Постанова

від 22.11.2023 по справі 914/2767/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 914/2767/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Львівської міської ради- Наконечної О. М.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Компанія Львів Трейд»- Безвенюка В. В.,

Приватного підприємства «Нова територія» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 (у складі колегії суддів: Якімець Г. Б. (головуючий), Бойко С. М., Бонк Т. Б.)

у справі № 914/2767/22

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Львів Трейд»</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства «Нова територія»,

про скасування державної реєстрації, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Львів Трейд»</a> (далі - ТОВ «Компанія Львів Трейд»), у якому просила суд:

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Компанія Львів Трейд» на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б'-1» загальною площею 63,0 кв. м, що розташована за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів;

- зобов`язати ТОВ «Компанія Львів Трейд» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0125 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі, загальною площею 63,0 кв. м, що розташована за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Львівська міська рада позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою по вул. Широка, 66 у м. Львові, яка є комунальною власністю, через знаходження на цій земельній ділянці самочинно збудованої тимчасової споруди - торговельного павільйону, право власності на яку зареєстровано за ТОВ «Компанія Львів Трейд».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.04.2023 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне підприємство «Нова територія» (далі - ПП «Нова територія»).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2023 позов задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Компанія Львів Трейд» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0125 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 63,0 кв. м по вул. Широкій, 66. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2023 скасовано в частині задоволення позову. Прийнято в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про зобов`язання ТОВ «Компанія Львів Трейд» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0125 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 63,0 кв. м по вул. Широкій, 66, відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у вересні 2023 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2023 залишити в силі.

Разом із касаційною скаргою Львівською міською радою подано клопотання про передачу справи № 914/2767/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 914/2767/22 за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.11.2023.

ТОВ «Компанія Львів Трейд» у відзиві на касаційну скаргу, поданому через систему «Електронний суд», зазначає про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної і інстанції - без змін. Також, ТОВ «Компанія Львів Трейд» зазначає про безпідставність клопотання позивача про передачу справи № 914/2767/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та просить відмовити у його задоволенні.

ПП «Нова територія» не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу та в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ПП «Нова територія» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що ПП «Нова територія» не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ПП «Нова територія».

У судовому засіданні Львівська міська рада клопотання про передачу справи № 914/2767/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду підтримала та просила його задовольнити.

Верховний Суд, обговоривши клопотання Львівської міської ради про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та вислухавши доводи представників сторін щодо заявленого клопотання, зазначає таке.

Клопотання Львівської міської ради про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване існуванням виключної правової проблеми щодо питання застосування статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також необхідністю відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22.

Згідно з частиною 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Водночас клопотання, заявлене скаржником, не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме щодо правозастосування відповідних норм права. Клопотання не обґрунтоване відсутністю сталої судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням якісного показника, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права, зокрема Верховним Судом.

Крім того, з огляду на положення статті 302 ГПК України доводи скаржника щодо необхідності відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22 не є підставою для передачі справи № 914/2767/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання Львівської міської ради про передачу справи № 914/2767/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Львівської міської ради та ТОВ «Компанія Львів Трейд», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, що набрало законної сили, позовні вимоги ПП «Явір Плюс» задоволено; визнано право власності ПП «Явір Плюс» на нежитлові приміщення, у тому числі нежитлове приміщення позначене літ. «Б'-1» площею 63, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів; зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки») зареєструвати право власності на нежитлові приміщення, у тому числі на нежитлове приміщення позначене літ. «Б'-1» площею 63,0 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

17.02.2009 між ПП «Явір Плюс» (продавець) та Приватний підприємством «Світ-плюс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (зареєстрований в реєстрі за № 227), відповідно до умов якого, продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлове приміщення позначене літ. «Б'-1» площею 63,0 кв. м по вул. Широкій, 66 у м. Львові (пункт 1).

У пункті 2 договору зазначено, що нежитлове приміщення належать продавцю на праві приватної власності, яке зареєстровано ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» у січні 2009 року (реєстраційний номер 26096802) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199.

27.02.2009 між Приватним підприємством «Світ-плюс» (продавець) та Приватним підприємством «Нова територія» (далі - ПП «Нова територія», покупець) укладено договір купівлі-продажу (зареєстрований в реєстрі за № 616), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежитлове приміщення позначені літ. «Б'-1» площею 63,0 кв. м, по вул. Широкій, 66 у м. Львові.

06.03.2009 ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2009 № 616 зареєстровано право власності ПП «Нова територія» на нежитлове приміщення під літ. «Б'-1» загальною площею 63,0 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

Відповідно до довідки ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 18.03.2019 № Ю2/215, виданої ПП «Нова територія», згідно з проведеною інвентаризацією станом на 15.03.2019 нежитлові приміщення під літ. «Б'-1» загальною площею 63,0 кв. м по вул. Широкій, 66 у м. Львові в цілому складають нежитлову капітальну будівлю.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що 06.06.2019 на нежитлову будівлю літ. «Б'-1» площею 63, 0 кв. м, по вул. Широкій, 66 у м. Львові було виготовлено технічний паспорт.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.11.2022 № 313954534 право приватної власності на нежитлову будівлі «Б'-1», загальною площею 63,0 кв. м по вул. Широкій, 66, у Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796559246101) 08.07.2019 зареєстровано за ТОВ «Компанія Львів Трейд» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № № 1156, 1157 від 08.07.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л. В., та протоколу від 02.07.2019 № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Компанія Львів Трейд».

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки комунальної власності по вул. Широкій, 66 у м. Львові від 06.07.2022 за зазначеною адресою виявлено торговий павільйон на бетонному майданчику, задня та бокові частини якого складаються з панелей типу «Сендвіч», фасадна частина металопластиковий профіль зі склопакетом. Зазначено, що ТОВ «Компанія Львів Трейд» фактично використовує земельну ділянку для обслуговування існуючих споруд за відсутності відповідного рішення міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Предметом розгляду у справі № 914/2767/22, що розглядається, є позовні вимоги Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Компанія Львів Трейд» на нежитлову будівлю та зобов`язання ТОВ «Компанія Львів Трейд» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0125 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності є об`єктом самочинного будівництва, а отже відповідач фактично користується земельною ділянкою без належного правового титулу (оренда, власність тощо), тому дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі. Разом з цим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Компанія Львів Трейд» на об`єкт нерухомості через обрання позивачем неефективного способу захисту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі та приймаючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог частини 4 статті 75 ГПК України врахувавши обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, дійшов висновку, що первинна реєстрація права власності на нежитлове приміщення здійснена на підставі зазначеного рішення господарського суду, що набрало законної сили, наступні відчуження об`єкта нерухомості (нежитлової будівлі) відбувалися відповідно до укладених правочинів, а тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Суд касаційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише після його апеляційного перегляду і тільки у переглянутій частині (статті 287, 300 ГПК України).

Отже, предметом касаційного перегляду у справі № 914/2767/22, що розглядається, є постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.

Львівська міська рада, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 15, 16, 179, 181, 331, 376, 386, 391, 392 ЦК України, частини 2 статті 152, статті 212 Земельного кодексу України, а також порушено норми статей 75, 202, 236, 238, 270, 316 ГПК України. За твердженням скаржника, судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 916/1608/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 19.12.2019 у справі № 916/633/19, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199 не досліджувалося питання щодо будівництва спірного об`єкту нерухомості та прийняття його в експлуатацію у встановленому порядку, у резолютивній частині зазначеного судового рішення не вказано, що спірний об`єкт введене в експлуатацію.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що спірна земельна ділянка передавалася в оренду ПП «Явір Плюс» для обслуговування малої архітектурної форми, а не для обслуговування нежитлового приміщення. Тобто фактично відсутні правовстановлюючі документи, що засвідчують право користування земельною ділянкою під зареєстрованим нежитловим приміщенням, що також свідчить про незаконність здійснення його державної реєстрації як об`єкта нерухомості за відсутності законного права користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено.

Також, скаржник зазначає, що належним способом захисту порушеного права у разі створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном є негаторний позов, а саме позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, отже судом апеляційної інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні такої вимоги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Згідно з статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1).

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5).

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав, передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, що набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ПП «Явір Плюс», зокрема, визнано право власності ПП «Явір Плюс» на нежитлові приміщення, у тому числі нежитлове приміщення позначене літ. «Б'-1» площею 63,0 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

У січні 2019 року ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі зазначеного судового рішення зареєструвало право власності ПП «Явір Плюс» на нежитлове приміщення загальною площею 63,0 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66 м. Львів, реєстраційний номер 26096802.

З огляду на положення пункту 4 статті 75 ГПК України суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, яке набрало законної сили, повинні бути враховані судами як преюдиційні при розгляді цієї справи.

Отже, правомірність виникнення права власності ПП «Явір Плюс» на спірний об`єкт нерухомості була підтверджена державою та визнана відповідним судовим рішенням у справі № 19/199, і саме на підставі такого судового рішення було проведено державну реєстрацію речового права відповідача.

Таким чином, право власності ПП «Явір Плюс» на зазначене вище нерухоме майно, яке мало ознаки самочинного будівництва, легітимізовано на підставі статті 376 ЦК України шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття ПП «Явір Плюс» права власності (визнання права на підставі судового рішення та подальша державна реєстрація такого права).

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22.

Разом з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції, при вирішенні спору у справі № 19/199 судом установлено, що ухвалою Львівської міської ради від 16.03.2006 № 3415 «Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у Львові» надано в оренду ПП «Явір Плюс» земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

15.08.2007 між Львівською міською радою та ПП «Явір Плюс» укладено договір оренди землі зазначеної земельної ділянки.

Таким чином, судом апеляційної інстанції установлено, що на час здійснення будівництва спірного об`єкта нерухомості ПП «Явір Плюс» мало право користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташовано.

Разом з цим, при вирішенні спору у справі № 19/199 судом також установлено, що відповідно до статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» у разі прийняття міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель комунальної власності для розміщення об`єкта містобудування, таке рішення є одночасно дозволом на будівництво цього об`єкта.

Крім того, у справі № 19/199 судом також установлено, що відповідно до висновків будівельно-технічного дослідження від 04.11.2008 № 05-11/08 та будівельно-технічного дослідження від 05.11.2008 № 04-11/08 нежитлові приміщення (які були предметом спору у справі № 19/199) є об`єктами нерухомості.

Наведене спростовує твердження позивача про те, що спірне нерухоме майно є тимчасовою спорудою.

Таким чином, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, первина реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості, розташований за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, позначений літ. літ. «Б'-1» площею 63,0 кв. м, здійснена на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а наступні відчуження об`єкта нерухомості відбувалися відповідно до вчинених правочинів.

Враховуючи наведене, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Львівська міська рада у поданій касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положення статей 15, 16, 179, 181, 331, 376, 386, 391, 392 ЦК України, частини 2 статті 152, статті 212 Земельного кодексу України, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 916/1608/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 19.12.2019 у справі № 916/633/19, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Львівська міська рада у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, відповідно до яких реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного; у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, відповідно до яких державна реєстрація права не виключає первинних підстав, на яких набувається відповідне речове права, та у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, відповідно до яких визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Разом з тим, у справі № 914/2767/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції, врахувавши преюдиційні обставини, встановлені у справі № 19/199, дійшов висновку, що первина реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, здійснена на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а наступні відчуження об`єкта нерухомості відбувалися відповідно до вчинених правочинів, а тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.

Крім того, у справі № 914/2075/21 (постанова від 21.06.2023) за позовом про скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, Верховний Суд виходив із того, що спірна споруда є тимчасовою спорудою, малою архітектурною формою, тому у таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України; відповідач перебуває на спірній земельній ділянці без належних на це правових підстав (укладення договору оренди, тощо).

При цьому у справі № 914/2767/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне майно не є тимчасовою спорудою, а є об`єктом нерухомості.

У справі № 822/2149/18 (постанова 29.01.2020) за адміністративним позовом про зобов`язання відповідача за власні кошти знести самочинно збудовану споруду, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що відповідачем здійснено будівництво без направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту на будівництво, з використанням земельної ділянки, що не була відведена забудовнику та із порушенням використання земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням, що є підтвердженням факту самочинно збудованої споруди, а також враховуючи, що відповідачем не було виконано вимоги припису виконавчого комітету міської ради про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, дійшов висновку про наявності підстав для знесення самочинно збудованої споруди.

Однак у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний об`єкт нерухомості не є самочинним будівництвом, оскільки правомірність виникнення права власності на спірний цей об`єкт була визнана судовим рішенням у справі № 19/199.

У справі № 916/633/19 (постанова від 18.12.2019) за позовом про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва предметом розгляду Верховного Суду було питання наявності/відсутності у скаржника процесуального права на оскарження судового рішення, як у особи яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

У справі № 914/2767/22, що розглядається, зазначене питання не було предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника на висновок, викладений у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, відповідно до якого державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі, оскільки такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду при вирішенні питання щодо належного відповідача у спорах за позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

У справі № 914/2767/22, що розглядається, судом апеляційної інстанції не вирішувалось питання щодо належного відповідача у цьому спорі, а визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості було предметом розгляду у іншій справі.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 щодо застосування ефективного способу захисту, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки у справі № 914/2767/22, що розглядається, судом апеляційної інстанції не вирішувалось питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту.

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 914/2767/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 916/1608/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 19.12.2019 у справі № 916/633/19, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та правове регулювання.

Решта доводів скаржника, викладених у поданій касаційній скарзі, про неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору відсутності дозвільних документів на будівництво спірного нерухомого майна, містобудівних умов та обмежень на будівництво спірного об`єкта нерухомості, а також те, що цей об`єкт не введено в експлуатацію у встановленому порядку, за своїм змістом зводяться до незгоди з рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, та направлені на перегляд остаточного судового рішення у іншій справі.

Верховний Суд зауважує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу остаточності рішень суду.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Світлана Науменко проти України»).

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у справі № 914/2767/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко