Постанова

від 19.12.2023 по справі 215/2121/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9000/23 Справа № 215/2121/23 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

19 грудня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді - Тимченко О.О.,

суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Юрченко Г.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 215/2121/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», в інтересах якого діє Бузівська Наталя Миколаївна,

на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року, повний текст рішення складено 07 вересня 2023 року (суддя Демиденко Ю.Ю.), ухваленого в приміщенні Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ ним отримано два хронічні професійні захворювання. Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.02.2023 виникли з вини роботодавця. Згідно довідок МСЕК від 06.04.2023, позивачу первинно з 20.03.2023 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 35% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності. Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Просив суд стягнути з ПрАТ «Північний ГЗК» на його користь грошову компенсацію в розмірі 325 000,00 грн. за заподіяну моральну шкоду без утримання всіх податків з доходу фізичних осіб та всіх інших обов`язкових платежів.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд врахував роз`яснення пункту .9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995, з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 просив змінити рішення суду, збільшивши розмір моральної шкоди до 325 000,00 грн.

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» в апеляційній скарзі не погоджується з рішенням суду, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування доводів апеляційної скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції не було оцінено всі докази у сукупності і неповно з`ясовані всі обставини, що мають суттєве значення для справи, зокрема суд не оцінив в повній мірі надані позивачем докази щодо стану його здоров`я; той факт, що шкода була заподіяна відповідачем; обов`язок забезпечити безпечні умови праці покладаються лише на відповідача; умови праці у відповідача були набагато гірші ніж на інших підприємствах; порушення відповідачем низки законодавчих актів, які зобов`язують відповідача забезпечити на своєму підприємстві безпечні умови праці.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують факт виникнення у позивача професійного захворювання саме внаслідок дій підприємства відповідача. Крім того, позивач усвідомлював, що під час роботи у відповідача буде піддаватися впливу шкідливих факторів. Вважає, що позивачем не доведена неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої могла бути спричинена моральна шкоди, наявність вини відповідача у виникненні профзахворювання, а також не наведено розрахунку суми шкоди, які він зазначає в позові. Зазначає, що довідка МСЕК про відсоток втрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди, а посилання позивача на втрату нормальних життєвих зв`язків не підтверджено жодними документами, а отже є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, за загальним принципом розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення. Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, є таким, що розрахований без урахування вимог розумності та справедливості і без законодавчо обґрунтованих підстав.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги позивачки заперечувала.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились , оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював протягом 40 років 6 місяців на ПрАТ (а.с.13).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.02.2023, позивачу встановлено два хронічні професійні захворювання (а.с.13-15).

Згідно довідок МСЕК від 06.04.2023, позивачу первинно з 20.03.2023 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 35% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності (а.с.8).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПрАТ «Північний ГЗК» задоволенню не підлягають.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд врахував роз`яснення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995, з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з частиною першої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Згідно із статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-463цс18.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, на підставі розумності, виваженості та справедливості, враховуючихарактер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили, обґрунтовано визначився з розміром моральної шкоди в сумі 150 000,00 грн. При визначенні розміру відшкодування судом враховані вимоги розумності і справедливості, роз`яснення, викладені в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4.

Доводи апеляційних скарг стосовно того, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 150 000,00 грн необґрунтований належним чином, є безпідставними, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують. Крім того, чинним законодавством не передбачено будь-яких методик розрахунку при визначенні розміру моральної шкоди. Розмір визначається у кожному конкретному випадку окремо, а тому колегія суддів не приймає до уваги посилання на судову практику з розгляду подібних справ.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

В частині доводів апеляційної скарги відповідача щодо оподаткування моральної шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.

21 червня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 грн кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь кожного з позивачів по 100 000,00 грн відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

У справі №599/645/21 АТ «Українська залізниця» посилалося, в тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі №599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина.

Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», в інтересах якого діє Бузівська Наталя Миколаївна,залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: В.П. Зубакова

В.О. Остапенко

Повний текст судового рішення складено 19 грудня 2023 року.

Головуючий О.О. Тимченко