Постанова

від 14.12.2023 по справі 910/3538/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2023 р. Справа№ 910/3538/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023

у справі № 910/3538/23 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ"

до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

про стягнення 14 235,66 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ" (далі - позивач, ТОВ "ГЕПАРД ОЙЛ", скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (далі - відповідач, ТОВ "Айбокс Банк") про стягнення боргу за договором поставки № 00619К від 26.01.2016 у сумі 14 235,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з вчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/3538/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачем докази не є належними та такими, які б підтверджували факт надання позивачем відповідачу послуги чи товар за Договором на суму 14 235,66 грн та наявності у відповідача боргу на цю суму, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/3538/23; рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи позивача про те, що відсутність підписів уповноважених осіб відповідача на видаткових накладних №-К-1610 від 30.04.2022, №-К- 2168 від 31.05.2022, №-К-2572 від 30.06.2022, акту виконаних робіт (надання послуг) № 55 від 31.05.2022 та акту звіряння взаємних розрахунків, обумовлені ухиленням відповідача від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, передбачених п.5.8, п.7.5 Договору поставки №-00619 К від 26.01.2016.

Також скаржник зазначає, що відповідачу надсилалися видаткові накладні, які є доказами у цій справі, проте він у передбачений Договором поставки строк та спосіб власних заперечень щодо їх підписання не надав, що свідчить про відсутність таких зауважень та його згоду з даними, відображеними в них.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3538/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 у справі № 910/3538/23 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

05.10.2023 супровідним листом № 910/3538/23/6077/2023 від 04.10.2023 матеріали справи № 910/3538/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/3538/23, справу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

31.10.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що судом першої інстанції при прийнятті законного рішення вірно встановлено ту обставину, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 26.01.2016 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем укладено договір поставки № 00619К (далі - Договір).

За умовами Договору позивач, протягом строку дії договору, взяв на себе зобов`язання постачати відповідачу через мережу АЗС товари та послуги, а відповідач отримувати такі товари та послуги по смарт-картах та оплачувати їх вартість на умовах цього договору (п. 2.1 Договору).

Під товаром позивач та відповідач визначили товарні нафтопродукти, що відпускаються на АЗС, в асортименті: дизельне пальне, бензин автомобільний, зріджений вуглеводневий газ, які відповідають нормам чинних ДСТУ, послугою є результат функціонування на АЗС відповідних супутніх сервісів, що споживаються у момент їх отримання при пред`явленні смарт-картки, зокрема послуги авто мийки та шино монтажу (п. 1.2 Договору).

Відпуск товару/послуг відповідачу здійснюється на умовах EXW (Інкотермс-2010) - місцезнаходження АЗС згідно п. 1.1 Договору поставки, з зобов`язанням позивача забезпечити завантаження товару в транспортний засіб пред`явника смарт-карти (заправку палива в бак транспортного засобу) силами та засобами АЗС (п. 5.2 Договору). Аналогічні зобов`язання позивача закріплені в пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору.

Поставка товару відповідачу відбувається окремими партіями. Партією товару визначається кількість товару отриманого відповідачем протягом звітного періоду (частини звітного періоду). Товар відпускається відповідачу по частково, кількість, асортимент відпущеного товару фіксується в чеках POS-терміналу і, у випадках, передбачених цим договором, в спецвідомостях на відпуск товарів/послуг, а також в чеках реєстратора розрахункових операцій АЗС. Одиницею виміру кількості товару сторони визначили літри (п. 2.2 Договору поставки).

Передача (відпуск) товару/надання послуг здійснюється безпосередньо на АЗС. Право власності на товар, отриманий в рамках та на підставі Договору поставки, а також ризики його випадкової загибелі (втрати, пошкодження, псування), переходять до відповідача з моменту фактичного отримання товарів на АЗС пред`явником смарт-карти (п. 5.10 Договору).

Після завершення відпуску товарів/послуг оператор АЗС зобов`язаний видати пред`явнику смарт-карти чек реєстратора розрахункових операцій АЗС та чек POS- терміналу. Пред`явник смарт-карти зобов`язаний перевірити дані інформаційного чека POS-терміналу і поставити підпис на примірнику чека POS-терміналу, що залишається на АЗС (п. 5.6 Договору).

Зазначене зобов`язання узгоджується з правом відповідача при отриманні товару/послуг вимагати від оператора АЗС чек POS - терміналу і чек реєстратора з рахункових операцій АЗС (пп. 4.2.2 п. 4.2 Договору).

У свою чергу відповідач зобов`язаний забезпечити підписання пред`явниками смарт-карт чеків POS-терміналів, отриманих після проведення операції з передачі і відпуску товарів/послуг по смарт-карті через POS - термінали АЗС (пп. 4.1.5 п. 4.1 Договору).

Окрім того, згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 Договору відповідач зобов`язаний забезпечити збереження чеків POS-терміналів і чеків реєстратора розрахункових операцій АЗС до підписання сторонами відповідної видаткової накладної та акту виконаних робіт за звітний період (частину звітного періоду).

Фактична кількість та асортимент поставленої відповідачу партії товару і кількість та асортимент наданих відповідачу послуг за звітний період (частину звітного періоду), визначаються виходячи з даних, що містяться в чеках POS-терміналу програмного апаратного комплексу Petrol Plus, автентичність даних якого гарантується підприємством-виробником зазначеного програмного забезпечення, і, у випадках передбачених цим договором, в спецвідомостях на відпуск товарів/послуг, а також чеках реєстратора розрахункових операцій АЗС, та фіксується сторонами у видаткових накладних на товар та актах виконаних робіт (п. 2.4 Договору поставки).

Звітним періодом у розумінні Договору згідно з п. 1.8 є календарний місяць, протягом якого відбувалося постачання товару та/або послуг та формування їх ціни, за який формуються реєстр операцій по смарт-картам, видаткова накладна на товар, акт виконаних робіт на послуги та здійснюється звіряння взаєморозрахунків.

Згідно з п. 6.2 Договору ціна товару певної марки, який передається у власність відповідачу в рамках Договору, вказується в видаткових накладних на товар та визначається шляхом ділення загальної вартості товару певної марки, фактично отриманого покупцем протягом звітного періоду (частини звітного періоду), на його кількість, з урахуванням знижки, якщо надання такої знижки передбачене в додатках до Договору. Загальна кількість товару певної марки фактично отриманого відповідачем визначається станом на останній календарний день звітного періоду (частини звітного періоду) на підставі даних, які містяться в чеках POS - терміналів програмного апаратного комплексу Petrol Plus, шляхом складання кількостей товару фактично отриманих протягом звітного періоду (частини звітного періоду). Загальна вартість товару певної марки фактично отриманого відповідачем визначається станом на останній календарний день звітного періоду (частини звітного періоду) шляхом складання вартостей товару фактично отриманого протягом звітного періоду (частини звітного періоду).

Відповідно до п. 7.1 Договору відповідач сплачує позивачу вартість товару/послуг у національній валюті України на умовах 100% передоплати шляхом авансової оплати на поточний рахунок позивача. Сума та строки внесення авансу визначаються покупцем самостійно виходячи із його потреб у товарі/послугах виходячи з того, що товар/послуги можливо отримати лише на суму передплати, яка перевищує на сигнальний поріг. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Постачальник враховує сплачені покупцем суми на корпоративному рахунку і забезпечує передачу (відпуск товарів/послуг у межах залишку авансу покупця, але не нижче сигнального порогу та в межах добових/місячних лімітів смарт-карти.

У разі отримання відповідачем товару/послуг на суму, що перевищує суму передоплати з урахуванням сигнального порогу, відповідач зобов`язаний погасити заборгованість протягом 2 (двох) календарних днів з дати її виникнення (п. 7.2 Договору поставки).

Відповідач зобов`язаний своєчасно оплачувати позивачу вартість товару/послуг (пп. 4.1.1 п. 4.1 Договору).

Цей договір і додатки до нього набирають чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та діє до 31 грудня року, в якому він був підписаний. Цей строк автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії договору за 15 календарних днів до закінчення строку його дії (п. 8.1, 8.2 Договору).

Доказів того, що Договір припинив свою дію чи був розірваним, матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач каже наступне:

- станом на 01.01.2022 в бухгалтерському обліку позивача обліковувалася передплата за товар, внесена відповідачем у межах Договору на загальну суму 10 336,25 грн. У січні - березні 2022 відповідачем внесено позивачу передоплату за товар в розмірі 299 950,00 грн (12.01.2022 - 49 500,00 грн, 17.01.2022 - 49 500,00 грн, 25.01.2022 - 49 500,00 грн, 27.01.2022 - 49 500,00 грн, 03.02.2022 - 49 900,00 грн, 10.02.2022 - 49 950,00 грн, 23.02.2022 - 2 100,00 грн), а позивачем поставлено відповідачу у даному періоді товар загальною вартістю 304 949,67 грн (31.01.2022 - 158 193,89 грн, 28.02.2022 -142 512,26 грн, 31.03.2022 - 4 243,52 грн);

- таким чином, станом на 31.03.2022, у бухгалтерському обліку позивача обліковувалася передоплата відповідача за товар у розмірі 5 336,58 грн;

- у подальшому, протягом квітня - червня 2022 відповідач здійснив позивачу передоплату за товар в розмірі 228 349,00 грн (12.04.2022 - 49 950,00 грн, 26.04.2022 - 49 599,00 грн, 05.05.2022 - 49 500,00 грн, 13.05.2022 - 49 500,00 грн, 25.05.2022 - 29 800,00 грн);

- у квітні 2022 року позивачем на виконання Договору поставлено, а відповідачем фактично отримано на АЗС товар: дизпаливо (УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 1212,89 літрів, бензин А-95 Premium (УКТ ЗЕД 2710124512) в кількості 164,93 літрів, ДП Евро (УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 55,00 літрів, загальною вартістю 61 021,31 грн з ПДВ;

- 26.04.2022 відповідачем придбано у позивача смарт-карту Pay Flex/для отримання товару на АЗС в межах Договору поставки, вартістю 99,00 грн з ПДВ;

- у травні 2022 року позивачем поставлено, а відповідачем фактично отримано на АЗС товар: дизпаливо (УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 2 416,62 літрів, бензин А-95 (УКТ ЗЕД 2710124512) в кількості 50 літрів, бензин А-95 Premium (УКТ ЗЕД 2710124512) в кількості 180 літрів, ДП Евро (УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 300,07 літрів, загальною вартістю 16 455,34 грн з ПДВ.

- у травні 2022 року відповідачем отримано від позивача послуги з мийки автомобілів на суму 830,00 грн з ПДВ.

- 02.05.2022 відповідачем придбано у позивача смарт-карту Pay Flex за для отримання товару на АЗС в межах Договору, вартістю 99,00 грн з ПДВ.

- у червні 2022 року позивачем поставки поставлено, а відповідачем фактично отримано на АЗС товар: дизпаливо (УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 182,85 літрів, бензин А-95 (УКТ ЗЕД 2710124512) в кількості 82,38 літрів, бензин А-95 Premium (УКТ ЗЕД 2710124512) в кількості 40 літрів, бензин А-95 (УКТ ЗЕД 2710124512) в кількості 84,76 літрів, загальною вартістю 21 416,59 грн з ПДВ.

Позивачем на підтвердження викладених вище обставин з позовом було долучено видаткову накладну № К-1610 від 30.04.2022 на суму 61 021,31 грн, видаткову накладну № К-2168 від 31.05.2022 на суму 164 455,34 грн, видаткову накладну № К-2572 від 30.06.2022 на суму 21 416,59 грн, акт виконаних робіт № 55 від 31.05.2022 на суму 830,00 грн, акт звіряння взаємних розрахунків за 2022, які підписані лише зі сторони позивача.

Крім того, позивачем надані з позовом податкові накладні зареєстровані у ЄРПН №№ 2823 на суму 49 950,00 грн, 2 880,00 на суму 99,00 грн, 3 017,00 на суму 49 500,00 грн, 3597 на суму 49 500,00 грн, 3 678,00 на суму 49 500,00 грн, 4196 на суму 29 800,00 грн, 5168 на суму 14 235,66 грн.

Як зазначає позивач, внаслідок отримання відповідачем у червні 2022 року товару на суму, що перевищила розмір внесеної ним передоплати, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за поставлений товар у розмірі 14 235,66 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що ним здійснювалась оплата за отриманий товар чи послуги за Договором на підставі виставлених позивачем рахунків, на підтвердження чого з відзивом долучені копії платіжних доручень № 10573881 від 12.04.2022 на суму 49 950,00 грн; № 12057461 від 26.04.2022 на суму 49 500,00 грн; № 12057462 від 26.04.2022 на суму 99,00 грн; № 13034929 від 05.05.2022 на суму 49 500,00 грн; № 13861338 від 13.05.2022 на суму 49 500,00 грн; № 14980308 від 25.05.2022 на суму 29 800,00 грн.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження факту надання товарів та послуг за Договором позивачем надані копії видаткових накладних, акт виконаних робіт та акт звіряння, однак ці документи не підписані зі сторони відповідача. Також позивачем надано копії податкових накладних зареєстрованих у ЄРПН.

Щодо наданих позивачем податкових накладних №№ 2823, 2880, 3017, 3597, 3678, 4196, 5168 та акту звіряння взаєморозрахунків як доказів надання товару та послуг за Договором, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 11 статті 1, частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

До того ж Верховний Суд наголошує на тому, що акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази не є належними та такими, які б підтверджували факт надання позивачем відповідачу послуги чи товар за Договором на суму 14 235,66 грн та наявності у відповідача боргу на цю суму, а отже підстави для задоволення позову відсутні.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Рішення Правління НБУ № 89-рш від 07.03.2023 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЙБОКС БАНК" фактично відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати AT "АЙБОКС БАНК".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.05.2023 №531 уповноваженою особою на здійснення ліквідації Банку починаючи з 05.05.2023 призначено Паламарчука Віталія Віталійовича.

Відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Уповноваженій особі Фонду - Паламарчуку Віталію Віталійовичу делеговано повноваження щодо вчинення будь-яких дій та приймання рішень, які належать до повноважень органів управління і органів контролю банку.

Згідно з п.1 ч. 4 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно із частиною восьмою статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом положень частин третьої, четвертої статті 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Виходячи із змісту статті 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

В аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту слід зауважити, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Таким чином, як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьев проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який на час розгляду справи перебуває в стані ліквідації (припинення).

Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.

Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21.

У вказаних постановах міститься посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, згідно яких належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів.

Отже, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення грошових коштів з боржника, який перебуває в стані припинення, не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності звернутись до ліквідаційної комісії щодо визнання та акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.

Процедура виведення з ринку і ліквідації банку регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у даних правовідносинах.

В силу ст. 3 вказаного Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Таким чином, вимоги кредиторів задовольняються в порядку визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не є предметом та підставами цього позову.

Отже, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії АТ "АЙБОКС БАНК" та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

За таких обставин "на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

При цьому вищезазначені обмеження стосуються всіх без виключення вимог кредиторів банку, що ліквідується, незалежно від моменту виникнення відповідного грошового зобов`язання останнього.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17.

Предметом позову є стягнення заборгованості за договором поставки, а не спір щодо дій в ліквідаційній процедурі.

Наведене також узгоджується з п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", яким передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Враховуючи те, що Національним Банком України відкликано ліцензію, AT "АЙБОКС БАНК", а Фондом гарантування вкладів прийнято рішення про початок процедури ліквідації Банку, потенційному кредитору необхідно користуватись спеціальною процедурою заявлення та визнання або невизнання вимог, в порядку, визначеному ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕПАРД ОЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/3538/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/3538/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу № 910/3538/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова