Ухвала

від 21.11.2023 по справі 480/10929/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у залишенні позову без розгляду

21 листопада 2023 року Справа № 480/10929/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Жучкова Т.В.,

представника позивача - Гусляниці О.В.,

представника відповідачів - Самойленко К.Є.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми клопотання представника відповідачів про залишення без розгляду адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ШОСТСТРОЙРЕСУРС" до Головного Управління ДПС у Сумській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШОСТСТРОЙРЕСУРС" звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління ДПС у Сумській області, Державної податкової служби України, в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755235/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №9 від 15.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755246/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №10 від 16.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755239/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №11 від 16.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755243/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №13 від 19.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755245/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №14 від 20.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

6. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755242/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №15 від 21.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

7. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755238/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №16 від 22.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

8. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755244/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №17 від 23.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

9. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023 за №8755247/42907874 про відмову у реєстрації податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» №23 від 28.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

10. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 15.12.2022 № 9 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 27 грудня 2022 року.

11. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 16.12.2022 № 10 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

12. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 16.12.2022 № 11 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

13. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 19.12.2022 № 13 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

14. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 20.12.2022 № 14 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2022 року.

15. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 21.12.2022 № 15 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

16. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 22.12.2022 № 16 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

17. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 23.12.2022 № 17 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

18. Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОСТСТРОЙРЕСУРС» від 28.12.2022 № 23 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання до реєстрації 12 січня 2023 року.

Ухвалою від 11 жовтня 2023 року провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні .

Представник відповідача подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду, яку підтмав у підготовчому судовому засіданні, мотивовану тим, що строк звернення до суду з позовом про зобов`язання зареєструвати податкові накладні в СРПН визначається пунктом 4 статті 122 КАС України і становить три місяці з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Це рішення було надіслано платнику через систему «Електронний кабінет» і ним отримано.

Тобто, з 25.05.2023 р. позивачу було відомо про відмову у реєстрації податкових накладних (і останнім такий факт не заперечується), а отже , тримісячний строк звернення до суду сплив 28.08.2023 р.

Позов датований 04.10.2023 р., тобто позивачем пропущено строк звернення до суду більш, ніж на 1 місяць, без поважних на те причин, оскільки згідно з даними Фінансової звітності малого підприємства (розділ 2 звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2023 р.) чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача склав 8 865,10 тис. грн.

Натомість, з доданої до цього клопотання актуальної фінансової звітності за 2023 р., на думку представника ГУ ДПС у Сумській області, можна дійти до обґрунтованого висновку про те, що у 2023 році господарська діяльність товариством здійснюється, проводяться господарські операції з продажу товарів (послуг) та одержується прибуток.

Наголошує на тому, що наявність різниці у фінансових показниках діяльності суб`єкта господарювання за минулі роки, навіть у бік зменшення, не є свідченням неплатоспроможності підприємства. Тобто у останнього наявні кошти для виконання своїх зобов`язань та реалізації своїх прав, в тому числі на звернення до суду(зокрема, залучивши адвоката).

Відповідно, не знаходять свого підтвердження доводи позивача щодо призупинення його господарської діяльності, що начебто унеможливило подання позову в межах встановлених процесуальних строків через брак коштів для сплати гонорару адвокату.

Директор має доступ до усіх первинних документів, наданих на розгляд комісії регіонального рівня так і у процедурі адміністративного оскарження, оскільки вони подавались в електронному вигляді через «Електронний кабінет» платника податків. Більше того, матеріалами справи підтверджується, що комплект документів, доданих до позовної заяви, аналогічний тому, що надавався на розгляд Комісії регіонального рівня.

Також представник ГУ ДПС у Сумській області вважає, що відсутність у штаті товариства юриста не звільняє позивача від настання у зв`язку з цим негативних наслідків, пов`язаних з пропуском процесуальних строків, адже в Україні діє професійний правничий інститут - адвокатура.

Крім того, позивач у подальшому скористався послугами адвоката Гусляниця О.В., з якою укладено договір про надання правової допомоги №3 від 03.08.2020р., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги, який наявний в матеріалах справи (т.3, а.с.144-147).

В судовому засіданні представник позивача проти залишення позовної заяви без розгляду заперечувала, оскільки частина працівників позивача внаслідок введення воєнного стану була мобілізована до лав Збройних Сил України, в тому числі юрисконсульт ОСОБА_1 . До того ж, через введення воєнних дій і пов`язаних з ними обставин, 24.03.2022 року був звільнений єдиний бухгалтер ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС, що підтверджується наказом по товариству №02-к від 24.03.2022р.

У зв`язку з відсутністю спеціальної бухгалтерської, економічної, юридичної освіти, великою кількістю первинних бухгалтерських документів, у директора виникли складності у формуванні пакету документів до позовної заяви, на що був витрачений значний час та що зумовило пропуск строку звернення до суду.

Крім того, внаслідок воєнного стану в ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС знаходиться у важкому фінансовому та економічному становищі, працює не в повному обсязі, зменшилась кількість поставок будівельних матеріалі та кількість замовлень продукції підприємства, що створило перешкоди у своєчасній щомісячній оплаті послуг адвоката Гусляниця О.В., з якою укладено договір про надання правової допомоги №3 від 03.08.2020р., згідно з додатковою угодою.

Розглядаючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходив із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Згідно з ч. 4. статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так, відповідно до пункту 56.1 цієї статті рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України передбачено, що за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18 здійснив правовий висновок, за яким рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 16.05.2023 р. у справі 500/2322/22, в якій суд зазначає, що позов, з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення комісії про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов`язати ДПС України зареєструвати податкову накладну, подано до суду поза межами тримісячного строку звернення без поважних причин, підлягає залишенню без розгляду.

За змістом частини 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, то викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, позивач у своїй позовній заяві оскаржує рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 05.05.2023: №8755235/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №9 від 15.12.2022; №8755246/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №10 від 16.12.2022; №8755239/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №11 від 16.12.2022; №8755243/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної№13 від 19.12.2022; №8755245/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №14 від 20.12.2022; №8755242/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №15 від 21.12.2022; №8755238/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної№16 від 22.12.2022; №8755244/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №17 від 23.12.2022; №8755247/42907874 про відмову в реєстрації податкової накладної №23 від 28.12.2022;

Вищевказані рішення позивач оскаржував у досудовому порядку.

Проте, 25.05.2023р. Комісією центрального рівня прийнято рішення №45864/42907874/2, №45858/42907874/2, №45865/42907874/2, №45859/42907874/2, №45860/42907874/2, №45861/42907874/2, №45814/42907874/2, №45816/42907874/2, №45817/42907874/2, про залишення скарги без задоволення та рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних без змін.

Отже, у цьому випадку строк звернення до суду з позовом про зобов`язання зареєструвати податкові накладні в СРПН визначається пунктом 4 статті 122 КАС України і становить три місяці, з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Рішення за результатами розгляду скарги було надіслано платнику через систему «Електронний кабінет» і ним отримано, тобто, з 25.05.2023 р. позивачу було відомо про відмову у реєстрації податкових накладних, а отже, тримісячний строк звернення до суду сплив 28.08.2023 р.

Оскільки позов подано 04.10.2023 р., то позивачем пропущено строк звернення до суду більш, ніж на 1 місяць.

Позивачем факт пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом не заперечується та наведені доводи, що підтверджують факт поважності причин пропуску цього строку.

Зокрема, Указом Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 5год.30хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023р. строк дії воєнного стану продовжувався.

Законом №3276-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» продовжено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22 зазначила, що «введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов?язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку».

Суд погоджується із доводами представника позивача про те, що введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указом Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовження цього стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом, оскільки Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004) до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, Шосткинська міська територіальна громада віднесена до території можливих бойових дій з датою виникнення можливості бойових дій - 05.07.2022р. без зазначення дати припинення можливості бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 визначено «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Так, відповідно до пункту 1 цієї постанови перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій, території активних бойових дій та території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (Абзац третій пункту 1 в редакції Постанови КМ № 469 від 09.05.2023р.); до територій можливих бойових дій можуть бути віднесені території, які відповідають одному з таких критеріїв: (Пункт 1 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ № 214 від 10.03.2023)

-межують з територіями активних бойових дій або з тимчасово окупованими Російською Федерацією територіями (Пункт 1 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ № 214 від 10.03.2023);

- межують з державним кордоном держави-агресора (Пункт 1 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ № 214 від 10.03.2023).

До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України.

У переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

До переліку включаються території відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад у таких форматах: вся територія області, Автономної Республіки Крим, мм. Києва та Севастополя; вся територія району; вся територія територіальної громади (Абзац тринадцятий пункту 1 виключено на підставі Постанови КМ № 214 від 10.03.2023); територія населених пунктів (з урахуванням територій поза межами населених пунктів у межах територіальної громади) (Абзац чотирнадцятий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 214 від 10.03.2023); (Абзац п`ятнадцятий пункту 1 виключено на підставі Постанови КМ № 214 від 10.03.2023) території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Як вбачається матеріалів справи, ТОВ «Шостстройресурс» знаходиться за адресою: Сумська область, м. Шостка, вул. Привокзальна, буд.1-А, 41000, з 26.03.2019р., тобто на території Шосткинської міської територіальної громади, яка віднесена відповідним Переліком до території можливих бойових дій.

Внаслідок введення воєнного стану частина працівників товариства була мобілізована до лав Збройних Сил України, а також значна частина працівників позивача звільнилась.

Так, наприклад, станом на 24.02.2022р. кількість працівників ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС становила 5 осіб, з 24.02.2023 року до цього дня день було звільнено 2 працівника, прийнятий 1 працівник. Станом на 01.09.2023 року в штаті ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС - 4 працівника, в тому числі 1 мобілізований.

До того ж, через введення воєнних дій і пов`язаних з ними обставин,24.03.2022 року був звільнений єдиний бухгалтер ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС, що підтверджується наказом по Товариству №02-к від 24.03.2022р.

До цього часу в ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС відсутній бухгалтер. Наявність вакансії бухгалтера підтверджується Штатним розписом на 2023 рік.

З часу звільнення бухгалтера 24.03.2022 року функції бухгалтера виконує директор ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС ОСОБА_2 відповідно до Статуту та ст.8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Крім того, з 23.02.2022 року до 31.12.2022 року знаходилась у безоплатній відпустці на період карантину менеджер з постачання. Тому відповідно до наказу по Товариству № 10-0Д від 01.09.2022 року директор Товариства ОСОБА_2 поклав на себе обов`язки менеджера з постачання з 01.09.2022р.

11 червня 2021 року ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС на посаду юрисконсульта був прийнятий ОСОБА_1 (наказ №03-к від 10.06.2021р.). Відповідно до повідомлення Шосткинського РТЦК та СП Сумської області від 20.04.2022р. №3/239 ОСОБА_1 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України за призовом під час мобілізації, що підтверджується наказами №06-ОД від 20.04.2022р. та № 08-ОД від 19.07.2022р. та Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку; 661 (співробітники) за період 2021 рік - 9 місяців 2023 року, з яких вбачається, що заробітна плата штатному юристу ОСОБА_1 не виплачувалась від початку війни до теперішнього часу.

У зв`язку з відсутністю спеціальної бухгалтерської, економічної, юридичної освіти, великою кількістю первинних бухгалтерських документів, у директора виникли складності у формуванні пакету документів до позовної заяви, що зайняло певний час та зумовило пропуск строку звернення до суду.

Внаслідок воєнного стану в ТОВ ШОСТСТРОЙРЕСУРС знаходиться у важкому фінансовому та економічному становищі, працює не в повному обсязі, зменшилась кількість поставок будівельних матеріалі та кількість замовлень продукції підприємства, оскільки війна вплинула на ринок будівельних матеріалів, адже через низький попит багато виробників припинили свою діяльність.

Окрім нестачі матеріалів відбувається і їх удорожчання на тлі ускладнення, логістики, коливання валютного курсу, а також того факту, що будівельні матеріали не були внесені до переліку товарів критичного імпорту.

Господарська діяльність позивача майже призупинена внаслідок падіння виробництва у 2022 році на більш як 69% у порівнянні з попереднім звітнім роком, що підтверджується: Звітом про фінансові результати за 2021-й рік, де в коді рядка 2000 відображено, що за 2021-й рік підприємство отримало чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) в сумі 29160,1тис.грн.; Звітом про фінансові результати за 2022-й рік, де. в коді рядка 2000 відображено, що за 2022-й рік підприємство внаслідок військових дій отримало вже чистий чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в сумі 9122,9 тис грн., що спричинило скрутне матеріальне становище, неможливість сплати заробітних плат, та інші негативні наслідки; Наказом «Про простій» №03-ОД від 24.02.2022 року .

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №500/1912/22 від 29.09.2022р. суд зауважив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі N 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі N 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі N 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі N 120/16601/21-а.

Конституційний Суд України у Рішенні N 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України N 2-р (II)/2022 від 6 квітня 2022 року гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява N 4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява N 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява N 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява N 76943/11, пункти 84, 86).

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії N 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття "верховенство права", що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, що верховенство права включає в себе вісім "інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

При цьому суд враховує, що згідно з пунктом 43 Рекомендації CM/Rec (2004)20 Комітету Міністрів державам-членам щодо судового перегляду (прийнята Комітетом Міністрів 15 грудня 2004 року на 909-му засіданні на рівні постійних представників) право на доступ до судового перегляду має бути ефективним. Встановлення обов`язку використовувати всі інші засоби захисту не має бути перешкодою для тих, хто бажає перегляду адміністративного акта.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява N 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява N 29731 /96).

У справі "Bellet v. France" (заява N 23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and others v. Spain, заяви N N 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява N 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, у пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. the Italy N 36813/97, пункти 190 та 191).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява N 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі "Lupas and others v. Romania", Заяви N 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

ЄСПЛ також у справі "Корня проти Республіки Молдова" (Cornea v. the Republic of Moldova, заява N 22735/07, п. п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі "Уейт і Кеннеді проти Німеччини", заява N 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі "Цалкізіс проти Греції" (Tsalkitzis v. Greece, заява N 11801/04, пункт 44).

Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia [ВП], N 40160/12, п. п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах "Роше проти Сполученого Королівства" (Roche v. the United Kingdom) [ВП], N 32555/96, п. 116; "З та інші проти Сполученого Королівства" (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], N 29392/95, п. 91; "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) [ВП], N 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним"; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], N 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic), N 47273/99, п. п. 50-51 та 69; "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), N 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey) [ВП], N 8917/05, п. 79; "Ефстатіу та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece), N 36998/02, п. 24; "Есім проти Туреччини" (Esim v. Turkey), N 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: "Новіньський проти Польщі" (Nowinski v. Poland), N 25924/06, п. 34; "Омеровіч проти Хорватії (N 2)" (Omerovic v. Croatia) (N 2), N 22980/09, п. 45; "Маширевіч проти Сербії" (Masirevic v. Serbia), N 30671/08, п. 51; "Корнеа проти Республіки Молдова" (Cornea v. the Republic of Moldova), N 22735/07, п. 24; "Лоулі-Георгопулу проти Греції" (Louli-Georgopoulou v. Greece), N 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: "Уеллс проти Сполученого Королівства" (Wells v. the United Kingdom), N 37794/05; "Данн проти Сполученого Королівства" (Dunn v. the United Kingdom), N 62793/10, п. 38).

Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини, та з огляду на обставини вказаної справи, суд зазначає, що у цьому випадку строк звернення на суду був пропущений трохи більше ніж на один місць, тобто на незначний проміжок часу, а тому, врахуючи дію воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, залишення без розгляду позовної заяви ТОВ «Шостстройресурс» позбавить його гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його прав та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Важливість захисту права на доступ до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року N 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

З огляду на вищезазначене, суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами та іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача.

Керуючись ст.ст. 122,123,240,248,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідачів про залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ШОСТСТРОЙРЕСУРС" відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 15.12.2023 р.

Суддя О.О. Осіпова