Постанова

від 18.12.2023 по справі 905/2199/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року м. Харків Справа № 905/2199/20 (905/535/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий, суддя-доповідач Попков Д.О. судді Стойка О.В., Бородіна Л.І. секретар судового засідання Лутаєва К.В. за участю представників: від відповідача Герасименко Р.І. на підставі ордеру серії АІ 1488593 від 03.11.2023; від арбітражного керуючого Глеваський В.В. на підставі свідоцтва №1724 від 20.03.2015;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (1958 Д) розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м. Біла Церква Київської області на рішення господарського суду Донецької області ухвалене30.08.2023 (повний текст підписано 31.08.2023) у справі №905/2199/20 (905/535/23) (суддя Лейба М.О.) за позовною заявою до про Корпорації Індустріальна Спілка Донбасу, м.Краматорськ, Донецька область NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), Единбург визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 та договору про визнання боргу від 11.01.2019

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

1. Корпорація Індустріальна Спілка Донбасу за підписом розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського В.В. (далі Позивач/Боржник) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом у межах справи №922/2199/20 про банкрутство Корпорації Індустріальна Спілка Донбасу (ухвалою суду від 30.03.2021р. у справі №905/2199/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Корпорації Індустріальна Спілка Донбасу та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Конового Олександра Сергійовича, а ухвалою від 15.09.2022 задоволено клопотання кредитора ОСОБА_1 та відсторонено арбітражного керуючого Конового Олександра Сергійовича від виконання повноважень розпорядника майна у справі про банкрутство Корпорації Індустріальна Спілка Донбасу та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича) до NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), Единбург (далі Відповідач/Кредитор) про визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 та договору про визнання боргу від 11.01.2019.

2. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.05.2023 відкрито провадження у справі №905/2199/23(905/535/23) та визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.08.2023 (повний текст підписано 31.08.2023) у справі №905/2199/23(905/535/23) було у задоволенні позовних вимог Корпорації Індустріальна Спілка Донбасу до NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), Единбург про визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 та договору про визнання боргу від 11.01.2019 відмовлено повністю.

3.1. Означене рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору поруки від 19.07.2007 обґрунтоване тим, що надана копія установчого документу в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників Корпорації, оформленим протоколом від 27.12.2006, не є належним, достатнім та допустимим доказом тих обставин, на які посилається позивач у позові. Будь-яких інших документів в якості доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин на дату його укладання вчинено не уповноваженою Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності, Позивачем ані разом із позовною заявою, ані під час розгляду справи до суду не надано. Відповідних обставин судом під час розгляду даного спору не встановлено.

3.2. Місцевим судом враховано, що саме Корпорація несе повну відповідальність за законність використання своєї печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, бухгалтерських та інших документах. Доказів втрати чи викрадення печатки станом на дату укладання договору поруки, матеріали справи не містять.

3.3. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що Корпорація «Індустріальна Спілка Донбасу» зверталась до сторін договору поруки з відповідними листами-повідомленнями про те, що вказаний договір не підписувався керівником Корпорації, або підписувався представником Корпорації який не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання цього договору. При цьому, з матеріалів справи про банкрутство Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» вбачається, що укладаючи спірний договір поруки, Боржник за його змістом засвідчив, що даний договір укладений після отримання всіх необхідних корпоративних погоджень і підписаний належно уповноваженим представником. У подальшому, ані Загальні збори, ані Рада директорів Корпорації не заявляли про перевищення повноважень представником, який підписав договір поруки, та/або про його недійсність.

3.4. Відмова у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору про визнання боргу від 11.01.2019 зумовлена тим, що Позивачем не надано до матеріалів справи жодних належних доказів на підтвердження того, що цей договір на дату його укладання вчинено неуповноваженою Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

3.5. Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин з якими стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) пов`язує можливість визнати недійсним спірний договір про визнання боргу від 11.01.2019

ІІ. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

4. Розпорядник майна арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович, м. Біла Церква Київської області, не погодившись з ухваленим рішенням Господарського суду Донецької області від 30.08.2023 у справі №905/2199/20 (905/535/23), звернувся на означене рішення з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду, в якій просить означене рішення скасувати та ухвали нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме:

- визнати недійсним з моменту укладання договір поруки від 19.07.2007, укладений між Корпорацією "Індустріальна Спілка Донбасу", в якості поручителя, та ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung;

- визнати недійсним з моменту укладання договір про визнання боргу від 11.01.2019, укладений між Компанією ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтфршашаг" (DUNAFERR DUNAI VASMЬ ZАRTKОRЬEN MЬKОDО RЕSZVЕNYTАRSASАG), як позичальником, Корпорацією "Індустріальна Спілка Донбасу", як поручителем та Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"(NATWEST MARKETS PLS), як кредитодавцем, в частині, що стосується Корпорації "Індустріальна Спілка Донбасу".

5. Підставами для задоволення апеляційних вимог Скаржник зазначає, що:

5.1. установчий договір є належним доказом неможливості укладення оспорюваних договорів іншими особами, ніж ті, що зазначені в установчому договорі, окрім випадків, коли вказані органи управління уповноважують іншу особу на відповідне представництво в порядку, встановленому установчим договором та іншими внутрішніми документами Боржника:

5.2. суд передчасно і безпідставно зробив висновок про те, що проставлена на договорах печатка свідчить про укладеність договорів Корпорацією (оригінал печатки судом також не досліджувався). При цьому, суд, на переконання Позивача, помилково не застосував ст. 92 Цивільного кодексу України, де вказано, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень;

5.3. Відповідач не міг не знати про наявні обмеження повноважень підписанта та повинен мати оригінали або копії таких документів. Відповідач, як правонаступник ABN AMRO також повинен мати такі документи. Однак, до суду Відповідач таких документів не надав, що на думку апелянта, свідчить про те, що такі документи взагалі були відсутні на дату укладення договору поруки.

ІІІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

6. NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), Единбург в межах встановленого апеляційним судом строку, надано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останнє проти її задоволення заперечує, наголошуючи на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду, та зазначає:

6.1. обставини отримання у колишнього працівника Боржника копії Установчого документу жодним чином не підтверджує та не можуть підтвердити достовірність такої копії, так само як існування оригіналу Установчого документу в тій редакції, на яку посилається Боржник;

6.2. відносини між сторонами за договором поруки і договором про визнання боргу регулюються законодавством Німеччини (що абсолютно обґрунтовано встановлено Судом при прийнятті Оскаржуваного рішення), а посилання Боржника на українське цивільне законодавство в даному випадку є безпідставними;

6.3. Поручитель прямо засвідчив у договорі поруки, що він укладений після отримання всіх необхідних корпоративних погоджень і підписаний належно уповноваженим представником Корпорації. Надалі, ані Загальні збори, ані Рада директорів Корпорації, які повинні були погоджувати укладення вказаного договору і повинні були проявляти належну турботу за діями своїх представників, не заявляли Кредитору про перевищення повноважень представником Корпорації, що підписав Договір поруки, або ж про недійсність такого договору;

6.4. оспорювані договори реально виконувалися Кредитором і саме Поручитель та Позичальник їх порушили. Зокрема, АБН АМРО Н.В. (правонаступником якого є Кредитор) надав Кредит Позичальнику. Позичальник фактично отримав Кредит за Кредитним договором і ніколи не заперечував проти цих фактів. Своєю чергою, для належного виконання Позичальником своїх зобов`язань щодо повернення останнім коштів, Боржник, який є (був) пов`язаною особою з Позичальником, поручився за належне виконання ним своїх зобов`язань перед Кредитором. Надалі, Позичальник і Боржник прострочили такі зобов`язання, визнали їх дійсність, втім так і не виконали їх;

6.5. заяву про недійсність оспорюваних договорів подано від імені Боржника, який є позивачем у даному провадженні. Вказана Заява також підписана розпорядником майна Боржника саме в його статусі т.в.о. керівника Боржника. Однак, ст. 42 КУзПБ не дозволяє Боржнику ініціювати процес визнання недійсними його ж правочинів за ст. 42 КУзПБ;

6.6. позовна давність для визнання оспорюваних договорів недійсними спливла як за законодавством Німеччини, яким регулюються відносини за оспорюваними договорами, так і з точки зору українського законодавства, яке на думку Кредитора не підлягає застосуванню, але на норми якого посилається Боржник.

7. Також разом із відзивом на апеляційну скаргу була надіслана заява про застосування строків позовної давності у справі №905/2199/20 (905/535/23) за позовною заявою Корпорації Індустріальна Спілка Донбасу про визнання недійсними Договору поруки від 19 липня 2007 року та Договору про визнання боргу від 11 січня 2019 року.

IV. Щодо процедури апеляційного провадження:

8. У відповідності до вимог ст.32 та ч.1 ст.260 Господарського процесуального кодексу України за протоколом автоматизованого розподілу від 21.09.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: Попков Д.О. (головуючий, суддя-доповідач), Істоміна О.А., Стойка О.В.

9. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 апеляційну скаргу було залишено без руху через виявлені недоліки, а 11.10.2023 до апеляційного суду надійшла заява Скаржника про усунення означених недоліків.

10. Розпорядженнями керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022р. «Щодо повторного автоматичного розподілу справ» у зв`язку із відпусткою члена судової колегії, судді Істоміної О.А., відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду її було замінено на суддю Бородіну Л.І., що також вбачається з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 у справі №905/2199/23(905/535/23).

11. Ухвалою від 18.10.2023 вказана судова колегія відкрила апеляційне провадження у справі №905/2199/20 (905/535/23) (номер провадження 1958 Д), а ухвалою від 06.11.2023, після проведення підготовчих дій, призначила розгляд апеляційної скарги розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м. Біла Церква Київської області у судовому засіданні на 18.12.2023 о 10:00 з повідомленням учасників справи.

12. 23.10.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання (сформовано у системі "Електронний суд" 21.10.2023) арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича про витребування в Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради копію реєстраційної справи Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» в паперовій та/або електронній формі.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 06.11.2023 було витребувано у Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ 40342628; 84313, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Богдана Хмельницького, 8; reestr@krm.gov.ua) в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України копію реєстраційної справи Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» в паперовій та/або електронній формі.

27.11.2023 на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду надійшла реєстраційну справу Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» 24068988.

13. 04.12.2023 через Електронний суд (документ сформований 01.12.2023) арбітражним керуючим подана відповідь на відзив, а 18.12.2023 через Електронний суд Відповідачем були надані письмові пояснення.

14. Враховуючи викладене в п.п.8-11 цієї постанови, та відсутність визначених ст.ст.38, 39 Господарського процесуального кодексу України підстав для відводу/самовідводу члені судової колегії, сформована судова колегія Східного апеляційного господарського суду у складі Попков Д.О. (головуючий, суддя-доповідач), Стойка О.В., Бородіна Л.І. відповідає вимогам «суду, створеним відповідно до закону» у розумінні п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

15. Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання та за допомогою відеозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог ст.ст.222, 223 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п.17.7. його Перехідних положень в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 цього Кодексу.

16. У судовому засіданні 18.12.2023 Арбітражний керуючий підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, надав додаткові пояснення на запитання суду.

Уповноважені представник Відповідача у судове засідання з`явився, проти задоволення апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та усних пояснень.

17. Згідно із вимогами ст.269 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається апеляційним судом за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду не буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

V. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

18. Як вбачається з наявних матеріалів справи та встановлено місцевим судом, Відповідач NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі") є кредитором боржника Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» у справі про банкрутство №905/2199/20, вимоги якого визнані ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.01.2023, як такі, що обґрунтовані наявністю заборгованості Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» перед NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), яка виникла на підставі договору поруки від 19.07.2007, укладеного між банківською установою ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung (надалі «ABN AMRO») та поручителем - Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» за зобов`язаннями ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтаршашаг (DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag), передбаченими кредитним договором від 04.07.2007.

19. У вказаній ухвалі суду зазначено, що наявність невиконаних зобов`язань позичальника та поручителя були визнані та підтверджені останніми у договорі про визнання боргу, укладеним 11.01.2019 позичальником Компанією «ІСД ДУНАФЕРР Дунай Васму Зарткоруен Мукодо Ресзвенітарсасаг» (раніше відомою під назвою «ДУНАФЕР Дунай Васму Зарткоруен Мукодо Ресзвенітарсасаг») та поручителем Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» з компанією «НатВест Маркетс Пі-ел-сі», як кредитодавця або НВМ.

20. У позовній заяві розпорядник майна зазначає про те, що дослідження змісту вказаних договорів дає підстави вважати, що особи, які їх підписали з боку Корпорації "ІСД", не мали повноважень на їх підписання, а відтак, оскільки мав місце дефект волевиявлення під час укладання договорів з боку Корпорації, є підстави для визнання таких договорів недійсними в частині, що стосується Корпорації.

20.1. Договір поруки від імені боржника Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» підписано директором з фінансів та економіки Удовенко С., а повноваження повноваження органів управління Корпорації на той момент було визначено Установчим договором в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників від 27.06.2006 (а.с.10-24 т.1)

20.2. Відповідно до розділу 8 Установчого договору органами управління Корпорації є: загальні збори, рада директорів та генеральний директор. Відповідно до розділу 10 Установчого договору боржника, рада директорів діє як колегіальний орган шляхом прийняття відповідних рішень простою чи кваліфікованою більшістю. Рішення рада директорів приймає шляхом складання протоколу, що підписується всіма учасниками.

20.3. Відповідно до пункту 10.7.8 та пункту 11.5. Установчого договору, рада директорів повинна надати попередню згоду генеральному директору на видачу боржником будь-яких поручительств та/або гарантій. При цьому, генеральний директор може вчиняти відповідні дії виключно після отримання такого дозволу в порядку, передбаченому Установчим договором та внутрішніми документами Корпорації.

20.4. Пунктом 9.6.9. Установчого договору встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів відноситься попереднє затвердження укладення боржником будь-яких договорів у сумі, що перевищує в еквіваленті 70 млн.доларів США, за виключенням договорів купівлі-продажу металургійної продукції та/або металургійної сировини. Офіційним курсом НБУ станом на 04.07.2007 курс долара США склав 505,0000 доларів за 100грн., курс євро 686,8505грн. за 100 доларів США. Таким чином, кредитний договір було укладено на суму еквівалентну 72729356,31 доларів США (53473536,00*686,8505/505,0000).

20.5. Розпорядник майна зазначає, що за змістом пунктів 10.8. та 11.5 Установчого договору згода на вчинення дій передбачених пунктом 10.7.8. надається виключно генеральному директору. Жодних інших директорів, яким могла б бути надана вказана згода в Установчому договорі не вказано.

20.6. На думку розпорядника майна підписант договору поруки від 27.07.2007 (а.с.39-54 т.1) не тільки повинен був мати повноваження на представництво Корпорації у відносинах з іншими особами, але й для укладання вказаного договору мав попередньо отримати згоду ради директорів та загальних зборів відповідно на його підписання. Таких документів Кредитором надано не було, а про їх існування розпоряднику майна не відомо.

21. Щодо недійсності договору про визнання боргу (а.с.25-38 т.1) розпорядник майна обґрунтовує такі вимоги тим, що договір про визнання боргу підписано від імені боржника Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» головним виконавчим директором Завгороднім М. При цьому враховуючи положення Установчого договору та відсутність в матеріалах справи документів підтверджуючих надання радою директорів боржника відповідних повноважень, вказана особа не мала повноважень на підписання договору про визнання боргу.

22. Розпорядник майна звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази наступного схвалення боржником договору про визнання боргу у розумінні частини 1 статті 241 ЦК України та таке схвалення було неможливим, оскільки єдина уповноважена особа на таке схвалення, а саме генеральний директор Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» з 2018 року перебуває у в`язниці на території Російської Федерації. А з огляду на те, що провадження у справі про банкрутство Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» було відкрито 30.03.2021, договір про визнання богу від 11.01.2019 підлягає визнанню недійсним в порядку статті 42 Кодексу України з процедур банкрутство.

23. Порушення прав Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» внаслідок укладання договору поруки та договору про визнання боргу, на думку розпорядника майна полягають у тому, що договір поруки опосередковує виникнення у Корпорації грошових зобов`язань перед NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі"), як правонаступника ABN AMRO Bank N.V. Niederlassung, у випадку невиконання Компанією «ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтаршашаг» (DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag) своїх зобов`язань щодо погашення кредиту та відсотків за ним, а договору про визнання боргу від 11.01.2019 зумовлює необхідність сплати Корпорацією суму заборгованості згідно з умовами кредитного договору, наданого позичальнику.

24. Відносно договору поруки апеляційний господарський суд зазначає, що:

24.1. За змістом ст.3 договору поруки, максимальною сумою, яка підлягатиме сплаті Копоррацією як Поручителем, не перевищуватиме суму основного боргу у розмірі 53473536 Євро, до якої можуть додаватися нараховані відсотки, витрати, збори та гонорари, які підлягатимуть сплати Боржником (Позичальник DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag за кредитним договором з ABN AMRO Bank N.V.) на користь ABN AMRO Bank N.V. у зв`язку із кредитним зобов`язанням, а також можуть додаватися будь-які витрати, які можуть бути понесені останнім у зв`язку із стягенням заборгованості.

24.2. Стаття 5 спірного договору визначає зумовлену ним корпоративну поруки триваючою та чинною до повного погашення заборгованості за кредитним зобов`язанням DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag на користь ABN AMRO Bank N.V., а у п.9 серед гарантій та запевнень містяться і вказівки Корпорації, зокрема, про те, що: вона має право та повнвоаження (корпоративні та інші) укладати, підписувати та виконувати цю корпоративну поруку, вчинені всі необхідні корпоративні дії, передбачені для підписання та виконання цієї корпоративної поруки, і що вона підписана належним чином від імені Поручителя (b); підписання, передача та виконання цієї корпоративноїх поруки, наскільки це відомо Поручителю не суперечить законодавству України чи будь-якому існуючому договору (d); підписант цієї корпоративної поруки є уповноваженими на її підписання від імені Копорації.

24.3. Підпункт (і) ст.9 договору поруки також містить запевнення і гарантію про прийняття Поручителем права Німеччини, як права, яке регулюватиме цю корпоративну поруку, а також обрання юрисдикції судів, визначених у ст.11. Своєю чергою, ст.11 договору поруки визначає, зокрема, що ця корпоративна порука регулюється та тлумачиться від повідно до законодавства Німеччинии, а будь-який спір, який виникне за цією порукою чи у зв`язку з нею (включаючи спір стосовно існування, дійсності чи припинення, наслідків її нікчемності) буде остаточно вирішено шляхом арбітражу в Арбітражному Інституті Торгової палати Стокгольма за регламентом зазначеного суду.

24.4. Договір поруки містить підпис від імені Корпорації директора з фінансів та економіки Сергія Удовенко та засвідчений печаткою Корпорації.

25. Стосовно змісту спірного договору р про визнання боргу від 11.01.2019 (а.с.25-38 т.1) колегія апеляційного суду відмічає:

25.1. Цей договір укладено DUNAFERR Dunai Vasmь Zartkorьen Mьkodo Reszvenytarsasag (позичальник) і Корпорацією "ІСД" (поручитель) на користь NATWEST MARKETS PLS (Кредитодавць, визначений за умовами договору у якості правонаступника ABN AMRO Bank N.V.).

25.2. Позичальник та поручитель визнають невиконання зобов`язань з повернення отриманих позичальником від ABN AMRO Bank N.V. кредиту у сумі 53473470,7Євро та нарахованих станом на 29.11.2018 процентів у розмірі 6980676,44Євро з подальшим їх нарахуванням за ставкою 2,25% річних плюс ставка EURIBOR на 6 місяців, починаючи з 30.11.2018.(преамбула та п.1 договору)

25.3. За умовами п.4 договору це визнання боргу регулюється за законодавством Німеччини. Будь-який спір, що виникає на його підставі, має бути остаточно вирішений в арбітражі відповідно до Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати.

25.4. Від імені Корпорації цей договір підписано головним виконавчим директором Максимом Завгороднім.

26. Позивачем застережено, що осільки ним не оспорюються факти та обставини, пов`язані із виконанням договору поруки та договору про визнання боргу, а оспорюється їх дійсність, тобто відповідність вимогам чинного законодавства на момент їх підписання (до початку його виконання, а отже і розповсюдження його положень на діяльність суб`єкта), оцінка на предмет відповідності вимогам закону має відбуватися за правом тієї держави, в якій зареєстрований суб`єкт господарювання, що його підписує, у даному випадку - правом України.

27. В обґрунтування та на підтвердження позовних вимог Позивачем до позовної заяви надано:

- копію договору поруки від 19.07.2007, - копію повідомлення про результати розгляду заяви про визнання грошових вимог NATWEST MARKETS PLS (Компанія "НатВест Маркетс Пі-Ел-Сі";

- копію договору про визнання боргу від 11.01.2019;

- копію установчого договору Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом від 27.12.2006.

29. Відповідачем надано відзив на позовну заяву (а.с.1-17 т.2), в якому наголошувалося на необхідності застоосування законодавства Німеччини до спірних договорів та наведене обгрунтування щодо їх відповідності такому законодавству з посиланням на юридичний висновок з питань права Німеччини від 28.02.2023, підготовлений доктором права Німеччини (а.с.21-65 т.2).

Відповідачем також було подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с.66-68 т.2), визначеної ст.257 Цивільного кодексу України як підстави для відмови у позові згідно ч.4 ст.264 цього Кодексу.

30. Розпорядник майна, заперечуючи проти аргументів відзиву (а.с.72-79 т.2), надав установчий договір Корпорації, затверджений рішенням загальних зборів від 01.10.2008 (а.с.90-104 т.2), а також надіслані 23.06.2023 (а.с.110-114 т.2) запити до учасників Корпорації (а.с.115-118 т.2) стосовно прийняття учасниками рішення про затвердження укладання кредитного договору та спірного договору поруки, що його забезпечує.

Втім, матеріали справи не містять результатів розгляду означених запитів.

31. Зважаючи на вказані обставини, спірні правовідносини були розглянуті місцевим судом в контексті приписів Цивільного та Господарського кодексів України (далі - ЦК та ГК відповідно) та в контексті приписів Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

VІ. Оцінка апеляційного суду:

32. Суть апеляційного перегляду пролягає у перевірці висновку місцевого суду про недоведеність позовних вимог щодо недійсності спірних договору поруки від 19.07.2001 та договору про визнання боргу від 11.02.2029, на яких ґрунтуються конкурсні вимоги Відповідача у межах справи про банкрутство Корпорації «ІСД», з підстав дефекту повноважень підписанта з боку останньої.

33. Скаржник наполягає на задоволені позовних вимог та скасування переглядуваного рішення через ствердження про допущені порушення норм процесуального права, які мали наслідком прийняття неправильного рішення, що полягали у такому: установчий договір корпорації є допустимим доказом для доведення наявності/відсутності повноважень підписантів спірних договорів, тоді як суд, констатувавши відсутність оригіналу та належним чином засвідченої копії такого договору, припустив неповноту розгляду справи та не надав оцінки законності отримання розпорядником майна наявної копії Установчого договору (1); передчасність та безпідставність висновку про укладеність спірних договорів з боку Корпорації «ІСД» через проставлення печатки та безпідставне незастосування ст.92 Цивільного кодексу України (2); вказівка суду на наявність засвідчень Корпорації у договорі поруки про отримання всіх необхідних корпоративних погоджень і підписання належно уповноваженим представником не впливає на факт відсутності доказів у вигляді рішень загальних зборів чи ради директорі, які мали бути у Відповідача як правонаступника первісного кредитора за таким договором поруки (3).

34. Апеляційний суд, враховуючи, що спірні договори укладені за участю іноземної компанії (Відповідачем та його правопопередником), вважає за необхідне висловитися, насамперед, щодо юрисдикції вирішення цього спору та застосовного права:

34.1. Щодо юрисдикції:

- пункт (і) ст.11 Договору поруки, а також п.4 договору визнання боргу містять арбітражні застереження про вирішення між сторонами спорів Арбітражному інституті Стокгольської торгової палати у розумінні ст.2 Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958р. та ч.2 ст.1 Європейської конвенції про зовнішньоторгівельний арбітраж 1961;

- зауваження Позивача щодо певних неточностей у визначені арбітражної інституції та місця проведення арбітражу (щодо договору поруки) у світлі принципу проарбітрабельного тлумачення (ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України) не впливають на визначеність сторонами компетентної установи для вирішення спорів;

- згадувані вище Конвенції дозволяли на моменті укладання спірних договорів Позивача із нерезидентами обирати арбітраж для вирішення спорів;

- водночас, абз.2 ч.1 ст.2 КУзПБ в редакції, що діяла на момент на момент відкриття провадження у цій справі, визначає пріоритет його приписів як спеціальної норми не тільки відносно Господарського процесуального кодексу України, але й інших законів України. Своєю чергою, ст.7 КУзПБ передбачає принцип концентрації майнових позовних спорів у межах справи про банкрутство боржника (зокрема і спорів про недійсність укладених ним правочинів як у цьому випадку), визначаючи, таким чином, спеціальні правила підсудності судом України справи з іноземним елементом;

- відзив Відповідача, який є його першою заявою по суті справи у розумінні ч.2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, не підіймає питання відсутності компетенції Господарського суду Донецької області як "суду, встановленого законом", у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., через вказані арбітражні застереження у спірних договорах;

- зважаючи на викладене, колегія апеляційного суду не вбачає підстав для застосування п.7 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України та погоджується із наявністю компетенції господарських судів відповідних інстанції вирішувати розглядуваний спір по суті.

34.2. Щодо застосовного матеріального права:

- згадувані положення спірних договорів (п.п.24.3. і 25.3. цієї постанови), окрім арбітражних застережень, містять також і чітку вказівку та вибір сторонами у розумінні ст.5 Закону Міжнародного приватного права (далі МПП) (при цьому у редакціях, що діяли на момент укладання кожного із спірних договорів) застосованого права законодавства Німеччини;

- у світлі приписів ст.ст. 6, 31-33 та 35 Закону МПП законодавство Німеччини має застосуватися і для вирішення питання щодо наявності підстав для визнання спірних договір недійсними, і для застосування позовної давності, хоча і в силу ч.1 ст.14 цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України зокрема ст.42 КУзПБ щодо спеціальних підстав визнання вчинених боржником у період, що передує 3 роки відкриттю провадження у справі про банкрутство (цей період охоплює спірний договір про визнання боргу від 11.01.2019);

- водночас, зважаючи на міркування з приводу застосовного матеріального права, викладені Позивачем у відповіді на відзив (а.с. 72-79 т.2), а також те, що визначена Позивачем підстава недійсності спірних договір полягає у дефекті повноважень їх підписантів з боку Корпорації «ІСД», яка (підстава) за оцінкою судової колегії співвідносить із аспектами дієздатності та повноважень органу/представника юридичної особи резидента України. Ці аспекти за змістом ст.ст. 25,26 та 28 Закону МПП регламентуються «особистим законом юридичної особи», у світлі яких, насамперед, і розглядатиметься обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо порушення такого «особистого закону» (законодавства України) у момент укладання спірних договорів їх вчинення з порушенням/дефектом повноважень з боку Позивача;

- своєю чергою, лише за умов встановлення (доведення Позивачем згідно вимог ст.ст.13,74 Господарського процесуального кодексу України) фактів означеного порушення «особистого закону» Корпорації «ІСД» укладанням спірних договорів суд мав би вирішувати питання достатності цих фактів для кваліфікації спірних договорів за приписами німецького права (із встановленням його змісту у порядку ст.8 Закону МПП, для чого Відповідачем був представлений висновок з питань права Німеччини від 28.02.2003 (а.с. 21-65 т.2), а апеляційним господарським судом у межах апеляційних проваджень 202 і 205 Д/3 у справі про банкрутство №905/2199/20 у компетентного органу Німеччини було запитано правову допомогу у відповідності до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968р.);

- з урахуванням викладеного, доводи і аргументи сторін, які ґрунтуються на законодавстві України, окрім визначених вище як застосовної у розглядуваному спорі, апеляційним судом відхиляються як юридично неспроможні.

35. За змістом ст.ст. 4,5 Господарського процесуального кодексу України задоволення позову вимагає доведеності Позивачем такої сукупності елементів: наявність захищуваного права/легітимного інтересу (як об`єкту судового захисту(1), порушення (невизнання або оспорювання) такого об`єкту судового захисту з боку визначеного відповідача (2) та належність (адекватність порушенню і передбаченість законом) обраного способу судового захисту (3). Недоведеність будь-якого з означених елементів зумовлює відмову у позові.

35.1. Ураховуючи, що Позивач є стороною спірного договору поруки від 19.07.2001 та договору про визнання боргу від 11.02.2029, тоді як Відповідач використовує останні у якості одного обґрунтування своїх конкурсних вимог у межах банкрутства Корпорації «ІСД», остільки Позивач цілком управнений ініціювати провадження щодо дійсності спірних договорів як способу усунення підстав існування майнових вимог до себе, наразі існування означеного легітимного інтересу та можливість у принципі задля його захисту ініціювати розглядуваний позов не спростувалося і Відповідачем та не заперечено за змістом переглядуваного рішення. Отже, апеляційний суд убачає наявним (1) елемент з визначених вище необхідних умов.

35.2. Своєю чергою, визнання договорів недійсними як спосіб захисту цілком застосовний судом за змістом ч.2 ст.7, ст.42 КУзПБ і ст.33 Закону МПП у розглядуваній справі за участю іноземної юридичної особи та цілком узгоджується із покладеними на розпорядника майна функціями (ч.3 ст.44 КУзПБ), на що справедливо вказує Позивач, що зумовлює відхилення аргументів Відповідача про сприйняття ініціації цього позову як прояву зловживання правом (апеляційний суд відмічає, насамперед, ті норми національного законодавства, які є застосованими незалежно від приписів німецького законодавства).

35.3. Таким чином, колегія апеляційного суду має сконцентрувати увагу довкола правової оцінки висновку про недоведеність Позивачем складника, що охоплюється (2) із вказаних вище обов`язкових елементів, у спростуванні якого (висновку) і полягають доводи апеляційної скарги.

36. Перш за все щодо (2) умови задоволення позову, визначеної у п.35 цієї постанови, колегія апеляційного суду відмічає, що оскільки стверджуваний Позивачем дефект повноважень спірних договорів стосується саме підписантів з боку Корпорації «ІСД», сутність порушення з боку Відповідача об`єкту судового захисту полягає у використанні спірних договорів попри «дефективність їх вчинення через брак повноважень» з метою задоволення власних майнових інтересів у правовідносинах з Позивачем у межах його справи про банкрутство. Таким чином, досліджуваний елемент (2) містить дві складові: власне, брак повноважень підписанта та обізнаність (обов`язок бути обізнаною) про такий дефект іноземного контрагента за договором, що слідує як із змісту ст.92 Цивільного кодексу України та релевантної практики Верховного Суду, наведеної Відповідачем (у тому числі за змістом відзиву на апеляційну скаргу), так і ст.28 Закону МПП та представленим у цій справі висновкам спеціаліста щодо змісту застосованих норм німецького законодавства. При цьому, тягар доведення цих 2-х складових покладається на Позивача, але недоведеність першого складника усуває потребу дослідження питання наявності другого.

37. За змістом приписів ст.ст.14, 269 Господарського процесуального кодексу України в контексті доводів апеляційного скарги стверджуване Позивачем порушення у вигляді дефекту повноважень підписанта полягає у:

37.1. щодо спірного договору поруки його підписання не Генеральним директором (а), без попередньої згоди Ради директорів (б) та загальних зборів учасників Корпорації (в), що порушує вимоги п.п.10.7.8, 10.8,9.6.9 та 11.5 Установчого договору Корпорації «ІСД»;

37.2 щодо спірного договору про визнання боргу - висловлені аналогічні застереження Позивача доповнені зауваженнями про: ненадання (Відповідачем) доказів наступного схвалення цього договору у розумінні ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України та неможливості такого схвалення через перебування єдиної уповноваженої особи генерального директора Корпорації з 2018р. у в`язниці на території РФ (г); опосередковане ним (договором) взяття Корпорацією на себе зобов`язання, внаслідок якого вона стала неплатоспроможною або виконанням її грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим, що охоплюється ч.1 ст.42 КУзПБ (д).

38. Колегія апеляційного суду відмічає, що вказані у п.37 цієї постанови визначені складові елементи (а), (б) і (в) дефекту повноважень підписанта ґрунтуються на застосуванні та інтерпретації відповідних положень Установчого договору Корпорації «ІСД»:

38.1. Оскільки дійсність спірних договорів оцінюється на момент їх вчинення, остільки стверджувані Позивачем складові елементи дефекту повноважень мають визначатися та оцінюватися за редакцією Установчого договору, яка існувала саме станом на 19.07.2007 (як визначає Позивач, хоча представлений у справі примірник спірного договору поруки не містить конкретної дати липня його вчинення) для договору поруки, і станом на 11.01.2019 для договору про визнання боргу.

38.2. При цьому, апеляційний суд відмічає, що спірні договори були з боку Корпорації «ІСД» підписані директором по фінансам та економіки Сергієм Удовенком та головним виконавчим директором Максимом Завгороднім відповідно, а не генеральним директором Олегом Мкртчаном, який, за поясненнями розпорядника майна з 2018 року перебуває в ув`язненні на території РФ. Водночас, означені обставини щодо персон підписантів самі по собі не свідчать про доведеність/обґрунтованість тверджень щодо елементу (а), вказаного у п.37.1 цієї постанови, оскільки також матимуть значення у конктексті розглядуваної справи виключно у сукупності із положеннями відповідної редакції Установчого договору Корпорації «ІСД».

38.3. Апелянт цілком обґрунтовано зазначає, що у світлі положень ст.87 ЦК та ст.ст. 57, 120 ГК установчий договір та/або статут Корпорації є належними та допустимими у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами як вид відповідних письмових документів і місцевим судом за змістом оскаржуваного рішення не було зазначено іншого щодо способу встановлення повноважень на укладання спірних договорів поруки від 19.07.2001 та договору про визнання боргу від 11.02.2029 з боку Позивача як Поручителя.

38.4. Згадувані Скаржником обставини непередавання документів розпоряднику майна та вірогідність їх втрати у зв`язку із подіями АТО (зважаючи на первісну реєстрацію Корпорації «ІСД» у м. Донецьку) у світлі приписів ст.ст. 13,74 Господарського процесуального кодексу України не звільняють Позивача від процесуального обов`язку довести свої твердження саме з наданням та у контексті відповідної редакції установчих документів Корпорації.

38.5. Як встановлено ч.2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідний доказ мав бути наданий Позивачем разом із поданням позовної заяви, або, у разі не можливості його подання з об`єктивних причин, згідно ч.4 цієї норми Позивачем мало бути застережено про це з метою встановлення судом додаткового строку для подання таких доказів чи витребування таких доказів у порядку ст.81 цього Кодексу:

- у позовній заяві не було зазначено ані про неможливість надання відповідної редакції установчих документів Корпорації, ані про необхідність їх витребування у судовому порядку;

-до позовної заяви було додано копію установчого договору Корпорації «ІСД» у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників від 27.12.2006 (а.с. 10-24 т.1), на якому вбачається відмітка про посвідчення такого договору приватним нотаріусом саме з аналізу цього джерела Позивачем зроблені висновки щодо належного способу підтвердження повноважень підписанта.

38.6. Місцевим судом встановлено та за змістом апеляційної скарги не заперечується, що наявна у матеріалах справи копія установчого договору у оригіналі або належним чином засвідченій копії (є у електронному вигляді, не засвідчений жодним електронним підписом згідно вимог ч.3 ст.91 Господарського процесуального кодексу України) у Позивача відсутня:

- всупереч ч.5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не було зазначено наявність у нього або іншої особи оригіналу такого доказу;

- наявна копія установчого договору не відповідає вимогам ч.2 ст.91 Господарського процесуального кодексу України, на що справедливо вказав місцевий суд;

- як наслідок, суд першої інстанції цілком правомірно згідно вимог ч.6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України не взяв до уваги цей єдиний представлений Позивачем доказ, що є цілком достатньо для висновку про недоведеність підстави позову;

- зауваження Скаржника щодо ненадання правової оцінки законності отримання розпорядником майна представленої копії установчого договору у колишнього працівника не тільки не звільняють Позивача від необхідності дотримання наведених вище вимог ст.91 Господарського процесуального кодексу України (чого здійснено не було), але й у світлі статусу цього працівника як конкурсного кредитора у справі про банкрутство (грошові вимоги ОСОБА_2 визнані ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.01.2022 у справі №905/2199/20), який в силу такого статусу цілком виправдано процесуально зацікавлений у зменшені обсягу вимог інших конкурсних кредиторів, унеможливлюють верифікацію судом достовірності такого доказу у розумінні ст.78 Господарського процесуального кодексу України (якщо була б надана його належним чином засвідчена копія до матеріалів справи);

- відносно стверджуваної Скаржником допущеної місцевим судом неповноти розгляду спору, апеляційний суд відмічає, що у суді першої інстанції Позивач не скористався процесуальними можливостями щодо витребування доказів у порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України у приватного нотаріуса, який посвідчував відповідний установчий договір (або у відповідному нотаріальному архіві, ймовірність перебування якого на контрольованій Україною території розпорядником майна у межах цієї справи не перевірялась) або у засновників/учасників Корпорації (поточних або тих, що були у цьому статусі на момент укладання спірного договору поруки) відповідні письмові звернення на адресу таких учасників (а.с.110-118 т.2) були подані, по-перше, вже після відкриття провадження у справі; по-друге, стосувалися лише рішення зборів про затвердження укладання спірного договору, а не установчих документів, які б визначали необхідність ухвалення такого рішення взагалі, та, по-третє, не мали наслідком ані надання такими особами запитуваних документів (до матеріалів справи не залучено), ані подання клопотання про поновлення строку для вирішення питання про витребування у цих осіб документів судом;

-з метою забезпечення реалізації Позивачеві права ефективного доступу до суду у світлі аргументів щодо труднощів у доступі до документації, апеляційним судом було задоволення клопотання Апелянта про витребування копії матеріалів реєстраційної справи, однак з наданих до суду частини наявних у розпорядженні державного реєстратора вказаних матеріалів (сформовані з 2015) не вбачає установчих документі Корпорації у редакції, що діяла на момент укладання спірного договору поруки від 19.07.2007.

38.7. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду та відмічає слушність відповідних заперечень Відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо недоведеності Позивачем стверджуваного ним вчинення спірного договору поруки з боку Корпорації «ІСД» з дефектом повноважень підписанта, адже Позивачем до матеріалів справи не тільки не було надано належного, допустимого та достовірного доказу встановлення обмежень Установчим договором на укладання оспорюваного договору поруки, але й того, що такі обмеження з відповідними формулюваннями існували саме на дату укладання вказаного договору поруки.

39. Зважаючи на згадуване у п.38.6. цієї постанови витребування апеляційним судом у державного реєстратора копії реєстраційної справи Корпорації «ІСД» з метою забезпечення повноти розгляду та встановлення істотних обставин справи в контексті гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. права ефективного доступу до суду, колегія апеляційного суду відмічає, що на а.с. 58-89 вказаної реєстраційної справи представлений Установчий договір Корпорації «ІСД», затверджений рішенням позачергових загальних зборів учасників від 27.11.2015р. Означена редакція Установчого договору, судячи з матеріалів реєстраційної справи, у подальшому не змінювалась та була актуальною як на момент укладання спірного договору про визнання боргу від 11.01.2019, так і залишається актуальною на поточний момент.

39.1. Вказана редакція Установчого договору дійсно містить п.9.6.9, який відносить до виключної компетенції загальних зборів учасників Корпорації «попереднє затвердження укладення Корпорацією будь-яких договорів (у вигляді однієї операції чи декількох пов`язаних операції) з одним контрагентом протягом кварталу у сумі, що перевищує в еквіваленті 70000000 (сімдесят мільйонів) доларів США за винятком договорів з купівлі-продажу металургійної продукції та/або металургійної сировини»:

- згідно п.1 спірного договору про визнання боргу від 11.01.2019 його загальна сума становить 60454147,14 євро, що за офіційним курсом до долару США Європейського центрального банку (https://www.ecb.europa.eu/home/html/index.en.html) на момент укладання цього договору (1 EUR=1,1533 USD) становить 69721767,9 доларів США;

-запропонована Позивачем подвійна конвертація Євро у долар США через еквівалент в гривнях та за курсом НБУ не випливає (не узгоджується зі змістом означеного пункту Установочного договору, який передбачає саме прямий/безпосередній еквівалент та не є застосовним (курс НБУ) для контрагента нерезидента України;

- таким чином, через неперевищення визначеної межі за розміром суми, спірний договір про визнання боргу і не вимагав попереднього затвердження з боку загальних зборів учасників Корпорації, як про це справедливо зазначає Відповідач.

39.2. Вказана редакція Установчого договору дійсно містить підпункт (ііі) п.10.7.8, що передбачає надання Радою директорів Генеральному директору попередньої згоди на «видачу Корпорацією будь-якої поруки та/або гарантій», та містить п.10.8., який передбачає, що «Попередня згода, що надається Радою Директорів з питань, зазначених у підпункті 10.7.8 пункту 10.7. цього Договору, може бути надана Генеральному директору як на кожну окрему дію, так і у формі генеральної згоди, що надається на здійснення декількох операцій протягом певного періоду часу»:

- спірний договір про визнання боргу не є порукою у розумінні положень ст.ст. 364, 765-767,781 Цивільного кодексу Німеччини (зміст означених норм та інших застосованих у спірних правовідносинах положень законодавства Німеччини, апеляційним судом було встановлено із відповіді на запит суду у порядку Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968р., наданої (відповіді) Федеральним міністерством юстиції Німеччини, яка міститься у матеріалах апеляційного провадження №202 і 205 Д/3 у справі №905/2199/20, де розглядаються, зокрема питання законності та розмір визначених конкурсних вимог Відповідача до Позивача у межах банкрутства останнього) або гарантією- отже укладання такого договору не вимагало попередньої згоди Ради Директорів Корпорації:

- як вбачається із змісту спірного договору про визнання боргу та пояснень з цього приводу Відповідача, такий договір опосередковує каузальне визнання вже існуючого боргу з метою виведення боргових відносин в цілому зі сфери суперечок або невизначеності) виникнення боргу залишається кредитні відносини з Позичальником (дочірньої компанії Корпорації і Угорщині) та надана за оспорюваним у межах цієї справи порука у таких відносинах з боку Позивача.

39.3. Вказана редакція Установчого договору Корпорації дійсно містить п.11.5., що передбачає «Дії, які потребують одержання попередньої згоди загальних зборів учасників або Ради Директорів, Генеральний директор вчиняє лише після одержання такого дозволу в порядку, передбаченому цим Договором та внутрішніми документами Корпорації:

- як було зазначено у п.п.39.1 і 39.2 цієї постанови, колегія апеляційного суду дійшла висновку про відсутність потреби попереднього узгодження спірного договору про визнання боргу як з боку загальних зборів, так і з боку Ради директорів Корпорації, що зумовлює юридичну неспроможність цієї тези Позивача у розглядуваному контексті;

-водночас п.11.7 та 11.9 Установчого договору Корпорації передбачає можливість інших посадових осіб (заступників генерального директора або інших осіб), визначених наказом Генерального директора здійснювати частину його повноважень чи тимчасово повністю (у разі відсутності з будь-яких причин), а отже і укладати договори. Таким чином, само по собі підписання договору не генеральним директором Олегом Мкртчаном, а іншою посадовою особою Корпорації не є доказом вчинення договору за межами повноважень, так само, як і вказуваний Позивачем факт перебування генерального директора з 2018р. під арештом в РФ не є свідченням неможливості існування/видачі відповідних наказів як до, так і після такого арешту;

- у розглядуваному контексті значущості особи і посади підписанта спірного договору з боку Позивача, апеляційний суд, враховуючи приписи ст.28 Закону МПП вважає за необхідне знову звернутися до встановленого на його запит змісту приписів законодавства Німеччини ст.82 Закону «Про акціонерні товариства» та ст.ст. 35, 37 Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю» (адже саме ці дві організаційно-правові форми юридичних осіб за визначенням Федерального міністерства юстиції Німеччини є найбільш наближеними до розуміння Корпорації за законодавством України) не визначають наслідком недійсність правочину через його вчинення посадовою особою товариства з третіми особами з перевищенням повноважень на представництво;

- таке перевищення мало б значення за німецьким законодавством для дійсності правочину лише у тому випадку, "якщо третя особа (у даному випадку Відповідач) вступила в змову з керівником на шкоду компанії (у даному випадку Позивача) або якщо для третьої особи було об`єктивно очевидно, що своїми конкретними діями керуючий директор перевищив свої управлінські повноваження". Однак, доказів цього матеріали справи не містять, а у світлі того, що мова йде про борг Корпорації як порушення за кредитні зобов`язання власної дочірньої компанії, апеляційний суд у порядку ст.79 Господарського процесуального кодексу України вважає припущення подібних обставин менш вірогідним, ніж добросовісне та розумне у розумінні ст.3 Цивільного кодексу України здійснення представником Корпорації своїх повноважень у спірних правовідносинах.

39.4. Звертаючись до представлених Відповідачем у порядку ст.8 Закону МПП положень законодавства Німеччини щодо використання печатки Корпорації у контексті відповідних доводів Апелянта з цього приводу, апеляційний суд відмічає:

- наявна у матеріалах цього позовного провадження і основного провадження у справі про банкрутство копія спірного договору поруки (засвідчені належним чином) містить відбиток печатки Корпорації і Позивачем лише на стадії апеляційного перегляду висловлюються нічим не підтверджені сумніви щодо достовірності такої печатки ані самостійного замовленого, ані ініціації про призначення судом у порядку ст.99 Господарського процесуального кодексу України експертного дослідження матеріали справи не містять;

-за змістом ст.173 Цивільного кодексу України Німеччини та практики застосування цієї норми німецькими судами (а.с. 47 т.2) використання представиком печатки компанії є належним підтвердженням для третіх осіб наявності достатніх повноважень на представництво. Своєю чергою, як слушно зауважив місцевий суд, матеріали справи не містять доказів будь-яких звернень з боку Корпорації «ІСД» з моменту укладання спірного договору поруки з приводу його вчинення неуповноваженою особою або з підробленням чи безпідставним використанням печатки відповідні зауваження Апелянта мають характер припущень;

- стосовно представлених у матеріалах справи засвідчених копій примірників договорі про визнання боргу, який не був підписаний у формі єдиного документу усіма трьома його сторонами одночасно (але у сукупності такі примірники містять підписи усього складу учасників спірних правовідносин -Позичальника, Поручителя та Кредитодавця) та не містить відбитку печатки Корпорації «ІСД», апеляційний суд погоджується із аргументами Відповідача, що таке оформлення договору є достатнім для його укладання згідно вимог законодавства Німеччини (ст.ст. 126, 151 Цивільного кодексу Німеччини а.с. 51,52 т.2).

Крім того, іншою стороною (Позичальником) у цьому договорі про визнання боргу є дочірня Компанія Позивача ДУНАФЕРР Дунай Вашмю Зарткьорюен Мюкьодьо Ресвеньтфршашаг" (DUNAFERR DUNAI VASMЬ ZАRTKОRЬEN MЬKОDО RЕSZVЕNYTАRSASАG), яка також могла бути джерелом відомостей щодо обставин укладання/підписання цього договору, яким (джерелом) без пояснення причин і без залучення до участі у справу не скористався Позивач.

40. Відносно стверджуваної Позивачем підстави для визнання спірного договору про визнання боргу недійсним у порядку ч.1 ст.42 КУзПБ (а саме, через те, що укладанням такого договору боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок такого договору неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим) апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду з цього приводу та справедливими запереченнями Відповідача:

- мова не йде про створення нового зобов`язання, а про визначення розміру попереднього, яке виникло внаслідок поруки, укладеної поза межами 3-річного строку до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство Корпорації «ІСД» - порука, а отже і визнання боргу стосуватися кредитних правовідносин із дочірньою компанією Позивача, тобто останній мав відповідну корпоративну зацікавленість у вчиненні таких дій, економічна доцільність яких з урахуванням таких корпоративних відносин у межах цієї справи Позивачем жодною мірою не спростована;

- зважаючи на наявні у межах основної справи про банкрутство Корпорації «ІСД» відомості про кількість, обсяг та підстави виникнення заявлених конкурсних вимог, опосередковані спірним договором визнання боргу вимоги Відповідача (який і не ініціював відкриття провадження у справі про банкрутство) не є тими, що призвели до неплатоспроможності Корпорації «ІСД» та не утруднювали виконання зобов`язань перед іншими кредиторами (адже вимоги перед Відповідачем за наявними матеріалами не погашалися).

41. З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про відмову у задоволені позовних вимог через їх недоведеність, що цілком виправдано унеможливлює застосування заяви Відповідача про позовну давність (яка б, у разі застосування, мала б визначатися за нормами матеріального права Німеччини).

42. За таких обставин апеляційний суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає переглядуване рішення без змін з урахуванням мотивів та правозастосування, викладеного у мотивувальній частині цієї постанови.

Такий результат апеляційного перегляду згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України зумовлює віднесення на рахунок Апелянта понесених ним витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, тоді як інших (ч.3 ст.123 цього Кодексу) судових витрат сторонами не заявлялось, що унеможливлює їх розподіл згідно ст.124 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.74, 76, 78, 129, 269, 270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м. Біла Церква Київської області на рішення від 30.08.2023 (повний текст підписано 31.08.2023) у справі №905/2199/20 (905/535/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 30.08.2023 (повний текст підписано 31.08.2023) у справі №905/2199/20 (905/535/23) залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на рахунок розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м. Біла Церква Київської області.

4. Постанова набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту, з урахуванням порядку подання касаційної скарги, передбаченого п.17.5. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.12.2023.

Головуючий, суддя-доповідач Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка

Суддя Л.І. Бородіна