Постанова

від 19.12.2023 по справі 758/9550/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14996/2023

Справа № 758/9550/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 грудня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Будзан Л.Д. у м. Київ 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна оселя» про захист прав споживачів, визнання недійсними рішення щодо встановлення тарифу на утримання будинку та прибудинкової території та визначення управителя багатоквартирного будинку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просила визнати недійсними загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, які були проведені відповідачами 06 червня 2016 року та оформлені протоколом № 1 від 06 червня 2016 року.

Позов мотивувала тим, що у її власності перебуває квартира за адресою АДРЕСА_1 у багатоквартирному будинку, відтак всі власники багатоквартирного будинку розглядаються як потенційні споживачі комунальних послуг, будинок перебуває на балансі ТОВ «Експлуатуюча компанія», що здійснювало надання послуг з його утримання. У вищевказаній квартирі ніхто не проживає, не користується послугами електро-, водопостачання, послугами з утримання будинку та прибудинкової території з 2010 року.

В січні 2021 року їй випадково стало відомо, що в провадженні Оболонського районного суду м. Києва знаходиться справа за позовом ТОВ «Затишна оселя» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, рішенням даного суду позов було задоволено та стягнуто з неї на користь позивача заборгованість за начебто комунальні послуги, які надавались ТОВ «Затишна оселя» на підставі договору про утримання будинку та прибудинкової території, який був укладений між ТОВ «Затишна оселя» та відповідачами без будь-яких на це законних підстав та за відсутності повноважень у відповідача.

Як слідує з матеріалів справи № 756/6148/20, у 2016 році відповідачами начебто були проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийнято рішення про визначення тарифу на утримання будинку та прибудинкової території на рівні 6,33 грн., який було покладено в основу визначення боргу перед ТОВ «УК «Затишна оселя». Договір від 25 травня 2017 року, укладений між відповідачами та ТОВ «УК «Затишна оселя», було оскаржено нею в судовому порядку до Оболонського районного суду м. Києва. Під час розгляду цієї справи було встановлено низку порушень, які допустили відповідачі під час проведення так званих «загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку». Дізнатися про порушення проведення загальних зборів вона не могла, позаяк факт штучної підтасовки голосів можливо було встановити лише на підставі листків письмового опитування, які були надані ТОВ «Затишна оселя» лише на вимогу суду в січні 2022 року.

Щодо віднесення даного спору до категорії справ про захист прав споживачів, вказувала, що ч. 5 ст. 28 ЦПК України встановлені правила альтернативної підсудності подачі позову в справах про захист прав споживачів за місцем проживання позивача. Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг між виконавцем та споживачами комунальних послуг, регулюються Законами України «Про захист прав споживачів», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України 17 травня 2005 року № 76. Відповідачами у справі було незаконно встановлено та затверджено тариф на утримання будинку та прибудинкової території на рівні 6,33 грн. з розрахунку на квадратний метр незрозуміло якої площі, закріплений договором від 25 травня 2017 року, укладеним між відповідачами та ТОВ «Затишна оселя», в зв`язку з чим порушене її право на отримання продукції належної якості, а також вичерпну інформацію про таку продукцію (послуги).

Вказувала, що в даному випадку при реалізації продукції (послуги з утримання будинку та прибудинкової території) порушена свобода волевиявлення споживача та висловлене ним волевиявлення на встановлення тарифу на житлово-комунальні послуги, який не відповідає кількості наданих послуг.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року справу передано на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва за підсудністю.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що висновки суду, що спір не стосується захисту прав споживачів, а відтак позивач позбавлена встановленого ч. 5 ст. 28 ЦПК України альтернативного права вибору суду, є помилковими і такими, що безпідставно звужують права споживачів на отримання захисту прав в суді.

Наводила зміст ст. 42 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо захисту державою та судом прав споживачів, зазначала, що визначення видів позовів у справах про захист прав споживачів пов`язується з характером спірних правовідносин. За цим критерієм виділяються позови, що витікають з договору купівлі-продажу (ст. 8, 9, 12, 13 Закону), позови, що виникають з договорів про виконання робіт, надання послуг (ст. 10, 12, 13 Закону), позови, що виникають з договору споживчого кредиту (ст. 11 Закону), позови, що виникають з шкоди, спричиненою життю, здоров`ю чи майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості (ч. 1 ст. 16 Закону), позови, що виникають з порушення прав споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування (ст. 17 Закону), позови про компенсацію моральної шкоди.

Посилалась на п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», яким роз`яснено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Посилалася на лист Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року «Судова практика з розгляду цивільних прав споживачів», в якому зазначено, що окремі види правовідносин за участю споживачів регулюються й спеціальними законами України (наприклад, страхування, перевезення, фінансові послуги, житлово-комунальні послуги тощо), Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Вказувала, що права споживачів житлово-комунальних послуг визначені, зокрема, у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» та Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Кожен мешканець будинку є споживачем житлово-комунальних послуг.

Зазначала, що згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлових послуг належить послуга з управління багатоквартирним будинком. Закон в цілому окреслив нові аспекти функціонування даної сфери. Крім запровадження моделі договірних відносин між виконавцями та споживачами, було чітко визначено права та обов`язки всіх учасників правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг, в тому числі щодо управління багатоквартирним будинком. В преамбулі Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» зазначено, що він регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління. Таким чином, відносини щодо управління багатоквартирним будинком врегульовані спеціальним Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і застосування до спору позивача ОСОБА_1 з іншими співвласниками багатоквартирного будинку щодо визначення тарифу на утримання будинку та прибудинкової території лише Закону України «Про захист прав споживачів» є невірним та суттєво звужує права споживача.

Наголошувала, що положеннями п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено право співвласника багатоквартирного будинку брати участь в управлінні ним. Самоорганізація співвласників багатоквартирного будинку передбачена п. 5 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», така форма управління надає можливість співвласникам управляти будинком без створення ОСББ та реєстрації його як юридичної особи. У такому випадку співвласники самостійно утримують свій будинок, забезпечуючи його управління та утримання прибудинкової території.

Прийняття рішень щодо управління багатоквартирним будинком співвласниками та процедурні питання проведення зборів врегульовані ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який охоплює права споживача на одержання житлових послуг належної якості та доступної по ціні. При такій формі управління багатоквартирним будинком співвласники як споживачі комунальних послуг вирішують питання щодо визначення розміру плати, яка повинна виділятися на житлово-комунальні послуги, що включає і послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Вважала, що таким чином, спір з приводу порядку управління багатоквартирним будинком є різновидом спору про захист прав споживачів в сфері житлових та комунальних послуг, такі правовідносини врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який є спеціальним законом відносно загальних прав споживачів комунальних послуг, відтак позивач має право на подачу позову в порядку альтернативної підсудності - ч. 5 ст. 28 ЦПК України в межах Закону України «Про захист прав споживачів».

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Передаючи справу за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Оболонського районного суду м. Києва ухвалою від 21 серпня 2023 року, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник з приводу нерухомого майна, який з дотриманням правил ч. 1 ст. 30 ЦПК України щодо виключної підсудності повинен пред`являтися за місцезнаходженням майна або основної його частини (АДРЕСА_2), що територіально знаходиться у Оболонському районі м. Києва.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що даний закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 522/12960/17 (провадження № 61-42565св18) сформульовано правовий висновок про те, що у справах про захист прав споживачів відповідачем повинен бути або виробник, або продавець, або виконавець робіт чи надавач послуг, з якими у позивача виникли цивільно-правові відносини.

Разом із тим, позовні вимоги в даній справі пред`явлено до фізичних осіб - співвласників багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_2 , які не здійснюють виробництво чи продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг, а спір виник з приводу проведення ними загальних зборів 06 червня 2016 року, оформлених протоколом № 1 від 06 червня 2016 року, та визнання цих зборів недійсними.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов в цілому обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що спірні правовідносини, які виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Вказані висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, що відносини щодо управління багатоквартирним будинком врегульовані спеціальним Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і застосування до спору позивача ОСОБА_1 з іншими співвласниками багатоквартирного будинку щодо визначення тарифу на утримання будинку та прибудинкової території лише Закону України «Про захист прав споживачів» є невірним та суттєво звужує права споживача, вказаних висновків не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», листі Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року «Судова практика з розгляду цивільних прав споживачів», норми Законів України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» відхиляються апеляційним судом як особисте помилкове тлумачення ОСОБА_1 наведених норм матеріального права щодо наявності у неї права на подачу даного позову в порядку альтернативної підсудності згідно ч. 5 ст. 28 ЦПК України за місцем свого проживання.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що даний спір є різновидом спору про захист прав споживачів в сфері житлових та комунальних послуг, позивач має право на подачу позову в порядку альтернативної підсудності згідно ч. 5 ст. 28 ЦПК України в межах Закону України «Про захист прав споживачів», а судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неправильно застосовано норми матеріального права.

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися з передчасними та помилковими висновками суду першої інстанції, що оскільки спір виник з приводу проведення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , отже позов є таким, що пред`явлений з приводу нерухомого майна.

Так, даний позов ОСОБА_1 пред`явлено до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 як фізичних осіб, а не до самого ОСББ, вищим органом управління якого є загальні збори (ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Однак, враховуючи, що місцем проживання всіх відповідача є АДРЕСА_2 , що відноситься до територіальної юрисдикції Оболонського районного суду м. Києва, що узгоджується з правилами загальної підсудності, визначеними ч. 1 ст. 27 ЦПК України, суд першої інстанції вірно визначився з судом, до якого належить передати дану справу на розгляд.

Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про передачу справи на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, разом із тим, мотивація суду щодо такої передачі ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та порушенні норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни ухвали та викладення мотивувальної частини ухвали в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвала суду є законною, обґрунтованою і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.