Рішення

від 21.12.2023 по справі 910/13961/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2023Справа № 910/13961/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» (61128, м. Харків, пр. Льва Ландау, 149, ідентифікаційний код: 32237716)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» (01034, м. Київ, пров. Рибальський, 10, офіс 214, ідентифікаційний код: 36239717)

про стягнення 188 668,10 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» про стягнення 188 668,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 в частині оплати спожитих у період з 01.08.2021 по 06.09.2021 обсягів електричної енергії, у зв`язку з чим виникла вказана заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 було залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

22.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13961/23 та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

20.10.2023 до відділу діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Енергобудконсалт надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що договір поставки електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 між сторонами не був укладений, та позивачем не надано жодних належних доказів його підписання з боку відповідача, при цьому, до звернення до суду з даним позовом примірник договору, що мав бути підписаний відповідачем, позивачем не витребовувався. Водночас договором оренди електрообладнання №21/17 від 13.02.2017 не регулюються зобов`язання між сторонами з поставки чи споживання електричної енергії, таким чином обсяги спожитої відповідачем електроенергії не підтверджені позивачем.

01.11.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про подовження строку на подання відповіді на відзив із додатковими доказами та заяви про зміну підстав із додатками у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 за результатами розгляду клопотання позивача, що надійшло 01.11.2023, продовжено останньому строк на подання відповіді на відзив та відмовлено в продовженні строку для подання заяви про зміну підстав позову.

03.11.2023 до відділу діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоресурс і Ко надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що договір про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 дійсно був укладений між сторонами, підтвердженням чого є сплата відповідачем рахунків по ньому, підписання відповідачем актів приймання передачі та підписання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків. В той же час, знищення примірника договору внаслідок обстрілу міста Харкова під час російської агресії не свідчить про його неукладення сторонами.

Одночасно з відповіддю на відзив від позивача також надійшло клопотання про судове доручення щодо огляду речових доказів за місцем їх знаходження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про доручення щодо огляду речових доказів за місцем їх знаходження.

14.11.2023 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» надійшли заперечення, у яких відповідач наголошує на неукладенні договору поставки електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019, при цьому відповідачем не заперечується факт існування між сторонами господарських правовідносин, однак такі не ґрунтувалися на зазначеному позивачем документі, а полягали у компенсації фактично спожитої відповідачем електричної енергії, обсяг якої визначався на підставі підписаних обома сторонами актів виконаних робіт.

Разом із запереченнями, відповідачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт», суд дійшов висновку про відсутність підстав для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи (ч. 1 ст. 247 ГПК України). Малозначними справами у відповідності до п. 1 ч. 5 ст. 12 вказаного Кодексу є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

При цьому, відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відтак, з огляду на малозначність даної справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 25.09.2023 постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач, в свою чергу, зазначаючи про необхідність переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, не наводить жодних обґрунтованих причин неможливості вирішення даного спору в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому, критерій значення справи для відповідача повинен розглядатися судом у сукупності з іншими критеріями, визначеними ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу.

Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у лютому 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» виникли правовідносини щодо постачання позивачем електричної енергії відповідачу.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 04.09.2018 №966 видно Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Позивач зазначає, що 04.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» як споживачем був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу №100/19 (далі договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Водночас, за твердженням позивача, внаслідок влучання російської ракети в офіс представника позивача за адресою вул. Кооперативана 18, в місті Харкові підписаний відповідачем примірник договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 було втрачено, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» з листами від 31.03.2023 вих. №33/01/03/31 та від 10.05.2023 з вимогою щодо підписання примірнику договору, а також актів здачі-приймання робіт по ньому за період з серпня по вересень 2021 року, за якими наявна заборгованість.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти факту укладення договору постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 з посиланням на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, не були не були відносинами із поставки електричної енергії, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії", а являли собою відносини з відшкодування клієнтом вартості фактично спожитої електричної енергії позивачу, обсяг якої визначався на підставі підписаних обома сторонами актів виконаних робіт.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до п. 1.2.15. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ) на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Споживачем у розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ є фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Про факт існування укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 30.06.2021 та виконання зобов`язань за ним свідчить, зокрема, підписання обома сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за вказаним договором: №1117 від 31.03.2019, №2017 від 30.06.2019, №463 від 29.02.2020, №2381 від 31.10.2020, №225 від 31.01.2021, №475 від 28.02.2021, №723 від 31.03.2021, №970 від 30.04.2021, №1223 від 31.05.2021, №1472 від 30.06.2021, акту звірки взаєморозрахунків по стану за період з 2019 р. за договором №100/19 від 04.02.2019, а також здійснення відповідачем оплат електроенергії згідно договору №100/19 від 04.02.2019 протягом періоду з 22.03.2019 по 03.08.2021, що підтверджується банківською випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко».

При цьому, у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Водночас суд зауважує на суперечливості поведінки відповідача, оскільки у відзиві та запереченнях останній вказує на відсутність укладеного між сторонами договору з постачання електричної енергії споживачу, в той час як останнім протягом періоду з лютого 2019 по липень 2021 року здійснювалося споживання та оплата поставленої позивачем електроенергії саме в межах договору №100/19 від 04.02.2019, що відображено в актах здачі-приймання робіт (надання послуг), акті звірки взаєморозрахунків та банківській виписці по рахунку позивача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, враховуючи здійснення сторонами господарських операцій з поставки та оплати електроенергії (за договором №100/19 від 04.02.2019) та заперечення відповідача проти факту укладення договору в цілому, а не окремих його положень, цілком вірогідним є факт підписання сторонами 04.02.2019 договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19, у зв`язку з чим його умови (пункти) визнаються судом погодженими сторонами та такими, що є обов`язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 1.1. договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 цей договір про постачання електричної енергії споживачу (далі договір) встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі споживач) постачальником електричної енергії (далі постачальник).

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2. договору).

За умовами пункту 2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

У відповідності до пункту 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору

Згідно з пунктом 1 Комерційної пропозиції № 1 (додаток 2 до договору) ціна, за якою здійснюється поставка електричної енергії споживачу, визначається з урахуванням наступних чинників: Фактична вартість купованої 1 кВт*г електричної енергії у розрахунковому періоді, яка визначається за середньозваженою ціною купівлі електричної енергії у розрахунковому періоді на організованих сегментах ринку (ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед", внутрішньодобовий ринок) відповідно до щоденних погодинних обсягів споживання електричної енергії споживачем та купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (вартість небалансів) (п.п. 1.1.); Вартість послуг з розподілу електричної енергії оператором системи розподілу, що визначається згідно тарифу на послуги з розподілу, диференційовані за класом напруги, і затверджені відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.2.); Вартість послуг з передачі електричної енергії оператору системи передачі, що визначається згідно тарифу на послуги з передачі, який затверджений відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.3.); Рентабельність діяльності постачальника, що складає 10%.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.3. договору).

Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем (пункт 5.7. договору).

Пунктом 3 комерційної пропозиції № 1 сторони погодили, що споживач здійснює оплату плановими платежами: до 28 дня місяця, що передує розрахунковому періоду 65% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді; до 15 числа розрахункового періоду -35% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді. Прогнозованою вартістю очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді, є фактична вартість електричної енергії (включаючи вартість її розподілу), спожитої споживачем у місяці, що передує розрахунковому. Остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію споживач здійснює відповідно до наданого постачальником рахунку протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня його отримання. Якщо сума планових платежів перевищує зазначену у рахунку суму, постачальник зараховує її як попередня оплата споживача за наступні розрахункові періоди.

Цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника (пункт 12.1. договору).

Пунктом 9 комерційної пропозиції № 1 встановлено, що договір діє до 31 грудня 2019 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Доказів припинення дії договору у визначеному порядку матеріали справи не містять, а відтак, в силу умов пункту 9 комерційної пропозиції, такий вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.

Так, позивач зазначає, що протягом періоду з серпня 2021 року по 6 днів вересня 2021 року відповідач спожив електричну енергію в загальному обсязі 53 590 кВт. на суму 205 142, 52 грн. При цьому, оскільки за даними банківських розрахунків за відповідачем обліковувався аванс в сумі 16 474, 42 грн, остаточний розмір належної до сплати суми становив 188 668, 10 грн.

Позивачем разом з листами від 31.03.2023 та від 10.05.2023 були складені та надіслані відповідачу для підписання акти здачі приймання робіт (надання послуг) №1714 від 31.08.2021 на суму 177 913, 96 грн та №1981 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн, що підтверджується описами вкладення до цінного листа, однак такі не були підписані останнім без жодної мотивованої відмови.

На оплату за спожиті обсяги електричної енергії позивачем були виставлені відповідачу рахунки: №2678 від 31.08.2021 на суму 161 439, 54 грн та №2781 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн.

Позаяк, відповідач розрахунки за споживання електричної енергії протягом вищевказаного періоду не здійснив, виникла заборгованість в сумі 188 668, 10 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно умов пункту 6.2. договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору, постачальник, в свою чергу, відповідно до умов пункту 7.1. договору має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.

Пунктом 5.2.1. ПРРЕЕ передбачено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 Комерційної пропозиції № 1 (додаток 2 до договору) сторони погодили, що ціна, за якою здійснюється поставка електричної енергії споживачу, визначається з урахуванням наступних чинників: Фактична вартість купованої 1 кВт*г електричної енергії у розрахунковому періоді, яка визначається за середньозваженою ціною купівлі електричної енергії у розрахунковому періоді на організованих сегментах ринку (ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед", внутрішньодобовий ринок) відповідно до щоденних погодинних обсягів споживання електричної енергії споживачем та купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (вартість небалансів) (п.п. 1.1.); Вартість послуг з розподілу електричної енергії оператором системи розподілу, що визначається згідно тарифу на послуги з розподілу, диференційовані за класом напруги, і затверджені відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.2.); Вартість послуг з передачі електричної енергії оператору системи передачі, що визначається згідно тарифу на послуги з передачі, який затверджений відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.3.); Рентабельність діяльності постачальника, що складає 10%.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також проведені між сторонами належним чином розрахунки за попередні періоди, як і відсутність з боку відповідача будь-яких обґрунтованих зауважень щодо обсягів та вартості спожитої ним електричної енергії, зазначених позивачем в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунках на оплату за спірний період.

Проте, відповідач свого обов`язку з оплати спожитої електричної енергії у спірний період не здійснив.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати отриманої електроенергії, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов`язку щодо сплати заявленої заборгованості.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» (01034, м. Київ, пров. Рибальський, 10, офіс 214, ідентифікаційний код: 36239717) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» (61128, м. Харків, пр. Льва Ландау, 149, ідентифікаційний код: 32237716) заборгованість у розмірі 188 668 грн 10 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 830 грн 02 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.12.2023

СуддяПукшин Л.Г.