Рішення

від 11.12.2023 по справі 161/9330/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/9330/23

Провадження № 2/161/2706/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2023 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого судді Івасюти Л.В.

за участю секретаря судового засідання Вольської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданої в їх інтересах адвокатом Кобилинським Андрієм Олексійовичем до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стир-1», про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Кобилинський А.О. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вищевказаним позовом.

Позов обґрунтовує тим, що 05.05.1997 на ім`я ОСОБА_1 видано ордер на кімнату АДРЕСА_1 . В ордері на вселення вказано також ОСОБА_2 . Зазначає. що з того часу вони постійно проживають у вказаній кімнаті, здійснюють її утримання та сплачують відповідні платежі.

В 2017 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стало відомо про те, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до неї та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та позбавлення житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстрації. З матеріалів справи стало відомо, що ОСОБА_3 30.11.2006 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ПФ «Антон» придбала у власність займане ними житло, а саме кімнату АДРЕСА_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від30.07.2019 в позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.08.2018 визнано недійним договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1 , укладений між ПФ «Антон» та ОСОБА_4 . Рішення суду набрало законної сили.

Право власності зареєстроване за ОСОБА_3 скасоване.

В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Луцької міської ради із заявою про передачу їм у власність кімнати АДРЕСА_1 . Відповіддю від 17.08.2020 з Луцької міської ради. їм було рекомендовано звернутися до ОСББ «Стир-1», яке виконує функції управління, утримання та обслуговування гуртожитку, який в комунальну власність не передавався. Однак, після звернення до голови ОСББ «Стир-1», їм було роз`яснено, що в них немає повноважень по підготовці документів про передачу в приватну власність житла.

Посилаючись на викладене, позивачі просять суд визнати за ними право власності на кімнату АДРЕСА_1 , по частці кожному.

Ухвалою судді від 12.06.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі.

26.09.2023 ухвалою суду від 26.09.2023 закрито підготовче провадження у справі.

До початку розгляду справи від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивачів, заявлений позов підтримує та просить задовольнити з наведених у ньому підстав.

Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, та подані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд установив таке.

05.05.1997 видано ордер № 72 на право зайняття сім`єю з двох осіб в гуртожитку по АДРЕСА_2 . Сім`я в складі двох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до картки прописки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . Вказане також підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб від 02.03.2017.

Первинно гуртожиток по АДРЕСА_3 знаходився на балансі КП «Житлобуд-1».

Згідно постанови Господарського суду Волинської області від 27.10.2003 по справі № 1/79-Б КП «Житлобуд-1» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ОСОБА_5 .

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.09.2005 затверджено ліквідаційний баланс. В цій же ухвалі зазначено, що гуртожитки, які належали КП «Житлобуд-1», не підлягають реалізації і будуть передані у комунальну власність відповідно до закону.

Відповіддю з Виконавчого комітету Луцької міської ради № 1.1-8/5325/2023 від 05.12.2023 повідомлено, що гуртожиток на АДРЕСА_3 в комунальну власність Луцької міської територіальної громади не передавався у зв`язку з тим, що звернень від власника (власників) гуртожитку щодо прийняття його до комунальної власності не надходило. Вказаний гуртожиток обслуговується ОСББ «Стир 1».

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.11.2005 право власності на кімнату АДРЕСА_1 набула ПФ «Антон».

30.06.2006 між ПФ «Антон» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.08.2018, яке було залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06.05.2019 та постановою Верховного суду від 21.05.2020, визнано недійсним договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 18.12.2018 за ПФ «Антон» зареєстровано право власності на кімнату АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, позивачі як на підставу обґрунтованості позовних вимог посилаються на ст.344 ЦК України.

Надаючи правову оцінку праву за захистом якого звернулися позивачі, суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК Україниви значено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивачі на підставі ордера № 72 від 05.05.1997 набули право користування спірною квартирою.

Вказане виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на кімнату АДРЕСА_1 зареєстровано за ПФ «Антон».

При цьому саме по собі припинення 13.10.2009 ПФ «Антон», за яким зареєстрована спірна кімната, не може свідчити про наявність правових підстав для застосування положення ст. 344 ЦК України, без наявності умов для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Вирішуючи спір,суд встановившифактичні обставинисправи,які маютьсуттєве значеннядля їївирішення,дійшов висновкупро те,що позивачамине доведеноусіх обставин,передбачених ст.344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивачі при заволодінні майном не знали і не повинні була знати про відсутність у них підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.

Позивачі не є добросовісними набувачами спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правиламистатті 344 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.12, 13, 17, 77-78, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, 15, 328, 344 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданого в їх інтересах адвокатом Кобилинським Андрієм Олексійовичем до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стир-1», про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду складений 19 грудня 2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позивач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Луцька міська рада (вул. Богдана Хмельницького, 19, м. Луцьк)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стир-1» (вул. Ковельська, 1, м. Луцьк).

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта