Постанова

від 07.12.2023 по справі 369/6127/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.

Провадження №22-ц/824/13144/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, про встановлення земельного сервітуту, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельним сервітутом, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, про встановлення земельного сервітуту, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельним сервітутом та просив про його задоволення, посилаючись на те, що 28 жовтня 2009 року ним було придбано нерухоме майно в с.Горенка, яке складалось із: земельної ділянки площею 0,1004 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482401:01:010:0247, на яку 17 грудня 2009 року було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 700063 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та 17/30 часток житлового будинку з належною частиною надвірних будівель та споруд, розташованих на вказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Перед укладенням договору продавці запевнили ОСОБА_2 , що до земельної ділянки та частини житлового будинку, які він мав намір придбати, існує проїзд, передбачений генеральним планом села, та зазначений як землі загального користування (проїзд) в Державних актах на право власності на земельні ділянки сусідів, чиї земельні ділянки межують із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, позивачу стало відомо, що вже на момент придбання ним будинковолодіння по АДРЕСА_1 до його земельної ділянки, зазначений в Державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 700063 від 17 грудня 2009 року, лінією від «Г» до «Д», вже був наданий Рішенням Горенської сільської ради 28-ої сесії 5-го скликання від 08 жовтня 2009 року в приватизацію ОСОБА_1 з цільовим призначенням: ведення особистого селянського господарства.

До травня-червня 2016 року позивач та інші сусіди вільно користувалися вказаним проїздом, однак у травні-червні 2016 року ОСОБА_1 встановила паркан, у зв`язку із чим проїзд до домоволодіння позивача став неможливим.

ОСОБА_1 не погоджується ні на які домовленості з питання надання проїзду і на день подачі позову до суду проїзд до земельної ділянки ОСОБА_2 є неможливим.

Посилаючись на положення ст.ст.98, 99 Земельного кодексу України, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.51а-52, том 1), позивач просив суд: встановити постійний, безстроковий та безоплатний земельний сервітут на право проходу, проїзду на велосипеді та на транспортному засобі частиною земельної ділянки кадастровий № 3222482401:01:010:0256, яка належить ОСОБА_1 , до належних ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 3222482401:01:010:0247 та домоволодіння по АДРЕСА_1 , по наявному шляху вздовж паркану, яким огороджена земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 і яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від межі земельної ділянки ОСОБА_1 при заїзді з АДРЕСА_1 в таких вимірах: довжиною - 28,03 (двадцять вісім метрів три сантиметри) метра, шириною - 4 (чотири метри) метри; та довжиною - 15 (п`ятнадцять метрів) метра, шириною - 5 (п`ять метрів) метрів; всього довжиною 40 (метрів) та шириною від 4 (чотирьох) до 5 (п`яти) метрів, а також просив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому, ОСОБА_2 , перешкоди у користуванні встановленим земельним сервітутом.

Ухвалою суду від 26 липня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи правонаступника третьої особи Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Гостомельську селищну раду Бучанського району Київської області.

Ухвалою від 17 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про встановлення земельного сервітуту, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельним сервітутом, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку була призначена судова земельно-технічна експертиза.

Ухвалою суду від 09 травня 2023 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, залишено без розгляду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено постійний, безстроковий та безоплатний земельний сервітут на право проходу, проїзду на велосипеді та на транспортному засобі частиною земельної ділянки, кадастровий номер 3222482401:010:0256, яка належить ОСОБА_1 , до належних ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 3222482401:010:0247 та домоволодіння по АДРЕСА_1 відповідно до Висновку експертів за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 09.08.2018 року № 22852/17-41/16875/18-49, а саме:

1.частина земельного сервітуту площею 0,0027 га на малюнку 4, позначена блакитним кольором та точками 1-2-3-е-d-c-b-а, проміри між точками: від 1 до 2 - 1,10 м; від 2 до 3 - 3,34 м; від 3 до е - 8,71 м; від е до d - 8,24 м; від d до с - 0,53 м; від с до b - 1,82 м; від b до а - 0,33 м.

2.частина земельного сервітуту площею 0,0005 га на малюнку 4, позначена зеленим кольором точками 4-g-f, проміри між точками: від 4 до g - 10,3 м; від g до f - 1,29 м; від f до 4 - 9,39 м.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,21 грн. і 6 932,80 грн. за проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Ніцу І.Г. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що подібний спір вже був предметом розгляду як суду першої інстанції, так і вищих інстанцій за позовом того ж самого позивача з тих самих підстав, у задоволенні якого було відмовлено.

Як вбачається з наявних в матеріалах цивільної справи доказів, позивач ОСОБА_2 в 2010 році звертався до суду з позовною заявою, в якій ОСОБА_1 була залучена в якості співвідповідача. Предметом позовної заяви було визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, скасування державного акту на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_1 , скасування кадастрового номеру державної реєстрації, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дію. Підставою позовних вимог була неможливість користування ОСОБА_2 належною йому на праві власності земельною ділянкою у зв`язку з відсутністю проходу/проїзду з його земельної ділянки на вулицю, неможливість користування проїздом через землі загального користування.

Тобто, незважаючи на те, що предмет позовної заяви в 2010 році і в 2016 році різний, підстави, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, - однакові.

При цьому, суд не дав жодної оцінки достовірно встановленому факту, а саме: що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками одного житлового будинку по 1/2 частині кожний за адресою: АДРЕСА_1 згідно договорів купівлі-продажу, і ця садиба має вихід - виїзд на АДРЕСА_1 , де встановлено декілька воріт.

На думку апелянта, оскільки питання щодо неможливості користування позивачем проїздом у зв`язку з тим, що частина проїзду належить відповідачу ОСОБА_5 , було предметом розгляду з аналогічними підставами та обґрунтуваннями і рішення суду про відмову у задоволенні цих вимог позивача набрало законної сили, ці обставини не підлягають доведенню, а правові висновки, до яких дійшов апеляційний суд Київської області, безпосередньо вказують на необхідність встановлення права проїзду/проходу через територію співвласника будинковолодіння ОСОБА_6 , а не відповідачки ОСОБА_5 .

Представник відповідача ОСОБА_1 наполягав на тому, що в даному випадку суд зобов`язаний прийняти до уваги висновки суду апеляційної інстанції при прийнятті рішення, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог. Натомість суд першої інстанції дані висновки до уваги не прийняв, належної оцінки їм не надав, фактично проігнорувавши норму закону а саме ч.4 ст. 82 ЦПК України.

Також зазначила, що в матеріалах справи на час призначення судової земельної експертизи вказані судові рішення були в наявності, однак суд проігнорував викладене в них, не поставив на вирішення експертизи питання щодо можливості встановлення сервітуту через земельну ділянку співвласника домоволодіння ОСОБА_6 , а тому висновок експерта про наявність тільки єдиного варіанту встановлення сервітуту є невірним та неповним. Як встановили суди вищестоящих інстанцій, тільки при неможливості встановлення права проходу/проїзду через землі співвласника домоволодіння ОСОБА_6 , за наявності відповідного експертного висновку, тільки в цьому випадку можливо вирішувати питання про встановлення сервітуту через землі інших, суміжних землекористувачів та власників.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того факту, що позивач не може користуватися проходом/проїздом через землі співвласника домоволодіння ОСОБА_6 , в тому числі і відповідні висновки експертів, а призначаючи в рамках даної цивільної справи експертизу, судом дане питання не було поставлене експерту.

Крім того, на думку відповідача, наявний у справі висновок експерта є недопустимим доказом, оскільки дослідження виконане з істотним порушенням вимог як методики їх виконання, так і нормативно-правових актів, згідно яких складається висновок експерта, а тому висновки експерта є неповними та проведені не на підставі наявних в матеріалах справи доказів як про це зазначав суд, оскільки експерт вийшов за межі наданих йому судом повноважень та провів експертні дослідження без повідомлення суду та не отримавши для цього згоду, як учасників процесу, так і суду, на власний розсуд, без отримання всіх необхідних документів, а саме належним чином завіреної документації із землеустрою на земельну ділянку, а також координат поворотних точок меж земельної ділянки.

Натомість суд зобов`язаний був при отриманні звернення експерта відновити провадження та поставити питання експерта щодо надання відповідної документації в його розпорядження і у випадку, якщо сторона позивача та відповідача не заперечує, надати дозвіл експерту на проведення експертизи шляхом топографо-геодезичних вимірів. Натомість суд цього не зробив, що, як наслідок, призводить до нівелювання даного висновку та визнання його в якості недопустимого доказу.

Крім цього, суд першої інстанції проігнорував та не надав будь якої правової оцінки (про що стороною відповідача було заявлено) і тому факту, що позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою з пропущенням строку позовної давності.

Відповідачка зауважувала, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.10.2010 року позивачу було роз`яснено як про те, що право на облаштування проїзду у нього існує через частину будинковолодіння співвласника ОСОБА_7 , так і провідсутність будь-якого проїзду до ділянки ОСОБА_2 з боку садиби ОСОБА_1 .

Також, в ухвалі суду позивачу було роз`яснено: «В разі виникнення питання проїзду на вулицю за зазначеною юридичною адресою сторін, то колегія суддів прийшла до висновку, що сторони мають підстави вирішувати свої питання шляхом встановлення сервітуту, якщо право власності когось з них вже вирішено або іншим процесуальним шляхом, так як ця обставина не може призвести до скасування Державного акту про право власності на земельну ділянку».

Отже, позивачу було роз`яснено право на встановлення сервітуту в жовтні 2010 року (відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з часу, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення певного права), в той же час останній звернувся до суду щодо встановлення сервітуту через шість років у 2016 році.

При цьому, позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку на подачу позову, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Відповідач у апеляційній скарзі також посилається на допущені судом порушення норм процесуального закону, оскільки, на її думку, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зважаючи на те, що позивач після проведення експертизи не уточнив своїх вимог у частині зазначення координат, вимірів, площі та точок встановлення сервітуту, що зазначено судом у рішенні.

Крім цього, істотним порушенням вимог цивільного процесуального законодавства є і те, що суд безпідставно погодився з тим, що ОСОБА_2 взагалі в рамках даного спору може бути позивачем, оскільки в даному випадку питання стосується не порушення його законних прав та свобод, а порушення прав та свобод територіальної громади, оскільки навіть з тексту позовної заяви ОСОБА_2 стверджує про те, що паркан, який встановила ОСОБА_1 , знаходиться в межах земельної ділянки загального користування, яка перебуває у власності територіальної громади. Отже, з позовом про усунення перешкод у користуванні землями територіальної громади повинна була звертатися до суду територіальна громада або прокуратура в порядку нагляду. ОСОБА_2 , в свою чергу, міг тільки сприяти тому, аби повідомити про наявність порушень земельного законодавства та сприяти усуненню їх шляхом прийняття відповідного рішення на сесії сільської ради або територіальної громади. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того факту, що позивач взагалі звертався з даного питання до територіальної громади. Таким чином, у випадку встановлення експертним висновком факту того, що дійсно частина проходу/проїзду, яка перебуває на території земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідає вимогам загального проходу/проїзду, то в даному випадку жодним чином не може ставитися питання про встановлення сервітуту, оскільки землі, які відділені парканом, є землями загального користування, а суд замість того, щоб повернути їх у володіння громади, незаконно передав у безстрокове користування позивача ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 заперечив проти задоволення скарги та просив залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представники - адвокати Мусієнко О.В., Страшний О.О., проти задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 заперечили та просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.

При цьому, після проголошення вступної та резолютивної частин постанови, колегії суддів було передане клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ніцу І.Г., належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи, про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я після проведених операцій та перебування у зв`язку із цим на лікарняному, однак жодних належних та допустимих доказів на підтвердження перебування представника на лікарняному або погіршення стану його здоров`я, які стали б підставою для задоволення клопотання, до нього не долучено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 17/30 часток житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки придбав у власність земельну ділянку площею 0,1004 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482401:01:010:0247, та 17/30 частки житлового будинку з належною частиною надвірних будівель та споруд, розташованих на вказаній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.7, 8-9).

17 грудня 2009 року позивачем отримано Державний акт серії ЯК № 700063 на право власності на земельну ділянку площею 0,1004 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.10).

Також встановлено, що на даний час ОСОБА_2 позбавлений можливості проїзду до належної йому земельної ділянки, оскільки, починаючи із 2016 року відповідач ОСОБА_1 згідно її Державного акту на право власності на земельну ділянку встановила по межі своєї земельної ділянки паркан, який перекрив існуючий згідно генерального плану АДРЕСА_1 до земельної ділянки ОСОБА_2 по провулку без назви (том 1, а.с.11, 12, 13, 100-126). Факт встановлення паркану та перекриття проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_1 не заперечувався.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 09.08.2018 року № 22852/17-41/16875/18-49 (том 2, а.с.210-220) було запропоновано технічно можливий варіант встановлення земельного сервітуту, який складається з двох частин. Для влаштування проїзду (проходу) до земельної ділянки площею 0,1004 га, кадастровий номер 3222482401:010:0247 (з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованого в АДРЕСА_1 ) через/по земельну ділянку (земельній ділянці), кадастровий номер 3222482401:01:010:0256 площею 0,0180 га (з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

1. частина земельного сервітуту площею 0,0027 га на малюнку 4, позначена блакитним кольором та точками 1-2-3-е-d-c-b-а, проміри між точками: від 1 до 2 - 1,10 м; від 2 до 3 - 3,34 м; від 3 до е - 8,71 м; від е до d - 8,24 м; від d до с - 0,53 м; від с до b - 1,82 м; від b до а - 0,33 м.

2. частина земельного сервітуту площею 0,0005 га на малюнку 4, позначена зеленим кольором точками 4-g-f, проміри між точками: від 4 до g - 10,3 м; від g до f - 1,29 м; від f до 4 - 9,39 м.

Експертами також виснувано, що враховуючи інформацію, наявну в матеріалах справи, можливо прийти до висновку, що проїзд з твердим покриттям з АДРЕСА_1 по земельній ділянці кадастровий номер 3222482401:01:010:0256 площею 0,0180 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до земельної ділянки площею 0,1004 га кадастровий номер 3222482401:010:0247, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , існував (друге питання висновку експертизи).

У п`ятому питанні висновку експертизи вказано, що за результатами обстеження було встановлено, що у ОСОБА_2 мається виїзд з північної сторони його земельної ділянки (ворота в тому числі), але виїзду на дорогу загального користування с. Горенка ОСОБА_2 не має. Проїзду перешкоджає паркан, встановлений на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482401:01:010:0256.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог позивача щодо встановлення земельного сервітуту, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості у цій частині, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 99 Земельного кодексу України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку та інші.

В пункті 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року міститься роз`яснення про те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. При цьому відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. За певних обставин для вирішення спірних питань може бути призначена відповідна експертиза.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки наявними у справі належними та допустимими доказами підтверджується факт відсутності проїзду до належної позивачу ділянки та домоволодіння у зв`язку із встановленням відповідачем паркану, внаслідок чого було перекрито проїзд існуючим на генеральному плані с. Горенка провулком без назви до земельної ділянки позивача, яким той користувався до 2016 року, беручи до уваги те, що іншого проїзду до земельної ділянки позивача з дороги загального користування с. Горенка не існує, зважаючи на доведеність позивачем тієї обставини, що повноцінне використання ним своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки - ділянки відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення постійного, безстрокового та безоплатного земельного сервітуту на право проходу, проїзду на велосипеді та на транспортному засобі частиною земельної ділянки, кадастровий номер 3222482401:01:010:0256, яка належить ОСОБА_1 , до належних ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 3222482401:01:010:0247 та домоволодіння по АДРЕСА_1 з покладенням в основу рішення висновку експертів за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 09.08.2018 року № 22852/17-41/16875/18-49.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні рішення не враховано, що подібний спір вже був предметом судового розгляду і суд апеляційної інстанції у своєму рішенні від 20 жовтня 2010 року зазначив про відсутність на генеральному плані села Горенка будь-якого проїзду до ділянки ОСОБА_2 з боку садиби ОСОБА_1 , при цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками одного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , по частині кожен, і ця садиба має виїзд на АДРЕСА_1 , де встановлено декілька воріт, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

По-перше, предметом розгляду справи за позовом ОСОБА_2 , на яку посилається відповідач у апеляційній скарзі, було визнання незаконним та скасування рішення Горенської сільської ради від 08 жовтня 2009 року про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0180 га в АДРЕСА_2 ; визнання недійсним виданого на ім`я ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №939515 із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки 3222482401:01:010:0256 та зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0180 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом перенесення паркану на межі земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2049 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (серія ЯЕ № 579740).

Таким чином, встановлення земельного сервітуту не було предметом позовних вимог ОСОБА_2 за його позовом у 2010 році, зважаючи також на те, що, як зазначає сам позивач, необхідність встановлення сервітуту виникла у 2016 році, коли ОСОБА_1 встановила паркан по межі своєї земельної ділянки, перекривши існуючий проїзд до його земельної ділянки та позбавивши його можливості повноцінно користуватися нею.

По-друге, посилання апеляційного суду Київської області у рішенні від 20 жовтня 2010 року на відсутність на генеральному плані села Горенка будь-якого проїзду до ділянки ОСОБА_2 з боку садиби ОСОБА_1 не мають обов`язкової сили для розгляду даної справи про встановлення земельного сервітуту, зважаючи на їх помилковість, позаяк наявність проїзду з АДРЕСА_1 до земельної ділянки ОСОБА_2 , яким він користувався з 2009 року і до встановлення ОСОБА_1 у 2016 році паркану, підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами, повно та всебічно проаналізованими судом: висновком проведеної по справі судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 09.08.2018 року № 22852/17-41/16875/18-49; викопіюванням з генерального плану села Горенка, у якому даний проїзд з АДРЕСА_1 зазначений; Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 17 грудня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 , у якому вказано - від літери «Г» до «Д» землі загального користування (проїзд); фотографіями, з яких вбачається, що станом на 2009 рік проїзд до ділянки позивача існував, а у 2016 році на проїзді встановлений паркан з воротами та хвірткою, які звузили його до невеликого проходу, унеможлививши проїзд ним для позивача.

Щодо посилань апеляційного суду Київської області у рішенні від 20 жовтня 2010 року на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками одного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , по частині кожен, і ця садиба має виїзд на АДРЕСА_1 , де встановлено декілька воріт, то ці висновки взагалі не мають ніякого юридичного значення, оскільки, хоча ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і є співвласниками одного житлового будинку, однак частини домоволодіння, належні їм, розташовані на окремих земельних ділянках, огороджених парканом, і виїзд на АДРЕСА_1 є лише з ділянки, належної ОСОБА_4 . При цьому, ОСОБА_2 ніколи не користувався земельною ділянкою ОСОБА_4 для проїзду на АДРЕСА_1 , оскільки користувався для цього проїздом, перекритим в подальшому відповідачем ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи скарги про необхідність врахування висновків рішення апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року є необґрунтованими та безпідставними з огляду, зокрема, на те, що позивачем в рамках розгляду даної справи суду надано належні та допустимі докази, які підтверджують обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги відповідача про неналежність, як доказу, висновку проведеної по справі судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 09.08.2018 року № 22852/17-41/16875/18-49, оскільки нею не доведено, що дослідження виконане з істотним порушенням вимог як методики її виконання, так і нормативно-правових актів. При цьому, колегія суддів зауважує, що призначення експертизи у даній справі було доцільним та необхідним, зважаючи на предмет судового розгляду, а відповідач не була позбавлена можливості подати заяву з переліком власних питань на вирішення експертів, в тому числі питання щодо можливості встановлення для позивача земельного сервітуту через ділянку ОСОБА_4 .

Необгрунтованими є і доводи скарги про пропуск позивачем позовної давності, оскільки позивачу про порушення його прав стало відомо у 2016 році, коли відповідач встановила по межі своєї земельної ділянки паркан, позбавивши позивача можливості проїзду до його земельної ділянки. Відтак, звернення позивача до суду з позовом у липні 2016 року вчинене ним в межах позовної давності (ст. 257 ЦК), а посилання відповідача у скарзі на те, що перебіг позовної давності розпочався з 2010 року, коли було ухвалене судове рішення, у якому було роз`яснено про можливість вирішення спірного питання шляхом встановлення земельного сервітуту, є помилковими, зважаючи на те, що порушення відповідачем права позивача на вільне користування земельною ділянкою шляхом проїзду до неї, мало місце не у 2010 році, а у 2016 році, що встановлено судом під час розгляду справи. Сама по собі вказівка у судовому рішенні від 20 жовтня 2010 року про можливість вирішення спору між сторонами шляхом встановлення сервітуту, не зобов`язувала позивача одразу звертатися до суду з такою вимогою, оскільки на той момент ще не відбулося порушення його цивільного права. Факт порушення цивільного права позивача відбувся у 2016 році, коли відповідач позбавила його можливості повноцінно користуватися своєю земельною ділянкою, і саме з цього моменту для позивача розпочався перебіг позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального закону не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, тому колегією суддів до уваги не беруться.

Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги про неналежність ОСОБА_2 , як позивача, оскільки в даному випадку, на думку апелянта, дії ОСОБА_1 порушують не його права, а права територіальної громади, зважаючи на облаштування нею паркану та воріт на проїзді, який відноситься до земель загального користування.

Так, ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про встановлення земельного сервітуту, оскільки ОСОБА_1 облаштувала на межі своєї земельної ділянки паркан з воротами таким чином, що позбавила позивача можливості проїзду до належної йому земельної ділянки, яким він користувався з 2009 року. Таким чином, дії відповідача безумовно порушують право позивача на повноцінне користування його земельною ділянкою, що полягає у неможливості проїзду до неї, відтак позивач є належним позивачем, а відповідач - належним відповідачем.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення. При цьому,докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог про встановлення земельного сервітуту ухвалено законне і обґрунтоване рішення про їх задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: