Рішення

від 24.10.2023 по справі 160/12117/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 рокуСправа №160/12117/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2022 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Служби судової охорони (далі відповідач-2), Державної судової адміністрації України (далі відповідач-3), Міністерства фінансів України (далі відповідач-4), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в частині не видання наказів командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 , не нарахування та не виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 у розмірі 120 000 грн;

- зобов`язати територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»:

1) видати накази командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 ;

2) нарахувати та виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 у розмірі 120 000 грн.

- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в частині не забезпечення правового і соціального захисту ОСОБА_1 , як співробітника Служби судової охорони зі сплати додаткової винагороди до грошового забезпечення;

- зобов`язати Службу судової охорони України виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»:

1) забезпечити правовий і соціальний захист ОСОБА_1 , як співробітнику Служби судової охорони щодо сплати додаткової винагороди до грошового забезпечення.

- визнати бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в частині не забезпечення фінансування виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 протиправною;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» частині забезпечення фінансування виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 ;

- визнати бездіяльність Міністерства Фінансів України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в частині не забезпечення спрямування бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 протиправною;

- зобов`язати Міністерство Фінансів України виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в частині забезпечення спрямування бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є співробітником Служби судової охорони та має право на додаткову винагороду, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а саме: пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Однак, позивач зазначає, що на порушення вказаної норми, накази про виплату додаткової винагороди не приймались, додаткова винагорода позивачу не виплачувалась.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

25.08.2022 на адресу суду від відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до підпункту 20 пункту 19 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1051/0/15-19 (із змінами), Голова Служби судової охорони приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Служба. Натомість, у відповідному кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались. Зазначені обставини встановили неможливість видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони. Дії Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області відповідають вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно статті 51 Бюджетного кодексу керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. На підставі зазначеного відповідач-1 зауважує, що вказана винагорода не нараховувалась позивачу, наказ про нарахування не видавався, однак позивачу не було відмовлено у виплаті такої винагороди. У зв`язку з чим, відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

29.08.2022 на адресу суду від відповідача-4 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що в умовах воєнного стану для забезпечення Служби судової охорони необхідними коштами ДСА як головний розпорядник коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501020 насамперед має використати всі внутрішні резерви. При цьому за оперативними даними Казначейства, станом на 01.06.2022 за бюджетною програмою за КПКВК 0501020 обсяг невикористаних коштів на оплату праці за січень - травень становить 361,9 млн. гривень. Згідно з нормою пункту 4-1 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України; перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується Державною судовою адміністрацією України з Вищою радою правосуддя. У період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя такий перерозподіл видатків здійснюється Державною судовою адміністрацією України без погодження з Вищою радою правосуддя. Отже саме на Державну судову адміністрацію України покладено функцію перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня. Міністерство фінансів України відповідно до частини 7 статті 23 Бюджетного кодексу України у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань затверджених у розписі бюджету, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів. Проте пропозицій щодо перерозподілу бюджетних асигнувань у частині збільшення видатків на грошове забезпечення військовослужбовців від ДСАУ не надходило. Водночас, в умовах воєнної економіки ситуація з фінансуванням потреби державного бюджету за рахунок податкових доходів об`єктивно складна, тому джерелами фінансування державного бюджету від початку повномасштабної війни російської федерації проти України є військові облігації та допомога. Також, згідно з нормами статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету. Отже, спосіб захисту порушених прав позивача в частині позовних вимог до відповідача-4 є неефективним, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до відповідача-4. Враховуючи вищевикладене, відповідач-4 зазначив, що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу не є розпорядником бюджетних коштів за програмою за КПКВК 0501020, та не несе відповідальності за її нарахування. У зв`язку з чим, відповідач-4 просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

12.09.2022 на адресу суду від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, необхідна наявність у затвердженому кошторисі служби або територіального управління служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Також відповідач-2 зауважив, що керівництвом служби ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету України додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди. Таким чином, відповідач-2 жодним чином не порушив права позивача та вжив усіх необхідних заходів для здійснення правового та соціального захисту позивача. Крім цього відповідач-2 зауважив, що для виплати позивачу вказаної винагороди необхідно щоб Міністерство фінансів України опрацювало питання щодо збільшення видатків Державній судової адміністрації України, ДСА України необхідно розподілити та довести до Служби судової охорони обсяги бюджетних асигнувань та затвердити кошторис служби, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня в частині його збільшення, а центральному органу управління Служби судової охорони після надходження від ДСА України додаткових асигнувань прийняти рішення про розподіл бюджетних коштів між територіальними управління ССО. Відповідач-2 наголошує, що лише після виконання Міністерством фінансів України та ДСА України вказаних кроків територіальне управління ССО зможе видати відповідні накази про виплату додаткової винагороди. На підставі зазначеного відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

09.09.2022 на адресу суду від відповідача-3 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що питання виплати співробітникам ССО додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 можливо вирішити лише шляхом виділення додаткових коштів з резервного фонду державного бюджету, оскільки на сьогодні видатки на зазначені цілі для ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, не збільшені. Як наслідок, жодні зміни до кошторису видатків ССО в частині збільшення бюджетних асигнувань для виплати додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою № 168 ДСА України не затверджувалися. Водночас, розпорядженнями Кабінету Міністрів України про виділення коштів з резервного Фонду державного бюджету від 19.04.2022 №301-р, від 29.04.2022 №341-р та від 03.06.2022 №442-р зобов`язано Міністерство фінансів здійснити видатки за рахунок коштів резервного Фонду Державного бюджету для виплат відповідно до постанови № 168 додаткової винагороди, а саме: Головному управлінню розвідки Міністерства оборони, апарату Міністерства внутрішніх справ, адміністрації Державної прикордонної служби, Національній гвардії, Державній службі з надзвичайних ситуацій та Національній поліції. Разом з тим, на виконання вимог абзацу другого пункту 1 Постанови № 168 та враховуючи вимогу Міністерства Фінансів України, ДСА України звернулася з листом до ССО щодо надання наказів, які б підтверджували кількісний склад співробітників ССО для можливості виплати додаткової винагороди. Однак, як вбачається зі змісту відповіді ССО (копія листа від 10.06.2022 №30/30.07-494 додається) остання підмінює поняття наказу про кількісний склад співробітників ССО, які мають право на отримання додаткової винагороди, та наказу про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди. Зокрема, зазначає про неможливість видачі наказів про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у кошторисі ССО. У зв`язку з чим, ССО відмовилась видавати зазначені накази у зв`язку з відсутністю затвердженого кошторису за фондом оплати праці відповідних бюджетних асигнувань. Таким чином, відповідач-3 вказує, що ДСА України в межах визначених законом повноважень, вжито всіх можливих заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати винагороди співробітникам ССО, встановленою Постановою № 168.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 провадження у справі №160/12117/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22).

11.10.2023 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №160/12117/22 у зв`язку з усуненням обставин, що раніше зумовили його зупинення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 поновлено провадження у справі.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

24.07.2020 наказом Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області №146 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено на посаду контролера ІІ категорії третього взводу охорони першого підрозділу охорони (м. Дніпро) територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області з 27.07.2020.

11.08.2021 наказом Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області №215 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено па посаду командира 1 відділення 2 взводу охорони першого підрозділу охорони (м. Дніпро) територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області з 11.08.2021.

Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахункових листів за період з 01.03.2022 по 30.06.2022 позивач додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, не отримував.

06.07.2022 адвокатом позивача направлено до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області адвокатський запит, в якому представник позивача просив надати завірені копії, зокрема, наказів або витягів з наказів про виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.

26.07.2022 Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області розглянуло адвокатський запит представника позивача та листом «Про надання інформації вих. №35.06-335 повідомило, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим фінансовий ресурс Служби за фондом оплати праці не дозволяє здійснити таку виплату.

Враховуючи викладене, накази територіальних управлінь Служби про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 не видавались. Після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані встановленим порядком.

Фактичною підставою для звернення із цим позовом та мотивами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є не здійснення нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У частині другій статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України №168 (у редакції постанови від 07.07.2022 №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим, визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

При цьому, відмова ТУ ССО у Дніпропетровській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

У позовній заяві позивач правильно визначив, що спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між ним і ТУ ССО у Дніпропетровській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку №384 виплачує позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.

Отже, ТУ ССО у Дніпропетровській області є належним відповідачем за пред`явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою та у силу приписів ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168 у посутньому зв`язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», нормами Порядку №384 і Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22, суд у цій типовій справі робить висновок про протиправність дій відповідача, що полягають у невиплаті додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 видати накази командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану, суд зазначає наступне.

Так питання видання відповідних наказів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Оскільки судом встановлено безумовне право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, а виплата вказаної винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), видання яких є дискреційними повноваженнями Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача-1 виплатити додаткову винагороду у розмірі 120 000,00 грн, суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що відповідачем-1 не було здійснено нарахування даної допомоги, а тому суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює безпосереднє нарахування та виплату грошового забезпечення і розраховувати розмір цієї допомоги.

Стосовно позовних вимог до відповідачів-2, 3 та 4 суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки, наразі відсутній визначений постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 розпорядчий акт, з яким нормативно пов`язується здійснення виплати відповідного грошового забезпечення та в ході судового розгляду було встановлено, що саме на відповідача-1 як на безпосереднього роботодавця позивача покладено обов`язок щодо нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, а тому позовні вимоги до відповідачів-2,3,4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

В позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником позивача додано:

-копію договору №22/06/2022/07 від 22.06.2022;

-ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1146908 від 10.08.2022;

-копію квитанції від 30.06.2022 про сплату коштів за договором про надання правничих послуг у розмірі 2000 грн;

-копію рахунку-фактури від 22.06.2022 №92.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом між позивачем та Адвокатським об`єднанням «НЕПОЧАТИХЛИМАРЕВА» укладено 22.06.2022 договір про надання правничих послуг №22/06/2022/07 (далі - Договір).

Відповідно до п.3.1, 3.2 Договору вартість послуг за цим Договором встановлюється сторонами у розмірі 2000,00 грн.

Замовних сплачує послуги, які надаються за цим Договором, на умовах 100% попередньої оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.

22.06.2022 Адвокатським об`єднанням «НЕПОЧАТИХЛИМАРЕВА» складено позивачу рахунок-фактуру №92 на сплату 2000,00 грн за договором про надання правничих послуг №22/06/2022/07 від 22.06.2022.

Інших доказів на підтвердження витрат на правову допомогу з визначенням переліку наданих послуг та витраченим часом адвоката на надання таких послуг суду не надано.

Суд зазначає, що сплачена сума коштів як попередня оплата свідчить про те, що вона не залежала від фактично наданих послуг та витраченого адвокатом часу в порушення п.п. 1-3 п.5 ст. 134 КАС України: розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Додатково суд зазначає, що відшкодуванню судом підлягають послуги лише безпосередньо пов`язані з розглядом адміністративної справи.

З поданих до суду документів відсутня можливість встановити, які послуги надані адвокатом в межах розгляду адміністративної справи.

Суд зазначає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №160/12117/22 не підтверджена належним чином складеними документами з урахуванням фактично наданих послуг, складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки належно складених документів на підтвердження витрат на правову допомогу у цій справі суду не надано, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з 01.03.2022 по 30.06.2022.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (пр-т Дмитра Яворницького, буд. 57, к. 301, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 43238738) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць за період з 01.03.2022 по 30.06.2022.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна