Рішення

від 20.12.2023 по справі 910/8833/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2023Справа № 910/8833/23

За позовомАкціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ КАРГО" 2) ОСОБА_1 простягнення 269 100,38 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі також - позивач, АТ КБ «Приватбанк») до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ КАРГО" (далі також - відповідач-1, ТОВ «АТ КАРГО») та ОСОБА_1 (далі також - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором б/н від 18.01.2022 в розмірі 269 100,38 грн.

Відповідно до ухвали від 16.06.2023 судом скеровано до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб запит щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016.

10.07.2023 судом зроблено витяг з Єдиного державного демографічного реєстру та встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 10.07.2023 до суду від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь на запит з якої вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресами відповідачів, які вказані у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подали до суду відзиви на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "AT КАРГО" (як Клієнтом) через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ". Відповідно до цієї заяви позичальник приєднався до розділу 1.1. Загальні положення та підрозділу 3.2.2. Умов та правил надання банківських послуг (далі також - Умови), які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ "Приватбанк" (далі також - банк) http://privatbank.ua.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) закріплено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 2 от. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, 18.01.2022 року між відповідачем-1 та АТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № б/н (далі - Договір), який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із вищевказаних Анкети-заяви та Умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 3.2.2.1. Умов визначено, що банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту «Кредит КУБ» для фінансування поточної діяльності Клієнта, в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків, комісії та ін. винагород в обумовлені цим Договором терміни. Кредитування Клієнта здійснюється в межах встановленого Банком ліміту кредитування, про який Банк повідомляє Клієнта через встановлені канали комунікацій. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати ) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Заява). Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі Папка24 або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги, придбані Клієнтом через Інтернет-платформу ПриватМаркет (https://privatmarket.ua).

Відповідно до пункту 3.2.2.3. Умов, надання кредитів у рамках Послуги здійснюється на наступних умовах: Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту терміновий кредит в обмін на зобов`язання Клієнта щодо повернення кредиту, сплати відсотків, комісій та винагород. Відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, їх. кількість і дати їх здійснення вказуються в Заяві. Заява на приєднання до Послуги в системі Приват24 або у сервісі Папка24 або іншим шляхом підписується електронним підписом, є способом укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Як стверджує позивач, 18.01.2022 року, на підставі укладеного договору, Банком було перераховано на поточний рахунок відповідача-1 (Клієнта) кредитні кошти у розмірі 300 000, 00 гри., що підтверджується відповідною випискою.

18.01.2022 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) було укладено договір поруки № POR1642508727245 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідачем-1, які випливають з Договору (п. 1.1. Договору поруки).

Пунктом 3.2.2.З.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві. Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, може бути встановлений окремий порядок погашення, що передбачає погашення основного боргу тільки 6 останніх місяців користування кредитом. Банк здійснює договірне списання грошей з поточного рахунку Клієнта в строки і розмірах, передбачених умовами кредитного договору. Остаточний термін погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту.

Відповідно до пунктів 3.2.2.5.2. та 3.2.2.5.3. Умов, Клієнт взяв на себе зобов`язання оплатити проценти за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії згідно з п. 3.2.2.3.2., а також повернути кредит у терміни і в сумах, які встановлено в пунктах 3.2.2.3.1., 3.2.2.5.14., 3.2.2.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Згідно з п. 3.2.2.9. Умов за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з пунктами 3.2.2.1., 3.2.2.2., 3.2.2.3., 3.2.2.3.1. цього Договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.2.3.2.

За змістом п. 3.2.2.3.2. Умов за користування Послугою Клієнт сплачує щомісяця проценти за користування кредитом в розмірі, що зазначені в пункті 1.4. Заяви.

Пункт 3.2.2.9.2. Умов передбачає, що сплата процентів за користування кредитом, передбаченої пунктом 3.2.2.3.2. Умов, здійснюється в дати платежів, зазначені у Заяві, про що зазначено у п. 3.2.2.3.1 Умов.

Пунктом 1.3. Заяви встановлено, що кредит надається на строк 12 місяців від дня видачі кредиту. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів (п. 1.6. Заяви).

Спір у справі виник у зв`язку з ти, як стверджує позивач, що в порушення відповідних умов Договору та приписів законодавства відновідач-1 не повернув кредитні кошти у передбачений Договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися, викладені у позові доводи не спростували.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, надавши відповідачу-1 кредит на загальну суму 300 000,00 гр., що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача-1, яка наявна в матеріалах справи.

Проте, відповідач-1 порушив договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредитних коштів, у зв`язку із чим, у відповідача-1 виникла заборгованість за кредитом в розмірі 260 700,38 грн та за відсотками у вигляді щомісячної комісії в розмірі 8 400,00 грн.

Згідно з п. 3.2.2.9.1. Умов та відповідно до ст. 212 ЦК України у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 3.2.2.5.2. та 3.2.2.5.3. цього Договору, Клієнт сплачує Банку відсотки в розмірі, зазначеному в п. 3.2.2.3.3. цього Договору.

У свою чергу пунктом 3.2.2.3.3. Умов визначено, що при порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов`язання Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому у пункті 1.5. Заяви.

Нарахування прострочених відсотків здійснюється щодня, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не враховується (п. 3.2.2.9.2. Умов).

Частиною 1 етапі 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1 та 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.2.2.10.1. Умов визначено, що у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати комісії за користування кредитом, передбаченої пунктами 3.2.2.3.2., 3.2.2.3.1. цього Договору, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.2.9., 3.2.2.3.1., 3.2.2.3.2. цього Договору, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.2.2.10.3. Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом 15 років з дня, коли зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «АТ КАРГО» заборгованості по кредиту за кредитним договором № б/н від 18.01.2022 в розмірі 260 700,38 грн у передбачені договором строки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Як встановлено судом вище в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між Банком та відповідачем-2 було укладено договір поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, при солідарному обов`язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, відповідачі, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснили своєчасне погашення заборгованості за кредитом у передбачений Договором строк, тобто не виконали свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо солідарного стягнення 269 100,38 грн, у тому числі 260 700,38 грн заборгованості за кредитом та 8 400,00 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, вищевикладена правова норма відносить до компетенції господарських судів дві категорії справ:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

- справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого (тобто зобов`язання) є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

При цьому, друга складова п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не містить обмежень щодо суб`єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб`єктний склад зобов`язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин.

У свою чергу, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ГПК України).

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який уклав правочин в забезпечення виконання зобов`язання відповідача-1 (суб`єкта господарської діяльності). За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вищевикладене також узгоджується й з п. 3.3. пояснювальної записки до Проекту Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (реєстраційний №6232), який 03.10.2017 року було прийнято Верховною Радою України в якості Закону України № 2147-VIII, в якій зазначено, що відповідно до нових правил юрисдикції та підсудності юрисдикція між загальними, господарськими та адміністративними судами розмежовується залежно, в першу чергу, від предмета спору, а не суб`єктного складу сторін.

Крім цього, позивач просить суд врахувати правовий висновок суддів Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 13.03.2018 року (справа № 415/2542/15-ц, провадження 14-40цс18, посилання на постанову у ЄДРСР http://reyestr.courtgov.ua/Review/73219876).

У пунктах 22 та 23 вказаної постанови зазначено, що ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт І частини першої статті 20).

Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не мас значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

У пунктах 62-64 вищевказаної постанови суддями Великої Палати Верховного Суду були наведені висновки щодо правильного застосування норм права, які зводяться до наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГИК України у редакції вказаного Закону України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, з дати набрання чинності ПІК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основною зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з покладенням витрат зі сплати судового збору на відповідачів відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ КАРГО» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 6, кв. 44; код ЄДРПОУ 43758067) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом в розмірі 260 700,38 грн, заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії в розмірі 8 400,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 036,50 грн.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко