Рішення

від 06.12.2023 по справі 160/13288/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Справа № 160/13288/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

за участі секретаря судового засідання Чуднівець В.С.

за участі:

представника позивача Александрової І.І.

представника відповідача Непочатих В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/13288/23 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

14.06.2023 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Дніпровська транспортна логістична компанія» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 158 941,76 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи та не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 158 941,76 грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму санкцій з відповідача у судовому порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/13288/23 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій. Розглядати справу постановлено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи 160/13288/23 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Заперечуючи проти позовної заяви, відповідачем 03.10.2023 року подано до суду відзив на неї, який долучено до матеріалів справи. В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено, що відповідач вжив усіх заходів, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та систематично повідомляв відповідний центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, відповідачем 18.03.2022 року, за допомогою кур`єрської служби на адресу Дніпровського міського центру зайнятості було направлено форми звітності № З-ПН « Інформація про попит на робочу силу (вакансії). Проте, центром зайнятості впродовж 2022 року не видавалося жодного направлення на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю. Водночас, самостійно, без допомоги служби зайнятості, жодна особа, яка має інвалідність не зверталась до відповідача з метою працевлаштування. За вказаних обставин вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

10.10.2023 року позивачем подано відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія», в якій підтримано позицію викладену в позовній заяві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5, зала № 3.

В судовому засіданні 06.12.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

В судовому засіданні 06.12.2023 року представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовної заяви з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив та зазначає наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія» перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

17.04.2023 позивачем до електронного кабінету відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України надіслано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Відповідно до складеного Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія»: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб 12; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб 0; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць 1; фонд оплати праці штатних працівників, грн. 3814602,19; середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01), грн. 317883,52; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03-02), одиниць 0,00; сума коштів адміністративного-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05х06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2), грн. 158 941,76 грн.

Відповідно до розрахунку суми позову, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 158 941,76 грн.

Враховуючи те, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 робочого місця та не сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 158 941,76 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Статтею 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно зі статтею 17 цього Закону, метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою ті іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно частини 1 статті 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, як зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, за що передбачені адміністративно-господарські санкції, регламентовано главою 24 Господарського кодексу України «Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин».

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції, так і за порушення правил здійснення господарської діяльності, за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема: за порушення правил здійснення господарської діяльності, тобто від адміністративно-господарських санкцій, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому, визначальним є факт того, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII Про зайнятість населення, який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Пунктами 3 та 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» встановлено, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законом не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №806/1368/17.

Крім того суд зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону від 21.03.1991 № 875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 року по справі №826/11977/18.

В даному випадку, судом встановлено, що наказами від 19.05.2020 року за № 14, 19.05.2020 року за № 15, відповідачем розроблені заходи для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, наказом №14 від 19.05.2020 року створено одне робоче місце для особи з інвалідністю за професією кур`єр.

Наказом №15 від 19.05.2020 року внесено зміни до штатного розпису, якими введено посаду кур`єр.

Відповідно розпорядження №49к від 22.05.2020 року позивачем було прийнято на роботу на посаду кур`єра з 25.05.2020 року ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю 3 групи.

Наказом №34п від 17.03.2022 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 була звільнена з посади 17.03.2022 року.

18.03.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія» подало звіт за формою № 3-ПН до Дніпровського міського центру зайнятості про наявність однієї вакансії на посаду «кур`єр», для осіб, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні. В свою чергу, накладною від 18.03.2023 року підтверджується направлення звіту за формою № 3-ПН до Дніпровського міського центру зайнятості.

Отже, судом встановлено, що відповідач після створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю вчасно, напротязі 3-х днів з дня відкриття вакансії інформував Дніпровський міський центр зайнятості про наявність актуальних вакансій, про що свідчить зазначений вище звіт 3-ПН. Однак, вказані обставини залишилися позивачем поза увагою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю в тому числі і центри зайнятості.

Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку осіб з інвалідністю для подальшого працевлаштування.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 року у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 року у справі № 807/612/16, від 26.06.2018 року у справі № 806/1368/17, від 11.09.2018 року у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 року у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 року у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 року у справі № 812/1164/18, від 17.09.2020 року у справі № 160/4443/19.

Таким чином, суд приходить висновку, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу, чим було виконано вимоги частини 3 статті 18, частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 245-247, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська транспортна логістична компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 15 грудня 2023 року.

Суддя С.І. Озерянська