Рішення

від 15.12.2021 по справі 752/26854/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/26854/21

Провадження № 2/752/9974/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.12.2021 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Потапенко Д.І.,

розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрінтербуд» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої підприємству,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої підприємству.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.07.2018р. на підставі наказу № 10 ОСОБА_1 призначений на посаду директора ТОВ «Будівельна компанія «Укрінтербуд».

В подальшому, на підставі рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрінтербуд» відповідача було звільнено з посади директора та на підставі наказу № 28.05.2019 - переміщено на посаду начальника тендерного відділу за сумісництвом.

В момент звільнення Відповідач передав новому директору Позивача документи, які пов`язані з господарською діяльністю, однак не повідомив про наявність у підприємства кредиторської і дебіторської заборгованості, а також досудових і судових спорів.

Новому керівництву підприємства стало відомо, що 24.02.2020 Господарським судом м. Києва у справі №910/15460/20 було ухвалено рішення, про стягнення з ТОВ «Будівельна компанія «Укрінтербуд» на користь ТОВ "АВ метла груп" основного боргу у розмірі 70800 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 345 грн. 52 копійки , 3% річних у розмірі 1 454 грн.79 коп. та судового збору у розмірі 1921 грн.

Підставою для прийняття такого рішення стало те, що 28.01.2019 між ТОВ "АВ метал груп" та ТОВ Будівельна компанія "Укрінтербуд" було досягнуто домовленості, відповідно до якої позивач зобов`язався поставити відповідачу Арматуру 12 мм А500С міра, сплатити вартість якого на умовах післяплати по факту отримання збов 'язався відповідач.

На виконання взятих на себе зобов 'язань позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 70800,00 грн. Товар було отримано виконавчим директором відповідача на підставі довіреності № 99 від 29.01.2019.

Продавцем було виставлено покупцю рахунок на оплату № 1400000597 на оплату Товару на суму 70 800,00 грн.

У гарантійних листах, скріплених відтиском печатки та підписом директора ОСОБА_1, останній зобов`язувався здійснити оплати за видатковою накладною № 14000755 від 30.01.2019 у строк до 15.02.2019, до 15.03.2019 та до 15.05.2019.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу вимогу вих. № 1 від 19.07.2019 р. про сплату заборгованості за видатковою накладною № 14000755 від 30.01.2019. Відповідь на претензію надана не була і заборгованість не була сплачена.

Крім того, підприємство понесло витрати в розмірі 7521,13 гривень, що сплачені як винагорода приватного виконавця в ході виконання рішення суду.

Всього підприємство зазнало збитків в сумі 12242,44 грн., які були списані з рахунку ТОВ «БК «Укрінтербуд» в ході виконавчого провадження.

Позивач посилається на те, що відповідач, будучи керівником і обіймаючи посаду директора, в процесі своєї роботи допустив службове недбальство, яке виразилось в тому, що укладаючи угоди з контрагентами, і отримуючи товар, який використовувався в процесі господарської діяльності, він допустив невиконання зобов`язань перед контрагентами, що в свою чергу призвело до того, що ними за наслідками судового розгляду були нараховані і стягнуті додаткові грошові кошти у вигляді пені і 3 % річних, судовий збір.

Крім того, в момент передачі документів, які пов`язані з господарською діяльністю Позивача він протиправно не повідомив нового директора Позивача про наявність у підприємства кредиторської і дебіторської заборгованості та про наявність у Позивача досудових і судових спорів.

В результаті чого, після факту винесення судом рішення не на користь Позивача у справі № 910/15460/19, про факт якого Відповідач не повідомив нового директора, в рамках виконавчого провадження з примусового стягнення з Позивача грошових коштів присуджених вищезазначеним судом додатково на користь приватного виконавця з Позивача були стягнуті, основна винагорода приватного виконавця.

Позивач, посилаючись на положення ст.133 КЗпП України, просить стягнути з відповідача пряму дійсну шкоду підприємства в розмірі 10000 гривень, яка завдана при виконанні ним своїх службових обов`язків.

05.11.2021 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні позову, оскільки рішення суду, на яке посилається позивач, ухвалено після його звільнення з посади директора. Крім того, відповідно до змісту рішення, ТОВ «АВ метла групп» перед зверненням до суду намагався в досудовому порядку вирішити спір, надіславши лист від 19.07.2019 р., після його звільнення.

В порядку ст.ст.274-279 ЦПК України, за відсутності заперечень відповідача, суд розглядає справу на підставі наданих доказів, без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.07.2018р. на підставі наказу № 10 ОСОБА_1 , був призначений на посаду директора ТОВ «Будівельна компанія «Укрінтербуд».

В подальшому, 24.05.2019 р. на підставі рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрінтербуд» відповідача було звільнено з посади директора з 27.05.2019 р.

Директором підприємства з 28.05.2019 р. призначено ОСОБА_2

24.02.2020 Господарським судом м. Києва у справі №910/15460/20 було ухвалено рішення, про стягнення з ТОВ «Будівельна компанія «Укрінтербуд» на користь ТОВ "АВ метла груп" основного боргу у розмірі 70800 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 345 грн. 52 копійки , 3% річних у розмірі 1 454 грн.79 коп. та судового збору у розмірі 1921 грн.

22.10.2020 р. державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві на підставі наказу Господарського суду м.Києва № 910/15460/19 відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ «БК «Укрінтербуд» на користь ТОВ «АВ метла груп» грошових коштів в розмірі 75521,31 гривні, а також виконавчого збору в розмірі 7552,13 гривні.

18.01.2021 р. державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Кушніренком Д.А. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути на підставі ст.133 КЗпП з відповідача шкоду, завдану підприємству в розмірі 10000 гривень, оскільки відповідач не забезпечив при виконанні своїх повноважень і допустив невиконання зобов`язань перед контрагентами, в момент передачі документів не повідомив про наявність у підприємства кредиторської і дебіторської заборгованості та про наявність досудових і судових спорів, а про факт, внаслідок чого про наявність судового рішення підприємству стало відомо в момент списання грошових коштів з рахунку, а також, на думку позивача, відповідач не забезпечив належний облік кредиторської заборгованості.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать:

а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов`язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін «недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;

б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося;

в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов`язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь - це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки;

г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об`єктів);

д) зіпсуття матеріальних цінностей - це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;

е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача;

є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена;

ж) витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на п.1 ч.2 ст.127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у п.4 постанови Пленуму ВС №14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це - неодержаний прибуток.

і) виплати на користь інших суб`єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Підкреслимо, що притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків;

ї) не стягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв`язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв`язку з ліквідацією юридичної особи-боржника);

й) не стягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.

Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.

Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов`язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.

Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.

Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до ч.1 ст.137 КЗпП.

Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.

Згідно ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наяність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 80 ЦПК України)

Судом встановлено, і це вбачається зі змісту рішення Господарського суду м.Києва від 24.02.2020 р., що ТОВ «АВ метал груп» листом № 1, після звільнення відповідача, повідомило ТОВ «БК «Укрінтербуд» про наявність заборгованості за договором, надіславши вимоги з видатковою накладною № 14000755 від 30.01.2019.

Господарським судом встановлено, що заборгованість сплачена не була і відповідь на претензію не надана суду.

Тобто, зазначені обставини про наявність заборгованості ТОВ «БК «Укрінтербуд» перед ТОВ «АВ метла груп» були відомі новому керівництву підприємства до ухвалення судового рішення, що спростовує посилання позивача на те, що відповідач не повідомив нове керівництво підприємства про наявність досудових вимог та судового рішення, а також про наявність кредиторської заборгованості.

Крім того, на підтвердження того, що відповідач не забезпечив належний облік кредиторської та дебіторської заборгованості, внаслідок чого в судовому порядку з підприємства були стягнуті кошти, позивач не надає жодного належного та достатнього доказу, що підтверджують ці обставини.

Позивачем не долучено до матеріалів справи акт прийому-передачі документів підприємства, у т.ч. бухгалтерської документації, в яких містяться відомості про наявність кредиторської та дебіторської заборгованості.

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не дано достатніх та належних доказів, які б підтверджували вину відповідача у завданні збитків підприємству, причинно-наслідковий зв`язок між його діяльністю на посаді директора підприємства та завданими збитками, з огляду на що позов не підлягає задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України і в зв`язку із відмовою у задоволенні позову з відповідача не підлягають стягненню судові витрати у справі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрінтербуд» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої підприємству, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя

Повний текст виготовлено 15.01.2022 р.