Рішення

від 19.12.2023 по справі 910/16603/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2023Справа № 910/16603/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Спектрум»

про стягнення 44 439,20 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Спектрум» про стягнення 44 439,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 39 від 27.01.2022 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 26.10.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 104.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв`язку. З наявного в матеріалах справи витягу із сервісу відстеження поштових пересилань, підставою для повернення вказаного конверта була відсутність адресата за вказаною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, жодним чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги, що відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Спектрум» була досягнута усна домовленість, за якою позивач зобов`язався поставити металеві вироби, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар.

На виконання зазначеної домовленості позивач підписав договір поставки № 39 від 27.01.2022 та поставив відповідачу товар загальною вартістю 725 927,20 грн, що підтверджується видатковою накладною № 4681 від 27.09.2022.

Однак, як зазначає позивач, відповідач, в порушення досягнутої домовленості, взяті на себе зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 44 439,20 грн

Крім того, за доводами позивача, попри укладення договору поставки № 39 від 27.01.2022 та його фактичне виконання, він не отримав від відповідача примірник цього договору із підписом відповідача.

Листом № 120 від 21.08.2023 позивач просив відповідача надіслати підписаний оригінал або належним чином засвідчену копію договору поставки № 39 від 27.01.2022, а претензією № 129 від 29.08.2023 вимагав сплатити заборгованість у розмірі 44 439,20 грн.

Проте жодної відповіді на звернення позивача відповідач не надав.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 44 439,20 грн заборгованості.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Статтю 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Частинами 1, 2 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частинами 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 3 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Таким чином, незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний.

Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

У п. 8.1 договору поставки № 39 від 27.01.2022 визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2022.

Як встановлено судом, вказаний договір не було підписано відповідачем.

Таким чином, оскільки порядок укладення договору, визначений як нормами законодавства, так і умовами вищенаведеного договору, не дотримано сторонами, у суду відсутні підстави вважати договір поставки № 39 від 27.01.2022 укладеним.

На користь того, що договір поставки № 39 від 27.01.2022 є не укладеним свідчать і положення його пунктів 2.1, 3.2 якими передбачено постачання товару на підставі заявки покупця, підтвердженням прийняття якої є рахунок постачальника, й попередня оплата товару. Натомість матеріали справи не містять доказів надання покупцем заявки на поставку товару, що визначений у видатковій накладній № 4681 від 27.09.2022, та рахунку постачальника, а оплата товару здійснювалась за фактом його отримання покупцем.

Водночас законодавством передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Так, положеннями частин 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частини 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару загальною вартістю 725 927,20 грн, про що свідчать наявна в матеріалах справи підписана обома сторонами та скріплена їхніми печатками видаткова накладна № 4681 від 27.09.2022.

Вказана видаткова накладна відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будь-які істотні недоліки у ній відсутні, відтак суд приймає зазначену накладну як належний доказ на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

30.08.2023 позивачем було направлено відповідачу претензію № 129 від 29.08.2023 з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 44 439,20 грн у семиденний строк з моменту її отримання.

Вказана претензія була направлена відповідачу поштовим відправленням з оголошеною цінністю та відповідно до витягу із сервісу відстеження поштових пересилань не була вручена відповідачу через закінчення встановленого терміну зберігання.

Відтак, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем заборгованості в загальному розмірі 280 000,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних інструкцій № 452 від 03.10.2022 та № 468 від 21.10.2022.

Крім того, з наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 вбачається, що відповідач має перед позивачем заборгованість в розмірі 44 439,20 грн.

Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).

Враховуючи, що вказаний акти звіряння взаємних розрахунків підписаний уповноваженими особами сторін і відповідач не заперечив проти наведених у ньому відомостей, суд приймає наданий позивачем акт звіряння взаємних розрахунків в якості доказу на підтвердження руху коштів у бухгалтерському обліку сторін.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 44 439,20 грн визнається судом обґрунтованою.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 44 439,20 грн заборгованості.

З огляду на результат вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Спектрум» (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 104; ідентифікаційний код: 43188111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Плюс» (53032, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Вільне, станція Червоний Шахтар, буд. 1; ідентифікаційний код: 30169090) 44 439,20 грн (сорок чотири тисячі чотириста тридцять дев`ять гривень 20 коп.) заборгованості та 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 19.12.2023.

Суддя О.С. Комарова