Рішення

від 14.12.2023 по справі 916/4584/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4584/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/4584/23 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (68421, Одеська область, Болградський район, с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 87, код ЄДРПОУ 00855440)

до відповідача Виробничо-комерційної фірми Агромарін (65031, м. Одеса, вул. Новомосковська дорога, 23, код ЄДРПОУ 13925644)

про стягнення 60 979, 75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Виробничо-комерційної фірми Агромарін про стягнення 60 979, 75 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі № 916/4584/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його електронну адресу 24.10.2023р., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (постачальник) та Виробничо-комерційною фірмою Агромарін (покупець) укладено договір поставки №10 на поставку молока за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар.

Договір поставки №10 від 01.01.2021 року позивачем належно виконувався. Натомість, відповідач протягом усього часу дії Договору систематично затримував оплату за поставлену партію товару, та сплачував заборгованість не у повному обсязі. чим грубо порушував терміни договору. Посилаючись на порушення вимог договору позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11 січня 2023 року по справі 916/1156/22, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська задоволено частково. Стягнуто з Виробничо-комерційної фірми Агромарін (65031, м. Одеса, Новомосковська дорога, 23, код ЄДРПОУ 13925644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (68421. Одеська обл., Арцизький р-н, с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 87, код ЄДРОУ 00855440) 631 000,00 грн. (шістсот тридцять одна тисяча гривень 00 коп.) суму основного боргу, 23 754,28 грн. (двадцять три тисячі сімсот п?ятдесят чотири гривні 28 коп.) пені. 185 081,78 грн. (сто вісімдесят п?ять тисяч вісімдесят одна гривня 78 коп.) інфляційних втрат, 30 584,73 грн. (тридцять тисяч п?ятсот вісімдесят чотири гривні 73 коп.) 3 % річних та витрати на сплату судового збору в розмірі 16 263,14 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят три гривні 14 коп.). Відмовлено у задоволенні позову Виробничо-комерційної фірми Агромарін до Товариства обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська в частині стягнення 213 788.47 грн. пені.

Постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2023 року, Апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2023 у справі №916/1156/22 без змін. Відповідачем було сплачено на рахунки позивача 06 жовтня 2023 року у сумі 400 000 грн., 11 жовтня 2023 року сплачено 352 083, 93 грн. та 30 000 грн.

Позивач зазначає, що грошове зобов`язання залишалось невиконаним із 16.09.2022 по 06.10.2023 року. В той же час, в межах справи № 916/1156/22 позивачем було здійснено нарахування на вказану суму основного боргу трьох відсотків річних та збитків від інфляції, що були розраховані станом на 15.09.2022. Вказане зафіксовано в рішенні Господарського суду Одеської області та постанові Південно - Західного апеляційного господарського суду по справі № 916/1156/22.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості в сумі 60 979,75 грн., що складається з 3% річних в сумі 19 927, 05 грн. та інфляційних витрати в сумі 41 052,70 грн за період з 16.09.2022 року по 06.10.2023 року.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як встановлено судом, 01.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (постачальник) та Виробничо-комерційною фірмою Агромарін (покупець) укладено договір поставки №10 на поставку молока за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставка проводиться партіями. На кожну партію виписується відповідна накладна.

Згідно з п. 3.2. Договору термін поставки партії молока - один день. Датою завершення поставки (отримання) молока с дата приймання молока Покупцем, яка вказується в оформленій накладній.

У відповідності до п. 5.1. Договору оплата за молоко виробляється коштами протягом 15-ти днів в зимовий період і 30-ти днів, в літній період з моменту його отримання. Однак, станом на 07.06.2022 року відповідачем було не оплачено поставленої продукції на суму 680 000 грн. за період з 28.08.2021 року по 25.12.2021 року.

Договір поставки №10 від 01.01.2021 року позивачем належно виконувався. Натомість, відповідач протягом усього часу дії Договору систематично затримував оплату за поставлену партію товару, та сплачував заборгованість не у повному обсязі. чим грубо порушував терміни договору. Посилаючись на порушення вимог договору позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що Сторони несуть відповідальність за межі не виконання своїх зобов`язань (повне або часткове), в т.ч. у вигляді неправомірної відмови від виконання, необгрунтованого припинення виконання, а також за неналежне виконання своїх зобов`язань, в т.ч. у вигляді порушення термінів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11 січня 2023 року по справі 916/1156/22, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська задоволено частково. Стягнуто з Виробничо-комерційної фірми Агромарін (65031, м. Одеса, Новомосковська дорога, 23, код ЄДРПОУ 13925644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (68421. Одеська обл., Арцизький р-н, с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 87, код ЄДРОУ 00855440) 631 000,00 грн. (шістсот тридцять одна тисяча гривень 00 коп.) суму основного боргу, 23 754,28 грн. (двадцять три тисячі сімсот п?ятдесят чотири гривні 28 коп.) пені. 185 081,78 грн. (сто вісімдесят п?ять тисяч вісімдесят одна гривня 78 коп.) інфляційних втрат, 30 584,73 грн. (тридцять тисяч п?ятсот вісімдесят чотири гривні 73 коп.) 3 % річних та витрати на сплату судового збору в розмірі 16 263,14 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят три гривні 14 коп.). Відмовлено у задоволенні позову Виробничо-комерційної фірми Агромарін до Товариства обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська в частині стягнення 213 788.47 грн. пені.

Постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2023 року fпеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2023 у справі №916/1156/22 без змін. Відповідачем було сплачено на рахунки позивача 06 жовтня 2023 року у сумі 400 000 грн., 11 жовтня 2023 року сплачено 352 083, 93 грн. та 30 000 грн.

Позивач зазначає, що грошове зобов`язання залишалось невиконаним із 16.09.2022 по 06.10.2023 року. В той же час, в межах справи № 916/1156/22 позивачем було здійснено нарахування на вказану суму основного боргу трьох відсотків річних та збитків від інфляції, що були розраховані станом на 15.09.2022. Вказане зафіксовано в рішенні Господарського суду Одеської області та постанові Південно - Західного апеляційного господарського суду по справі № 916/1156/22.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України с право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправ нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним. додатковим до основного, залежить від основного зобов?язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійснених позивачем розрахунків. Наведене має наслідком необхідність задоволення заявлених Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська позовних вимог про стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 19 927,05 грн. та інфляційні витрати в сумі 41 052,70 грн..

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з орієнтовним розрахунком судових витрат, який наведений Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська в позовній заяві та заяві про стягнення витрат на правничу допомогу, судові витрати останнього складаються із: судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 43 244,93 грн.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч.ч. 2, 3, 4 ст.126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До канцелярії суду надійшла заява відповідача (за вх. № 45096/23 від 13.12.2023р.), про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, згідно якої суму витрат вважає необгрунтованою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем, до господарського суду було надано копії договору про надання правової допомоги від 10.10.2023 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 21.09.2022 року та детальний опис наданих послуг.

Вартість однієї години роботи адвоката складає 3 500 грн. Перелік послуг, що надані адвокатом, є наступні: аналіз судової практики у подібних відносинах (1 година)- 3500грн.; написання позовної заяви (4 години) 14 000 грн.; розрахунок 3% річних та інфляційних витрат (3 години) 10 500 грн.; гонорар успіху у розмірі 25% 15 244,93 грн.

Вказаний акт підписано сторонами договору про надання правової допомоги від 10.10.2023 року; без зауважень та заперечень та скріплено їх печатками.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.07.2021 по справі № 920/26/21.

У рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Дану позицію підтримує Верховний Суд відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019 року.

Проаналізувавши зміст вищевказаного акту наданих правових (юридичних) послуг з правової допомоги, з урахуванням критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що витрати позивача в сумі 43 244, 93 грн., з урахуванням пропорційності до предмета позову, його ціни - 60 979,75 грн.- та їх розумності, є необґрунтованими.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з огляду на загальні принципи справедливості та верховенства права, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд, виходячи з критеріїв реальності та розумності витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, дійшов висновку про часткову обґрунтованість витрат.

Суд вважає, що вартість однієї години роботи адвоката складає 1 500 грн. Перелік послуг, що надані адвокатом, є наступні: аналіз судової практики у подібних відносинах (1 година)- 1 500грн.; написання позовної заяви (2 години) 3 000 грн.; розрахунок 3% річних та інфляційних витрат (1 години) 1 500 грн.

Щодо гонорару успіху, суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Сума обумовлена сторонами до сплати у відсотковому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. З огляду на критерії розумності цих витрат, їх співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача, суд вважає за необхідне зменшити суму гонорару успіху до 5 000,00 грн.

Разом з тим як зазначалось вище, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.

Отже, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, так і відповідно до ч. 5 ст. 129 цього Кодексу.

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас, критерії, визначені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 року у справі №903/643/21 зробив висновок, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у ч. 5-7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).

З огляду на вказане та наведені вище обставини, оцінивши подані заявником письмові докази на підтвердження витрат на надання правничої допомоги, беручи до уваги відсутність особливої складності справи, відсутність судових засідань у даній справі, в якій брала участь представник позивача, зважаючи на правову позицію, визначену відповідачем у заяві про зменшення витрат на надання адвокатом правничої допомоги, суд зазначає про наявність підстав для зменшення таких витрат до грн., з урахування чого стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі №916/4584/23 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (68421, Одеська область, Болградський район, с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 87, код ЄДРПОУ 00855440) до Виробничо-комерційної фірми Агромарін (65031, м. Одеса, вул. Новомосковська дорога, 23, код ЄДРПОУ 13925644) задовольнити частково.

2. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми Агромарін (65031, м. Одеса, вул. Новомосковська дорога, 23, код ЄДРПОУ 13925644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дністровська (68421, Одеська область, Болградський район, с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 87, код ЄДРПОУ 00855440) інфляційні витрати в сумі 41 052 (Сорок одна тисяча п`ятдесят дві)грн.70 коп., 3% річних в розмірі 19 927 (Дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять сім)грн.05 коп., судовий збір в сумі 2684 (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири)грн., витрати на правничу допомогу в сумі 11000(Одинадцять тисяч)грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 18 грудня 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна