Рішення

від 06.12.2023 по справі 753/11587/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 753/11587/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 753/11587/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна редакція», в особі керівника Волощука Андрія Миколайовича, третя особа: Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві про сплату податків з заробітної плати, вихідної допомоги, невикористаної відпустки на день звільнення та відшкодування немайнової моральної шкоди роботодавцем, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.02.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна редакція», в особі керівника Волощука Андрія Миколайовича, третя особа: Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві про сплату податків с заробітної плати, вихідної допомоги, невикористаної відпустки на день звільнення та відшкодування немайнової моральної шкоди роботодавцем передано для розгляду за територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що 29 листопада 2019 року між ОСОБА_1 і ТОВ "МІЖНАРОДНА РЕДАКЦІЯ" був укладений трудовий договір № 243.2. Так, позивач була прийнята на посаду редактора. Позивач працювала у ТОВ "Міжнародна редакція" з 29 листопада 2019 року по 27 квітня 2020 року по укладеному трудовому договору №243.2 від 29.11.2019 року, табельний номер 0000000243. Звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності або штату працівників).

Працюючи у ТОВ "Міжнародна редакція" редактором, позивач дізналась, що головний бухгалтер не хоче приймати трудову книжку по причині, що компанія шукає інваліда, щоб менше платити податків з доходів. Вважаючи, що бухгалтер діє незаконно, розказала це керівникові ОСОБА_2 , після чого була змушена звільнитися з роботи.

Так, коли позивач звернулась 28 квітня 2020 року до Печерського районного центру зайнятості у місті Києві з заявою про надання/поновлення статусу безробітного, отримала відповідь відмову, у зв`язку з тим, що відповідач не сплатив податки з заробітної плати - єдиний соціальний внесок та ін.), а також позивачу було відмовлено у пошуку роботи та наданні допомоги за цим місцем роботи.

За вказаних обставин позивач просить суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача ТОВ «Міжнародна редакція» в особі керівника ОСОБА_2 самостійно з його особистих доходів сплатити усі податки по заробітній платі з 29.11.2019 по 27.04.2020 року з вини якого утворилась заборгованість та покласти на нього відповідальність по сплаті цих податків, а саме:

- нарахувати та сплатити ЄСВ на зарплату працівника в розмірі 22% (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI, далі - Закон про ЄСВ);

- утримати та сплатити ПДФО за ставкою 18% та військовий збір - за ставкою 1,5% (п. 167.1 ПКУ, пп. 16-1 підрозділу 10 р. XX ПКУ);

- нарахувати та сплатити податки на невикористану відпустку на день звільнення;

- нарахувати та сплатити податки на вихідну допомогу з розміру місячного окладу.

Також, позивач просить звільнити її від сплати податків с заробітної плати, вихідної допомоги та невикористаної відпустки на день звільнення;

- стягнути з відповідача ОСОБА_2 моральну немайнову шкоду у розмірі середнього окладу 15000 грн. на мою користь;

- зобов`язати відповідача ТОВ «Міжнародна редакція» в особі керівника Волощук А М сплатити штраф на користь держави у 30- кратному розмірі мінімальної зарплати.

Ухвалою судді Волкової С.Я. від 07.04.2023 відкрито провадження у справі.

31.05.2023 до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник вказав, що інформація щодо нарахування та сплати єдиного внеску по громадянці ОСОБА_1 належить до функцій Пенсійного фонду України.

Головне управління ДПС у м. Києві не є розпорядником персоніфікованих даних, для отримання відомостей стосовно відрахувань єдиного внеску страхувальником за застраховану особу за періоди перебування у трудових відносинах з Відповідачем.

Також зазначено, що питання обчислення та виплати заробітної плати регулюються іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, які не є податковим законодавством, і вирішення цих питань не належить до компетенції ДПС.

03.07.2023 року, відповідно до розпорядження № 207, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 , вказану справу 03.07.2023 було передано на повторний автоматичний розподіл та визначено суддю Ільєву Т.Г., та справо фактично передано судді 05.07.2023.

06.12.2023 до суду надійшла заява позивача про розгляд справи у її відсутність.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судовим розглядом встановлено, що 29 листопада 2019 року між ОСОБА_1 і ТОВ "МІЖНАРОДНА РЕДАКЦІЯ" був укладений трудовий договір № 243.2. про прийняття на роботу до товариства за професією (посадою) редактор.

ОСОБА_1 працювала у ТОВ "Міжнародна редакція" з 29 листопада 2019 року по 27 квітня 2020 року по укладеному трудовому договору №243.2 від 29.11.2019 року.

Позивач вказує, що вона звернулась 28 квітня 2020 року до Печерського районного центру зайнятості у місті Києві з заявою про надання/поновлення статусу безробітного, проте отримала відмову, у зв`язку з тим, що відповідач не сплатив податки з заробітної плати - єдиний соціальний внесок та ін.), а також позивачу було відмовлено у пошуку роботи та наданні допомоги за цим місцем роботи.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У зв`язку з набранням чинності законами України від 04.07.2013 № 404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України, у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» та від 04.07.2013 №406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» функції адміністрування єдиного соціального внеску з 01.10.2013 покладено на ДПС України.

Згідно з п. 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464 «страхувальники» - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також відповідно до п. 3 частини 1 Статті 1 Закону № 2464 «застрахована особа» - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Адміністрування єдиного внеску податковими органами здійснюється в розрізі страхувальників, а не застрахованих осіб.

Згідно статті 12 Закону України № 2464 Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру відповідно до цього Закону.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, доказів які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог суду не надано.

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що при дослідженні матеріалів справи, не встановлено доказів, які б свідчили про звернення до центру про надання/поновлення статусу безробітного, отримання відмови, у зв`язку з тим, що відповідач не сплатив податки з заробітної плати - єдиний соціальний внесок та ін.), а також те, що позивачу було відмовлено у пошуку роботи та наданні допомоги за цим місцем роботи, суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.

Також, звертається увага позивача на те, що прохальна частина має особливо важливе значення при розгляді справи з огляду на застосування принципу диспозитивності розгляду, оскільки є тією формою захисту, яку просить заявник у суду, тому вона має бути чітко та конкретизовано сформульована, уникаючи загальних тез.

В контексті вказаного, суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці), а відтак належним відповідачем у вказаному спорі є роботодавець Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна редакція», проте з прохальної частини позову вбачається, що ОСОБА_1 адресує свої вимоги ОСОБА_2 , тобто керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна редакція».

Окрім цього, що стосується відшкодування завданої моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до п. 3 Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року (зі змінами від 27.02.2009 р.) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших немайнових явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні гідності, честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконними перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пункт 4 вказаної Постанови зазначає, що відповідно до ст. 137 ЦПК України у позові про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Статтею 1167 ЦК України визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду виникає за наявності:

1)моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання а інші нематеріальні блага;

2) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди;

3)причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;

4) вини заподіювана шкоди.

Як вбачається з позовної заяви та додатків до неї, позивач не надав жодних доказів щодо вчинення відповідачем будь-яких дій, які б завдали позивачу моральної шкоди, тому, підсумовуючи вищевикладене, відсутні елементи цивільного правопорушення.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, у задоволенні позову відмовляє.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 19, 60, 77, 81, 95, 141, 212, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 21, 36, 40 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна редакція» в особі керівника Волощука Андрія Миколайовича, третя особа Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві про сплату податків з заробітної плати, вихідної допомоги, невикористаної відпустки на день звільнення та відшкодування немайнової моральної шкоди роботодавцем.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ТОВ «Міжнародна редакція», в особі керівника ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: 39817318.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна податкова Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4 код ЄДРПОУ: 39669867.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 06.12.2023.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА