Рішення

від 18.12.2023 по справі 908/506/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/49/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2023 Справа № 908/506/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну Міські теплові мережі (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 32121458)

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Комарист Вадима Івановича ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення 2 107,16 грн.,

Без виклику представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

22.02.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну Міські теплові мережі до Фізичної особи-підприємця Комарист Вадима Івановича про стягнення 2 107,16 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022 справу №908/506/22 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 17.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/506/22 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження 5/49/22. Вирішено дату розгляду справи по суті визначити у відповідній ухвалі суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

08.11.2023 набув чинності Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Господарський суд Запорізької області не припинив здійснювати судочинство.

Запорізька міська територіальна громада не відноситься до територій проведення воєнних (бойових) дій, та/або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини), ратифікованої Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

З огляду на викладене, враховуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи, господарський суд продовжує строк такого розгляду.

Ухвалою суду від 20.10.2023 розгляд справи по суті призначено на 09.11.2023 без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

18.12.2023 судом прийнято рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.04.2012 між Концерном МТМ та ФОП Комарист В.І. укладено договір №201659 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Вказаний договір укладено для нежитлових приміщень розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 92, прим. 72, 73. На виконання умов договору позивач відпустив теплову енергію за період з січня 2019 по квітень 2021 на загальну суму 1 893,87 грн. Відповідачем було здійснено часткову оплату суми боргу у розмірі 48,29 грн. Отже, сума основного боргу становить 1 705,44 грн. Також у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 3% річних в сумі 100,19 грн. та інфляційні втрати в сумі 198,29 грн., та у зв`язку із несвоєчасною сплатою боргу відповідачем, позивачем на підставі п. 7.2.10 договору нараховано штраф в сумі 103,24 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 193, 232, 276 Господарського кодексу України, Закон України Про теплопостачання, Правила користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 №1198, позивач просить суд позов задовольнити.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно Відповіді №364978 за ідентифікаційним номером: 2073403191, не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця Комариста Вадима Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є вул. Сорок років Радянської України (перейменовано на АДРЕСА_1 .

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копію ухвали суду від 17.03.2022 про відкриття провадження у справі №908/506/22 направлено судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану адресу місцезнаходження відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали суду від 17.03.2022 про відкриття провадження у справі 908/506/22, яка була направлена судом на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою АТ «Укрпошта» причина повернення за закінченням терміну зберігання.

Також копію ухвали суду від 17.03.2022 у справі №908/506/22 судом було направлено на адресу об`єкту надання послуг відповідачу: вул. Незалежної України, буд. 92, прим. 72, 73, м. Запоріжжя, 69037. Однак, вказана ухвала суду була також повернута відправнику з відміткою АТ «Укрпошта» причина повернення адресат відсутній за вказаною адресою.

Крім того, ухвалу суду від 20.10.2023 у справі №908/506/22 також було направлено на вказані вище адреси відповідача, та зазначена ухвала повернулась до суду з відміткою АТ «Укрпошта» причина повернення відповідно: за закінченням терміну зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №908/1009/23 в суді.

Станом на 11.12.2023 відповідач запропонований ухвалами суду від 17.03.2022, 20.10.2023 письмовий відзив на позовну заяву та додані до нього документи, на адресу суду не надіслав, а також й доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Концерн „МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 за № 2633-IV, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Зокрема, в Законі та в вказаних Правилах надано визначення поняттю «Споживач», а саме споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійсняються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до частини 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.

Пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, який споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

01.04.2012 між Концерном Міські теплові мережі (далі - Теплопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем Комаристом Вадимом Івановичем (далі - Споживач) укладено договір №201659 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, відповідно до п. 1.1. якого, Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

У відповідності до п. 2.1 договору, теплова енергія відпускається Споживачу в Гкал згідно з Додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - на протязі опалювального періоду;

- підігрів води - за наявної можливості;

- кондиціювання - по замовленню Споживача;

- інші технологічні потреби - по замовленню Споживача.

Підпунктом 3.2.6. п. 3.2. договору визначено, що Споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 3.2.21 договору передбачено, що Споживач зобов`язався щомісячно, у строки, визначені договором, повертати Теплопостачальній організації підписаний уповноваженою особою та належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді.

Згідно із положеннями п. 6.1. договору, розрахунки за даним договором здійснюються виключно в грошовій формі, згідно з діючими на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадку їх відсутності відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. (п.6.2. договору)

Відповідно до п. 6.3. договору підставою для розрахунків Споживача з Теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання передачі.

Згідно з п.6.4. договору Споживач зобов`язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право роботи передоплату.

При наявності приладів комерційного обліку - обсяги спожитої теплової енергії визначаються за фактичними показниками приладів обліку (п.6.5. договору).

Згідно з п.п. 6.7.1. договору отриманий Акт приймання - передачі теплової енергії Споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п`яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається: при отриманні нарочним - дата вручення представнику Споживача; при направленні рекомендованим листом - дата зазначена у відбитку поштового штемпеля на документі, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа.

Відповідно до 6.7.2 договору у разі неотримання Акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін встановлений п.6.7.1. договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Пунктом 7.2.10 договору передбачено, що за порушення Споживачем строків оплати за теплову енергію, встановлених у пункті 6.4. цього договору, останній сплачує Теплопостачальній організації штраф в розмірі 20% від суми заборгованості за спожиту теплову енергію. Оплата штрафу не звільняє Споживача від виконання своїх обов`язків.

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір діє з 01.04.2012 до 01.04.2013.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде досягнута взаємна згода про його припинення. (п. 10.4)

У Додатку № 1а до договору визначено, що договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді укладено для об`єкту: вул. Сорок років Радянської України (перейменовано на: вул. Незалежної України), буд. 92, прим. 72, 73, м. Запоріжжя.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з Витягу з Державного реєстру правочинів від 16.08.2007 ОСОБА_1 на підставі договору №138 купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності, дата нотаріального посвідчення: 16.08.2007, номер у реєстрі нотаріальних дій; 3317 належить нежиле приміщення, підвалу лі. А-5 за адресою: вул. Сорок років Радянської України (перейменовано на: вул. Незалежної України), буд. 92, прим. 72, 73, м. Запоріжжя.

З матеріалів справи вбачається, що Концерн «МТМ» на виконання умов договору відпустив теплову енергію на об`єкт відповідача з січня 2019 по квітень 2021 на загальну суму 1 893,87 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі теплової енергії за вказаний період.

На підставі зазначених актів приймання-передачі теплової енергії Концерном МТМ виставлено відповідачу рахунки на оплату відпущеної теплової енергії.

У позові зазначено, що відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 48,29 грн., яку було враховано позивачем під час здійснення розрахунку суми основного боргу (платіжний документ від 02.03.2020, який вказано у Акті звірки взаємних розрахунків), а отже у відповідача існує заборгованість в сумі 1 705,44 грн.

Відповідач відповідно до п. 6.7. договору не з`явився до позивача для отримання зазначених документів в порядку, визначеному договором.

Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання - передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлені акти приймання - передачі теплової енергії за спірний період не повернув. Тобто, фактично погодився з кількістю спожитої теплової енергії та з сумами нарахованими позивачем до оплати за відповідні періоди.

Позивач у своїх примірниках Актів приймання-передачі теплової енергії зазначив, що Споживач від підписання Актів відмовився, а отже на підставі п.6.7.2. договору Акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Концерн «МТМ» направив на адресу ФОП Комарист В.І. претензію від 20.01.2022 за вих. №766/05-юр щодо погашення заборгованості за спожиту теплову енергію на підставі договору №201659 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії в гарячій воді від 01.04.2012 на суму 1 705,44 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 21.01.2022 №6903528216791.

Однак, відповіді позивачем від відповідача не отримано.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати за спожиту теплову енергію за період з січня 2019 по квітень 2021 на загальну суму 1 705,44 грн., отже заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано 3 % річних за загальний період з 20.02.2019 по 04.02.2022 на суму 100,19 грн. та інфляційні витрати за загальний період з березня 2019 по жовтень 2021 на суму 198,29 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за теплову енергію, позивачем на підставі п. 7.2.10 договору нараховано штраф в сумі 103,24 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до статті 551 ЦК України, розмір неустойки встановлюється договором.

Пунктом 7.2.10 договору передбачено, що за порушення Споживачем строків оплати за теплову енергію, встановлених у пункті 6.4. цього договору, останній сплачує Теплопостачальній організації штраф в розмірі 20% від суми заборгованості за спожиту теплову енергію. Оплата штрафу не звільняє Споживача від виконання своїх обов`язків.

Судом встановлено, що у прохальній частині позовної заяви, а саме у пункті 3 позивач зазначив: «3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб» (ЄДРПОУ: 31757311) на користь Концерну Міські теплові мережі 3% річних в сумі 100 (сто) грн. 19 коп., інфляційні втрати в сумі 198 (сто дев`яносто вісім) грн. 29 коп., штраф в сумі 103 (сто три) грн. 24 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп., на р/р № НОМЕР_2 , МФО 320478, Банк: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», отримувач: Концерн Міські теплові мережі,код ЄДРПОУ 32121458.»

Відповідно до ч.ч. 1 3 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. (ч. 1)

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. (ч. 2)

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (ч. 3)

Отже, у пункті 3 прохальної частини позову Концерном «МТМ» зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтажснаб» (ЄДРПОУ: 31757311), яке не є стороною по договору №201659 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.04.2012, за яким заявлені позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 1 705,44 грн.

Суд зазначає, що згідно статті 48 ГПК України заміну неналежного відповідача може бути здійснено тільки за відповідним клопотанням позивача, та враховуючи, що такого клопотання позивачем суду не надано, а також не надано відповідного клопотання про виправлення описки у позовній заяві, то суд не наділений повноваженнями, з огляду на принцип диспозитивності, самостійно здійснювати заміну неналежного відповідача, а тому в частині заявлених позовних вимог про стягнення з ФОП Комариста В.І. 3% річних в сумі 100,19 грн., інфляційних втрат в сумі 198,29 грн. та штрафу в сумі 103,24, суд відмовляє.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Комариста Вадима Івановича ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Концерну Міські теплові мережі (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; вул.Адмірала Нахімова, буд. 4, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 32121458; р/р № НОМЕР_3 , філія АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) суму основного боргу в розмірі 1 705 (одна тисяча сімсот п`ять) грн. 44 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Комариста Вадима Івановича ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Концерну Міські теплові мережі (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; вул.Адмірала Нахімова, буд. 4, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 32121458; р/р № НОМЕР_2 , Банк: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО 320478) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 008 (дві тисячі вісім) грн. 01 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.