Рішення

від 01.12.2023 по справі 308/10418/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10418/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Мішко М.М.

представника позивача адвоката Радь І.І.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Радь Іван Іванович, до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання удаваним попереднього договору від 16.06.2021 року, визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 ,в інтересахякої дієадвокат РадьІ.І.,звернулася зпозовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 провизнання удаванимпопереднього договорувід 16.06.2021року, що зареєстрований в реєстрі за №2403 та визнання права власності на незакінчений будівництвом столярний цех з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%. Свої вимоги мотивує тим, що 16.06.2021 року між нею та ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , було укладено попередній договір купівлі-продажу вказаного вище незавершеного будівництва, який фактично не відповідав дійсним обставинам, а мав на меті приховати реально укладений між сторонами договір купівлі-продажу незавершеного будівництва. В обґрунтування реальності укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу зазначає, що після оплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частини вартості незакінченого будівництвом столярного цеху до підписання договору, з`ясувалось, що зі сторони продавця відсутні належні документи на земельну ділянку на якій розташований об`єкт продажу. Разом із тим, ОСОБА_2 вказує, що в дійсності земельна ділянка на якій розташований незавершений будівництвом відчужуваний столярний цех, є сформованою та такій присвоєно відповідний кадастровий номер 2110100000:23:001:0114. Відтак, з боку відповідачів порушується її право, стосовно набуття нею юридично прав власника майна, яке фактично до неї перейшло, всі істотні умови прихованого договору купівлі-продажу сторонами узгоджені, документи на право власності нею отримані, розрахунки за об`єкт продажу проведені у повному обсязі.

Представник позивачав судовомузасіданні позовнівимоги підтримавв повномуобсязі зпідстав наведениху позовнійзаяві зурахуванням заявипро уточненняпозовних вимогвід 02.10.2023року. Наголосив, що підставою для подання даного позову стало наявність укладеного удаваного правочину від 16.06.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , за яким реально сторони узгодили всі істотні умови прихованого договору купівлі-продажу. Також наголосив, що станом на момент подання позовної заяви в позивача відсутня можливість будь-яким іншим способом захистити свої права та інтереси, а тому і обрав саме такий спосіб судового захисту, як визнання удаваним попереднього договору від 16.06.2021 року, що зареєстрований в реєстрі за №2403 та визнання за позивачем права приватної власності на незакінчений будівництвом столярний цех з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%. Зазначив, що сторони попереднього договору від 16.06.2021 року, що зареєстрований в реєстрі за №2403, усвідомлювали значення своїх дій та реально бажали настання інших правових наслідків, ніж ті, які виникають за вказаним попереднім договором. Також, наголосив на тому, що і дії сторін попереднього договору, за якими фактично було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, це підтверджують, а саме сплата покупцем всієї суми ціни за нерухомий об`єкт, передача правовстановлюючих документів на об`єкт та ін..

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі та пояснив, що він подав суду відзив на позовну заяву, в якому навів фактичні обставини укладення попереднього договору від 16.06.2021 року, що зареєстрований в реєстрі за №2403 та зазначив про умови, які сторони реально досягли при його укладенні, відзив підтримує в повному обсязі. Наголосив на тому, що він станом на момент розгляду справи вже не має діючих повноважень від відповідача ОСОБА_3 за довіреністю від 03.06.2019 року, що зареєстрована в реєстрі за №2066, адже така була видана строком до 03.06.2022 року. Додав, що ОСОБА_3 мав на меті продати зазначений об"єкт і укласти з позивачкою договір купівлі-продажу, однак не було сформовано земельну ділянку її кадастровий номер. Також, ОСОБА_1 зазначив про обставини проведення з боку позивача ОСОБА_2 повного розрахунку в розмірі обумовленому в договорі, а саме 20 000,00 дол. США, яка повністю відповідно частинами 5 000,00 дол. США і 15 000,00 дол. США сплатила за об`єкт нерухомості незакінчений будівництвом столярний цех з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85% та зазначив про обставини передання ним усієї отриманої від позивачки суми в розмірі 20 000,00 дол. США ОСОБА_3 за зазначений об`єкт нерухомості у зв`язку з його фактичним відчуженням.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання у справі був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання у справі був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

За час судового розгляду, судом було вжито усіх можливих заходів щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд такої справи. Під час проведення підготовчого судового засідання по справі та про призначення справи до судового розгляду суд направляв поштові повідомлення з повідомленням про вручення таких на відомі суду поштові адреси сторін у справі, а також здійснював неодноразове повідомлення у формі відповідної публікації на електронному ресурсі Судової влади.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши сторін, суд доходить наступного висновку.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може та має захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ст. ст. 13,81ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В даному випадку позивач ОСОБА_2 пред`явила до суду позов про визнання права власності на нерухоме майно, з огляду на наявність у неї правочину, який по своїй формі відповідає такому, за яким у особи виникає чи може виникнути речове право на нерухоме майно, але наразі унеможливлює реалізацію нею всіх прав власника майна, а саме володіння, користування та розпорядження. В свою чергу позивач зазначає про неможливість реалізувати будь-який інший спосіб судового захисту, в тому числі зобов`язального характеру про укладення формально договору купівлі-продажу спірного майна, з огляду на відсутність власника ОСОБА_3 на території України, адже він є громадянином держави агресора росії, що в даному випадку є однозначно неефективним способом судового захисту.

Судом встановлено, що згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_1 в 16.06.2021 році, уклали попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С.В., зареєстрований в реєстрі за №2403 (а.с. 4).

Відповідач ОСОБА_1 в момент підписання діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 03.06.2019 року, що зареєстрована в реєстрі за №2066 та була посвідчена приватним нотаріусом Герасименко Н.М., строком дії до 03.06.2022 року (а.с. 19 ).

Вказана довіреність, на підставі якої діяв відповідач ОСОБА_1 , була посвідчена нотаріусом в порядку передоручення, а саме на підставі довіреності від 11.05.2005 року, що була посвідчена приватним нотаріусом Гнідюком О.Б. та зареєстрована в реєстрі за №6138. Така довіреність видана відповідачем ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_4 , без встановлення її строку дії чи терміну на який вона видана, з правом передоручення на третіх осіб (а.с. 21).

В той же час судом досліджено, що відповідач ОСОБА_3 володіє об`єктом незавершеного будівництва, що є предметом спору - незакінчений будівництвом столярний цех з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%, на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 13.07.2004 року, що посвідчений державним нотаріусом Мойсюк-Торохтіна І.І., зареєстрований в реєстрі за №111 (а.с. 31).

Матеріалами справи також підтверджено проведення повного розрахунку між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується двома розписками наявними у позивача, за яким підтверджується передача загальної суми, що відповідає п. 2.1. попереднього договору від 16.06.2021 року, а саме 20000,00 доларів США , відповідно розписка від 16.06.2021 року на 5 000,00 дол. США та розписка від 31.12.2021 року на 15 000,00 дол. США (а.с. 33).

Суд констатує, що відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив достовірність досліджених судом розписок про отримання коштів (розписка від16.06.2021року на5000,00дол.США тарозписка від 31.12.2021року на15000,00дол.США)та зазначивпро передачувказаної вищесуми коштів20000,00доларів СШАбезпосередньо ОСОБА_3 ,як оплатузаоб`єкт нерухомості незакінчений будівництвом столярний цех з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85% .

Згідно встановлених судом обставин, сторони дійсно мали намір укласти 16.06.2021 року не попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С.В., а договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом столярного цеху з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%. З огляду на відсутність станом на 16.06.2021року у сторони продавця, а наразі відповідачів, сформованої земельної ділянки під спірним незакінченим будівництвом об`єктом, сторони свідомо погодилися підписати попередній договір.

Як встановлено в судовому засіданні, в дійсності земельна ділянка на якій розташований незакінчений будівництвом столярний цех сформована тільки 23.06.2022 року, що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7100394632022 від 23.06.2022 року (а.с. 35).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні повністю підтвердив доводи позивача стосовно того, що сторони свідомо підписали попередній договір, але реально вважали його договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом столярного цеху з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%, бажали настання наслідків один для одного саме таких, яких передбачає договір купівлі-продажу, а не попередній договір.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд, аналізуючи матеріали справи та доводи сторін, приходить до висновку, що позивач та відповідач, укладаючи попередній договір від 16.06.2021 року, що зареєстрований в реєстрі за №2403, мали на меті та реально уклали договір купівлі-продажу, що свідомо приховали.

05 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №711/7715/20 прийшов до висновку, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

Аналогічної позиції притримується і Верховний суд, який у постанові від 14.02.2022 року у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі 346/2238/15 ц дійшов наступного висновку:

«Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Згідно статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В даному випадку право позивача не визнається належним чином зі сторони відповідачів та не вжито ними належних та достатніх дій для передачі права власності на об`єкт за прихованим договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом столярного цеху з побутовими приміщеннями літерою 1, 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%, який сторони реально уклали.

Суд також зазначає, що підстав для визнання реально укладеного, прихованого договору купівлі-продажу нікчемним або про визнання його недійсним суд не находить, адже за своєю формою та суттю він повністю відповідає положенню ст. 657 ЦК України, яка передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15 (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Згідно вимог ч.4ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першоїстатті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку, договірні правовідносини сторін мають іншу правову природу та характер ніж зазначено в попередньому договорі, що оспорюється, що дає суду право на визнання такого попереднього договору удаваним та визнання реально укладеним, прихованим договору купівлі-продажу, за яким сторона продавця не повністю виконала свої зобов`язання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що змінені позовні вимогипідлягають до задоволення повністю.

Згідност. 141 ЦПК Україниз відповідачів на користь підлягають стягненню витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору у розмірі по 2153,17 (дві тисячі сто п"ятдесят три грн. 17 коп.) грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 258, 259, 263-265,352,354,355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Радь Іван Іванович, до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання удаваним попереднього договору від 16.06.2021 року, визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати удаваним попередній договір від 16.06.2021 року посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2403.

Визнати за ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на незакінчений будівництвом столярний цех з побутовими приміщеннями літерою 1,3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 85%.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 2153,17 (дві тисячі сто п"ятдесят три грн. 17 коп.) грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації : АДРЕСА_4 , мешканець АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_6

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук