Постанова

від 08.11.2023 по справі 727/5236/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 727/5236/22

провадження № 61-10537 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник-ОСОБА_1 (стягувач),заінтересовані особи: державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Шевлякова Марина Іванівна, ОСОБА_2 (боржник),

розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення, бездіяльність,державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Шевлякової Марини Іванівни,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 серпня 2022 року, постановлену суддею Гавалешком П. С., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Владичана А. І., Перепелюк І. Б., Кулянди М. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову про закінчення виконавчого провадження (стягувач: ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 ) та бездіяльність державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Шевлякової М. І. (далі - державний виконавець Шевлякова М. І.).

2. Скарга мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 02 серпня 2011 року у справі № 2-12/11, в частині, яка залишена без змін судовим рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 листопада 2011 року (далі - рішення суду від 02 серпня 2011 року), зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ліквідувати за їх рахунок самочинно забетоновану площадку розміром 25 кв. м у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1 (далі - ліквідація самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м), відновивши дощоприймач біля стіни квартири АДРЕСА_2 (далі - відновлення дощоприймача).

3. На виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 виданий виконавчий лист від 07 вересня 2012 року № 2-12/2011 (далі - виконавчий лист від 07 вересня 2012 року), на підставі якого відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП № НОМЕР_1).

4. На думку заявника, рішення суду від 02 серпня 2011 року не було виконане в повній мірі, але державний виконавець Шевлякова М. І. постановою від 08 червня 2022 року закінчила ВП № НОМЕР_1 у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі цього рішення на підставі виконавчого документа. Зокрема, ця постанова обґрунтована тим, що відповідно до мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21, доводи касаційної скарги державного виконавця і встановлені судами фактичні обставини свідчать про те, що державні виконавці забезпечили повне виконання рішення суду 02 серпня 2011 року.

5. Однак посилання державного виконавця в оскаржуваній постанові на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц, якою встановлено, що ОСОБА_3 ліквідував самочинно забетоновану площадку та відновив дощоприймач, є неналежним, оскільки ця ухвала стосується виконавчого провадження № НОМЕР_3 відкритого щодо зобов`язань ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 .

6. На момент звернення до суду самочинно забетонована площадка розміром 25 кв. м у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1 не ліквідована та не відновлений дощоприймач біля стіни квартири АДРЕСА_3 цього будинку. ОСОБА_3 зніс лише частину цієї площадки. Водночас дощоприймач, який має бути відновлений за рішенням суду від 02 серпня 2011 року, відновлений не був. Це підтверджується актом мешканців цього будинку від 13 квітня 2021 року, копія якого знаходиться у матеріалах справи № 727/3397/21. Цей дощоприймач замурований під сходами біля квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 зазначеного будинку, що підтверджується листом Комунального підприємства «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року та викопіюванням з топографічного плану про розташування дощоприймача. Докази того, що вказані сходи були демонтовані, а дощоприймач відновлений - відсутні.

7. Зокрема, ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 січня 2022 року у подібній справі № 727/3397/21 за скаргою заявника на постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Герасимович Марини Іванівни (далі - державний виконавець Герасимович М. І.) про закінчення ВП № НОМЕР_1 та бездіяльність державного виконавця, обставини якої є преюдиційними щодо справи, яка розглядається, була встановлена відсутність повного фактичного виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, постанова державного виконавця від 29 березня 2021 року про закінчення ВП № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 07 вересня 2012 року була визнана неправомірною та була скасована.

8. Отже, державним виконавцем Шевляковою М. І. не вжиті усі заходи, спрямовані на повне та ефективне виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у ВП № НОМЕР_1. Вона не забезпечує виконання відповідного рішення суду, а тому її бездіяльність слід визнати неправомірною, а постанову від 08 червня 2022 року про закінчення ВП № НОМЕР_1 незаконною.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

9. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, у задоволенні скарги відмовлено.

10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що в ухвалі Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15 встановлені обставини які є, на переконання суду, преюдиційними для справи № 727/5236/22. У справі № 727/4865/15 суд дійшов висновку, що покладені на ОСОБА_3 рішенням суду від 02 серпня 2011 року зобов`язання фактично виконані, проте державний виконавець у встановленому законом порядку не зафіксував здійснення боржником виконання рішення суду, яке виконувалося. Тому у справі № 727/4865/15 суд частково задовольнив скаргу ОСОБА_3 та визнав дії державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року неправомірними. Отже, обставинам щодо виконання боржником рішення суду від 02 серпня 2011 року вже була надана правова оцінка, згідно з якою покладені на ОСОБА_3 цим судовим рішенням зобов`язання були виконані. Це має преюдиційне значення для вирішення справи, що розглядається.

11. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21, стороною у якій був ОСОБА_1 , яку суд першої інстанції застосував відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в актуальній редакції далі - ЦПК України). Зокрема, Верховний Суд за тотожних за змістом обставин справи сформував свою правову позицію, встановивши преюдиційність обставини виконання ОСОБА_3 зобов'язань, передбачених рішенням суду від 02 серпня 2011 року, оскільки нерозумно одним судовим рішенням за скаргою боржника визнавати дії державного виконавця неправомірними, зазначаючи, що судове рішення виконане, а іншим судовим рішенням за скаргою стягувача ухвалювати протилежне - що рішення суду не виконане.

12. Тому суд першої інстанції не прийняв до уваги обставини, викладені в ухвалі Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 січня 2022 року у справі № 727/3397/21, на які посилається ОСОБА_1 як на підтвердження неповного фактичного виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року.

13. Факт того, що ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання за рішенням суду від 02 серпня 2011 року не підлягає доказуванню у розумінні статті 82 ЦПК України, оскільки суд визначив протилежне у справі № 727/3397/21 вже після набуття чинності ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15, якою першочергово було встановлене фактичне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за рішенням суду від 02 серпня 2011 року.

14. У відповідь на аргументи заявника з приводу того, що постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21 стосується виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року тільки ОСОБА_3 , у той час як це судове рішення передбачає його виконання також і ОСОБА_2 , суд першої інстанції послався на інституту солідарної відповідальності, передбачений Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України), та особливості його реалізації, у тому числі за рахунок одного з солідарних боржників.

15. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив, що якщо суд в ухвалі Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15 встановив обставину виконання ОСОБА_3 зобов'язань за рішенням суду від 02 серпня 2011 року, то всі інші обставини, встановлені судами після набуття чинності цією ухвалою, навіть якщо суди вважали встановлені у цій ухвалі обставини помилковими, не можуть свідчити про невиконання рішення суду від 02 серпня 2011 року.

16. Посилання заявника на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 січня 2022 року у справі № 727/3397/21 та відповідні обставини, закріплені у ній, не мають значення, оскільки згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а не у судових рішеннях інших судів. А Верховний Суд, на думку апеляційного суду, у своїй постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21 виклав обов'язковий правовий висновок - ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання за рішенням суду від 02 серпня 2011 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та мотиви їх правової оцінки

17. З урахуванням того, що скарга заявника та відзив на неї державного виконавця у справі № 727/5236/22 містили посилання на преюдиційність обставин, встановлених судами у справах № 727/4865/15, № 727/3399/21 та № 727/3397/21, й закріплених у відповідних судових рішеннях у цих справах, суди попередніх інстанцій у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень звернули безпосередню увагу лише на наступні обставини та факти (встановили їх):

17.1. Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 02 серпня 2011 року у справі № 2-12/2011, крім іншого, зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ліквідувати за їх рахунок самочинно забетоновану площадку розміром 25 кв. м у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1 , відновивши дощоприймач біля стіни квартири АДРЕСА_2 , яке у вказаній частині рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 04 листопада 2011 року залишене без змін.

17.2. На виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року виданий виконавчий лист від 07 вересня 2012 року № 2-12/2011, на підставі якого державним виконавцем було відкрите [дата судом не встановлена] виконавче провадження № НОМЕР_2 (далі - ВП № НОМЕР_2).

17.3. Згідно із листом Комунального підприємства «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року (далі - лист КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року) при комісійному обстеженні 17 березня 2016 року дворової каналізаційної мережі на АДРЕСА_5 виявлено, що у дворі розміщені: один каналізаційний колодязь та чотири дощоприймачі, які на момент обстеження працювали справно, та один оглядовий колодязь, замурований під сходами.

17.4. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15, яка в апеляційному порядку не переглядалась та набрала законної сили, частково була задоволена скарга ОСОБА_3 на дії державного виконавця: визнані неправомірними дії державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції Тодиренчука М. І. щодо примусового виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, а саме - зобов`язання ОСОБА_3 ліквідувати самочинно забетоновану площадку, розміром 25 кв. м у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1 , відновивши дощоприймач біля стіни квартири АДРЕСА_3 цього будинку; зобов`язано цього державного виконавця дотримуватись при виконанні рішення суду від 02 серпня 2011 року вимог Глави 4, статей 37, 38 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка була чинною станом на 05 квітня 2016 року, далі - Закон про виконавче провадження 1999); у задоволенні решти вимог ОСОБА_3 відмовлено.

17.5. У судовому рішенні Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15 зазначено, що суд під час проведення окремої процесуальної дії (огляду на місці із виходом у двір спільного користування будинку АДРЕСА_1 ) встановив факт ліквідування ОСОБА_3 самочинно забетонованої площадки розміром біля 25 кв. м у дворі спільного користування цього будинку та відновлення дощоприймача (з наявною на ньому захисною решіткою) біля стіни квартири АДРЕСА_3 цього будинку, а виявлена під цією площадкою відмостка розміром 80-90 см є обов'язковою згідно з Державними будівельними нормами В.2.1-10-2009 «Основи та фундаменти споруд», що пояснив спеціаліст ОСОБА_4 під час відповідного виїзного засідання суду для встановлення факту виконання рішення суду. При цьому ніяких зауважень щодо проведення окремої процесуальної дії і щодо відображення її результатів у відповідному протоколі учасники не зазначили.

17.6. Також фактичне ліквідування самочинно забетонованої площадки розміром біля 25 кв. м у дворі спільного користування відповідного будинку підтверджене дослідженими фото-таблицями, виконаними 01 червня 2013 року ОСОБА_3 , а також показами свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які пояснили, що на прохання ОСОБА_3 збивали бетонну площадку вручну за допомогою перфоратора та підправили відмостку біля будинку, оскільки під час демонтажу зазначеної бетонної площадки вони виявили під нею відмостку розміром 80-90 см.

17.7. 29 березня 2021 року державний виконавець Герасимович М. І. винесла постанову про закінчення ВП № НОМЕР_2, посилаючись на пункт 9 статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в актуальній редакції далі - Закон про виконавче провадження) - у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду від 02 серпня 2011 року згідно з виконавчим листом від 07 вересня 2012 року. Висновок про виконання зазначеного судового рішення ґрунтується на тому, що відсутня самочинно забетонована площадка розміром 25 кв. м у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1 та відновлений дощоприймач біля стінки квартири АДРЕСА_3 цього будинку, про що складений акт державного виконавця від 26 березня 2021 року.

17.8. 23 липня 2021 року районним судом у складі учасників справи здійснений огляд двору спільного користування будинку АДРЕСА_1 та встановлено, що біля стін квартири АДРЕСА_3 цього будинку знаходиться забетонована площадка і сходи у підвал. На території двору наявні 4 дощоприймачі, у тому числі й той, що знаходиться перед входом у підвал. Також, судом була оглянута земельна ділянка, звільнена від забетонованої площадки. При цьому державний виконавець та представник заявника рулеткою здійснили заміри, згідно яких: довжина земельної ділянки до сходів - 4 м 42,5 см, ширина між забетонованим покриттям біля квартири АДРЕСА_3 та забетонованим в'їздом у двір - 4,27 м. Отже, загальна площа земельної ділянки становить до 20 кв. м - з цим погодились усі учасники судового провадження. Ця обставина стала основною підставою для висновку про відсутність повного фактичного виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року.

18. Разом з тим, відповідно до змісту ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц, яка набула законної сили та не була скасована, цим судом також встановлено (у тому числі з дослідженням матеріалів відповідного виконавчого провадження):

18.1. У цій справі ОСОБА_3 звертався до суду зі скаргою на дії державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, яке було відкрите 24 вересня 2012 року щодо виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року за відповідним виконавчим листом (далі - ВП № НОМЕР_3), щодо виконання ним зобов'язань за цим рішенням суду, зокрема з приводу вимоги державного виконавця виконати це рішення суду, оскільки вважав, що він його виконав у повному обсязі, вимагав визнати дії державного виконавця у цьому виконавчому провадженні незаконними та зобов'язати його вчинити дії щодо закінчення цього виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду від 02 серпня 2011 року згідно з виконавчим документом.

18.2. Щодо своїх зобов'язань за рішенням суду від 02 серпня 2011 року з приводу ліквідації самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. мта відновлення дощоприймачаОСОБА_3 зазначив, що наймані ним працівники знесли самочинно забетоновану площадку розміром 25 кв. м, але під нею виявилися рештки прибудинкової відмостки, яку він відновив відповідно до вимог Державних будівельних норм, а дощоприймач біля стіни квартири АДРЕСА_3 відповідного будинку АДРЕСА_1 він прочистив та замінив його решітку - це єдиний дощоприймач, який він відновив на виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, оскільки, на його думку, доводи представника ОСОБА_1 про те, що є інший дощоприймач під сходами його квартири, який підлягав би відновленню є надуманими - в цій частині будинку біля стіни квартири АДРЕСА_3 ніякого дощоприймач немає, у чому суд мав би переконатися в результаті візуального спостереження під час реалізації окремої процесуальної дії (огляд доказів на місці).

18.3. ОСОБА_1 звертався до суду з вимогою, зокрема про відновлення дощоприймача, з метою усунення, на його думку, збільшеного скиду атмосферних опадів й талих вод у каналізаційний колектор, розташований біля двоповерхового будинку, у якому він мешкає, який знаходиться у відповідному дворі спільного користування.

18.4. З матеріалів ВП № НОМЕР_3, зокрема з актів державного виконавця з приводу виконання і фіксації виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, слідує, що: це рішення суду ОСОБА_3 не виконувалося; на останнього було накладено штраф та стягувалися відповідно витрати за проведення виконавчих дій, які ОСОБА_3 оскаржувалися в установленому законом порядку. Зокрема, було судове рішення на його користь щодо скасування постанови державного виконавця про стягнення з нього витрат на проведення виконавчих дій.

18.5. Відповідно до викопіювання з топографічного плану (масштаб 1:500) будинку АДРЕСА_1 можна встановити місце розташування каналізаційних люків, що спростовує доводи представника ОСОБА_1 з приводу того, що саме у цьому місці знаходиться дощоприймач, який підлягає відновленню за рішенням суду від 02 серпня 2011 року. А посилання представника ОСОБА_1 на те, що каналізаційні колектори і дощоприймач - одне й те саме, спростовуються наданими для дослідження самим ОСОБА_1 документами, зокрема даними листа-відповіді Чернівецької міської санітарно-епідеміологічної станції від 19 червня 2003 року [судом при цьому не встановлено у мотивувальній частині судового рішення чого саме стосувався цей лист та про які дані йде мова у ньому] та висновками судової будівельно-технічної експертизи [судом при цьому не встановлено у мотивувальній частині судового рішення про яку саме експертизу йде мова, у якій справі та щодо якого переліку питань], згідно якої мова йде не про дощоприймач, а саме про каналізаційні колектори як такі, що знаходяться під добудовою до квартири АДРЕСА_6 , і відношення до квартири АДРЕСА_3 у цьому будинку не мають. При цьому рішення суду від 02 серпня 2011 року передбачає відновлення дощоприймача, а не каналізаційних колекторів біля квартири АДРЕСА_4 зазначеного будинку.

18.6. Щодо відповідних питань, які виникли під час виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, ОСОБА_3 звертався до Шевченківського районного суду міста Чернівціз заявою про роз'яснення порядку виконання цього рішення суду, у чому йому було відмовлено відповідно до ухвали суду від 14 листопада 2012 року. У цій ухвалі суд посилався на те, що ліквідація самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м не стосується відмостки біля зовнішніх стін зазначеної квартири АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_3 , ця відмостка не була предметом позовних вимог при розгляді справи № 2-12/2011 за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання незаконним розпорядження органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

18.7. Спеціаліст ОСОБА_4 , який був залучений до відповідної окремої процесуальної дії із дослідження доказів на місці, також вказав при візуальному огляді в підвальному приміщенні на каналізаційні труби і відповідно виведені на зовні з підвального приміщення на вулицю вентиляційні отвори.

18.8. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також пояснили, що на момент коли вони знімали відповідну бетонну площадку, сходова клітина до квартири ОСОБА_3 вже була і вони ніяких робіт щодо неї не здійснювали. Зокрема, ОСОБА_5 пояснив, що він лише вивів з підвалу вентиляційні отвори, оскільки в підвалі проходять каналізаційні труби. Також він на проханням ОСОБА_3 прочистив дощоприймач біля стіни квартири АДРЕСА_3 відповідного будинку та накрив його новою кришкою.

18.9. Державним виконавцем Тодиренчуком М. І. під час розгляду справи № 727/4865/15-ц була винесена постанова від 10 листопада 2015 року про внесення виправлень до постанови про відкриття виконавчого провадження у зв'язку з тим, що з заявою про виконання судового рішення суду від 02 серпня 2011 року звертався лише один стягувач - ОСОБА_1 , а у відповідній постанові про відкриття виконавчого провадження помилково були зазначені усі стягувачі за цим рішенням суду. Крім того, у зв'язку з реорганізацією виконавчої служби державним виконавцем Тодиренчуком М. І. в процесі розгляду справи були винесені 12 березня 2016 року постанови: про передачу матеріалів ВП № НОМЕР_3 та прийняття виконавчого провадження до свого провадження у статусі державного виконавця відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції.

19. У справі № 727/3399/21 Шевченківський районний суд міста Чернівці своєю ухвалою від 29 липня 2021 року, яку залишив без змін Чернівецький апеляційний суд своєю постановою від 22 жовтня 2021 року, частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 : визнав неправомірною та скасував постанову державного виконавця Герасимович М. І. від 29 березня 2021 року про закінчення ВП № НОМЕР_2 (щодо виконання зобов'язань за рішенням суду від 02 серпня 2011 року ОСОБА_3 ), у решті вимог - відмовив. Верховний Суд своєю постановою від 23 лютого 2022 року частково задовольнив касаційну скаргу державного виконавця Герасимович М. І. - скасував зазначені судові рішення у частині задоволених вимог заявника, у іншій частині залишив їх без змін. Згідно із змістом цих судових документів:

19.1. ВП № НОМЕР_2 відкрите [дата судом не встановлена] на підставі виконавчого листа від 02 вересня 2012 року щодо виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за рішенням суду від 02 серпня 2011 року.

19.2. ОСОБА_1 , вважаючи, що рішення суду від 02 серпня 2011 року було лише частково виконане ОСОБА_3 (здійснена лише часткова ліквідація самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м щоб створити видимість виконання цього рішення суду), у своїй скарзі просив суд: визнати неправомірною (незаконною) та скасувати постанову державного виконавця Герасимович М. І. від 29 березня 2021 року про закінчення ВП № НОМЕР_2 (у зв'язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду від 02 серпня 2011 року); визнати неправомірною бездіяльність цього державного виконавця щодо виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у ВП № НОМЕР_2. ОСОБА_1 також вказував на те, що відновлення дощоприймача не відбулось, оскільки мав бути відновлений дощоприймач, який замурований під сходами біля квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 .

19.3. Підставою закриття ВП № НОМЕР_2 була також ухвала Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц, у якій суд, на думку державного виконавця, встановив повне виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року.

19.4. У відзиві представника Державної виконавчої служби України, крім іншого, міститься посилання на те, що: 1) повну ліквідацію самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. мпровести неможливо, оскільки біля будинку наявна обов'язкова відмостка; 2) посилаючись на лист КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року, ОСОБА_1 вводить в оману суд, оскільки у цьому листі вказано про справно працюючі чотири дощоприймачі, а під сходами замурований оглядовий колодязь, якого рішення суду від 02 серпня 2011 року не стосується, тому не варто приймати до уваги акт обстеження двору спільного користування відповідного будинку № 10 від 13 квітня 2021 року [у мотивувальних частинах судових рішень суду першої та апеляційної інстанції відсутня будь-яка оцінка цього акта та обставин, встановлених ним], складений комісією, яка не компетентна у цих питаннях, до складу якої не були залучені власники квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , у якому зроблено висновок про замурований під сходами біля квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 дощоприймач, оскільки це лише припущення.

19.5. Судом першої інстанції прийняті до уваги факти, які випливають зі змісту вищезазначеного листа КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року.

19.6. Судом першої інстанції досліджено ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц та прийнято до уваги у контексті частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, зазначені у пунктах 18.5 та 18.6 цієї постанови щодо відновлення дощоприймача. У цьому питанні суд першої інстанції погодився з правовими висновками суду першої інстанції у справі № 727/4865/15-ц щодо відновлення дощоприймача.

19.7. 23 липня 2021 року в межах розгляду відповідної скарги ОСОБА_1 судом першої інстанції складений протокол огляду доказів за їх місцем знаходження. Зокрема, судом у складі учасників справи № 727/3399/21 здійснений огляд двору спільного користування будинку АДРЕСА_1 . Результати цього огляду зазначені у пункті 17.8 цієї постанови.

19.8. Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , крім листа КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року, зокрема, посилався на певні акти від 13 та 27 квітня 2021 року, які, на його думку, підтверджують що біля стіни квартири АДРЕСА_2 під сходами замурований дощоприймач.

19.9. Державна виконавча служба також подала апеляційну скаргу на відповідну ухвалу суду першої інстанції від 29 липня 2021 року. Апеляційний суд не погодився з її аргументами щодо того, що Шевченківський районний суд міста Чернівці своєю ухвалою від 29 липня 2021 року у справі № 727/3399/21 встановив повне виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, що дає підстави для закриття виконавчого провадження з його виконання.

19.10. Щодо відновлення дощоприймача апеляційний суд у відповідь на аргументи ОСОБА_1 з приводу того, що відновлення дощоприймача за рішенням суду від 02 серпня 2011 року передбачає демонтування бетонних сходів біля квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 відповідного будинку, якими замурований дощоприймач, зазначив, що оскільки з рішення суду від 02 серпня 2011 року, на виконання якого надано виконавчий лист від 02 вересня 2012 року і яке виконується, випливає зобов`язання боржників відновити дощоприймач саме біля стіни квартири АДРЕСА_3 відповідного будинку, то посилання на здійснення такого обов`язку і біля квартири АДРЕСА_4 цього будинку є довільним інтерпретуванням ОСОБА_1 відповідного рішення суду.

19.11. З приводу листа КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року апеляційний суд зазначив, що він не приймає його до уваги, оскільки він був складений у 2016 році та не був предметом дослідження судом, який прийняв рішення суду від 02 серпня 2011 року. А з приводу актів від 13 та 27 квітня 2021 року, на які посилався ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив, що у них, крім того, що вказано лише про часткову ліквідацію самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м, містяться суперечності щодо розміщення замурованого дощоприймач, який слід відновити («замурований під сходами біля квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 » й «замурований під сходами квартири АДРЕСА_4 »), отже обставини, закріплені у цих актах не відповідають обставинам, встановленим судом у цій справі, оскільки рішення суду від 02 серпня 2011 року передбачає відновлення дощоприймача біля стіни квартири АДРЕСА_3 відповідного дома, а не під сходами цього дома.

19.12. Апеляційний суд вказав на те, що ОСОБА_2 не була залучена до розгляду справи № 727/3399/21, але послався на встановлений факт, який не оспорюється учасниками провадження, що щодо неї існує інше судове провадження, у якому оскаржується закінчення окремого виконавчого провадження щодо неї з приводу виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року. Тому, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 911/100/18 (пункт 67), зазначив, що у цьому провадженні не вирішується питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , вона матиме змогу подавати свої доводи та заперечення з приводу належності виконання нею рішення суду від 02 серпня 2011 року, за яким вона є боржником, в іншому судовому провадженні, або в порядку частини п`ятої статті 82 ЦПК України спростовувати обставини, встановлені цим судовим рішенням, тому скасування оскаржуваної ухвали суду лише з підстави незалучення ОСОБА_2 як одного з боржників за цим рішенням суду у ВП № НОМЕР_2 в якості заінтересованої особи буде надмірним формалізмом.

20. Відповідно до змісту ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 січня 2022 року у справі № 727/3397/21, яка набула законної сили та не була скасована:

20.1. На виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у частині зобов'язання ОСОБА_2 виданий виконавчий лист від 07 вересня 2012 року, на підставі якого державним виконавцем Герасимович М. І. відкрите ВП № НОМЕР_1 [дата відкриття судом не встановлена].

20.2. ОСОБА_1 , вважаючи, що рішення суду від 02 серпня 2011 року було лише частково виконане ОСОБА_3 (здійснена лише часткова ліквідація самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м), у своїй скарзі просив суд: визнати неправомірною (незаконною) та скасувати постанову державного виконавця Герасимович М. І. від 29 березня 2021 року про закінчення ВП № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 07 вересня 2012 року (у зв'язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду від 02 серпня 2011 року); визнати неправомірною бездіяльність цього державного виконавця щодо виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у ВП № НОМЕР_1. ОСОБА_1 також вказував на те, що відновлення дощоприймача не відбулось, оскільки мав бути відновлений дощоприймач, який замурований під сходами біля квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 .

20.3. Представником Державної виконавчої служби у відзиві також викладені аргументи, зазначені у пункті 19.3 цієї постанови. У мотивувальній частині судового рішення також відсутня будь-яка оцінка відповідного акта від 13 квітня 2021 року та обставин, встановлених ним.

20.4. 29 березня 2021 року державний виконавець Герасимович М. І. винесла постанову про закінчення ВП № НОМЕР_2, посилаючись на пункт 9 статті 39 Закону про виконавче провадження - у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду від 02 серпня 2011 року згідно з виконавчим листом від 07 вересня 2012 року. Висновок про виконання зазначеного судового рішення ґрунтується на тому, що відсутня самочинно забетонована площадка розміром 25 кв. м у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1 та відновлений дощоприймач біля стінки квартири АДРЕСА_3 цього будинку, про що складений акт державного виконавця від 26 березня 2021 року.

20.5. Прийняті до уваги факти, які випливають зі змісту вищезазначеного листа КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року.

20.6. Судом досліджено ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц та прийнято до уваги у контексті частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, зазначені у пунктах 18.5 та 18.6 цієї постанови щодо відновлення дощоприймача. У цьому питанні суд першої інстанції погодився з правовими висновками суду першої інстанції у справі № 727/4865/15-ц щодо відновлення дощоприймача.Тому суд першої інстанції зазначив, що посилання ОСОБА_1 на те, що рішення суду від 02 серпня 2011 року передбачає відновлення дощоприймача, який знаходиться й біля квартири АДРЕСА_4 є його довільним інтерпретуванням цього рішення суду.

20.7. Без вказівки справи, у якій було здійснене відповідний огляд доказів за їх місцем знаходження, суд першої інстанції послався на результати протоколу від 23 липня 2021 року, які відповідають змісту пункту 17.8 цієї постанови з відповідними висновками суду щодо неповного виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року - здійснена лише часткова ліквідація самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м.

20.8. У зв'язку із зазначеним суд першої інстанції частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 - визнав неправомірною та скасував відповідну постанову державного виконавця Герасимович М. І. від 29 березня 2021 року про закінчення ВП № НОМЕР_1 (щодо виконання зобов'язань за рішенням суду від 02 серпня 2011 року ОСОБА_2 ), у решті вимог - відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, у якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Після усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 серпня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 рокупісля усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2023 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

24. 06 листопада 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

26. ОСОБА_1 вважає необхідним відступити від висновків зроблених Верховним Судом у постановах від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21 та від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц щодо преюдиційних обставин, зокрема, встановлених в ухвалі Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15, які ОСОБА_1 спростовував належними та допустимими доказами в судах попередніх інстанцій. Аргументуючи підстави такого відступу, заявник, зокрема, вказує, що інститут преюдиції не може бути абсолютизованим та виключати можливість уточнення преюдиційних обставин, їх належного аналізу відповідно до вимог судової справи, у якій вони застосовуються, для чого посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16 та від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18.

27. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

28. Інші заінтересовані особи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

29. Згідно із частиною першою статті 124, частиною першою статті 127, частиною першою статті 129 Конституції України суд, у складі як одного судді, так і колегії суддів, здійснює правосуддя в Україні, керуючись верховенством права, та є незалежним.

30. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення, що також відповідає частині першій статті 129-1 Конституції України. Цьому положенню Конституції України відповідає пункт 7 частини третьої статті 2 ЦПК України.

31. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (частини друга та третя статті 129-1 Конституції України).

32. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: 1) верховенство права; 2) пропорційність; 3) обов`язковість судового рішення; 4) розумність строків розгляду справи судом (пункти 1, 6, 7 та 10 частини першої статті 2 ЦПК України).

33. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (відповідно до пункту 4 статті 10 ЦПК України).

34. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

35. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

36. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України. Зокрема, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

37. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

38. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

39. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

40. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

41. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

42. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

43. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

44. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

45. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

46. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).

47. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором (частини друга та четверта статті 543 ЦК України).

48. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (частина перша статті 1190 ЦК України).

49. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (частина друга статті 1190 ЦК України).

50. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у Законі про виконавче провадження органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом про виконавче провадження, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону про виконавче провадження, а також рішеннями, які відповідно до Закону про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню (згідно із статтею 1 Закону про виконавче провадження).

51. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом про виконавче провадження (відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 18 Закону про виконавче провадження).

52. Згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження у цьому випадку виноситься в день настання відповідної обставини або в день, коли виконавцю стало відомо про таку обставину (відповідно до частини другої статті 39 Закону про виконавче провадження).

53. У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (частина перша статті 41 Закону про виконавче провадження).

54. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону про виконавче провадження).

55. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції (абзац третій пункту 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6).

56. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

(1.1) Щодо преюдиційних обставин та виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року

57. Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням, можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис (частини перша та третя статті 85 ЦПК України).

58. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо (частина четверта статті 85 ЦПК України).

59. За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення (частина перша статті 271 ЦПК України).

60. Рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами (частина перша статті 423 ЦПК України).

61. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта статті 423 ЦПК України).

62. Глава 4 Закону про виконавче провадження 1999 присвячена врегулюванню загального порядку звернення стягнення на майно боржника. А стаття 37 цього закону присвячена обставинам, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, зокрема відповідно до пункту 6 її першої частини виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження судом чи посадовою особою, яким законом надано таке право. Стаття 38 Закону про виконавче провадження 1999 регулює право державного виконавця зупинити виконавче провадження. Наприклад, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті виконавче провадження може бути зупинене у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

63. У матеріалах справи № 727/5236/22 відсутнє рішення суду від 02 серпня 2011 року. Суди попередніх інстанцій у цій справі покладалися у оцінці його реального змісту на висновки суду, викладені у мотивувальних частинах судових рішень у інших справах (№ 727/4865/15, № 727/3399/21, № 727/3397/21). Відповідно до встановлених у цих справах обставин, які не спростовані та не оскаржуються жодною із сторін спору, рішення суду від 02 серпня 2011 року встановлює загальне зобов'язання для обох боржників ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) ліквідувати за їх рахунок самочинно забетоновану площадку розміром 25 кв. м та відновити дощоприймач. При цьому у рішенні суду від 02 серпня 2011 року розмір відповідної забетонованої площадки є чітко визначеним - рівно 25 кв. м.

64. Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц ОСОБА_2 взагалі не брала участь у ній, жодні питання щодо виконання нею рішення суду від 02 серпня 2011 року не розглядались та не вивчались судом, отже жодні обставини безпосередньо щодо неї судом у справі № 727/4865/15-ц не встановлювались. Це ж саме стосується й справи № 727/3399/21. Відповідні питання вирішувались щодо ОСОБА_2 у справі № 727/3397/21. Тому обставини та факти, які встановлені у справах № 727/4865/15-ц та № 727/3399/21, які не встановлені у справі № 727/3397/21, можуть мати преюдиційне значення для справи, що розглядається, лише у тій мірі, у якій вони можуть стосуватися питання повного виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року.

65. В ухвалі Шевченківського районного суду від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц, суд посилаючись на якісь невизначені дані певного листа-відповіді Чернівецької міської санітарно-епідеміологічної станції від 19 червня 2003 року ОСОБА_1 , не встановив чого саме стосувався цей лист та про які дані йде мова у ньому; посилаючись на невстановлену судову будівельно-технічну експертизу, не пояснив про яку саме експертизу йде мова, у якій справі та щодо якого переліку питань. Разом з тим, на підставі цих документів у сукупності з власною інтерпретацією відповідної ухвали суду про відмову щодо роз`яснення рішення суду від 02 серпня 2011 року, та зауважень спеціаліста з приводу будівельних стандартів щодо відмостки будинків, об`єднавши усе це у одному логічному абзаці мотивувальної частини своєї ухвали, зробивши узагальнені висновки про необґрунтованість аргументів ОСОБА_1 щодо невиконання вимоги про відновлення дощоприймача та повну ліквідацію самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м (пункти 18.5 та 18.6 цієї постанови). Враховуючи зазначене, відповідні обставини та їх правова оцінка не можуть розглядатись як такі, що відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.

66. При цьому у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій взагалі залишили зазначені обставини поза увагою, а у справах № 727/3399/21 й № 727/3397/21 суди першої інстанції та суд апеляційної інстанції, без пояснення мотивів, вибірково погодились з відповідно правовою оцінкою суду у справі № 727/4865/15-ц щодо питання відновлення дощоприймача, але не щодо питання ліквідації самочинно забетонованої площадки розміром 25 кв. м, у зв'язку з чим у справі № 727/3399/21 була здійснена відповідна окрема процесуальна дія (пункт 17.5 цієї постанови), на результати якої посилався суд і у справі № 727/3397/21.

67. Попри те, що у мотивувальній частині ухвали Шевченківського районного суду від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц суд зазначив, що державний виконавець недотримувався вимог щодо оформлення актів у виконавчому провадженні та неналежним чином фіксував стан виконання ОСОБА_3 рішення суду від 02 серпня 2011 року, оскільки фактично ОСОБА_3 виконав зобов'язання, покладені на нього цим рішенням суду, у зв'язку з чим не була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження і повернутий виконавчий документ, у резолютивній частині цього судового рішення позовні вимоги ОСОБА_3 , серед яких вимога про закінчення відповідного виконавчого провадження, задоволені частково - державного виконавця зобов'язали виконувати вимоги глави 4, статей 37, 38 Закону про виконавче провадження 1999, у задоволенні інших вимог ОСОБА_3 суд відмовив.

68. Оскільки глава 4 Закону про виконавче провадження 1999 включає у себе статті 52-64, які стосуються загального порядку звернення стягнення на майно боржника, та на жодну з яких суд першої інстанції у мотивувальній частині зазначеної ухвали у справі № 727/4865/15-ц не посилався, як і на саму главу 4 цього закону, Верховному Суду не відомо чим обґрунтована відповідна правова оцінка суду та її відображення у резолютивній частині зазначеного судового рішення. Статті 37 та 38 Закону про виконавче провадження 1999, виконувати які державний виконавець також був зобов'язаний резолютивною частиною цього судового рішення, стосуються зупинення виконавчого провадження, зокрема у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення рішення, що підлягає виконанню, а також про встановлення чи зміну способу і порядку його виконання. Тобто - не закриття виконавчого провадження. Тому ухвала Шевченківського районного суду від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц сама по собі не може бути підставою для висновку про повне виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року усіма боржниками, зазначеними у ньому.

69. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається не встановили, так само як у справах № 727/3399/21 й № 727/3397/21, чи була виконана ухвала Шевченківського районного суду від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц державним виконавцем. Також судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено чим завершилось ВП № НОМЕР_3, чому за його наявності існувало ВП № НОМЕР_2 щодо ОСОБА_3 та ВП № НОМЕР_1 щодо ОСОБА_2 . Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, взагалі не досліджували матеріали жодного виконавчого провадження, зокрема ВП № НОМЕР_1, яке стосується ОСОБА_2 .

70. Оскільки ані у межах справи, що розглядається, ані у межах справ № 727/4865/15-ц, № 727/3399/21 й № 727/3397/21 не здійснювався апеляційний чи касаційний перегляд рішення суду від 02 серпня 2011 року, і стосуються вони реалізації виконання цього рішення у виконавчих провадженнях, то будь-які документи, які вказують на міру цього виконання, які були оформлені після рішення суду від 02 серпня 2011 року мають вивчатись судами, у тому числі акти від 13 та 27 квітня 2021 року, лист КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року.

71. Якщо дійсно існував дощоприймач, який був замурований сходами, викладеними до квартири чи добудови відповідного будинку АДРЕСА_1 , і ці сходи знаходяться між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 цього будинку, то на цей дощоприймач також розповсюджується логічний зміст формулювання «біля стіни квартири АДРЕСА_3 », а тому зазначена неузгодженість формулювань щодо дощоприймача, який замурований на думку комісій, які складали акти від 13 та 27 квітня 2021 року, сама по собі не може бути підставою для ігнорування цих актів судом. Наявність неузгодженостей та сумнівів щодо відновлення дощоприймача є підставою у даному випадку для більш досконалого дослідження обставин виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у цій частині, а не відкидання доказів з формальних підстав, які вимагають такого дослідження. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, та у справах № 727/3399/21 й № 727/3397/21 взагалі не надали належної оцінки цим документам. Відсутня інформація про те, що належною будівельно-технічною експертизою встановлена наявність лише чотирьох дощоприймачів у відповідному дворі та місце їх розташування відповідно до планів побудови дощової каналізаційної системи у цьому дворі. Суди попередніх інстанцій лише встановили констатацію у листі КП «Чернівціводоканал» від 25 березня 2016 року наявності певних елементів системи дощової каналізаційної системи.

72. Отже, у жодній зі згаданих справ, як і у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій належним та однозначним чином не встановили скільки дощоприймачів було у відповідному дворі спільного користування до звернення за захистом своїх прав осіб, результатом розгляду якого стало рішення суду від 02 серпня 2011 року. Не встановлено на підставі яких нормативних актів на боржників за рішенням суду від 02 серпня 2011 року покладене зобов'язання прочистити один дощоприймач у цьому дворі та замінити його решітку, чому ці конкретні дії замінені судом терміном «відновити», враховуючи, що зазначені дії не в повній мірі відповідають загальновживаному змісту слова «відновити».

73. Також у контексті статті 82 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до обставин, встановлених судом першої інстанції у справі № 727/4865/15-ц та викладених у його ухвалі від 05 квітня 2016 року, ОСОБА_1 звертався до суду з вимогою, зокрема про відновлення дощоприймача, з метою усунення, на його думку, збільшеного скиду атмосферних опадів й талих вод у каналізаційний колектор, розташований біля двоповерхового будинку, у якому він мешкає, який знаходиться у відповідному дворі спільного користування. Але виконання конкретно рішення суду від 02 серпня 2011 року, у якому судом визначені конкретні дії та їх конкретний обсяг, забезпечення виконання яких покладене на конкретних боржників, зводиться до реалізації ними цих дій у встановленому судом обсязі, а не до загального обов'язку цих боржників вирішити зазначену проблему позивача у будь-який спосіб (наприклад, шляхом відновлення каналізаційних колекторів або побудови додаткових нових замість дощоприймача). У разі, якщо виявиться, що відновлення дощоприймача не призвело до вирішення цієї проблеми, тобто причиною зазначеної проблеми не є відповідний дощоприймач, а є якісь інші елементи комунальної каналізаційної системи, або ця проблема взагалі не пов'язана із цими елементами, дощоприймачем, то зацікавлена сторона спору має право звернутися до суду за захистом своїх прав, аргументуючи належним чином свої вимоги з урахуванням реальних причин цієї проблеми, якщо вважає, що є особи які цю проблему спричинили своїми діями.

74. У справах № 727/4865/15-ц, № 727/3399/21 та № 727/3397/21 суди встановили, що рішення суду від 02 серпня 2011 року не стосується відмосток будинків. По факту обставини, встановлені у справах № 727/4865/15-ц, № 727/3399/21 та № 727/3397/21, щодо обсягу ліквідації відповідної самочинно забетонованої площадки, які констатували суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не протирічать одна одній. Поняття «до 20 кв. м» логічно підпорядковується поняттю «біля 25 кв. м.». Але питання у правильності правової оцінки цих обставин з точки зору виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року. У рішенні суду від 02 серпня 2011 року чітко зазначена площа ліквідації відповідної самочинно забетонованої площадки - 25 кв. м, а не «біля 25 кв. м» чи «до 20 кв. м». Преюдиційність усіх зазначених встановлених обставин не спростовує цього факту.

75. Верховний Суд окремо звертає увагу, що посилання на висновки спеціаліста ОСОБА_4 , долученого до відповідної окремої процесуальної дії у справі № 727/4865/15 (пункт 17.5 цієї постанови), не визначають міру виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року, навіть з урахуванням відмостки, яка передбачена відповідними Державними будівельними нормами, оскільки суди на підставі пояснень цього спеціаліста встановили лише загальний стандарт для відповідних відмосток. Для визначення міри виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року необхідно встановити конкретні параметри відмостки, якої вимагає конкретний будинок у конкретному дворі, щоб визначитись якою конкретно має бути за площею ця відмостка, а не у загальних параметрах: 80-90 см. Подібне судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається не зроблено, жодних належних обставин, у тому числі преюдиційних, з цього приводу не встановлено у наведених судових рішеннях судів попередніх інстанцій.

76. Також варто відрізняти встановлення обставин справи, її фактів, що може мати преюдиційне значення для інших справ, та правову оцінку судом цих обставин та фактів, яка призводить до відповідних висновків суду, що отримують своє відображення як у мотивувальній частині, так і у резолютивній частині судового рішення. Зокрема, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. А встановлення міри виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у справі, що розглядається, та у справах № 727/4865/15, № 727/3399/21 та № 727/3397/21 є саме результатом правової оцінки судом обставин справи, у тому числі преюдиційних, а не преюдиційною обставиною самою по собі. Більше того, Верховний Суд у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21 зазначив, що преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.

77. Реалізація статті 85 ЦПК України щодо дослідження доказів за їх місцезнаходженням передбачає встановлення фактичних обставин справи для подальшої їх правової оцінки. Висновки щодо повного виконання судового рішення чи виконання у розумному обсязі зобов'язань одного з боржників, які випливають з судового рішення, є результатом саме правової оцінки судом встановлених обставин справи. При цьому остаточне рішення суду, виконання якого гарантується державою, закріплюється у резолютивній частині судового рішення, яке набрало законної сили, а мотивувальна частина залишається джерелом встановлених фактів й обставин справи та елементом їх правової оцінки судом, чим суди можуть оперувати відповідно до правил, встановлених ЦПК України.

78. Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права та обов`язковість судового рішення. У свою чергу, основним завданням другого з цих принципів є забезпечення першого названого принципу - верховенства права, оскільки без виконання судових рішень реалізація цього принципу є недосяжною. Зокрема, це випливає також із судової практики ЄСПЛ (дивитись, наприклад, рішення від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» («Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, п. 55), від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України» («Svetlana Naumenko v. Ukraine», заява № 41984/98, п. 91) тощо).

79. Разом з тим, у частині третій статті 2 ЦПК України перелічені лише основні узагальнені засади (принципи) цивільного судочинства. Їх реалізація може спиратись на застосування більш широкого кола правових принципів, передбачених не тільки ЦПК України, а також не тільки конкретними нормативними актами.

80. Відповідно до практики ЄСПЛ однією з важливих складових верховенства права є принцип правової визначеності, дотримання якого забезпечується реалізацією принципу res judicata (скорочено від «Res judicata pro veritate habetur!», що в перекладі з латини - «судове рішення визнається за істину»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Тобто жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Дивитись, наприклад, зазначені вище рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (п.п. 51-52, 56), у справі «Науменко проти України» (п. 91), від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти Росії» («Pravednaya v. Russia», заява № 69529/01, п.п. 24-25), від 03 квітня 2008 року у справі «Понамарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03, п. 40), від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» («Khristov v. Ukraine», заява № 24465/04, п.п. 33-34), від 17 червня 2021 року у справі «Тряпишко проти України» (заява № 59577/12, п. 22) тощо).

81. Винятки із принципу res judicata можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Зокрема, це можуть бути нововиявлені обставини (дивитись, наприклад, згадані рішення ЄСПЛ у справах «Понамарьов проти України» (п.п. 40-41), «Христов проти України» (п. 34), рішення від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, п.п.43-44) тощо). У ЦПК України це питання врегульоване у главі 3 розділу V - відповідний перегляд може бути здійснений за нововиявленими або виключними обставинами.

82. ЄСПЛ у пункті 52 свого рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що він визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, розглядаючи справи, він бачить своїм зобов`язанням переконатися у тому, що спосіб, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Отже, й український національний суд має аналогічне завдання, зокрема відповідно до пункту 4 статті 10 ЦПК України.

83. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до змісту частини першої статті 271 ЦПК України питання втручання у принцип res judicata не може вирішуватись у порядку роз'яснення судового рішення. Тому логічним є те, що суд першої інстанції у справі № 727/4865/15-ц своєю ухвалою від 14 листопада 2012 року залишив без задоволення клопотання ОСОБА_3 щодо роз'яснення порядку виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у зв'язку із виявленням відмостки під відповідною самочинно забетонованою площадкою площею 25 кв. м, про що зазначено в ухвалі суду першої інстанції від 05 квітня 2016 року у справі № 727/4865/15-ц.

84. Також ЦПК України не передбачає, що суд може фактично змінювати судове рішення, яким завершений розгляд справи та яке набрало законної сили, шляхом тлумачення (надання правової оцінки) достатності його часткового виконання в межах розгляду іншої справи, наприклад, щодо оскарження дій державного виконавця щодо виконання цього рішення - на підставі будь-яких обставин, встановлених у такій новій справі, досліджених у такій новій справі доказів, у тому числі і будь-яких висновків щодо них експертів, тим більше, якщо усі ці висновки, докази та обставини не були відомими суду чи встановлені ним до прийняття ним відповідного судового рішення, яке підлягає виконанню. Суди попередніх інстанцій в межах розгляду справи № 727/5236/22 на це уваги не звернули та взагалі не дослідили відповідні факти та обставини з цієї точки зору, у тому числі встановлені у справах № 727/4865/15, № 727/3399/21 та № 727/3397/21 у їх сукупності.

85. У контексті повного та належного виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року всіма визначеними у ньому судом боржниками, зазначене, зокрема, стосується і узгодженості його виконання з вимогами Державних будівельних норм України. У цьому випадку питання фактичної зміни рішення суду від 02 серпня 2011 року, зокрема через нововиявлену відмостку, якщо обставина її існування не була встановлена судом під час прийняття рішення суду від 02 серпня 2011 року, однак фактично така відмостка на той час існувала, має вирішуватись в межах тієї самої справи, розгляд якої ним закінчений, повноважним судом через інститут нововиявлених обставин за ініціативи зацікавленого учасника (або декількох відповідних учасників) цієї справи. В іншому разі рішення суду має бути виконане в повному обсязі.

(1.2) Щодо відступу від правових висновків Верховного Суду

86. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи (частина друга статті 417 ЦПК України).

87. Відповідно до преамбули Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) здійснення правосуддя в Україні покликане забезпечувати право кожного на справедливий суд та функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів. При цьому частина друга статті 1 Закону про судоустрій передбачає, що судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

88. Згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону про судоустрій єдність судової практики забезпечує єдність системи судоустрою.

89. У справі № 572/1507/16-ц відсутня неузгодженість правових оцінок суду, які ґрунтуються на встановлених судами у різних справах обставинах та фактах, яка б була аналогічною тій, яка виявлена у справі, що розглядається. Однак Верховний Суд, аргументуючи підставу законного прийняття судами попередніх інстанцій до уваги визнання судом у іншій судовій справі недійсним рішення співвласників майнових паїв колективного сільськогосподарського підприємства щодо передачі у власність іншій особі пилорами та скасування рішення третейського суду, зокрема щодо прав власності на цю пилораму, закріплені у судовому рішенні, яке набрало законної сили та є остаточним, висловив настільки широкий за своїм змістом правовий висновок щодо врахування преюдиційних обставин у судових справах, що попри різні предмети спору, суб'єктний та об'єктний склад двох судових справ, цей висновок у такому широкому його формулюванні не може бути виключений з розгляду у межах розгляду справи № 727/5236/22.

90. Інститут преюдиції, закріплений у статті 82 ЦПК України, в першу чергу покликаний забезпечити реалізацію однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - пропорційність, складовою якої є процесуальна економія часу, завданням якої є ефективність судової процедури, що забезпечує, у свою чергу, ефективне здійснення правосуддя. Саме тому у разі, коли суд у іншій справі встановив певні обставини, які виклав у своєму судовому рішенні, що набрало законної сили, не вимагається повторне доказування цих обставин при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, якщо суд у іншій справі дійде висновку, що порядок встановлення відповідних преюдиційних обставин був невірний, мав певні недоліки - це не є підставою для їх ігнорування судом у іншій справі відповідно до умов статті 82 ЦПК України, якщо цей суд не має обґрунтованих підстав вважати, що безпосередньо самі встановлені обставини відповідають дійсності, встановлені у достатньому обсязі для розгляду іншої справи, який дозволяє прийняти судове рішення у цій іншій справі, яке буде законним та обґрунтованим. Можливість зазначеного, зокрема у цивільному процесі, випливає із логіки частини другої статті 410 ЦПК України, що регулює правила скасування судових рішень на рівні касаційної інстанції як найвищої інстанції з контролю за законністю та обґрунтованістю судових рішень.

91. Аналіз пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону про судоустрій у контексті преамбули цього закону дає підстави для висновку, що єдність системи судоустрою, яка забезпечується у тому числі єдністю судової практики, є складовим елементом ефективного забезпечення права кожної особи на справедливий суд в Україні через здійснення правосуддя. А оскільки основною здійснення правосуддя визначене верховенство права, то єдність судової практики як складова механізму організації ефективної судової процедури здійснення правосуддя також стає елементом забезпечення верховенства права.

92. Саме у зазначеному контексті Верховний Суд виклав свій правовий висновок у справі № 572/1507/16-ц щодо оцінки преюдиційних обставин відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (редакція ЦПК України, яка підлягала застосуванню у справі № 572/1507/16-ц відповідно до її встановлених обставин - відповідає змісту частини четвертої статті 82 ЦПК України у редакції, яка підлягає застосуванню у справі, що розглядається), вказуючи, що завданням інституту преюдиції є також сприяння єдності судової практики, що преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно.

93. У той же час, якщо суд у іншій справі дійде обґрунтованого висновку та з'ясує, наприклад, що міра визначеності та/або конкретизованості встановлених преюдиційних обставин не є достатніми для вирішення спору у цій іншій справі, що докази, на підставі яких встановлювались відповідні преюдиційні обставини, були неповними, що впливає на дійсність встановлених преюдиційних обставин, рівень їх визначеності та безспірності, що має значення для законності та обґрунтованості майбутнього судового рішення у цій іншій справі, то він не може бути обмежений виключно вже встановленими преюдиційними обставинами. Тлумачення зазначеного висновку Верховного Суду у справі № 572/1507/16-ц у спосіб, який передбачає надання переваги (встановлення верховенства) безпосередньо механізму організації судової процедури, елементом якого є єдність судової практики, над самим верховенством права, яке єдність судової практики покликана забезпечити та захистити, є беззмістовним, оскільки протирічить самій суті верховенства права. Разом з тим, деяка двозначність формулювання цього правового висновку дійсно може провокувати його неправильне розуміння.

94. Також варто відрізняти встановлення обставин справи, її фактів, що може мати преюдиційне значення для інших справ, та правову оцінку судом цих обставин та фактів, яка призводить до відповідних висновків суду, що отримують своє відображення як у мотивувальній частині, так і у резолютивній частині судового рішення. Зокрема, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. А встановлення міри виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року у справі, що розглядається, та у справах № 727/4865/15, № 727/3399/21 та № 727/3397/21 є саме результатом правової оцінки судом обставин справи, у тому числі преюдиційних, а не преюдиційною обставиною самою по собі. Більше того, Верховний Суд у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21 зазначив, що преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.

95. Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18 виклав правовий висновок, на який посилається заявник, згідно із яким для спростування преюдиційних обставин учасник судового процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством (пункт 35). Спростування належними і допустимими доказами обставин, встановлених іншим судом у судовому рішенні, не порушує принципу верховенства права та правової визначеності як елемента верховенства права, а може свідчити, зокрема, про те, що цьому іншому суду не було надано всіх належних доказів для розгляду справи по суті (п. 36). Цей правовий висновок узгоджується з вище викладеним у цій постанові. У постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17 та від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16 Верховний Суд керувався, у тому числі, аргументами, які зазначені у пункті 35 його постанови від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, але правовий висновок зробив з дещо іншим акцентом, який фактично узгоджується із зазначеним правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, щодо незалежності у правовій оцінці судами обставин справи, у тому числі преюдиційних. Рівень узагальнення цих правових висновків щодо підходів до оцінки обставин у судовій справі дає можливість розглядати їх у межах цієї справи, попри різницю суб'єктного та об'єктного складу, суті спірних правовідносин.

96. Враховуючи зазначене вище, у Верховного Суду відсутні підстави для відступу від свого правового висновку, викладеного у постанові від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц, оскільки саме коректний його зміст не протирічить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16 та від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18.

97. Верховний Суд у справі № 727/3399/21 розглядав питання виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань, передбачених рішенням суду від 02 серпня 2011 року, чого фактично стосувалось виконавче провадження № НОМЕР_2. Неоднозначність певних формулювань, зокрема щодо повного виконання цього рішення, має в першу чергу оцінюватись через загальний контекст всього спору, обставин конкретної справи. У справі № 727/3399/21 питання виконання своїх зобов'язань, передбачених рішенням суду від 02 серпня 2011 року, ОСОБА_2 . Обставини справи № 727/3397/21 також не досліджувались.

98. Верховний Суд відповідно до вимоги статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, здійснювати їх переоцінку, або надавати переваги одним доказам (встановленим обставинам) перед іншими.

99. Отже, Верховний Суд не формує своїм правовим висновком преюдиційність конкретних обставин чи фактів для судових справ - відповідне визначається повноважним судом згідно із умовами статті 82 ЦПК України з урахуванням обставин, аргументів учасників у кожній конкретній справі. Протилежне було б порушенням частини другої статті 417 ЦПК України. Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, оцінює відповідність правової оцінки судів попередніх інстанцій, які лягли в основу їх судових рішень, вимогам ЦПК України, зокрема статті 82 ЦПК України. При цьому частина четверта статті 263 ЦПК України стосується правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.

100. Тому відсутні підстави для посилання на правову оцінку Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21, яка не є висновком щодо застосування норми права, а є саме власною правовою оцінкою судом дій судів попередніх інстанцій обставинам справи № 727/3399/21 в межах дещо іншого кола встановлених обставин, яка не стосуються безпосередньо виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року ОСОБА_2 . Пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України не передбачає відступ від правових висновків Верховного Суду по суті конкретної справи, оскільки реалізація цієї норми ЦПК України - не перегляд судового рішення Верховного Суду.

101. З урахуванням цього суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, мали самостійно перевірити відповідні обставини та факти, щоб уникнути суперечливих правових висновків, про які зазначено вище, та переконатись у їх правомочності.

(1.3) Щодо вимог касаційної скарги

102. З касаційної скарги заявника явно слідує, що він вважає, що суди попередніх інстанцій неналежним чином дослідили обставини цієї справи, що призвело до помилкових висновків і невідповідності оскаржуваних судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України, зокрема наведеним ним правовим висновкам Верховного Суду.

103. Разом з тим, заявник, керуючись зазначеною помилковою інтерпретацією судами попередніх інстанцій постанови Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21 у світлі частини четвертої статті 263 ЦПК України, та власним помилковим розумінням відповідного правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц, які, на його думку, протирічать зазначеним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16, від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, та виправдовують неналежне дослідження обставин справи № 727/5236/22 судами попередніх інстанцій, дійшов висновку, що його аргументи підпадають під зміст пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Однак фактично вони зводяться до відсутності абсолютного характеру преюдиційних обставин та необхідності належної їх правової оцінки судами, що передбачено відповідними правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16 та від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, чому зазначений правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц не протирічить. Тобто за своєю суттю ці аргументи зводяться до змісту пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

104. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)) виконання вимог ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Це mutatis mutandis стосується й оцінки суті аргументів касаційної скарги, які також не можуть тлумачитись лише буквально відповідно до виключно формальних підстав, якщо за своїм змістом дають очевидні підстави для їх більш ширшого розуміння судом без порушення об'єктивності і неупередженості розгляду самої справи.

105. Згідно практики ЄСПЛ існує різниця між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Зокрема, правила, які без сумніву спрямовані на належну організацію здійснення правосуддя та забезпечення реалізації принципу правової визначеності, мають застосовуватись. Але ці правила чи їх застосування не мають призводити до позбавлення учасника судового процесу можливості застосувати надані йому судові заходи захисту своїх прав (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії» («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, п. 45).

106. Враховуючи зазначене, зокрема те, що: 1) самі суди попередніх інстанцій своєю аргументацією у оскаржуваних судових рішеннях змусили заявника оцінювати постанову Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 727/3399/21 у контексті пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а також оцінювати у аналогічному контексті й постанову Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц, через двозначність формулювання відповідного правового висновку, викладеного у ній; 2) заявник аргументуючи підстави застосування пункту 2 частини другої статті 289 ЦПК України фактично послався на невідповідність оскаржуваних судових рішень правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16, від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18; керуючись сталою практикою ЄСПЛ з приводу надмірного формалізму, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України на підставі змісту касаційної скарги заявника.

107. Висновки судів попередніх інстанцій та мотиви прийняття оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не відповідають зазначеним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16, від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, оскільки відповідні суди, у справі, що розглядається, самоусунулися від дослідження обставин справи та належної оцінки доказів у ній, формально надавши необґрунтовану перевагу лише окремим преюдиційним обставинам без дослідження всіх обставин, у тому числі інших преюдиційних обставин у їх сукупності, що не відповідає вимогам статті 89 ЦПК України та не дає підстав для висновку щодо відповідності оскаржуваних судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України. Це в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд в межах вимог статті 400 ЦПК України не має процесуальної можливості усунути допущені цими судами помилки.

108. В залежності від встановлених у належному обсязі дійсних обставин виконання рішення суду від 02 серпня 2011 року має вирішуватись питання про наявність бездіяльності державного виконавця щодо його виконання.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

109. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

110. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

111. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

112. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовільнити касаційну скаргу ОСОБА_1 - скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо дій, які повинен виконати суд першої інстанції

113. Належним чином дослідивши та оцінивши всі докази у цій справі, преюдиційні обставини, на які посилаються учасники справи, у інших справах, у тому числі у їх сукупності, об`єктивно й повно встановити всі необхідні обставини цієї справи, прийняти на їх підставі судове рішення, яке відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Здійснити розподіл судових витрат.

(2.3) Щодо судових витрат

114. За результатом касаційного розгляду справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, розподіл судових витрат не здійснюється касаційною інстанцією, а підлягає розподілу за результатами розгляду спору в цілому.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

2. Скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року та ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 серпня 2022 року.

3. Передати справу № 727/5236/22 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров