Постанова

від 19.12.2023 по справі 320/12446/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року Справа № 320/12446/23

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі

за позовом громадянина Російської Федерації

ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління

Державної міграційної служби України

у м. Києві та Київській області

про визнання бездіяльності протиправною

та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління ДМС України у м. Києві та Київській області прийняти заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, страту і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 і надати рішення за результатами розгляду заяви.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 стверджував, що він разом із сім`єю легально перебуває на території України з 2017 року, був документований посвідкою на тимчасова проживання в Україні, дійсною до 09.10.2022.

Позивач також зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну він вступив в ряди добровільного формування територіальної громади і прийняв присягу на вірність українському народові, тим самим відкрито виступивши проти військової агресії Російської Федерації.

Позивач стверджує, що в країні походження за такі дії йому загрожує кримінальне переслідування і тюремне ув`язнення терміном до 20 років, у той час як його сина відправлять в дитячий будинок і будуть жорстоко поводитись через проукраїнську позицію.

У зв`язку з цим Позивач звернувся до територіального органу Державної міграційної служби із заявою про надання йому статусу біженця, однак таку заяву не прийняли, не зареєстрували, довідкою про звернення не документували та не надали письмову відповідь - відмову у прийомі заяви.

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті такої заяви у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649;

- зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, Позивач вчинив всі дії щодо звернення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Водночас суд зазначив, що докази щодо прийняття чи відмови у прийнятті заяви відсутні, що вказує на протиправну бездіяльність Відповідача.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт стверджує, що правові підстави для вирішення питання про прийняття заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутні, оскільки така заява не була подана ним особисто, порядку, передбаченому законодавством.

При цьому Апелянт наголошує, що органи ДМС відновили надання адміністративних послуг з 16.03.2022, а отже Позивач мав можливість вчиняти дії для невідкладного звернення за захистом до жовтня 2022 року.

Разом з тим, Апелянт звертає увагу на те, що ним було розглянуто звернення Позивача від 24.10.2022 щодо наміру подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та надано відповідь листом від 28.11.2022.

Також Апелянт зазначає, що посвідка Позивача на тимчасове проживання в Україні зі строком дії до 09.10.2022 була скасована 19.09.2022 на тій підставі, що дії іноземця загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Крім того Апелянт зауважує, що Позивач, згідно з його твердженнями, маючи підстави для звернення за захистом вже починаючи з лютого 2022 року, не вчиняв жодних відповідних дій до жовтня 2022 року та не виконав покладений на нього обов`язок без необґрунтованих зволікань.

З цих та інших підстав, на переконання Апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято за неповно та неправильно встановлених обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.

Разом з тим у своєму відзиві Позивач, зокрема стверджує, що із початком воєнних дій на території України він не мав можливості звернутися до органів ДМС за захистом.

Позивач стверджує, що Відповідач не зареєстрував та не дослідив його заяву про надання статусу біженця, не залучив перекладача та не надав йому письмової відповіді, а усно відмовив.

Також в обґрунтування своєї правової позиції Позивач посилається на практику апеляційних судів та на рішення Верховного Суду, зокрема у справах №№ 757/56198/21-к, 120/192/20-а, 815/4355/17, 820/6354/16, 420/3258/19, 520/12239/19, 826/5152/16, 380/5727/20.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

6. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, відповідно до паспорта НОМЕР_1 , виданого 23.08.2019.

Позивач перебуває на території України з 2017 року на підставі посвідок на тимчасове проживання.

15.11.2017 Позивачу на його попереднє прізвище ОСОБА_2 було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 строком дії до 05.11.2018 та посвідку № НОМЕР_3 строком дії до 29.11.2019.

Далі, 13.11.2019 Позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 строком дії до 09.10.2022 та дозволом на роботу на прізвище ОСОБА_3 .

23.03.2022 Позивачем було укладено контракт добровольця територіальної оборони та отримано посвідчення ТРО серії НОМЕР_5 .

25.10.2022 Позивачем до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області засобами поштового зв`язку направлено лист від 24.10.2022 з проханням зафіксувати факт його звернення із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути його заяву, задокументувати довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли він зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду його заяви.

Розглянувши вказане звернення, Відповідач листом від 28.11.2022 № А-2243/6/8010-22/8010.7.1./4703-22 повідомив Позивача про те, що під час опрацювання його звернення було з`ясовано, що він порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні; що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою; проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено.

Також у вказаному листі Відповідачем було зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

02.12.2022 Позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на відмову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо прийняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду вказаної скарги ДМС України повідомило Позивача листом від 23.12.2022 № А-12085-22/8-5/6494-22 про те, що територіальним органом ДМС не приймалися рішення про відмову в прийнятті вищевказаної заяви Позивача або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

7. Вважаючи, що Відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття заяви Позивача про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

8. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією про статус біженців 1951 року (далі - Конвенція), Протоколом щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол), Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), Директивою Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 (далі - Директива № 8043/04), Директивою Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)» від 26.06.2013 № 2013/32/EU (далі - Директива № 2013/32/EU), Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 (далі - Правила).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

У частині першій статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Законом № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з положеннями Конвенції поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано такий статус, а саме: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Директива № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Стаття 9 Конвенції передбачає, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

Висновки суду апеляційної інстанції.

9. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чітко врегульований законодавством України.

При цьому підстав для прийняття органом ДМС в особи заяви про визнання біженцем є одночасна сукупність наступних умов: 1) відповідна заява подана особою до закінчення строку її легального перебування на території України; 2) така заява подана особисто заявником.

10. Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів установила, що посвідка Позивача на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 зі строком дії до 09.10.2022 була скасована 19.09.2022 у зв`язку тим, що його дії загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

При цьому, ані до суду першої інстанції, ані під час апеляційного провадження Позивачем не було надано жодних доказів щодо визнання відповідного рішення про скасування його посвідки протиправним та/або щодо відновлення її чинності.

11. Отже, Позивач, звернувшись до Відповідача за захистом 25.10.2022 не виконав вимоги чинного законодавства щодо строку подання відповідної заяви.

12. Доводи Позивача про те, що він звертався до Відповідача усно 07.10.2022, але Відповідач не вжив відповідних заходів, не підтверджуються жодними належними і допустимими в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами, з яких би вбачалося, що Позивач дійсно з дотриманням вимог, передбачених вищенаведеними законодавчими приписами, звернувся до Відповідача із заявою про захист і така заява безпідставно не була в нього прийнята.

Крім того, судова колегія відзначає, що оскільки 19.09.2022 посвідка на тимчасове проживання Позивача була скасована, то звернення 07.10.2022 до органів ДМС вже є зі спливом строку.

13. Доводи Позивача про те, що він ще раз звернувся до Відповідача 25.10.2022 з відповідною заявою про захист, яка також не була в нього прийнята, судова колегія відхиляє, оскільки як убачається з наведеного раніше така заява також прийнята без дотримання вище визначених умов її подання.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач 25.10.2022 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заповненою формою заяви-анкети за допомогою послуг поштового зв`язку «Укрпошта».

З цього приводу колегія суддів зазначає, що як уже було викладено раніше, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подається іноземцем особисто.

Доводи Позивача про те, що Відповідач протиправно розглянув його звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ні Законом № 3671-VI, ні Правилами не встановлений конкретний порядок дій при отриманні заяви поштою.

14. Твердження Позивача про те, що він не мав можливості звернутися до територіального органу ДМС після 24.02.2022 не підтверджується матеріалами справи, оскільки роботу Відповідача було відновлено з 16.03.2022.

15. Доводи Позивача про те, що в нього не було практичної можливості подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджуються належними і допустимими доказами.

16. Доводи Позивача про те, що з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну він вступив в ряди добровільного формування територіальної громади і прийняв присягу на вірність українському народові, тим самим відкрито виступивши проти військової агресії Російської Федерації, судова колегія приймає до уваги, але зазначає, що сам лише факт підписання Позивачем контракту добровольця територіальної оборони від 23.03.2022 та отримання ним посвідчення ТРО серії НОМЕР_5 не є доказом здійснення ним відповідних дій на захист України.

Водночас, будь-яких інших доказів, які б зокрема підтверджували діяльність Позивача у складі ТРО, суду не надано.

У контексті аналізу таких доводів апеляційної скарги судова колегія також наголошує, що предметом спору в цій справі є бездіяльність Відповідача щодо неприйняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для надання йому захисту в Україні.

З аналогічних підстав судова колегія також відхиляє доводи Позивача про те, що в країні походження за його дії на території України йому загрожує кримінальне переслідування і тюремне ув`язнення терміном до 20 років за статтями 275, 208, 207 КК РФ.

При цьому апеляційний суд зазначає, що уповноваженим органом рішення про примусове повернення або видворення Позивача до країни походження не приймалося.

Водночас, аналізуючи всі обставини цієї справи в їх сукупності та перевіряючи всі доводи сторін, судова звертає увагу на те, що відповідно до листа ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 19.09.2022 № 51/4/1-3258 органами СБУ отримано інформацію про наявність в діях Позивача ознак створення передумов для вчинення злочинів у сфері національної безпеки та громадського порядку, ГУ НП у м. Києві на підставі матеріалів СБУ зареєстровано кримінальне провадження від 12.05.2022 № 12022100000000242, у межах якого проведено санкціонований обшук за місцем проживання ОСОБА_1 , під час якого підтверджено факт та задокументовано протиправну діяльність Позивача, пов`язану із незаконним зберіганням вогнепальної зброї та бойових набоїв до неї /т.1 а.с.136/.

Крім того у вказаному листі ГУ СБУ у м. Києві та Київській області також повідомлялося, що Позивач неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за ст.ст. 190, 309 КК України, після чого він змінив Прізвище.

17. Ураховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо неприйняття заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та для задоволення позову в цій справі.

18. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

20. Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини цієї справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

21. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;.

22. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року - скасуванню, а позов - залишенню без задоволення.

23. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

24. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 288, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 19 грудня 2023 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев