Рішення

від 13.12.2023 по справі 907/791/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/791/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/791/23

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАВІ-ТРАНС» смт. Кольчино, Мукачівський р-н,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТФРУКТ», м. Мукачево

про стягнення 161 202,10 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 161 202,10 грн. за міжнародне перевезення вантажу, посилаючись на порушення відповідачем умов договірних відносин за товаротранспортною накладною CMR від 28 грудня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа № 907/791/23, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.08.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Ухвалами суду від 21.11.2023 р. відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАВІ-ТРАНС» смт. Кольчино, Мукачівський р-н, (надійшло 29.09.2023 р.) про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАВІ-ТРАНС» смт. Кольчино, Мукачівський р-н, (надійшло 29.09.2023 р.) про залучення до участі в справі третьої особи. Відповідь на відзив представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАВІ-ТРАНС» смт. Кольчино, Мукачівський р-н, (надійшло 29.09.2023 р.) повернуто заявнику без розгляду.

30.11.2023 р. до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, разом з клопотанням про поновлення строку подання вказаних в додатку доказів.

08.12.2023 р. до суду надійшли письмові пояснення відповідача, з запереченнями про долучення доказів.

Ухвалою суду від 13.12.2023 р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАВІ-ТРАНС» (за вх.№02.3.1-02/8586/23 від 30.11.2023 р.) про долучення доказів.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що 21 грудня 2022 р. між замовником перевезення ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» та перевізником ТОВ «ВІТАВІ-ТРАНС» почали формуватися договірні відносини з приводу міжнародного перевезення вантажу з Італії в Україну. Фактично 21 грудня 2022 р. від ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» надійшла попередня пропозиція на виконання послуги. Телефонні переговори з приводу істотних умов перевезення тривали між сторонами до 27 грудня 2022 р. Вказану обставину підтверджує Довідкова інформація про надані послуги, надана оператором мобільного зв`язку Vodafone. 27 грудня 2022 р. сторони повністю погодили усі істотні умови договору перевезення, що було зафіксовано у Журналі реєстрації вхідних телефонограм. За змістом телефонограми, отриманої о 13 год. 37 хв. ТОВ «ВІТАВІ-ТРАНС» прийняло від ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» пропозицію (замовлення) на виконання міжнародного перевезення вантажу «клементин» загальною масою 22 тони за маршрутом м. Кандідоні (рег. Калабрія, Італія) - м. Мукачеве (Закарпатська обл.). Погоджена сторонами вартість перевезення, зафіксована в телефонограмі, склала 4500 євро. На підтвердження укладення договору перевезення, була виготовлена міжнародна товаротранспортна накладна CMR №б/н від 28 грудня 2022 р.

Так за доводами позивача між сторонами сформувалися договірні відносини, засновані на накладній CMR, у якій письмово були визначені усі необхідні для виконання спірного перевезення істотні умови. Перевезення на замовлення ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» було виконано належним чином без будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача, яким є замовник перевезення. Підтвердженням належного виконання послуги є підпис відповідальної особи та печатка вантажоодержувача (відповідача) в графі 24 CMR.

Разом з тим, позивач зауважує, що відповідачем оплата послуг з перевезення проведена не була. Письмова вимога позивача, залишена відповідачем без відповіді та задоволення. У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення суми 161202,10 грн. вартості перевезення, вартість якого визначена за даними висновку експерта, про проведення експертного товарознавчого дослідження №0505/1 від 26 травня 2023 р.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТФРУКТ», м. Мукачево, згідно з відзивом на позовну заяву від 27.09.2023 р. заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що дійсно перевезення здійснював позивач ТОВ «ВІТАВІ-ТРАНС» на власному транспорті з д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Однак, перевезення замовляв і оплачував не відповідач по справі, а Фірма AGRI SUD Soc. Coop. а r.1. (Італія) згідно умов Митної декларації (форма МД-2), а саме п.20 Умови поставки: СІР UA Мукачево.

Крім того, відповідач зауважує, що він оплативши продавцю вартість товару згідно Договору поставки № 21/11/22 не несе жодних витрат, що стосуються доставки вантажу до місця призначення (м. Мукачево, Україна).

Разом з тим, запис в Журналі реєстрації вхідних телефонограм ТОВ «ВІТАВІ-ТРАНС» вважає неналежним доказом. А всі інші докази, які додані до позовної заяви, вважає такими, що не мають у даному випадку юридичного значення, оскільки позивачем не доведено існування зобов`язання відповідача перед ним.

Відтак, підсумовуючи вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

У поданих суду письмових поясненнях позивач, зокрема, вказує на те, що умови поставки СІР, які були відображені у ВМД (форми МД-2), були заявлені з метою зменшення бази оподаткування (митної вартості), яка складається з ціни самого вантажу та витрат на його транспортування. Саме з метою приховати витрати на транспортування, які б могли збільшити митну вартість і спричинити сплату додаткових податків і зборів, особа, яка здійснювала декларування - митний брокер Фаринич М.М. відображений в графі 54 ВМД, вказав умови поставки СІР.

Водночас позивач, зауважує, що відповідач не надав суду жодного доказу того, що сторони Договору поставки домовилися про оплату перевезення саме вантажовідправником і погодили поставку на умовах СІР. За таких обставин, ВМД (форми МД-2), додана відповідачем до відзиву, як односторонній документ, не може вважатися належним доказом наявності у вантажовідправника (постачальника) обов`язку оплатити перевезення. Крім того, позивач вважає, що саме відсутність в представленому суду Договорі поставки чітко визначених умов поставки дає відповідачу можливість зловживати своїми обов`язками.

Натомість за доводами позивача, положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу, які мають вищу юридичну силу перед національним Законом, а саме ст.13 КДПВ, наділяє обов`язком зі сплати вартості перевезення вантажу саме вантажоодержувача (відповідача).

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - ВСТАНОВИВ:

Між Фірмою AGRI SUD ос. Coop. а r.1. (Італія) - продавець та ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» - покупець 21.11.2022 року було укладено договір поставки № 21/11/22.

Згідно п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю товар (овочі та фрукти) вказані у супровідних документах на кожну окрему партію товару (надалі іменується „Товар"), а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.

Асортимент товару, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару визначається у супровідних документах на кожну окрему партію товару (п. 1.2 Договору).

Ціна на товари, що. поставляються з Договором, зазначається у супровідних документах на кожну окрему партію товару (п. 3.1 Договору).

Продавець зобов`язується поставити Покупцеві товар вказаний у супровідних документах на кожну окрему партію товару. Термін поставки товару не буде перевищувати 120 днів з моменту передоплати (п. 4.1 Договору).

Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2020 року) (п.4.2 Договору), а саме: 4.3. Поставка з здійснюється на умовах: CIF, СPT, СІР, CFR, DAP, FCA, FOB (п. 4.3 Договору). Перехід права власності від Продавця до Покупця відбувається відповідно до вимог міжнародних правил щодо роз`яснювальних «Інкотермс» (відредагований у 2020 році) (п.4.4 Договору).

За доводами позивача 21 грудня 2022 р. між замовником перевезення ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» та перевізником ТОВ «ВІТАВІ-ТРАНС» почали формуватися договірні відносини з приводу міжнародного перевезення вантажу з Італії в Україну. Фактично 21 грудня 2022 р. від ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» надійшла попередня пропозиція на виконання послуги. Телефонні переговори з приводу істотних умов перевезення тривали між сторонами до 27 грудня 2022 р. У підтвердження вказаних обставин позивач надає Довідкову інформацію про надані послуги, надана оператором мобільного зв`язку Vodafone. 27 грудня 2022 р. сторони повністю погодили усі істотні умови договору перевезення, що було зафіксовано у Журналі реєстрації вхідних телефонограм. За змістом телефонограми, отриманої о 13 год. 37 хв. ТОВ «ВІТАВІ-ТРАНС» прийняло від ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» пропозицію (замовлення) на виконання міжнародного перевезення вантажу «клементин» загальною масою 22 тони за маршрутом м. Кандідоні (рег. Калабрія, Італія) - м. Мукачеве (Закарпатська обл.). Погоджена сторонами вартість перевезення, зафіксована в телефонограмі, склала 4500 євро. На підтвердження укладення договору перевезення, була виготовлена міжнародна товаротранспортна накладна CMR №б/н від 28 грудня 2022 р.

В матеріалах справи наявна CMR №б/н від 28 грудня 2022 р., яка свідчить про перевезення вантажу позивачем.

Також в матеріалах справи міститься вантажно митна декларація (форми МД-2), за змістом якої відбулось перевезення вантажу від відправника AGRI SUD ос. Coop. а r.1. (Італія) до одержувача ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» за умовами поставки CIP UA Мукачево. Декларант ФОП Левко Тарас Іванович пасп. ВО 291452 від 01.08.1997 р.

Вказані обставини перевезення сторонами не заперечуються.

Разом з тим, як стверджує позивач, відповідачем оплата послуг з перевезення проведена не була. Письмова вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення. У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення суми 161202,10 грн. вартості перевезення, вартість якого визначена за даними висновку експерта, про проведення експертного товарознавчого дослідження №0505/1 від 26 травня 2023 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

В матеріалах справи наявна CMR №б/н від 28 грудня 2022 р., яка свідчить про перевезення вантажу позивачем.

Також в матеріалах справи міститься вантажно митна декларація (форми МД-2). За змістом якої відбулось перевезення вантажу від відправника AGRI SUD ос. Coop. а r.1. (Італія) до одержувача ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» за умовами поставки CIP UA Мукачево. Декларант ФОП Левко Тарас Іванович пасп. ВО 291452 від 01.08.1997 р.

Вказані обставини перевезення сторонами не заперечуються.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно стаття 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно ст.ст. 4 - 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов`язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.

Таким чином, міжнародна автомобільна накладна (CMR) є формою договору перевезення, сторони за якою і її підписанти - відправник і перевізник.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів досягнення між позивачем та відповідачем домовленостей щодо перевезення вантажу, як і не містять доказів погодження істотних умов такого перевезення в частині визначення вартості таких послуг.

Копії журналу реєстрації вхідних телефонограм, надані позивачем, в якості доказів погодження сторонами умов договору, не підтверджують факт надання позивачем саме відповідачу послуг перевезення вантажів у заявленому позивачем обсязі, а також не підтверджується визнання уповноваженими представниками відповідача заявленої до стягнення заборгованості.

Натомість, у відповідності до ст. 13 Конвенції, після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред`явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення.

Одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов`язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.

В даному випадку, матеріали справи не свідчать про наявність обов`язку у одержувача здійснити платежі, в тому числі здійснити оплату перевезення, оскільки такі не зазначені як такі, що підлягають сплаті.

Також, матеріали справи не містять відомостей щодо притримання вантажу з метою отримання гарантій платежу від одержувача вантажу, як це передбачено положенням Конвенції.

Натомість, як вже зазначалось, в матеріалах справи міститься вантажно митна декларація (форми МД-2), за змістом якої відбулось перевезення вантажу від відправника AGRI SUD ос. Coop. а r.1. (Італія) до одержувача ТОВ «ІМПОРТФРУКТ» за умовами поставки CIP UA Мукачево. Декларант ФОП Левко Тарас Іванович пасп. ВО 291452 від 01.08.1997 р.

Відомостей, щодо недійсності митної декларації чи недостовірності інформації зазначеній в ній матеріали справи не містять.

Водночас, поставка і прийняття товару на умовах CIP Інкотермс 2020 (Carriage and Insurance Paid To Перевезення і страхування оплачено до) передбачають, що продавець оплачує перевезення і знімає з себе відповідальність за вантаж після його передачі перевізнику.

Таким чином, згідно з відомостями, що містяться в митній декларації, вантаж був оплачений до місця доставки.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначений вище підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Таким чином, оцінивши всі докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності та логічному взаємозв`язку з наявністю правового обґрунтування заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що наведені відповідачем доводи та надані на їх підтвердження докази проте, визнаються більш вірогідними (вагомими) в розумінні ст. 79 ГПК України.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, недоведеність порушеного права позивача, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи позивача щодо визначення відповідачем умов поставки СІР, які були відображені у ВМД (форми МД-2), з метою зменшення бази оподаткування (митної вартості), судом до уваги не беруться, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАВІ-ТРАНС» смт. Кольчино, Мукачівський р-н, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТФРУКТ», м. Мукачево про стягнення 161 202,10 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 14.12.2023.

Суддя О. Ф. Ремецькі