування будь-яких інших будівель в межах цього спору у встановленому процесуальним законом порядку позивач не заявляв, заяв про зміну підстав позову не подавав.

Отже, Господарський суд Львівської області констатує, що для цієї справи встановлені вищезазначеними судами обставини (юридичні факти) відображені у мотивувальних частинах судових рішень, мають преюдиційний характер і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)». При цьому, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації прикордонної служби» та Розпорядження Львівської облдержадміністрації № 639/0/5/18 від 27.06.2018 "Про надання в постійне користування земельних ділянок" є чинними.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що в розпорядженні КМУ та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зазначено загальної площі будівлі санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107), відсутні вказівки на наявність корпусів чи будівель.

Суд відхиляє заперечення відповідача та звертає увагу, що на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації прикордонної служби» створена комісія, яка встановила, що до складу нерухомого майна, що передається, належить нежитлова будівля - санаторний корпус цілорічного використання з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, загальною площею 14479,6кв.м (реєстраційний номер 405479646107), що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Моршин, вул. Проліскова, 8. 27 червня 2017 року комісією складено та затверджено акт приймання-передачі зазначеного майна, що став підставою для реєстрації 14.07.2017 права власності за Адміністрацією Державної прикордонної служби України.

Також до матеріалів справи долучено копію листа Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №1639 від 15.08.2023, в якому зазначено, що Стрийське МБТІ проводило роботи по технічній інвентаризації вищевказаного об`єкта нерухомого майна. Згідно з матеріалами технічної інвентаризації станом на 15.12.1998 проінвентаризовано нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) загальною площею 14479,6 м2. Дана будівля складається з двоповерхової частини: лікувально-діагностичного відділення з приміщеннями їдальні загальною площею 6956,6 м2 та семиповерхової частини: спального корпусу загальною площею 7526,0 м2. За результатами повторної технічної інвентаризації яку Стрийське МБТІ проводило на замовлення Державної прикордонної служби України « ІНФОРМАЦІЯ_2 » станом на 01.09.2017 загальна площа будівлі санаторного корпусу «А-7» складала 14372,0 м2, в яку входила площа всіх приміщень будівлі: семи- і двоповерхових частин згідно з поверховим планом будівлі. 09.08.2023 працівником Стрийського МБТІ проведено візуальне обстеження об`єкта нерухомого майна на місці, під час якого встановлено, що за адресою вул.Проліскова,8 в м.Моршин Стрийського району Львівської області знаходиться нежитлова будівля, яка складається з двох об`ємно-планувальних частин: семиповерхової і двоповерхової, що повністю відповідає матеріалам технічної інвентаризації санаторного корпусу (літера «А-7») станом на 2017 рік. На земельній ділянці за цією адресою інших будівель не виявлено.

Крім того, суд звертає увагу на факт зазначений в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 11 січня 2018 року у справі №914/1181/17, а саме, 24 березня 2017 р. між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та Клінічним госпіталем Державної прикордонної служби (орендар) укладено договір оренди нерухомого державного майна № 38, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно нежитлову будівлю санаторного корпусу з ліжковим фондом на 502 місця круглорічного використання, «А-7» загальною площею 14479,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Моршин, вул. Проліскова, 8 і перебуває на балансі ДП «Управління справами Фонду державного майна України». Вказане судове рішення не є преюдиційним для цієї справи, однак є доказом в розумінні ст.73 ГПК України.

З огляду на встановлене та зважаючи на відсутність інших доказів на підтвердження загальної площі спірної нежитлової будівлі (літера А-7), суд констатує, що нежитлова будівля - санаторний корпус цілорічного використання з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, загальною площею 14479,6кв.м (реєстраційний номер 405479646107), що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Моршин, вул. Проліскова, 8 є цілісним майновим комплексом, який складається з двох об`ємно-планувальних частин (семиповерхової і двоповерхової) та до якого входять з`єднані переходом спальний корпус, лікувальний корпус, харчоблок.

Належних та достовірних доказів щодо наявності ще корпусу А-2 (вбиральні) площею 6447,2 кв.м, інших будівель та споруд за адресою: Львівська область, м.Моршин. вул. Проліскова, 8 матеріали справи не містять. Також відповідач не надав доказів понесення будь-яких витрат на утримання корпусу А-2 (вбиральні) площею 6447,2 кв. м., інших будівель та споруд за адресою: м. Моршин. вул. Проліскова, 8, в тому числі сплату податку на нерухомість.

Щодо покликання відповідача на наявність права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право користування землею серії Б № 040956, виданий санаторію для дітей з батьками «Пролісок» Моршинською селищною радою у 1993 році, загальною площею 16,65га, з цільовим призначенням: для оздоровчих цілей суд зазначає таке.

27.06.2018 Львівською облдержадміністрацією видано розпорядження № 639/0/5/18 "Про надання в постійне користування земельних ділянок". Так, згідно з пунктом 1 цього розпорядження затверджено Адміністрації Державної прикордонної служби України технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості):

1.1. площею 7,7653 га (кадастровий номер - 4610700000:01:006:0051, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію "Моршин-Прикордонник");

1.2. площею 5,1030 (кадастровий номер - 4625384000:02:000:0100, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.

Відповідно до п. 2 розпорядження № 639/0/5-18 припинено ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" право користування земельними ділянками, зазначеними у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.

За змістом п. 3 розпорядження №639/0/5-18 Адміністрації Державної прикордонної служби України надано у постійне користування земельні ділянки, зазначені у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.

ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" не надало доказів спростування факту припинення права користування земельними ділянками на підставі державного акту на право користування землею серії Б № 040956, виданий санаторію для дітей з батьками «Пролісок» Моршинською селищною радою у 1993 році, загальною площею 16,65га, а також не надало чинних правовстановлюючих документів приналежності відповідачу будь-яких будівель (споруд), які розташовані на спірний земельній ділянці.

Стосовно проведеної державної реєстрації права власності ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок на нежитлову будівлю літера А-2 (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорту) площею 6447,2 кв.м, що знаходиться за адресою м.Моршин, вул.Проліскова,8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107) суд зазначає таке.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами підставою для державної реєстрації на вказаний об`єкт нерухомого майна державний реєстратор зазначив:

-технічний паспорт на нежитлову будівлю літера «А-2», виданий 27.10.2014 обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»;

-державний акт на право користування землею серії Б № 040956, виданий санаторію для дітей з батьками «Пролісок» Моршинською селищною радою у 1993 році, загальною площею 16,65га, з цільовим призначенням: для оздоровчих цілей;

-довідку Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації № 423 від 01.03.2017 про те, що згідно даних архіву Стрийського МБТІ станом на 15.12.1998 загальна площа нежитлової будівлі санаторію «Пролісок», яка знаходиться за адресою: м. Моршин, вул. Гіроліскова, 8, становить 14479,6 кв.м, у тому числі: спальний корпус літера «А-7» - 7 526,0 кв. м. та лікувально-діагностичне відділення та їдальня літера «А-2» - 6 953,6 кв. м.;

-статут ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» від 28.04.2015.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Пунктом 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Серед перелічених в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документів відсутнє посилання на «технічний паспорт на нежитлову будівлю» як підставу для державної реєстрації права власності та інших речових прав. Отже, технічний паспорт на нежитлову будівлю не належить до правовстановлюючих документів. Інших належних, допустимих та достовірних доказів набуття права на будівлі та споруди по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршин в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» суду не подав.

Водночас, державний акт на право користування землею серії Б № 040956, виданий санаторію для дітей з батьками «Пролісок» Моршинською селищною радою у 1993 році, загальною площею 16,65га втратив свою чинність згідно з розпорядженням Львівської облдержадміністрації №639/0/5/18 від 27.06.2018 "Про надання в постійне користування земельних ділянок". Відповідач належних доказів на спростування зазначеного не надав.

Відтак, державна реєстрація права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на нежитлову будівлю літера «А-2» (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорта) площею 6447,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107, що знаходиться по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршин Львівської області, на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишина Назара-Павла Андрійовича від 16.10.2020 № 54612103 відбулась без належних правовстановлюючих документів всупереч вимогам чинного законодавства України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

З огляду на встановлені обставини Господарський суд Львівської області констатує, що ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» порушив законні права та інтереси позивачів, зареєструвавши 16.10.2020 за собою лікувально-діагностичний корпус з харчоблоком і школою А-2 за адресою: вул. Проліскова, 8 у м. Моршині Львівської області в незаконний спосіб.

Щодо способу захисту обраного прокуратурою при поданні цього позову суд звертає увагу правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Зокрема.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття судового рішення, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке вже зареєстроване за Адміністрацією Державної прикордонної служби України, заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16.10.2020 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.

Як встановлено судом об`єкт санаторного корпусу літера «А-7» загальною площею 14372,0 кв.м перебуває у власності держави у сфері управління АДПС України, а частину вказаного корпусу площею 6447,2 кв.м повторно зареєстровано державним реєстратором за юридичною особою - відповідачем на праві приватної власності, хоча по суті майно не вибуло із власності позивачів.

Отже, позивачі фактично обґрунтовують позовні вимоги наявністю у них права власності на спірне нерухоме майно та протиправністю дій відповідача щодо позбавлення позивача такого права (реєстрація права власності на нежитлову будівлю літера А-2 (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорту) площею 6447,2 кв.м, що знаходиться за адресою м.Моршин, вул.Проліскова,8, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107).

Таким чином, в цій справі відбулося порушення прав позивачів відповідачем. У цьому разі відмова у позові виключно з причини відсутності посилання на певний спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, не відповідає завданню господарського судочинства (зокрема, щодо справедливого та своєчасного вирішення судом спорів), визначеному у частині першій статті 3 ГПК України.

В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV зазначено, що в разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

Отже, на момент подання позову та прийняття відповідного рішення судом задоволення позовної вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 16.10.2020 поновить права позивачів та не призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна.

За висновком Великої Палати Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Зважаючи на наведене, Господарський суд Львівської області зазначає, що при зверненні з позовом до суду прокуратурою обрано належний спосіб захисту та наявність державної реєстрації права власності ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок на нежитлову будівлю літера А-2 (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорту) площею 6447,2 кв.м., що знаходиться за адресою м.Моршин, вул.Проліскова,8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права Адміністрації Державної прикордонної служби України, оскільки унеможливлює розпорядження належним останній майном, з огляду на що, державна реєстрація від 16.10.2020 № 54612103 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 231, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити

2.Скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій для дітей з батьками Пролісок на нежитлову будівлю літера А-2 (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорту) площею 6447,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107), на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 від 16.10.2020 № 54612103.

3.Визнати припиненим речове право Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій для дітей з батьками Пролісок (ідентифікаційний код 20772638) на нежитлову будівлю літера А-2 (опис: вбиральня Б згідно технічного паспорту) площею 6447,2 кв.м., що знаходиться за адресою м.Моршин, вул.Проліскова,8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195255146107) та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (82482, Львівська область, м.Моршин, вул.Проліскова,8, ідентифікаційний код 20772638) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20, ідентифікаційний код 38326057) 2684,00 грн судового збору.

5.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 18.12.2023.

Суддя Ділай У.І.