Рішення

від 06.12.2023 по справі 759/15389/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15389/23

пр. № 2/759/4521/23

06 грудня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Трейдинг», Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Валм Інвест», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про розірвання договору, скасування державної реєстрації права користування, визнання недійсним договір суборенди частини земельної ділянки, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у серпні 2023 р. позивач звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, просить суд: розірвати договір на право тимчасового дострокового користування землею №88-5-00050 від 24.11.1999, що укладений між ТОВ «Кармен-Трейдинг» та Київською міською радою щодо оренди земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , площею 1.0001 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0019); скасувати державну реєстрацію права користування за договором на право тимчасового дострокового користування землею №88-5-00050 від 24.11.1999, що укладений між ТОВ «Кармен-Трейдинг» та Київською міською радою щодо оренди земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , площею 1.0001 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0019) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним договір суборенди частини земельної ділянки від 11.10.2021, укладений між ТОВ «Кармен-Трейдинг» та ТОВ «Валмі інвест», підписи на якому посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н.В. та зареєстровано в реєстрі під номером 1504, щодо суборенди частини земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки 1.0001 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0019), площа частини земельної ділянки 0,0212 га та 0,0393 га; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60876892 від 11.10.2021, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Каравай Н.В. щодо державної реєстрації права користування за договором суборенди частини земельної ділянки від 11.10.2021 укладений між ТОВ «Кармен-Трейдинг» та ТОВ «Валмі інвест», код ЄДРПОУ: 21619850, підписи на якому посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Каравай Н.В. та зареєстровано в реєстрі під номером 1504, щодо суборенди частин земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , площею 1.0001 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0019) площа частини земельної ділянки 0,0212 га та 0,0393 га та стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.04.1999 КМР було прийнято Рішення №223/324 «Про оформлення права користування земельними ділянками», згідно п. 4 якого прийнято рішення оформити ЗАТ «Кармен-Трейдінг» за умови виконання пункту і Додатку №4 до цього рішення право тимчасового довгострокового користування строком на 24 роки земельною ділянкою площею 1,00 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Згідно цього Додатку до зазначеного рішення «Кармен-Трейдінг» зобов`язувалось: виконувати обовязки землекористувача відповідно до вимог ст. 40 Земельного кодексу України; майново-правові питання вирішувати у встановленому порядку; використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог Земельного кодексу України, але умови не були виконані і тому необхідно задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Оскільки позивач є співвласником багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 та співвласником спільного майна багатоквартирного будинку, у тому числі і права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія тому вважає, що має право на подачу до суду зазначеної позовної заяви.

28.09.2023 представником відповідача Київської міської ради подано відзив на позовну заяву, у задоволенні позовних вимог просять відмовити, оскільки вважають, що діяли у межах визначених законом і нічим не порушили права позивача. (а.с. 129-137, т.1).

09.10.2023 представником відповідача ТОВ «Кармен-Трейдинг» подано відзив на позовну заяву, у задоволенні позовних вимог просять відмовити, посилаючись на те, що визначений позивачем спосіб захисту не є ефективним, позовна вимога про розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею та її повернення, за умови знаходження на цій земельній ділянці нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, не може бути визнана законною з огляду на приписи положень ст.ст. 316, 317 ЦК України. (а.с. 155-162, т.1).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.08.2023 справу розподіллено на суддю Ул`яновську О.В. (а.с 75, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 16.08.2023 відкрито провадження по справі, у порядку загального позовного провадження (а.с. 78, т. 1).

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, зазначені у позові.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, шляхом підписання розписки, причини неявки не повідомлено.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 192, т. 1).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що Рішення №223/324 «Про оформлення права користування земельними ділянками», згідно п. 4 якого прийнято рішення оформити ЗАТ «Кармен-Трейдінг» за умови виконання пункту і Додатку №4 до цього рішення право тимчасового довгострокового користування строком на 24 роки земельною ділянкою площею 1,00 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на АДРЕСА_1 (а.с. 18, т. 1).

Згідно Додатку №4 до Рішення №223/324 «Про оформлення права користування земельними ділянками» «Кармен-Трейдінг» зобов`язувалось: виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 40 Земельного кодексу України; майново-правові питання вирішувати у встановленому порядку; використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог Земельного кодексу України, але умови не були виконані і тому необхідно задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 21-29, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна позивач є співвласником багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 53, т. 1).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

за змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочин є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас Верховний Суд зазначає, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Верховний Суд наголошує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За змістом ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою іі права.

Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорено в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

ОП КГС ВС зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і у результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

ОП КГС ВС зазначає, що порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Також, згідно ст.ст. 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, у редакції чинній на час укладання спірного договору, вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ст.ст. 10, 24 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, тобто, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Нормами п.п. а - в ст. 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах вповноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до п. 34 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про орену землі»).

У ст. 16 ЗУ «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Наведене дозволяє дійти висновку про те, що Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення діяла виключно у межах її повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду у справі 903/1030/19 від 30.08.2021 до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника 9землекористувача) (ч. 1 ст. 377 ЦК України).

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (абз. 1 ч. 2 ст. 12 ЗК України).

З урахуванням наведених приписів у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за ч. 6 ст. 33 Закону №161-XIV не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки.

Крім того, позовні вимоги зводяться до повного припинення права користування спірною земельною ділянкою, що створює повну неможливість використання належного відповідачу на праві власності нерухомого майна, розташованого на такій ділянці.

Водночас, таке надмірне втручання у право власності відповідача суперечитиме критерію пропорційності в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, які згідно ст. 17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини повинні застосовуватися судами як джерело права.

Згідно вимог ст.ст. 319, 328 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірна, якщо інше прямо не випливає із законом або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на викладене, визначений позивачем спосіб захисту не є ефективним, позовна вимога про розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею та її повернення, за умови знаходження на цій земельній ділянці нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, не може бути визнана законною з огляду на приписи положень ст.ст. 316, 317 ЦК України.

V. Розподіл судових витрат

враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі, понесені позивачем, суд залишає за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 15, 16, 203, 215, 217, 228, 319, 328, 377 ЦК України, ст.ст. 9, 12, 116, 122-125 ЗК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Трейдинг», Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Валм Інвест», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про розірвання договору, скасування державної реєстрації права користування, визнання недійсним договір суборенди частини земельної ділянки, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 15.12.2023