Постанова

від 06.11.2023 по справі 405/7300/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 405/7300/21

провадження № 22-ц/4809/1051/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Кропивницька міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Кропивницької міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Шевченко І. М.) від 14 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

13.10.2021 ОСОБА_1 пред`явив позов до Кропивницької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2005 позивачу на праві власності нежить нежитлове приміщення, вбудоване у багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

31.08.2010 ОСОБА_1 та Кіровоградська міська рада уклали договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване, зокрема, придбане ним нежитлове приміщення.

За умовами цього договору позивач (орендар за договором) отримав строком на 49 років у платне володіння та користування земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 3510100000:20:135:0007, площею 117,48 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки здійснено 07.11.2011 у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК.

Зі схеми земельної ділянки вбачається, що вона є частиною більшої земельної ділянки на якій збудовано дев`ятиповерховий житловий будинок з вбудованим нежитловим приміщенням, яке належить на праві власності позивачу.

Цей договір сторонами виконувався належним чином, але у березні 2021 року позивач дізнався, що відповідно до чинного на час укладення договору законодавства (ст. ст. 42. 79.79-1 Земельного Кодексу України,ст. 381 ЦК України) земельна ділянка під багатоквартирним будинком не могла бути об`єктом оренди за договором з фізичною особою, а мала б передаватися платно чи безоплатно організаціям, що займаються обслуговуванням такого будинку. Таке розуміння законодавства підтверджується листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 26.05.2010 № 10046/17/4-10

На думку позивача, на момент укладення спірного договору він не міг бути належним орендарем/користувачем земельної ділянки під багатоквартирним будинком.

З огляду на це, позивач вважає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним з моменту укладення, адже суперечить законодавству.

Сам він уклав цей договір через власну необізнаність із законодавством та наполегливість з боку відповідача.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 31 серпня 2010 року, укладений між ним та відповідачем, та стягнути з Кропивницької міської ради на його користь судові витрати по справі.

2. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

14.06.2023 Ленінський районний суд м. Кіровограда ухвалив рішенням, яким позов ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради задовольнив, визнавши договір оренди земельної ділянки № 207 від 31.08.2010, укладений між ОСОБА_1 та Кіровоградською міською радою, недійсним. Суд стягнув з Кропивницької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 908,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що зміст оспорюваного договору суперечить нормам ЗК України та Закону України «Про оренду землі», оскільки об`єктом оренди землі не може бути частина земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Крім того, суд вказав, що всупереч ст. 15 Закону України «Про оренду землі» оспорюваний договір не мітить обов`язкових невід`ємних частин, а саме: плану-схеми земельної ділянки, кадастрового плану, проєкту відведення земельної ділянки, акта визначення меж земельної ділянки на місцевості, акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності, погодившись з поясненнями позивача про те, що той дізнався про порушення свого права лише у березні 2021 року.

3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Відповідач Кропивницька міська рада подала до суду апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.06.2023 в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову та вирішити питання щодо судового збору.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не вирішив подану відповідачем заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском загальної позовної давності так, як про підстави, з яких заявлено позов, позивачу було відомо раніше. Так у лютому 2015 року ОСОБА_1 вже звертався до Кропивницької міської ради про припинення договору оренди з тих самих підстав, якими обґрунтував свій позов. До того ж про невідповідність договору вимогам законодавства позивач міг дізнатися ще в день його укладення, тобто 31.08.2010. Тож, позивач не доводив, що він не знав або не міг знати про порушення свого права раніше.

Суд не дав належну оцінку заяві відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

4. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Соколовська Євгенія Володимирівна, надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому виклав заперечення щодо змісту та вимог скарги.

Позивач визнав, що 02.02.2015 він звертався до Кіровоградської міської ради із заявою про розірвання нині оспорюваного ним договору оренди земельної ділянки. Та його заява ґрунтувалася на роз`ясненнях, викладених у листі Державного комітету України із земельних відносин від 26.05.2010 № 10046/17/4-10. Проте Кіровоградська міська рада, а згодом Кропивницька міська рада, тривалий час обіцяла позивачу розглянути питання припинення договору, але письмової відповіді не надала.

11.03.2021 позивач повторно звернувся до Кропивницької міської ради з цього ж питання й отримав відмову, яка викладена у листі відповідача від 19.04.2021 № 33942. Саме з цієї дати йому стало відомо про порушення його права. З огляду на це позивач вважає, що станом на дату пред`явлення ним позову, тобто станом на 13.10.2021, загальна позовна давність не спливла.

04.08.2021 Кропивницька міська рада подала до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому фактично повторила доводи свої апеляційної скарги.

5. Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Представник апелянта Кропивницької міської ради Сніцар О.П. підтримав апеляційну скаргу. Надав усні пояснення щодо обставин справи.

Позивач особисто в судове засідання не з`явився, а його представник адвокат Соколовська Є. В. апеляційну скаргу не визнала і просила залишити її без задоволення. Надала пояснення щодо обставин справи.

6. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини справи

На підставі договору купівлі-продажі від 29.09.2005, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новіцькою І. О., зареєстрованого у реєстрі за № 3565, ОСОБА_1 став власником вбудованого у житловий багатоквартирний будинок нежитлового приміщення (аптеки), яке складається з наступного: зал для обслуговування населення 24,1 кв.м, склад 5,2 кв.м. кабінет 12,0 кв. м, 5.,8 кв. м, санвузол 1,9 кв.м, коридор 7,5 кв.м, кладовка 1.2 кв.м, коридор 3,6 кв.м, склад 15,5 кв.м, 57 кв.м, 4,7 кв.м.

31.08.2010 ОСОБА_1 і Кіровоградська міська рада (з 03.03.2021 - Кропивницька міська рада) уклали договір оренди землі № 207, який зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії ДП Центру ДЗК при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 351010004000252 від 07.11.2011.

За умовами цього договору орендодавець Кіровоградська міська рада на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 16.02.2010 № 3056 передавав орендарю ОСОБА_1 в оренду за плату виділену в натурі (на місцевості) земельну ділянку загальною площею 117,48 кв.м по АДРЕСА_1 під розміщення аптеки, яка знаходиться за тією ж адресою строком на 49 років, зі щорічною сплатою орендної плати, в обумовленому сторонами розмірі та виді (п. 1, 2, 3 договору).

У п. 2 договору вказано, що на земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна 9-ти поверхова житлова будівля, частина якої переведена в категорію нежитлової.

7.Апеляційний суд додатково встановив такі обставини:

02.02.2015 ОСОБА_1 звернувся до секретаря Кіровоградської міської ради із заявою в якій просив припинити належне йому на підставі договору від 31.08.2010 № 207 право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщено аптеку. Вимогу заяви обґрунтовано підставами, наведеними у листі Державного комітету України із земельних відносин № 10046/17/4-10 від 26.05.2010 (а. с. 50).

17.11.2021 представник Кропивницької міської ради в суді першої інстанції Мирослава Таран подала до Ленінського районного суду м. Кіровограда заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яку обґрунтовано тим, що позивач мав можливість знати норми законодавства, яким суперечить оспорюваний договір оренди від 31.08.2010, та якими обґрунтовано позов ще на час укладення ним договору. Крім того, позивач точно знав про невідповідність договору вимогам законодавства у лютому 2015 року так, як тоді звертався до Кіровоградської міської ради із заявою про розірвання договору (а. с. 47 48).

8. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межахдоводів тавимог апеляційноїскаргизанаявними уній доказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що рішення судупершої інстанціїне відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1 Застосовні до правовідносин сторін норми права та їх джерела

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним належить до способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу (ч. 1215 ЦК України).

Своєю чергою ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У контексті ч. 2 ст. 792 ЦК України та ст. 2 Закону України «Про оренду землі» правовідносини оренди землі регулюються норми ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та інших нормативно-правовими актів, прийнятих відповідно до них, а також умовами конкретних договорів оренди.

Так, відповідно до ст. 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Сторонами договору оренди землі являються орендодавець і орендар. За змістом статей 4 і 5 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом, а орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 42 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 31.08.2010, було передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об`єднанню співвласників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проєктів розподілу територій кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

9.2Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У цій справі суд першої інстанції встановив, що згідно з умовами оспорюваного позивачем договору оренди землі № 207від 31.08.2010, який зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії ДП Центру ДЗК при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 351010004000252 від 07.11.2011, Кіровоградська міська рада передала строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 117,48 кв.м по АДРЕСА_1 на якій розміщено об`єкт нерухомого майна 9-ти поверхова житлова будівля, частина якої переведена в категорію нежитлової, ОСОБА_1 , власнику нежитлового приміщення у вказаному багатоквартирному будинку, для розміщення аптеки (п. 1, 2, 3 договору).

Встановивши такі обставини, місцевий суд дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди землі суперечить вимогам чинних на час укладення договору актів цивільного законодавства, зокрема ст. 42 ЗК України, бо з урахуванням цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки та належні до них будівлі, споруди, прибудинкові території державної або комунальної власності, можуть лише надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, а у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку - передаватися у власність або надаватися у користування об`єднанню співвласників. Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

З огляду на це суд вважав, що є підстави для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним.

Сторони по справі, зокрема відповідач, який подав апеляційну скаргу на рішення суду, не заперечують проти таких висновків суду щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам закону, які були чинними на час його укладення.

З огляду на межі доводів апеляційної скарги, колегія суддів не переглядає правильність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Однак, ухвалюючи рішення, місцевий суд не дав належної оцінки заяві відповідача від 17.11.2021 про застосування наслідків спливу позовної давності, яку той подав ще у підготовчому провадженні (а. с. 47), та викладеним у ній доводам, а також доказам, якими відповідач обґрунтував сплив позовної давності (а. с. 50).

При цьому суд погодився з поясненнями позивача про те, що він дізнався про порушення свого права лише у березні 2021 року, отримавши письмову відповідь відповідача про відмову в задоволенні його заяв про розірвання договору.

З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

У пунктах 45 47 постанови Великої Палати Верховного суду від 21.08.2019 у справі № 911/8631/17 вказано «Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15 зроблено висновок, що «тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання».

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням ст. 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22.07.2014).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Обставини справи, яка переглядається в апеляційному порядку, у своїй сукупності не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 , як сторона оспорюваного договору, з часу укладення договору (з урахуванням норм ст. 640 ЦК України у редакції на час укладення договору він є укладеним 07.11.2011), не знав та не міг знати про невідповідність договору вимогам закону та порушення своїх прав як власника нежитлового приміщення у багатоквартирному жилому будинку.

Посилання позивача на лист заступника міського голови від 19.04.2021 № 33942, наданий у відповідь на лист позивача, про відсутність підстав для розірвання договору, як на обставину коли позивач дізнався про порушення свого права, не заслуговує на увагу так, як правові підстави для розірвання договору є відмінними від передбачених законодавством підстав визнання договору недійсним.

Крім того, необізнаність позивача з нормами законодавства, чинного на час укладення договору, якими позивач обґрунтовує свій позов, не дає підстави вважати, що перебіг позовної давності розпочався з моменту, коли він ознайомився з відповідними нормами. Не являється це і поважною причиною пропущення позовної давності.

Отже, саме з часу вчинення оспорюваного правочину позивач мав фактичну можливість довідатися про порушення свого права. Таким чином, з урахуванням положень ст. 253, 254 ЦК України про початок перебігу та закінчення строку, перебіг позовної давності за вимогою про визнання договору недійсним розпочався 08.11.2011, з наступного дня після того, як згідно з законодавством договір вважався укладеним, і сплинув 07.11.2014.

З позовом до суду позивач звернувся 13.10.2021, тобто зі значним пропущенням загальної позовної давності.

Суд першої інстанції це не врахував.

Крім того, суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що відповідач точно знав про невідповідність договору вимогам закону ще 02.02.2015, коли звертався до Кіровоградської міської ради про припинення права оренди з підстав, викладених у листі Державного комітету України із земельних відносин від 26.05.2010 № 10046/17/4-10 (а. с. 50).

При цьому вказаний лист Державного комітету України із земельних відносин розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/ і в ньому йдеться, зокрема, про те, що відповідно до норм ЗК України, Закону України «Про оренду землі» чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками лише об`єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоповерховому будинку неможливо.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач звернувся до суду зі значним пропуском позовної давності, поважність пропущення не обґрунтував і відповідних доказів суду не надав.

Задоволення позову за відсутності поважних причин пропуску позовної давності порушує принцип правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

За таких обставин, зважаючи на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, подану до ухвалення місцевим судом рішення у справі, виконуючи норму ч. 4 ст. 267 ЦК України в задоволенні позову належить відмовити.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Викладенні відповідачем в апеляційній скарзі обставини знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову по суті не відповідає критеріям ст. 263 ЦПК України, відповідно до приписів п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367,374,376,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги Кропивницької міської ради задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 червня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 19.12.2023.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. І. Чельник