Рішення

від 14.12.2023 по справі 402/888/23

УЛЬЯНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №402/888/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2023 р. Ульяновський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді- Ясінського Л.Ю.

секретаря судового засідання - Льошенко О.С.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Благовіщенське, Кіровоградської області цивільну справу за позовною заявою Фермерського господарства "Авангард" до Благовіщенської міської ради, ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного володіння та визнання права постійного користування земельною ділянкою -

В С Т А Н О В И В:

представник позивача звернулась із позовом про витребування майна із незаконного чужого володіння.

Позов мотивовано слідуючим.

Рішенням сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області № 164 від 24.12.1999р., ОСОБА_2 , отримав в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку розміром 21.400га., яка знаходиться на території Синицівської сільської ради Голованівського району (Ульяновського) Кіровоградської області.

15 грудня 2000р. ОСОБА_2 був виданий державний акт на право постійного користування землею.

04 грудня 2001р. було зареєстровано селянське (фермерське) господарство "Авангард" - голова ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 06.02.2002р.

Після смерті ОСОБА_2 , як засновника СФГ "Авангард" ОСОБА_2 , СФГ очолила його жінка ОСОБА_1 , як член СФГ "Авангард".

02 січня 2003р. була проведена перереєстрація підприємства та змінена назва на Селянське (фермерське) господарство "Авангард" Блідар Валентини Петрівни.

Від часу виділення земельної ділянки, а саме з грудня 1999року та до теперішнього часу, земельна ділянка використовується для цілей зазначених у Рішенні сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області № 164 від 24.12.1999р. та державному акті на право постійного користування землею від 15.12.2000р., а саме для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до довідки Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області від 12.11.2020р. № 242 , спірною земельною ділянкою СФГ "АВАНГАРД" в особі ОСОБА_2 користувалось з 1999 року по день його смерті, а з 2002р. головою СФГ Блідар Валентиною Петрівною, здійснювалась сплата податків за користування земельною ділянкою.

ОСОБА_1 є відповідачем по справі, так як є

правонаступником ОСОБА_2 , як особа, яка прийняла

спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Виходячи з положень ч.1 ст.55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Таким чином, з урахуванням того, що земельна ділянка відповідно

рішенням сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області № 164 від 24.12.1999р. була ОСОБА_2 була передана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку розміром 21.400 га., а ОСОБА_1 є правонаступником особи інтересів якого безпосередньо стосуються позовні вимоги, то є\ доцільним залучити ОСОБА_1 саме відповідачем по справі.

СФГ "Авангард" є діючим суб`єктом господарювання, здійснює господарську діяльність з 1999 року, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов`язкові платежі та використовує надані земельні ділянки за цільовим призначенням.

Згідно із ч. 1 ст. 51 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року, яка діяла на момент створення СФГ "Авангард") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року, на момент створення СФГ «Авангард») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року, на момент створення СФГ «Авангард») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельних ділянок ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23.07.1993 року; втратив чинність 29.07.2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 року № 973-IV Про фермерське господарство) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ «Авангард», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась ( ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6- 14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції від 06.09.2014 року, на момент смерті гр. ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" вищі навчальні заклади незалежно від форми власності (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті ОСОБА_3 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції від 06.09.2014 року, на момент смерті гр. ОСОБА_2 ), який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У п. 7.27 постанови від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції від 06.09.2014 року, на момент смерті гр. ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої ст. 27 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (яке діяло з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного у справі № 922/3312/17зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі смерті громадянина засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Як зазначено вище, на підставі рішення Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області від 24.12.1999р. гр. ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 21,4 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 15.12.2000 року №85 . Після отримання громадянином - засновником Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ «Авангард», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18) та від 23.06.2020 року № 922/989/18.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зі смертю громадянина, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось (постанова ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 (№ 12-205гс19)).

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII).

Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник.

Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17 та від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ "Авангард" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 23.06.2020 № 922/989/18 (12-205гс18).

08.11.2023 року доканцелярії суду надійшла заява представника позивача про зміну предмета позову, в якій останній просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Благовіщенської міської ради Голованівського району на користь позивача спірну земельну ділянку та визнати за селянським фермерським господарством "АВАНГАРД" право постійного користування земельною ділянкою.

27.11.2023 року представник відповідача Благовіщенської міської ради у судове засідання не з`явився, до канцелярії суду надіслав заяву в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо витребування з чужого незаконного володіння, Благовіщенської міської ради Голованівського району, на користь позивача спірну земельну ділянку та зазначає, що речове право, а саме постійне користування земельною ділянкою за ОСОБА_2 не припинялося.

Щодо визнання за селянським фермерським господарством "АВАНГАРД" права постійного користування земельною ділянкою площею 21.4 га. кадастровий номер 3525589000:02:000:9017 не заперечує.

Відповідач 2 - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, повідомлена належним чином.

14.12.2023 року до канцелярії суду надійшла заява представника позивача в якій вона просить позовні вимоги, в частині, витребування з чужого незаконного володіння, Благовіщенської міської ради Голованівського району, на користь позивача спірну земельну ділянку залишити без розгляду, в іншій частині позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Судовий розгляд провести без їх участі.

Розглянувши матеріали справи, суд установив:

Рішенням сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області № 164 від 24.12.1999р., ОСОБА_2 , отримав в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку розміром 21.400га., яка знаходиться на території Синицівської сільської ради Голованівського району (Ульяновського) Кіровоградської області.

15 грудня 2000р. ОСОБА_2 був виданий державний акт на право постійного користування землею.

04 грудня 2001року, на базі зазначеної земельної ділянки було створено та зареєстроване селянське фермерське господарство "Авангард", головою і засновником якою був ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 06.02.2002р.

Після смерті ОСОБА_2 , як засновника СФГ "Авангард" ОСОБА_2 , СФГ очолила його жінка ОСОБА_1 , як член СФГ "Авангард".

02 січня 2003р. була проведена перереєстрація підприємства та змінена назва на Селянське (фермерське) господарство "Авангард" Блідар Валентини Петрівни.

Від часу виділення земельної ділянки, а саме з грудня 1999року та до теперішнього часу, земельна ділянка використовується для цілей зазначених у Рішенні сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області № 164 від 24.12.1999р. та державному акті на право постійного користування землею від 15.12.2000р., а саме для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до довідки Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області від 12.11.2020р. № 242 та від 14.12.2023 року №148, спірною земельною ділянкою СФГ "АВАНГАРД" в особі ОСОБА_2 користувалось з 1999 року по день його смерті, а з 2002р. головою СФГ Блідар Валентиною Петрівною, при цьому здійснювалась сплата податків за користування земельною ділянкою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Згідно з приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно - правовими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного убачається, що на момент надання права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ, який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ "АВАНГАРД" ОСОБА_2 , передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи.

Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

На момент створення СФГ "АВАНГАРД" ОСОБА_2 , можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства була безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) на праві постійного користування засновнику СФГ земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Для забезпечення єдності судової практики щодо питання права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять права володіння, користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, також відступила від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, та зазначила, що у разі смерті громадянина засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Водночас, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, у правовідносинах щодо земельної ділянки, яка була надана засновнику СФГ "АВАНГАРД", їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Відповідно до приписів частини 1 статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.

Матеріали справи не місять доказів припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку статті 141 Земельного кодексу України.

Також, не надано доказів визнання недійсним рішення сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області №164 від 24.12.1999р., відповідно до якого, ОСОБА_2 , отримав в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку розміром 21.400га., яка знаходиться на території Синицівської сільської ради Голованівського району (Ульяновського) Кіровоградської області.

Ураховуючи те, що з моменту реєстрації СФГ "АВАНГАРД" ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою переходить від засновника до СФГ "АВАНГАРД" ОСОБА_1 , Селянське фермерське господарство має право постійного користування земельною ділянкою площею - 21.4 га. кадастровий номер 3525589000:02:000:9017, яка призначена для ведення селянського (фермерського) господарства та розташована на території Благовіщенської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого 15.12.2000 року на підстві рішення сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області від 24.12.1999 року №164 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №85.

Згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з приписами статей 92, 125 Земельного кодексу України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законом порядку до 1 січня 2002 року, не скасовується та не обмежується.

Відповідно дозаконодавства Українипостійним користувачемземельної ділянкизагальною площею -21.4га.кадастровий номер3525589000:02:000:9017,яка призначенадля веденняселянського (фермерського)господарства тарозташована натериторії Благовіщенськоїміської радиГолованівського районуКіровоградської області,відповідно доДержавного актуна правопостійного користуванняземлею,виданого 15.12.2000року напідстві рішеннясесії Ульяновськоїрайонної радинародних депутатівУльяновського районуКіровоградської областівід 24.12.1999року №164та зареєстрованогов Книзізаписів державнихактів направо постійногокористування землеюза №85, на сьогодні є Селянське (фермерське) господарство "АВАНГАРД".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведення позивачем наявності у Селянського (Фермерського) господарства "Авангард" права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею площею - 21.4 га. кадастровий номер 3525589000:02:000:9017, яка призначена для ведення селянського (фермерського) господарства та розташована на території Благовіщенської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого 15.12.2000 року на підстві рішення сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області від 24.12.1999 року №164 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №85.

Отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Позовні вимоги в частині витребування майна із незаконного володіння підлягають залишенню без розгляду.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст.2, 10-13, 200, 265 - 268 ЦПК України,суд

У Х В А Л И В:

позовні вимоги селянського фермерського господарства "Авангард" до Благовіщенської міської ради, ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного володіння - залишити без розгляду.

позовні вимоги селянського фермерського господарства "Авангард" до Благовіщенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права постійного користування земельною ділянкою - задоволити.

Визнати за селянським фермерським господарством "АВАНГАРД" (код ЄДРПОУ 32169505) право постійного користування земельною ділянкою площею - 21.4 га. кадастровий номер 3525589000:02:000:9017, яка призначена для ведення селянського (фермерського) господарства та розташована на території Благовіщенської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого 15.12.2000 року на підстві рішення сесії Ульяновської районної ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області від 24.12.1999 року №164 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №85.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду в 30 -ти денний строк з дня отримання повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено 19.12.2023 року.

Суддя: Л.Ю.Ясінський