Рішення

від 19.12.2023 по справі 320/8346/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року м. Київ № 320/8346/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що захворювання його матері ОСОБА_2 сталось під час виконання трудових обов`язків, і гостре професійне захворювання зі смертельним наслідком, визнано таким, що пов`язане з виробництвом, тому позивач має право на отримання допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 . Однак відповідачем було відмовлено у призначенні та виплаті такої допомоги, що зумовило його звернення до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 відкрито провадження у справі та увалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що згідно з інформацією та наданими заявником документами було встановлено, що мати позивача працювала на посаді молодшої медичної сестри поліклінічного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві Таращанської міської ради «Таращанська міська лікарня», де під час виконання трудових (посадових) обов`язків була інфікована коронавірусом COVID-19. Відповідач зауважив, що норми Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» розповсюджується виключно на медичних працівників державних у комунальних закладів охорони здоров`я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.

Додатково відповідач зазначив, що згідно з Довідником посада молодша медична сестра поліклінічного відділення відноситься до категорії «Технічні службовці» та вимагає наявність повної або базової загальної середньої освіти, що дає підстави зробити висновок, що мати позивача, працюючи на посаді молодшої медичної сестри не належала до медичних працівників, тобто не мала права на виплати передбачені Законом України «Про захист від інфекційних хвороб».

Стосовно посилань позивача на Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 1604 від 15.07.2020 року, а саме на те, що посада молодшої медичної сестри міститься у переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, відповідач зауважив, що даний Наказ поширюється безпосередньо на медичних та будь-яких інших працівників закладів охорони здоров`я, які відповідно до своїх посадових обов`язків брали участь в ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню хвороби. Натомість, відповідно до Акту спеціального розслідування нещасного випадку гострого професійного захворювання (форма Н-1/П) від 19.04.2021 року, мати позивача - ОСОБА_2 , ймовірно заразилась під час прибирання приміщення кабінету психіатра.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив про те, що відповідач на обґрунтування своєї позиції, посилається на лист Міністерства охорони здоров`я України № 10-12/35473/2-20 від 25.11.2020, однак листи міністерств не встановлюють норм права і мають лише інформаційний характер, а тому роз`яснення, викладені в листах позбавлені юридичної сили та не можуть викликати юридичних наслідків. Міністерство охорони здоров`я України не є суб`єктом офіційного тлумачення норм права, закріплених в законах України. А саме Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено категорії осіб, які мають право на страхові виплати.

Крім того, на думку позивача, зміст листа дає підстави стверджувати, що позиція Міністерства охорони здоров`я України має суперечливий характер, адже в Наказі від 29.08.2008 N 500, яким затверджено Примірне положення про молодшу медичну сестру пункту (відділення) невідкладної медичної допомоги для дорослого та дитячого населення Міністерство охорони здоров`я України відносить посаду молодшої медичної сестри до категорії медичних працівників. Адже у пункті 1.1. Загальних положень даного Примірного положення визначено, що «молодша медична сестра пункту (відділення) невідкладної медичної допомоги (далі - Молодша медсестра) - є молодшим медичним працівником.....». Отже, лист Міністерства охорони здоров`я України № 10-12/35473/2-20 від 25.11.2020 не може розглядатись як беззаперечний доказ стосовно тлумачення поняття «медичних працівників».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 01.01.2008 прийнята на роботу у Таращанську ЦРЛ на посаду молодшої медичної сестри в туберкульозне відділення.

Відповідно до виписки з наказу Комунального некомерційного підприємства Таращанської міської ради «Таращанська міська лікарня» від 11.03.2019 № 29-ОС п.7 переведено ОСОБА_2 молодшу медичну сестру (тубкабінету) поліклінічного відділення працювати на 1.0 ст. основної посади молодшої поліклінічної сестри поліклінічного відділення з 11.03.2019.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25.03.2021 виданого Таращанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку, викладеного в Акті спеціального розслідування гострого професійного захворювання, що сталося 23 березня 2021 року на Комунальному некомерційному підприємстві Таращанської міської ради «Таращанська міська лікарня» від 19.04.2021 (форма Н-1/П), який затверджений заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області С.М. Стахівський, 20.04.2021, Комісією встановлено, що захворювання на COVID-19 зі смертельним наслідком молодшої медичної сестри поліклінічного відділення ОСОБА_2 (15.03.2021р. забір матеріалу ПЛP № 21061453 від 16.03.2021р.) ймовірно сталося на робочому місці, у робочий час, при виконанні службових обов`язків - прибиранні кабінетів відділення при контакті з інфікованим середовищем, інфікованими матеріалами, внаслідок дії «однократний вплив на працівника шкідливих виробничих факторів, під час дії яких у неї виникло гостре професійне захворювання (отруєння)», ймовірно сталося під час прибирання кабінету психіатра №5 (02.03.2021 на прийомі був пацієнт ОСОБА_3 інфікований на COVID-19, ПЛР №21048080 від 05.03.2021р.) при контакті з інфікованим середовищем, інфікованими матеріалами і відноситься до професійного захворювання.

Комісія із спеціального розслідування прийшла до висновку, що гостре професійне захворювання на COVID-19 із смертельним наслідком, яке сталося з молодшою медичною сестрою КНП ТМР «Таращанська MЛ» ОСОБА_2 визнано пов`язаним з виробництвом відповідно до підпунктів 1, 2 та 15 пункту 52 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №337 та підпадає під дію Постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 р. № 394 «Про внесення змін до переліку професійних захворювань».

За результатами розгляду документів, наданих КНП ТМР «Таращанська МЛ», комісією встановлено, що захворювання на COVID-19 зі смертельним наслідком молодшої медичної сестри поліклінічного відділення ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 забір матеріалу ПЛР № 21061453 від 16.03.2021р.) ймовірно сталося на робочому місці, у робочий час, при виконанні службових обов`язків - прибиранні кабінетів відділення при контакті з інфікованим середовищем, інфікованими матеріалами під час прибирання кабінету психіатра №5 (02.03.2021 на прийомі був пацієнт ОСОБА_3 інфікований на СОVІD-19, ПЛР №21048080 від 05.03.2021р.) і відноситься до професійного захворювання. Відповідно довідки про причину смерті (до форми 106/о №30 видається для поховання): «п. 4 Причина смерті: Коронавірусна хвороба COVID-19 лабораторно підтверджена». По даному випадку гостре професійне захворювання складається акт за формою Н-1/П.

Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області щодо виплати одноразової допомоги, як члену сім`ї та сину померлої ОСОБА_2 , на підставі статті 39 Закону України від 06.04.2000 №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2020 №498 «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників, у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19 спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2».

Листом № 03/1486 від 14.05.2021 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області повідомило позивачу про відмову у призначенні вказаної виплати, з тих підстав, що відповідно до нормативних документів молодша медична сестра поліклінічного відділення, якою працювала ОСОБА_2 відноситься до категорії «Технічні службовці», а не медичний працівник. Відповідач наголосив, що норми Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» № 1645 розповсюджується на медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров`я, у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. Згідно з Довідником посада молодша медична сестра поліклінічного відділення відноситься до категорії «Технічні службовців» та вимагає наявність повної або базової загальної середньої освіти. Це дає підстави зробити висновок, що ОСОБА_2 , працюючи молодшою медичною сестрою поліклінічного відділення не належала до медичних працівників з урахуванням чого управління не має правових підстав для призначення виплат, передбачених Законом № 1645.

Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні виплати ОСОБА_1 , як матері померлого працівника ОСОБА_2 , смерть якої настала внаслідок COVID-19, протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України від 06.04.2000 №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі по тексту - Закон № 1645) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно із визначенням наданим у статті 1 Закону № 1645 інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Статтею 2 Закону № 1645 обумовлено, що відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону №1645 (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини 2 статті 39 Закону №1645 встановлено, що держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров`я, у разі смерті працівника - у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Розмір та порядок здійснення страхових виплат, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Інструкції про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом МОЗ від 15.11.2005 №606 (далі - Інструкція № 606) передбачено порядок розгляду питань про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом.

Пунктом 2.1 Інструкції № 606 передбачений перелік МСЕК, на які покладаються функції щодо встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затверджується відповідним наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров`я обласних, Севастопольської міської і Головного управління охорони здоров`я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції №606 для розгляду причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом до МСЕК направляються відповідні документи постраждалих, у яких при житті було встановлено професійне захворювання (отруєння), трудове каліцтво, що спричинило стійку втрату професійної працездатності, та померлих після вступу в дію Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ).

Згідно з п. 2.3. Інструкції №606 документи, необхідні для визначення причинного зв`язку професійного захворювання (отруєння) або трудового каліцтва з настанням смерті, подаються в оригіналі або їх копії, засвідчені в установленому чинним законодавством порядку.

Пунктом 2.4. вказаної Інструкції передбачено, що розгляд питання про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом проводять на підставі таких документів:

- направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання (отруєння), або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) або лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу (далі - ЛПЗ), суду чи прокуратури;

- свідоцтва про смерть або його копії;

- посмертного епікризу, завіреного адміністрацією ЛПЗ, в якому перебував на лікуванні, диспансерному нагляді померлий;

- оригіналу медичної карти амбулаторного хворого, з описом її змісту, зробленим ЛПЗ;

- копії протоколу патолого-анатомічного розтину з гістологічним дослідженням, затвердженої завідувачем патолого-анатомічного бюро, головним лікарем чи заступником головного лікаря з медичної частини або з поліклінічного розділу роботи, чи акта судово-медичного та судового гістологічного дослідження, затвердженого начальником обласного бюро (міського, районного відділення) судово-медичної експертизи (якщо вони були проведені);

- акта про нещасний випадок на виробництві, якщо був нещасний випадок;

- медико-експертної справи померлого (подається на підставі даних останньої довідки МСЕК про визначення інвалідності та/або відсотків втрати професійної працездатності, яку надають родичі померлого).

Відповідно до п.2.5. Інструкції №606 у разі відсутності окремих документів, перелічених у пункті 2.4, та неможливості їх поновлення рішення приймаються на підставі наявних документів, що дозволяють винести обґрунтоване експертне рішення щодо причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або наслідками трудового каліцтва.

Пунктом 2.6. Інструкції передбачено, що документація на померлого для розгляду причинного зв`язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом надається до МСЕК ЛПЗ, в якому при житті був під наглядом хворий.

Згідно з п.2.7. Інструкції, у разі потреби ЛПЗ зобов`язаний надавати за запитом МСЕК додаткову медичну документацію (медичні карти стаціонарного хворого, рентгенологічні знімки, електрокардіограми та ін.), гістологічні препарати, необхідні для розгляду причинного зв`язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом.

Відповідно до п.2.8. Інструкції, медична документація померлих, яка надходить до МСЕК, реєструється у журналі обліку документації щодо розгляду питання про причинний зв`язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, що використовується МСЕК за формою, що затверджується Міністерством охорони здоров`я України.

Пунктом 2.9. Інструкції №606 передбачено, що датою встановлення причинного зв`язку вважається дата реєстрації документів у МСЕК, якщо він у подальшому встановлений.

Згідно з п. 2.10. Інструкції №606 висновок про наявність або відсутність причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом оформляється довідкою у трьох примірниках, що використовується МСЕК за формою, що затверджується МОЗ України та видається: перший - установі, що надавала направлення до МСЕК, другий - відповідному відділенню виконавчої дирекції Фонду, третій - заявнику. Підставою є акт визначення причинного зв`язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом (форма акта затверджується МОЗ України).

Відповідно до п. 2.14. Інструкції № 606 остаточне рішення про наявність або відсутність причинного зв`язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом МСЕК може прийняти тільки після всебічного вивчення наданої медичної документації померлого, запиту й розгляду, у разі потреби, додаткових документів та проведення необхідних консультацій.

Пунктом 2.15. Інструкції № 606 передбачено, що розгляд питання щодо встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом проводиться за участю представника відповідного відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відповідно з п.2.17. Інструкції № 606 оскарження рішення МСЕК про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом заявником або представником Фонду здійснюється згідно з розділом V Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83 (83-92-п ) (із змінами), шляхом подання протягом місяця з моменту отримання висновку МСЕК письмової заяви до МСЕК, в якій розглядалося встановлення причинного зв`язку смерті, або до Кримської республіканської, обласної, центральної міської МСЕК або до відповідного відділу (управління) охорони здоров`я.

Так, за висновками комісії, викладеними в акті спеціального розслідування гострого професійного захворювання, що сталося 23 березня 2021 року, спеціальна комісія дійшла висновку, що гостре професійне захворювання на COVID-19, із смертельним наслідком, яке сталося з молодшою медичною сестрою КНП ТМР «Таращанська МЛ» ОСОБА_2 визнано пов`язаним з виробництвом відповідно до підпунктів 1,2 та 15 п. 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 та підпадає під дію Постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 394 «Про внесення змін до переліку професійних захворювань».

За результатом розгляду документів комісією встановлено, що захворювання на COVID-19 зі смертельним наслідком молодшої медичної сестри поліклінічного відділення ОСОБА_2 ймовірно сталося на робочому місці, у робочий час, при виконанні службових обов`язків і відноситься до професійного захворювання. По даному випадку гостре професійне захворювання складається акт за формою Н-1/П.

Отже, зважаючи на викладені в акті обставини та приймаючи до уваги, що акт від 19.04.2021 складено за формою Н-1/П, то суд дійшов висновку, що інфікування ОСОБА_2 , як працівника сталося під час виконання її професійних обов`язків, а гостре професійне захворювання пов`язане з виробництвом.

У разі настання обставин, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується разово та в рівних частинах членам сім`ї, батькам та утриманцям померлого працівника протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату. Члени сім`ї та батьки померлого працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (ч.5 ст. 39 Закону № 1645).

Згідно частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Частиною 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Кабінетом Міністрів України постановою № 498 від 17.06.2020 «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2», (далі - Постанова №498, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів (далі - Порядок).

Порядок визначає механізм надання Фондом соціального страхування України (далі - Фонд) страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров`я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбачених статтею 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також розміри таких страхових виплат.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що у разі смерті медичного працівника, що настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, членам сім`ї, батькам, утриманцям померлого медичного працівника (далі - особи, які мають право на виплату) проводиться виплата в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Члени сім`ї та батьки померлого медичного працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

Утриманцями померлого медичного працівника, які мають право на виплату, відповідно до цього Порядку є: діти, на утримання яких померлий медичний працівник виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти; неодружені повнолітні син, дочка, які визнані особами з інвалідністю з дитинства; неодружені повнолітні син, дочка, які навчаються за денною формою здобуття освіти та не досягли 23-річного віку; непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого медичного працівника, але мають на це право відповідно до законодавства.

У разі відсутності документів, що підтверджують належність до складу сім`ї померлого медичного працівника або перебування на його утриманні, статус члена сім`ї або факт утримання встановлюється в судовому порядку.

Згідно пункту 5 Порядку страхова виплата, передбачена пунктом 3 цього Порядку (далі - одноразова допомога), призначається і виплачується органами Фонду разово, в рівних частинах особам, які мають право на виплату, протягом одного місяця з дня виникнення права на одноразову допомогу.

Право на одноразову допомогу виникає з дня прийняття органом Фонду заяви (заяв) та документів, визначених пунктом 7 цього Порядку.

Якщо судом розглядається питання призначення одноразової допомоги, орган Фонду призначає таку допомогу після набрання судовим рішенням законної сили.

Одноразова допомога розподіляється пропорційно між усіма особами, які мають право на виплату та звернулися за її отриманням.

Якщо після виплати одноразової допомоги за її отриманням звертаються інші особи, які мають на це право, питання розподілу одноразової допомоги вирішується ними за домовленістю з особами, які отримали таку допомогу, або у судовому порядку.

Відповідно до пункту 6 Порядку факт смерті медичного працівника з причин, пов`язаних з його інфікуванням COVID-19 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, встановлюється комісією (спеціальною комісією) з розслідування (спеціального розслідування), що проводиться відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. N 337 (Офіційний вісник України, 2019 р., N 34, ст. 1217), та оформляється актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася), за встановленою формою.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що для отримання одноразової допомоги особи, які мають право на виплату, звертаються до органу Фонду за зареєстрованим місцем проживання/перебування померлого медичного працівника та подають: 1) заяви кожної особи, яка має право на виплату, або уповноваженого представника про призначення одноразової допомоги із зазначенням інформації про неотримання виплати в іншому органі Фонду за формою, затвердженою виконавчою дирекцією Фонду (за малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або опікун чи піклувальник); 2) копію свідоцтва про смерть медичного працівника (із пред`явленням оригіналу);3) копії паспорта громадянина України та реєстраційних номерів облікової картки платника податків із пред`явленням оригіналів (копії засвідчуються підписом працівника органу Фонду); 4) копію свідоцтва про народження медичного працівника (у разі виплати грошової допомоги батькам медичного працівника); 5) копію свідоцтва про шлюб (у разі виплати грошової допомоги дружині (чоловікові) медичного працівника); 6) копію свідоцтва про народження дитини (дітей) або відповідне рішення суду (у разі виплати грошової допомоги дитині); 7) примірник акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії за встановленою формою; 8) рішення суду про встановлення факту нещасного випадку, факту перебування на утриманні, утримання із заробітної плати (доходу) аліментів, установлення статусу члена сім`ї (за наявності рішення суду з цих питань); 9) довідку роботодавця про утримання із заробітної плати (доходу) померлого медичного працівника на користь особи, яка має право на утримання, аліментів відповідно до закону або рішення суду (у разі такого утримання); 10) інформацію про рахунки, відкриті в банківських установах для перерахування коштів.

Якщо одна із осіб, які мають право на виплату, відмовляється від отримання одноразової допомоги, грошова частка цієї особи розподіляється між іншими особами, які мають право на таку виплату. Заява про відмову від отримання одноразової допомоги повинна бути нотаріально засвідчена в установленому законодавством порядку.

Згідно пункту 9 Порядку орган Фонду: приймає рішення про надання страхових виплат, передбачених пунктами 2 і 3 цього Порядку, протягом десяти робочих днів з дня отримання заяви про такі виплати та необхідних документів; перераховує страхові виплати на особові рахунки отримувачів, відкриті в банківських установах, не пізніше ніж через два робочих дні після надходження коштів на рахунок органу Фонду, відкритий у Казначействі; кожні десять днів подає виконавчій дирекції Фонду інформацію про проведення страхових виплат, передбачених цим Порядком; зберігає справи про страхові виплати, передбачені пунктами 2 і 3 цього Порядку, протягом десяти років.

Отже, системний аналіз наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що у разі смерті медичного працівника, що настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, проводиться виплата в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб членам сім`ї такого медичного працівника, належність яких до сім`ї визначається відповідно до Сімейного кодексу України і встановлюється такий факт відповідним рішенням суду лише за наявності такого рішення з цього питання.

Матеріали справи свідчать, що причинний зв`язок смерті ОСОБА_2 з профзахворюванням CОVID-19 підтверджений належними та допустимими доказами, що у свою чергу не заперечується відповідачами.

Однак, після отримання акту спеціального розслідування гострого професійного захворювання, що сталося 23 березня 2021 року в Комунальному некомерційному підприємстві Таращанської міської ради «Таращанська міська лікарня» від 19 квітня 2021 року за формою Н-1/П, позивач звернувся до Управління, щодо виплати йому разової допомоги відповідно до ст.39 Закону №1645, однак отримав відмову викладену у листі, мотивовану відсутністю підстав для такої виплати у зв`язку з тим, що посада молодшої медичної сестри поліклінічного відділення, якою працювала ОСОБА_2 , відноситься до категорії «Технічні працівники», а не медичний працівник.

Таким чином, спірні відносини виникли з приводу належності посади молодшої медичної сестри поліклінічного відділення, на якій працювала ОСОБА_2 , до посад медичних працівників на яких розповсюджуються гарантії передбачені ст.39 Закону №1645-ІІІ.

Щодо вказаних доводів відповідача, якими обґрунтовано лист-відмову, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України № 1645 працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу, що пов`язана з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

При цьому, частина 2 вказаної статті є спеціальною нормою, яка передбачає обов`язок держави, що виник внаслідок поширення коронавірусної хвороби, забезпечити страхові виплати медичним працівникам закладів охорони здоров`я.

При цьому, з порівняльного аналізу частин 1, 2, 4 зазначеної норми вбачається, що страхові виплати, передбачені частиною 2 статті 39 Закону України №1645, підлягають виплаті медичним працівникам, проте вже частина 4 вказаної статті містить посилання на те, що в разі настання обставин, передбачених пунктом 1частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується працівникові протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату, тобто, законодавецем підкреслено, що у разі настання певних обставин, виплата призначається працівникам, без зазначення «медичним працівникам».

Статтю 39 Закону № 1645-III доповнено частиною другою відповідно до Закону України від 07.05.2020 № 588-IX «Про внесення змін до статті 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо додаткових гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей».

Зі змісту пояснювальної записки до проекту вказаного закону випливає, що проект Закону розроблений з метою підвищення рівня соціальних гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей; прийняття проекту Закону матиме позитивні соціальні наслідки, оскільки дозволить істотно підвищити рівень соціальних гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного тижня з дня набрання чинності цим Законом:

- привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

- забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади актів, необхідність яких випливає із цього Закону.

На виконання вказаної норми 13.05.2020 постановою Кабінету Міністрів України №394 внесено зміни до переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 №1662 та зобов`язано Міністерство охорони здоров`я у двотижневий строк визначити перелік посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Розділ V Переліку професійних захворювань доповнено пунктом 4 такого змісту: Гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2 U07.1 2019- nCoV, контакт з інфекційними хворими, інфікованими матеріалами чи переносниками захворювань; робота медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Наказом Міністерства охорони здоров`я України 15.07.2020 №1604, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.08.2020 за № 807/35090, затверджено Перелік посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі- Перелік №1604).

Згідно з Переліком № 1604 виділені такі категорії працівників:

1. Керівники закладів охорони здоров`я;

2. Керівники структурних підрозділів закладів охорони здоров`я;

3. Лікарі-спеціалісти;

4. Професіонали закладів охорони здоров`я;

5. Фахівці закладів охорони здоров`я;

6. Технічні працівники закладів охорони здоров`я, зокрема реєстратор медичний.

7. Робітники закладів охорони здоров`я;

8. Інші працівники закладів охорони здоров`я;

9. Фізичні особи - підприємці, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

Суд зазначає, що вказані нормативно-правові акти є спеціальними актами саме стосовно порядку та умов призначення страхових виплат, передбачених статтею 39 Закону № 1645, однак вказані норми не містять визначення «медичний працівник».

Інші Закони України також не дають визначення поняттю «медичний працівник».

Класифікація, запроваджена Переліком №1604, не містить поділу посад осіб, безпосередньо зайнятих у ліквідації епідемії та здійсненні заходів з запобігання поширенню COVID-19 та лікуванням пацієнтів із випадками COVID-19, на медичних та інших працівників, натомість передбачає класифікацію за різними критеріями та ознаками, залежно від зайняття адміністративних посад та виконання функціональних обов`язків.

Натомість до цього Переліку включені як категорії осіб, які мають спеціальну медичну освіту, зокрема лікарі, так і працівники, які не займаються медичною практикою, наприклад, інженер з охорони праці, сестра-господиня, прибиральник службових приміщень; реєстратор медичний; молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця тощо).

Крім того відповідно до пункту 8 Переліку №1604 Міністерство охорони здоров`я України виокремив інших працівників, які відповідно до своїх посадових обов`язків (або за окремим дорученням) брали участь у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню COVID-19, у тому числі виконанні робіт в осередках COVID-19; лікуванні пацієнтів із випадками COVID-19; розслідуваннях (спеціальних розслідуваннях) гострих професійних захворювань COVID-19 та мали контакт з підтвердженим випадком COVID-19 або з інфікованим біологічним матеріалом.

Суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не визначено поняття «медичний працівник», а тому посилання відповідачів, як на підставу для відмови у виплаті страхової виплати на невіднесення посади молодшої медичної сестри поліклінічного відділення до вказаної категорії є таким, що не підтверджується жодним спеціальним нормативно-правовим актом, яким має керуватись відповідач при вирішенні питання про наявність права на таку виплату.

Разом з цим, суд наголошує, що класифікація, запроваджена Переліком №1604, не містить поділу посад на осіб, безпосередньо зайнятих у ліквідації епідемії та здійсненні заходів з запобігання поширенню COVID-19 та лікуванням пацієнтів із випадками COVID-19, на медичних та інших працівників, натомість передбачає класифікацію за різними критеріями та ознаками, залежно від зайняття адміністративних посад та виконання функціональних обов`язків.

Аналіз норм вказаного переліку посад дозволяє дійти висновку, що до нього включені як категорії осіб, які мають спеціальну медичну освіту, зокрема лікарі, так і працівники, які не займаються медичною практикою, наприклад, інженер з охорони праці.

З акту розслідування судом встановлено, що ОСОБА_2 при виконанні посадових обов`язків мала безпосередній контакт з хворими на COVID-19.

Суд зауважує, що не віднесення посади молодшої медичної сестри поліклінічного відділення до медичних працівників нормативно не підтверджено, з огляду на відсутність чіткого нормативного регулювання порядку надання страхових виплат, внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19).

Посилання відповідача на положення статті 74 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 № 2801 - XII в обґрунтування підстав прийнятого рішення, суд не бере до уваги як належне, оскільки вказаними нормами не визначено поняття «медичний працівник», а кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу не стосуються порядку класифікації осіб на медичних та інших працівників для цілей застосування статті 39 Закону №1645.

Суд також враховує, що згідно положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

З метою встановлення факту дискримінації необхідно довести, що різниця у поводженні стосується осіб, які перебувають в аналогічних ситуаціях. При цьому, різне поводження має обумовлюватися наявністю в особи певної ознаки, за умови відсутності законної об`єктивно обґрунтованої мети встановлення такого розрізнення.

З врахуванням того що, медичний працівник та інший працівник згідно Переліку №1604 працювали в однакових умовах, безпосередньо контактували з хворими на СОVІD-19 під час виконання трудових обов`язків, отримали гостре професійне захворювання зі смертельним наслідком, пов`язане з інфікуванням гострою респіраторною хворобою СОVІD-19, тобто перебували в аналогічній ситуації, а отже суд вважає, що і інший працівник згідно Переліку №1604 має право на страхову виплату згідно статті 39 Закону №1645.

Враховуючи, що частина 2 статті 39 Закону України №1645 прийнята для посилення гарантій прав працівників, що безпосередньо відповідно до своїх посадових обов`язків (або за окремим дорученням) беруть участь у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню COVID-19, суд зазначає, що її положення поширюють свою дію на всіх осіб, що внесені до Переліку № 1604, у тому числі і на посаду молодшої медичної сестри поліклінічного відділення.

Крім того суд зазначає, що невизначеність правового регулювання у спірних правовідносинах порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 20.10.2011 "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач в даному випадку не діяв обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), не дослідив всіх положень чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, та виходив виключно з позиції формалізму без пошуку та застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для позивачів.

Враховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, відсутність чіткого нормативного регулювання порядку надання страхових виплат внаслідок професійного захворювання на коронавірусну хворобу, суд дійшов висновку, що суб`єктивне тлумачення правових норм відповідачем призвело до безпідставного звуження прав позивача, а тому є протиправною відмова Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків.

Обставин щодо наявності будь-яких інших законних підстав, які б перешкоджали позитивно вирішити питання про надання страхової виплати, відповідачами наведено не було.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням необхідності застосування ефективного способу захисту порушених прав.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Як вбачається з свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 виданого 10.08.1964 року міської ради Тараща, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками останньої є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Згідно із відомостями свідоцтва про укладення шлюбу виданого 25.02.1984 року виданого райвідділом РАЦС Київської області м. Тараща серія НОМЕР_3 , було укладено шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . Після заключення шлюбу присвоєно прізвище чоловікові та дружині ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 , виданого Таращанським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Київській області ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 про що зроблено відповідний актовий запис № 120.

Разом з тим, як було встановлено судом, відповідно до відомостей свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 20.11.1985, виданого райвідділлом РАЦСУ Київської області ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , матір`ю якого є ОСОБА_2 .

Згідно із відомостями заключення Володарської міжрайонної МСЕК від 08.01.2001 ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності з 01 грудня 2003 року довічно, причина інвалідності - інвалід дитинства.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена відмова ОСОБА_7 від отримання одноразової допомоги (страхової виплати) у зв`язку зі смертю медичного працівника , її доньки, ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що настала внаслідок її інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов`язків. Зазначена відмова посвідчена приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області Якименко Л.П.

Обставини справи свідчать про те, що позивач - ОСОБА_1 , який є повнолітнім сином померлої, має статус особи з інвалідністю з дитинства з метою реалізації свого права на призначення виплати в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, як члену сім`ї та матері померлого працівника, смерть якого настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою CОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, здійснив всі необхідні та залежні від нього дії на отримання страхової виплати.

Однак відповідач не прийняв рішення щодо призначення страхової виплати ОСОБА_1 згідно норм статті 39 Закону №1645.

Водночас, враховуючи встановлену судом протиправність відмови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функцій іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття спірного рішення, яким відмовлено позивачу у перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків.

3. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-19, під час виконання нею професійних обов`язків.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.