Рішення

від 22.02.2023 по справі 760/32855/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/32855/21 2/760/2456/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Каховські ковбаси» про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Каховські ковбаси» (далі - ТОВ «ВП «Каховські ковбаси»), в якому просить стягнути з відповідача на його користь: середній заробіток за час проходження військової служби у Збройних силах України за період з березня 2021 року по дату винесення судового рішення; зобов`язати відповідача здійснити сплату ЄСВ за працівника ОСОБА_1 за листопад 2020 року та за період з січня 2021 року по день винесення судового рішення по справі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з січня 2019 року працевлаштований у ТОВ «ВП «Каховські ковбаси» на посаду водія. 07 вересня 2019 року позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на 3 роки.

Згідно з наказом від 07 вересня 2019 року № 133-РС та № 212 його призначено на посаду водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення та зараховано до списків особового складу військової частини. Крім того, він безпосередньо перебуває та бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 07 вересня 2019 року.

Разом з тим, із займаної посади в ТОВ «ВП «Каховські ковбаси» позивач не звільнявся, тому за ним зберігається основне робоче місце та середня заробітна плата на період проходження військової служби за контрактом.

Проте, з березня 2021 року по теперішній час відповідач припинив здійснювати виплату середнього заробітку позивачу, а також відраховувати за працівника єдиний соціальний внесок.

У зв`язку з викладеним, на адресу відповідача було направлено заяву від 17 серпня 2021 року з вимогою виплатити суму середнього заробітку, починаючи з березня 2021 року та провести відповідні відрахування єдиного соціального внеску за листопад 2020 року та починаючи з січня 2021 року по теперішній час, однак конверт повернувся за закінченням терміну зберігання, на телефонний зв`язок відповідач не виходить, відомостей про звільнення позивача немає.

Проте, починаючи з грудня 2020 року відповідачем не виплачувалась заробітна плата. Так, за грудень 2020 року, січень 2021 року та квітень 2021 року він не отримав заробітну плату та лікарняні, тому позивач звернувся до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак 17 лютого 2023 року представник позивач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, на підставі пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, що підтверджується конвертом, який повернувся на адресу суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», про поважність причин неявки суду не повідомив. Крім того, у встановлений судом строк, не скористався своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Положеннями статей 21, 43 Конституції України, статей 94, 115 КЗпП України, статей 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Суд установив, що з січня 2019 року позивач працевлаштований в ТОВ «ВП «Каховські ковбаси» на посаду водія.

07 вересня 2019 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини НОМЕР_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб солдатського сержантського та старшинського складу, строком на 3 роки.

Згідно з наказом від 07 вересня 2019 року № 133-РС та № 212 позивача призначено на посаду водія автомобільного відділення підвозу боєприпасів автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення військової частини та зараховано до списків особового складу військової частини, а також вважається таким що з 07 вересня 2019 року приступив до виконання службових обов`язків.

З довідок про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення від 15 жовтня 2019 року № 143/2019/2903, від 20 липня 2020 року № 143/2020/2534, від 05 серпня 2021 року № 2882 позивач безпосередньо перебуває та бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 07 вересня 2019 року.

30 березня 2020 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5) та випискою по картковому рахунку позивача вбачається, що йому з січня 2019 року по вересень 2019 року відповідачем виплачувалась заробітна плата, з жовтня 2019 року по лютий 2021 року - середній заробіток за період перебування його на військовій службі за контрактом, однак з березня 2021 року відповідач припинив виплачувати середній заробіток позивачеві, хоча він ще перебуває на військовій службі за контрактом.

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, зазначив про те, що на час перебування на військовій службі за контрактом підприємство зберегло за ним місце роботи та посаду, але припинило виплату заробітної плати, разом з тим, за працівниками, призваними на військову службу за контрактом на особливий період зберігається середній заробіток на підприємстві, тому просив стягнути з відповідача такий середній заробіток, починаючи з березня 2021 року по дату ухвалення рішення.

Відповідно до частин другої, третьої статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким були внесені зміни до частини 3 статті 119 КЗпП, згідно з якими скасовано збереження середнього заробітку мобілізованим працівникам.

Враховуючи, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, суд приходить до висновку, що за особами прийнятими на військову службу за контрактом право на отримання середнього заробітку за основним місцем зберігалося до 19 липня 2022 року.

Крім того, із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, об`єктів критичної інфраструктури, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Особливий період діє в Україні відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VII, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, яким оголошено проведення часткової мобілізації.

Рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом в період особливого періоду, не приймалося. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Зі змісту контракту вбачається, що ОСОБА_1 уклав його під час дії особливого періоду.

Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема він має право на отримання середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом на строк його укладення та саме відповідач має виплатити його позивачу.

Таким чином, враховуючи, що позивачем контракт був укладений під час дії особливого періоду, за наявності встановлених законом гарантій, з урахуванням змін, внесених до статті 119 КЗпП України в липні 2022 року, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача невиплаченого середнього заробітку за період проходження позивачем військової служби за контрактом, а саме з 01 березня 2021 року по 18 липня 2022 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом, суд виходить з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі-порядок).

Пунктом 2 вказаного порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, при визначенні середнього заробітку за час перебування позивача на військовій службі за контрактом, суд, враховуючи дані з довідки форми ОК-5 з Пенсійного фонду України, виходить з наступних розрахунків:

- останніми двома повними місяцями роботи позивача є липень 2019 року та серпень 2019 року;

- кількість фактично відпрацьованих позивачем календарних днів в зазначений період становить за липень 2019 року - 23 дні, за серпень 2019 року - 21 день;

- позивачу за цей період нарахована заробітна плата у розмірі за липень 2019 року - 4 173 грн, за серпень 2019 року - 4 173 грн;

- середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи становить (4 173+4 173) / (23+21) = 189,68 грн;

- кількість робочих днів з 01 березня 2021 року по 18 липня 2022 року складає 350 днів;

- середній заробіток за зазначений період склав 189,68 х 350 = 66 388 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток в сумі 66 388 грн, невиплачений за період з 01 березня 2021 року по 18 липня 2022 року.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок, нарахований на суми середнього заробітку, отриманого позивачем у листопаді 2020 року та в період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до пункту першого статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною шостою статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, (зокрема, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами), не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача. Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

З наведених вище положень законодавства вбачається, що в разі нарахування працівникові середнього заробітку за період проходження військової служби роботодавець зобов`язаний включити вказану суму до фонду оплати праці, попередньо нарахувавши та відобразивши її в бухгалтерському обліку підприємства, а також у встановленому законом розмірі сплатити єдиний соціальний внесок на відповідний казначейський рахунок органу доходів і зборів.

Так, з наданої позивачем довідки про індивідуальні відомості застрахованої особи ОСОБА_1 , облік якої веде Пенсійний фонд України (довідка форми ОК-5) вбачається, що в період за листопад 2020 року, січень 2021 року-лютий 2021 року не відображені відомості про перерахований ЄСВ, а за період з березня 2021 року не відображені відомості ні про нарахований середній заробіток, ні про перерахований ЄСВ.

Враховуючи викладене, вимога позивача щодо нарахування та стягнення ЄСВ на застраховану особу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач, не надавши відзиву до суду, приведені позивачем обставини не спростував.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, його позов задоволений частково, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 147,20 грн стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 4, 21, 119 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Каховські ковбаси» на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 66 388 грн (шістдесят шість тисяч триста вісімдесят вісім гривень) за період з 01 березня 2021року по 18 липня 2022 року.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Каховські ковбаси» нарахувати на суми середнього заробітку ОСОБА_1 за листопад 2020 року, за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити його.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Каховські ковбаси» на користь держави судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Каховські ковбаси», код ЄДРПОУ 40189966, місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. Василенка Миколи, 1.

Суддя Л. М. Ішуніна