Рішення

від 29.11.2023 по справі 911/2400/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2400/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, код: 40075815)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» (09111, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Товарна, будинок 29, код: 35942281)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 50, код 43173325)

про стягнення 523372,02 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Бондар М.Л.;

від відповідача:Астрюхін К.А.;

від третьої особи:не з`явився;

До Господарського суду Київської області 07.08.2023 надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі позивач/АТ «Українська залізниця») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» (надалі відповідач/ ТОВ «Росер» про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 17.07.2014 № 1593 в загальному розмірі 523372,02 гривень, що складається з: 386881,91 гривень основний борг, 112505,22 гривень інфляційні втрати, 7433,56 гривень пеня, 16551,33 гривень 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума заборгованості сформувалася внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору в частині перерахування позивачу як балансоутримувачу 30% від загального розміру орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2400/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (надалі третя особа/РВ ФДМУ).

На адресу суду 24.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення проти пред`явлених позовних вимог.

До суду 04.09.2023 від РВ ФДМУ надійшли письмові пояснення по справі, в яких третя особа просила врахувати їх при ухвалені рішення.

Ухвалою суду від 11.09.2023 клопотання ТОВ «Росер» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено підготовче засідання, яке судом неодноразово відкладалося.

На адресу суду 04.09.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій викладено заперечення позивача проти доводів та аргументів, викладених у відзиві на позовну заяву.

До суду 14.09.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач виклав додаткові аргументи проти задоволення позову.

На адресу суду 25.10.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких викладено нові аргументи щодо заперечень проти задоволення позову, а від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

На адресу суду 15.11.2023 від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення відповідача, що надішли на адресу суду 25.10.2023 із долученням до неї додаткових доказів.

Також 15.11.2023 від РВ ФДМУ надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Ухвалою суду від 15.11.2023 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2023.

В судове засідання 29.11.2023 з`явилися представники сторін, представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, а представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1. 17.07.2014 між РВ ФДМУ та ТОВ «Росер» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1593 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого предметом договору є строкове платне користування нежитловими приміщеннями пакгаузу № 4 та № 5, а також частиною відкритої вантажної платформи, що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Товарна, 29 (загальна площа орендованого майна склала 627,4 кв.м), та обліковується на балансі Будівельного монтажно-експлуатаційного управління № 2 в м. Козятин.

Згідно з п. 3.1. договору розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку - січень 2014 року без врахування ПДВ складає 14538,36 гривень.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу (п. 3.6. договору).

Пунктом 10.1. договору визначено укладення договору строком на 1 рік, діє з 17.07.2014 до 16.07.2015 включно.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі ЄДР) повним найменуванням балансоутримувача, на момент укладення договору було: відокремлений підрозділ Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» Козятинське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 2, отже тут і надалі суд, при згадуванні балансоутримувача використовуватиме його скорочене найменування ДТГО «Південно-Західна залізниця», адже відокремлений підрозділ входив до його складу.

2. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 було утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», згідно Додатку № 1 до якої, ДТГО «Південно-Західна залізниця» входить до переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється АТ «Українська залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було затверджено статут АТ «Українська залізниця», відповідно до пункту 2 якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, які реорганізовано шляхом злиття згідно з Додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200; пунктом 12 Статуту закріплено, що товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації.

18.08.2015 Міністерством інфраструктури України відповідно до статті 107 Цивільного кодексу України було затверджено Зведений передавальний акт, відповідно до якого правонаступником щодо усього майна, прав та обов`язків, зокрема ДТГО «Південно-Західна залізниця» після реорганізації шляхом злиття стає АТ «Українська залізниця».

Згідно зведеного переліку майна ДТГО «Південно-Західна залізниця», що вноситься до статутного капіталу АТ «Українська залізниця», що є додатком до Зведеного передавального акта, до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» внесено об`єкти нерухомості, зокрема ті, що виступають об`єктом оренди за договором.

21.10.2015 відбулась державна реєстрація ПАТ «Українська залізниця», та у відомостях, що містяться в ЄДР про юридичних осіб, правонаступником яких є юридична особа зазначено і про ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне, перейменоване ПАТ «Українська залізниця» у АТ «Українська залізниця», внесено відповідні зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у ЄДР. З огляду на це, в подальшому судом буде використовуватися саме нове та актуальне найменування позивача АТ «Укрзалізниця», зокрема в частині посилань на правовідносини, що існували між сторонами до зміни такого найменування.

3. 28.03.2016 між АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Росер» укладено додаткову угоду до договору, якою АТ «Укрзалізниця» визначено орендодавцем нерухомого майна за договором та визначено обов`язок ТОВ «Росер» щодо сплати 100% орендної плати на користь АТ «Укрзалізниця».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 910/10903/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.10.2018, позовні вимоги ТОВ «Росер» задоволено та визнано вказану додаткову угоду недійсною.

З огляду на це, в подальшому позивач виходив з того, що він є лише балансоутримувачем переданого в оренду державного майна, оскільки є правонаступником ДТГО «Південно-Західна залізниця», а тому відповідач мав сплачувати на користь позивача 30% від загального розміру орендної плати, визначеного договором.

4. 28.11.2019 за позивачем було зареєстровано право власності на нерухоме майно, зокрема об`єкти, що є предметом договору, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.11.2019 за індексним номером 190636156.

5. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.06.2021 у справі № 911/465/21, яке набрало законної сили та розглядалась між тими самими сторонами, щодо стягнення суми заборгованості за договором (30% від розміру орендної плати) за попередній період (з березня 2017 року по грудень 2020 року) позовні вимоги позивача було частково задоволено, зокрема стягнуто заборгованість за період з 15.02.2018 по грудень 2020 року. Часткова відмова у задоволені позову була обґрунтована пропуском строку позовної давності.

6. Рішенням Господарського суду Київської області у справі від 12.09.2022 № 911/1789/17, яке набрало законної сили, розглянутої між тими самими сторонами відмовлено у задоволені позову позивача до відповідача в частині вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом зобов`язання негайно звільнити об`єкт оренди нежитлові приміщення пакгауз № 4 та № 5, а також частину відкритої вантажної платформи, загальною площею 627,4 кв. м, а також в частині вимог про стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна. При цьому було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати (30% від загального розміру орендної плати) за період жовтень 2016 року-лютий 2017 року, штрафних санкцій та витрат на утримання орендованого майна.

7. Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати (30% від загального розміру орендної плати) за період січень 2021 року грудень 2022 року у загальному розмірі 386881,91 гривень, інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

В обґрунтування позову позивач посилається на той факт, що відповідач продовжує користуватися орендованим майном, проте грошові кошти за його користування не сплачує. Оскільки позивач є правонаступником прав та обов`язків ДТГО «Південно-Західна залізниця», що виступало балансоутримувачем за договором, якому належить право на отримання 30% орендної плати, нарахованої за договором, позивач вважає, що у зазначений період користування майном відповідач мав сплатити зазначені грошові кошти на користь позивача, проте свій обов`язок ігнорує.

8. Заперечення відповідача зводяться до наступного: 1) договір оренди є припинений з 16.07.2015 та строк його дії в подальшому не продовжувався; 2) рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2022 у справі № 911/1789/17 позивачу було відмовлено у задоволенні позову про повернення об`єкту оренди та стягнення неустойки за час прострочення повернення орендованого майна з тих мотивів, що позивач не набув прав орендодавця, а статус балансоутримувача не надавав йому права вимагати повернення об`єкта оренди і такі висновки мають виключне значення для розгляду цієї справи; 3) остаточним рішенням у справі № 910/10903/17 (справа про визнання недійсним додаткового договору до договору оренди про заміну орендодавця) встановлено факт відсутності правонаступництва позивача щодо ДТГО «Південно-Західна залізниця», оскільки згідно відомостей з ЄДР, така особа не є припиненою, що свідчить про відсутність у позивача повноважень на звернення до суду із розглядуваним позовом; 4) за наслідками розгляду справи № 911/465/21 (справа про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за попередній період), з рішенням суду за яким відповідач не згоден, ним ініціційовано низку звернень до правоохоронних органів, а щодо суддів, що розглядали зазначену справу на адресу Вищої ради правосуддя було скеровано відповідні скарги; 5) позиція позивача є суперечливою, оскільки він одночасно заявляє, що є власником об`єкта оренди хоча заявляє вимогу про стягнення лише 30% розміру орендної плати, як балансоутримувач; 6) з огляду на рік будівництва об`єкту оренди (1934) та з огляду на допустимий строк корисного використання якого становить 20 років, зазначене майно мало б бути списано з балансу, ліквідовано; 7) з посиланням на положення постанови КМ України № 1054 «Про затвердження Порядку розпорядження майном ПАТ «Українська залізниця» відповідач спростовує твердження про пролонгацію договору, оскільки зазначений Порядок такої процедури не передбачає.

9. Аргументи третьої особи.

Доводи третьої особи за своїм змістом пояснення містять лише відтворення змісту договору, положень законодавства, що регулюють загальні питання виникнення та виконання зобов`язань, а також а також тих, що встановлюють обов`язковість виконання умов договорів. як підстави виникнення цивільних правовідносин. Тобто жодних тверджень стосовно сутності спору, зокрема щодо набуття позивачем прав орендодавця/балансоутримувача, пояснення третьої особи не містять.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Щодо чинності договору.

Одним із спірних питань у межах розглядуваної справи є те, чи є наразі чинним договір та чи може він вважатися належною правовою підставою для вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати (30% від її загального розміру).

Як вже зазначалося згідно п. 10.1. договору його укладено строком на 1 рік, та, відповідно він діє з 17.07.2014 до 16.07.2015 включно, а згідно п. 10.6. договору чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Поряд із цим, згідно п. 10.4. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

Крім того, за змістом п.п. 10.9., 10.10. договору у разі припинення договору майно протягом трьох днів повертається орендарем балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем від моменту отримання орендованого майна в оренду у 2014 році до часу розгляду цієї справи він безперервно користується орендованим майном, зокрема після настання строку, зазначеного в п. 10.1. договору майно балансоутримувачу не повернув.

Згідно п. 3.11. договору у разі припинення договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету.

Отже, обов`язок відповідача сплачувати орендну плату зберігається за ним навіть у разі припинення договору внаслідок закінчення строку на який він укладався до моменту фактичного повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

З огляду на це, твердження відповідача, що внаслідок припинення договору він звільняється від обов`язку сплачувати орендну плату за час фактичного користування орендованим майном, спростовуються змістом самого договору та фактичними обставинами, внаслідок чого судом відхиляються, як безпідставні.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, в редакції Закону України № 1201-ІХ від 04.02.2021, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Попередня редакція цієї норми передбачала, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, з огляду на згадане вище положення п. 10.4. договору, за відсутності заперечень орендодавця, наявність яких в перебігу строку дії договору судом не встановлена, суд дійшов висновку, що наразі договір є чинним, а отже є належною правовою підставою для виникнення прав та обов`язків для його учасників, обумовлених його змістом.

Наявне у п. 10.4. договору застереження про те, що продовження договору оформлюється додатковою угодою, при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди, в частині оформлення додаткової угоди, з огляду на приписи ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України висновків суду про продовження договору не спростовують, адже не підписання такої додаткової угоди не означає автоматичного припинення договору та визначальним для продовження чи не продовження договору слід вважати саме наявність/відсутність заперечень наймодавця, за відсутності яких та за умови продовження фактичного користування орендарем орендованим майном, договір слід вважати таким, що продовжений.

В частині застереження про необхідність отримання дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди для продовження строку дії договору, доводам відповідача в цій частині суд надасть оцінку нижче.

Щодо правонаступництва АТ «Укрзалізниця».

В цій частині спірною вбачається та обставина, що, як стверджує позивач, внаслідок внесення майна ДТГО «Південно-Західна залізниця» до статутного капіталу позивача, він став його власником, від моменту такого внесення, оформленого Зведеним передавальним актом, а також зведеним переліком майна ДТГО «Південно-Західна залізниця», що вноситься до статутного капіталу АТ «Українська залізниця». При цьому, на думку позивача, завершення процедури припинення ДТГО «Південно-Західна залізниця», яке, наразі, ще перебуває у стані припинення, не скасовує того факту, що усі його права та обов`язки вже перейшли до позивача та процедура припинення попереднього балансоутримувача майна, не впливає на реалізацію позивачем прав, що належали ДТГО «Південно-Західна залізниця», як попередньому балансоутримувачу орендованого майна за договором.

Відповідач, заперечуючи проти таких тверджень позивача, із посиланням на висновки у інших справах, що розглядалися між сторонами (у справах №№ 910/10903/17, 911/1789/17), вважає, що до моменту внесення в ЄДР запису про припинення ДТГО «Південно-Західна залізниця», позивач не набуває ані прав балансоутримувача, ані прав власника орендованого майна. Належним балансоутримувачем та особою, що має право на 30% від орендної плати залишається саме ДТГО «Південно-Західна залізниця» до того моменту, поки процедура його припинення не буде завершена. Згаданими рішеннями судів, на думку відповідача, встановлено факт відсутності у позивача повноважень правонаступника після ДТГО «Південно-Західна залізниця» до моменту завершення його припинення. Крім того, відповідач вважає суперечливою аргументацію позивача, який одночасно стверджує про своє право власності на орендоване майно, при цьому позов подає про стягнення лише 30% від загального розміру орендної плати, як правонаступник балансоутримувача - ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Надаючи доводам сторін, в цій частині належну юридичну оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 15 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на дату реєстрації АТ «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» визначено особливості утворення Укрзалізниці, правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено особливості утворення позивача, зокрема, він утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); його статут затверджується Кабінетом Міністрів України; його засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України; воно є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу Товариства, здійснюється протягом двох років з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу позивача, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до його статутного капіталу. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства.

Пунктом 2 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» цього Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За змістом статей 1, 2 Статуту позивача (в редакції чинній станом на час створення позивача), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02.09.2015, позивач є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 № 200 та є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Згідно ст. 14 Статуту Товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.

Відповідно до ст. 20 Статуту Товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.

Згідно ст. 21 Статуту за товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження цим майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.

Статтею 30 Статуту визначено, що майно позивача складають основні фонди, оборотні засоби, кошти, майнові права, зокрема, право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, а також інші активи, відображені в бухгалтерському обліку позивача.

За змістом статті 31 Статуту майно позивача формується, зокрема, за рахунок майна, внесеного засновником до його статутного капіталу.

Згідно зі статтею 32 Статуту, здійснюючи право власності, позивач володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства. Розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.

Відповідно до статті 34 Статуту позивач використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за позивачем на праві господарського відання, включається до його активів.

З наведених положень Статуту позивача можна дійти висновку, що майно позивача формується як за рахунок внесення до його статутного капіталу майна підприємств залізничного транспорту, зокрема нерухомого майна, на яке позивач набуває право власності, а також за рахунок інших активів, зокрема державного майна, яке закріплюється за позивачем на праві господарського відання, тобто яке зберігає статус державного та власністю позивача не стає, проте обліковується за позивачем, як його активи.

З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2015 Міністерство інфраструктури України в межах процедури з утворення АТ «Українська залізниця» та на виконання вимог постанови КМ України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затвердило зведений перелік майна ДТГО «Південно-Західна залізниця», що вноситься до статутного капіталу АТ «Українська залізниця», що є додатком до Зведеного передавального акту від 06.08.2015, що також затверджений Міністерством інфраструктури України.

Відповідно до Зведеного переліку майна ДТГО «Південно-Західна залізниця», що вноситься до статутного капіталу позивача, до статутного капіталу останнього увійшло нерухоме майно, що, зокрема, є предметом оренди за договором.

Згідно відомостей з ЄДР 21.10.2015 відбулась державна реєстрація позивача.

А з 28.11.2019 за позивачем було зареєстровано право власності на нерухоме майно, що є предметом договору, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.11.2019.

Проте, як вже зазначалось, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» документами, які підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу позивача, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту.

При цьому позивач набув право власності на майно залізничного транспорту з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов`язків згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відтак, приймаючи рішення про утворення позивача шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до позивача права власності на відповідне майно, передане державою до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.

При цьому статус позивача як правонаступника відповідних підприємств залізничного транспорту безпосередньо визначений Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Статутом, які не передбачають можливості запровадження винятків чи обмежень щодо такого правонаступництва, відстрочення набуття права власності на об`єкти нерухомого майна тощо.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду 23.06.2020 по справі № 904/5881/18.

З огляду на встановлені судом обставини щодо затвердження Міністерством інфраструктури України 18.08.2015 Зведеного передавального акту та зведеного переліку майна ДТГО «Південно-Західна залізниця» та проведення 21.10.2015 державної реєстрації позивача, суд дійшов висновку, що з цього моменту власником майна, що є об`єктом оренди за договором став позивач, незалежно від того, що право власності на це майно у відповідному реєстрі речових прав було зареєстроване за позивачем лише 28.11.2019, а також незалежно від того, чи завершено процедуру припинення ДТГО «Південно-Західна залізниця», яке припиняється наслідок злиття.

При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності.

У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником, зокрема, ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Такий висновок підтверджується і змістом статті 3 цього Закону, яким установлено обмеження в діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту, що реорганізовуються. Закон передбачає, що з дня прийняття рішення КМУ про утворення АТ «Укрзалізниця» і до його державної реєстрації Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств. Ураховуючи, що такі обмеження встановлені саме до дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця», можна дійти висновку, що з дати державної реєстрації саме АТ «Укрзалізниця» має право на здійснення господарської діяльності та укладення відповідних правочинів, а не державні підприємства, які припиняються.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, постанові Верховного Суду 21.07.2022 у справі № 910/2498/21.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що із моменту передачі до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» майна підприємств залізничного транспорту згідно Зведеного передавального акту, АТ «Укрзалізниця» стало його власником, в обмін на що держава стала власником 100% акцій зазначеного товариства.

Отже, майно, що передано саме до статутного капіталу позивача втрачає статус державного, належить АТ «Укрзалізниці» на праві приватної власності та, відповідно, поряд із правами власника на це майно, позивачу належить і право розпорядження ним, зокрема право виступати орендодавцем такого майна, в тому числі і за договором, раніше укладеним із відповідачем.

Відповідно, встановлений законом факт правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо всього майна переданого йому до статутного капіталу згідно Зведеного передавального акту охоплює і правонаступництво позивача внаслідок передачі до його статутного капіталу майна ДТГО «Південно-Західна залізниця» незалежно від того, чи завершена процедура припинення цього підприємства внаслідок проведеної процедури злиття.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі переходу права власності на об`єкт оренди до нового власника такий договір оренди зберігає чинність для нового власника, якщо інше не передбачено договором оренди. Аналогічне положення міститься і в ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з моменту державної реєстрації позивача, переходу до нього права власності на майно, внесене до його статутного капіталу, саме він наділений повноваженнями на розпорядження належним йому майном, саме він має виступати орендодавцем належного йому майна та саме йому належать усі права та обов`язки орендодавця за договорами оренди укладеними до проведення державної реєстрації позивача, як юридичної особи, що не втрачають чинності у зв`язку зі зміною власника.

Поряд із цим, з моменту зміни власника майна, РВ ФДМУ втрачає повноваження виступати орендодавцем майна, переданого до статутного капіталу позивача, адже такі повноваження РВ ФДМУ має лише по відношенню до державного майна, а, як вже зазначалося, орендоване майно за договором втратило статус державного, адже передано до статутного капіталу позивача.

Наведене означає, що 100% розміру орендної плати за договором, від моменту державної реєстрації позивача має сплачуватися на користь позивача, як власника майна, що є предметом оренди за договором.

З метою приведення триваючих правовідносин між позивачем та відповідачем, у відповідність із фактичними обставинами, сторонам належить внести відповідні зміни до договору з метою уникнення невизначеності щодо порядку сплати орендної плати.

При цьому, як вбачається з матеріалами справи, сторонами вже було підписано додаткову угоду до договору, якою АТ «Укрзалізниця» визначено орендодавцем нерухомого майна за договором та визначено обов`язок ТОВ «Росер» щодо сплати 100% орендної плати на користь АТ «Укрзалізниця», яка була визнана недійсною за позовом відповідача постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 910/10903/17.

Проте, на думку суду, зазначені обставини не позбавляють сторони можливості привести свої взаємовідносини у відповідність із зазначеними вище обставинами у майбутньому або відповідач має припинити користування орендованим майном та повернути його позивачу.

Поряд із цим, до моменту вчинення сторонами відповідного правочину, позивач не може бути позбавлений своїх прав, обумовлених набуттям права власності на майно, що передано до його статутного капіталу, зокрема права виступати орендодавцем, щодо належного йому майна по договорах укладених до набуття ним права власності на майно, які зберігають чинність для позивача, як нового власника майна на тих умовах, на яких вони були укладені із попереднім власником.

Повертаючись до питання окресленого вище, щодо застереження у п. 10.4. договору в частині необхідності отримання дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди, для підписання додаткової угоди для продовження договору оренди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки, як встановлено судом, позивач з моменту своєї державної реєстрації 21.10.2015 та передачі до його статутного капіталу майна згідно Зведеного передавального акту, став власником майна, що перебувало на балансі ДТГО «Південно-Західна залізниця», що є предметом оренди за договором, жодного погодження подальшого продовження дії укладених раніше договорів оренди не вимагається, адже єдиною повноважною особою на управління власним майном став сам позивач, та оскільки новий договір наразі не укладався, судом не встановлено органу з яким відповідне питання мало б погоджуватися.

Враховуючи викладені вище висновки та набуття позивачем права власності на нерухоме майно, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відбулась заміна сторони у договорі в силу закону та до позивача перейшли права орендодавця за договором у тому ж обсязі та на умовах, які мало РВ ФДМУ, що виступало попереднім орендодавцем за договором та положення договору є обов`язковими для позивача в тій частині, що є сумісною із правосуб`єктністю позивача.

При цьому, збереження чинності договору оренди у разі зміни власника, перш за все, спрямоване на захист інтересів орендаря (в нашому випадку відповідача), права якого не мають обмежуватися самим лише фактом зміни власника майна, що є предметом оренди.

Як вбачається, позивач вимагає від відповідача стягнення лише 30% від загального розміру орендної плати, мотивуючи свої вимоги належним йому правом на отримання цієї частки, як правонаступником ДТГО «Південно-Західна залізниця», що виступало балансоутримувачем за договором.

З цього вбачається, що правова позиція позивача дійсно є суперечливою, адже стверджуючи про набуття права власності на майно, що перебувало на балансі ДТГО «Південно-Західна залізниця», позивач втім вимагає стягнення лише 30% від загального розміру орендної плати, право на отримання яких мало ДТГО «Південно-Західна залізниця», як балансоутримувач за договором до моменту створення позивача. Проте, на думку суду, така суперечливість ймовірно обумовлена суперечливою та змінюваною судовою практикою щодо питання набуття позивачем права власності на майно підприємств залізничного транспорту, моменту набуття такого права, часу з якого позивач стає правонаступником підприємств, що реорганізуються у спосіб злиття та т.і.

Намагаючись усунути таку невизначеність, спираючись на, певною мірою, актуальну судову практику, приклади якої наведено вище, суд вважає, що позивачу належить право на отримання всієї суми орендної плати за договором від моменту державної реєстрації позивача, незалежно від того чи було проведено державну реєстрацію нерухомого майна, що увійшло до статутного капіталу позивача, а також того чи завершена процедура припинення підприємств, майно яких передано до його статутного капіталу.

Втім суд, дотримуючись принципу диспозитивності судового процесу виходитиме із розміру позовних вимог визначеного позивачем та здійснює судовий розгляд щодо тих позовних вимог, які сформульовані позивачем у позові, а саме щодо стягнення на його користь лише 30% від загального розміру орендної плати за договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на обставини, встановлені судами у справах № 910/10903/17 та № 911/1789/17, які, на його думку, мають виключне або ключове значення для розгляду цієї справи, які доводять його твердження про те, що позивач не набув ані прав балансоутримувача за договором, ані прав орендодавця, а також про те, що правонаступництво позивача після ДТГО «Південно-Західна залізниця» не настає до моменту завершення процедури припинення цього підприємства.

Щодо обставин встановлених в межах справи № 910/10903/17.

Як вже зазначалося ця справа ініційована відповідачем та стосувалася визнання недійсною додаткової угоди до договору, за змістом якої, орендодавця РВ ФДМУ було замінено на позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 910/10903/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.10.2018, задоволено позовні вимоги ТОВ «Росер» та визнано вказану додаткову угоду недійсною.

Мотивами для визнання недійсною додаткової угоди стали висновки про те, що до моменту внесення до ЄДР запису про припинення ДТГО «Південно-Західна залізниця», АТ «Українська залізниця» не набуло статусу його правонаступника, а також те, що згідно ст. 10 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» порядок розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, визначається Кабінетом Міністрів України, якого на момент вирішення справи затверджено не було.

Щодо зазначених висновків суду, слід зазначити наступне.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

За змістом правових висновків, що викладено в п.п. 136-138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373//16-ц обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

З огляду на викладене, судження суду в межах справи № 910/10903/17, на які посилається відповідач, є нічим іншим, як правовою оцінкою обставин та не носять для цієї справи преюдиційного характеру та, відповідно, не мають виключного значення для вирішення цієї справи.

При цьому висновки суду у справі № 910/10903/17 про те, що до моменту внесення до ЄДР запису про припинення ДТГО «Південно-Західна залізниця», АТ «Українська залізниця» не набуло статусу його правонаступника, не можуть прийматися до уваги з огляду на вже згадані висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, що за всіма ознаками є більш релевантними до розглядуваної справи та в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником підприємства залізничного транспорту з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця».

Що стосується висновків суду у справі № 910/10903/17 з приводу застосування ст. 10 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», суд вважає, що в межах розглядуваної справи не ставиться питання про оцінку правомірності розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства. В даному випадку мова йде про перехід до позивача прав орендодавця по укладеному раніше (до створення АТ «Укрзалізниця») та чинному договору. Тобто позивач набув відповідних прав за договором в порядку правонаступництва, а не в порядку розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, а тому застосування ст. 10 згаданого Закону взагалі для розглядуваної справи правового значення не має.

До того ж, положення ст. 10 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та внутрішнього Наказу АТ «Укрзалізниця» № 071 від 19.02.2016, які передбачають умови розпорядження майном в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України не означає, що до визначення Кабінетом Міністрів такого порядку у позивача відсутні повноваження на приведення у відповідність із набуттям ним прав та обов`язків підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок проведеної реорганізації, вже існуючих договорів оренди, що було укладено до моменту утворення АТ «Укрзалізниця», адже, як вже зазначено вище, позивач став власником такого майна від моменту проведення його державної реєстрації, як юридичної особи.

Це також означає, що як до затвердження Кабінетом Міністрів відповідного порядку, так і після його затвердження, відповідач не може вважати себе вільним від зобов`язань щодо внесення плати за користування орендованим майном, а позивач не може вважатися особою, що не набув прав власника, орендодавця та особи, якій належить право на отримання 100% розміру орендної плати визначеної договором на свою користь.

Щодо обставин встановлених в межах справи № 911/1789/17.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/1789/17 від 12.09.2022, яке набрало законної сили, розглянутою між тими самими сторонами відмовлено у задоволені позову позивача до відповідача в частині вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом зобов`язання негайно звільнити об`єкт оренди нежитлові приміщення пакгауз № 4 та № 5, а також частину відкритої вантажної платформи, загальною площею 627,4 кв. м, а також в частині вимог про стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна. При цьому було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати (30% від загального розміру орендної плати) за період жовтень 2016 року-лютий 2017 року, штрафних санкцій та витрат на утримання орендованого майна.

З огляду на те, що в межах розглядуваної справи до предмета позову вимога про повернення об`єкту оренди не входить, суд вважає, що висновки суду у справі № 911/1789/17, які зводяться до того, що позивач не набув повноважень орендодавця за договором, а тому не може пред`являти вимоги відповідачу про повернення орендованого майна, не мають правового значення для вирішення цієї справи.

При цьому, як в цій частині, так і з решти питань, на які акцентує увагу відповідач судове рішення у справі 911/1789/17 містить судження суду, які також є суто правовою оцінкою певних обставин, що не мають для суду обов`язкового характеру. Проте, навіть у цій справі суд погодився із тим, що у відповідача існує обов`язок сплачувати на користь позивача, принаймні 30% від розміру орендної плати, адже ним було стягнуто на користь позивача заборгованість з орендної плати, що утворилася за період з жовтня 2016 року по лютий 2017 року.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що рішенням Господарського суду Київської області від 14.06.2021 у справі № 911/465/21 з відповідача на користь позивача вже було стягнуто заборгованість з орендної плати за попередній період, а саме з січня 2018 року по грудень 2020 року. Проте, за твердженням сторін зазначене рішення відповідачем наразі не виконано, хоча відповідач продовжує користуватися майном не здійснюючи плату за це, що не узгоджується зі змістом орендних правовідносин, які передбачають оплатність користування орендованим майном.

Красномовним є той факт, що відповідач протягом багатьох років користується орендованим майном, але усі сили скеровує не на врегулювання існуючих правовідносин із позивачем у спосіб актуалізації чинного договору, а на доведення в судовому порядку відсутності у нього обов`язку сплачувати орендну плату, повністю чи у розмірі 30% на користь позивача. При цьому, відповідач не сплачує орендну плату і на користь тих осіб, яких він вважає належними учасниками цих правовідносин РВ ФДМУ та структурний підрозділ ДТГО «Південно-Західна залізниця», а також не повертає об`єкт оренди та не звільняє його, хоча стверджує про втрату договором чинності ще у 2015 році.

При цьому, відповідач в своїх заявах по суті справи зазначав, що принципово не заперечує проти внесення орендної плати, але тоді коли буде визначено належну на отримання платежів особу, пояснюючи свою бездіяльність невизначеністю такої особи.

Така позиція відповідача не узгоджується хоча б з рішенням судів, які вже набрали законної сили у справах № 911/1789/17, № 911/465/21, в яких суд вказав на необхідність проводити оплату орендних платежів, принаймні 30% від їх загального розміру, на користь АТ «Українська залізниця».

Більше того, відповідач намагаючись довести відсутність у нього обов`язку сплачувати орендну плату чи її частину на користь позивача посилається на висновки у справі № 910/10903/17, яка розглянута між цими ж сторонами, проте з іншого предмета та з інших підстав та які, на думку відповідача, дають йому підстави вважати відсутнім у нього обов`язок сплачувати орендну плату на користь позивача, чим надає перевагу висновкам суду, зокрема у справі № 910/10903/17, які лише опосередковано стосуються сутності розглядуваних правовідносин, ігноруючи рішення суду у справі № 911/465/21, яке прийнято щодо аналогічного предмета про стягнення заборгованості за попередній період саме на користь АТ «Українська залізниця».

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначив, що щодо суддів, які приймали участь під час розгляду справи № 911/465/21 ним ініційовано відповідні дисциплінарні провадження, а сама справа спрямована на розгляд безпосередньо голові Верховного Суду Кравченку С.І.

Суд вважає, що викладення зазначених обставин у відзиві жодним чином не спростовує тверджень позивача та не є обґрунтуванням заперечень відповідача проти позову та скоріше мало за мету попередження суду про те, що приймати до уваги висновки суду у справі № 911/465/21 є небезпечним з огляду на ймовірну аналогічну реакцію з боку відповідача на дії суду вже в межах цієї справи, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача та зловживання ним своїми процесуальними правами у сукупності із суперечливою та непослідовною поведінкою відповідача в частині сутності правовідносин, що розглядаються та змісту його зобов`язань за договором.

Заперечення відповідача в частині того, що з огляду на рік будівництва об`єкту оренди (1934) та з огляду на допустимий строк корисного використання якого становить 20 років, зазначене майно мало б бути списано з балансу, ліквідовано судом відхиляються, як безпідставні та такі, що спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема довідками позивача про балансову належність будівель та споруд.

До того ж, суду не зрозуміло, як зазначені аргументи відповідача співвідносяться із тим, що він користується чужим майном, ігноруючи свій обов`язок сплачувати за це користування відповідну плату та протягом багатьох років посилається на невизначеність та суперечливість того на чию користь відповідні платежі мають сплачуватися, стверджує про припинення договору, при цьому майно з оренди ані на користь позивача, ані на користь РВ ФДМУ, ані на користь попереднього балансоутримувача не повертає, зазначаючи тепер вже нові аргументи, а саме про втрату майном, що ним використується будь-якої майнової цінності.

Питання списання майна з балансу не відноситься до кола повноважень та охоронюваного інтересу відповідача, отже аргументи відповідача в цій частині є безпідставними.

Посиланням на положення Постанови КМ України № 1054 «Про затвердження Порядку розпорядження майном АТ «Українська залізниця» відповідач спростовує твердження про пролонгацію договору, оскільки зазначений Порядок такої процедури не передбачає і такі аргументи відповідача судом також оцінюються критично, оскільки позивач набув права власності на орендоване майно внаслідок внесення його до статутного капіталу, що призводить до безумовних наслідків щодо набуття і похідних прав, зокрема прав орендодавця за чинним договором.

Оскільки судом встановлено, що договір не був припинений із закінченням строку на який він укладався, відповідач продовжує користуватися орендованим майном, а позивач не висунув офіційних заперечень проти продовження договору на новий строк в порядку, визначеному договором, він є таким, що продовжений і згадані відповідачем посилання на Порядок розпорядження майном АТ «Українська залізниця» є безпідставними, оскільки зазначений Порядок для визначення того чи є договір продовжений не є застосовним.

Щодо суті позовних вимог.

Як вже зазначалося предметом позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього заборгованості з орендної плати у розмірі 30% від її загального нарахованого розміру за період з січня 2021 по грудень 2022 у розмірі 386881,91 гривень.

Не дивлячись на висновки суду про приналежність позивачу права власності на об`єкти нерухомого майна, припинення права державної власності на майно, припинення повноважень РВ ФДМУ виступати орендодавцем зазначеного майна, заміну орендодавця у договорі в силу закону, що свідчить про наявність у позивача права вимоги сплати на його користь орендної плати у повному розмірі, без її розподілення за принципом 70%/30% на користь державного бюджету та на користь позивача, як правонаступника попереднього балансоутримувача відповідно, суд виходить із того розміру позовних вимог, який визначений позивачем у позові, та саме в цій частині суд здійснюватиме перевірку підставності позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що для сплати орендної плати у розмірі 30% від її загального розміру за період з січня 2021 по грудень 2022 позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури № 193 від 31.01.2021 на суму 20144,41 гривень, № 140 від 28.02.2021 на суму 20345,85 гривень, № 147 від 31.03.2021 на суму 20691,73 гривень, №152 від 30.04.2021 на суму 20836,58 гривень, № 169 від 31.05.2021 на суму 20107,45 гривень, №154 від 30.06.2021 на суму 21107,45 гривень, № 161 від 31.07.2021 на суму 21213,03 гривень, № 159 від 31.08.2021 на суму 21128,48 гривень, №153 від 30.09.2021 на суму 21128,48 гривень, №165 від 31.10.2021 на суму 21826,00 гривень, 180/878 від 30.11.2021 на суму 21747,05 гривень, №182/878 від 31.12.2021 на суму 21877,53 гривень, №125/878 від 31.01.2022 на суму 22161,95 гривень, № 129/878 від 01.03.2022 на суму 22516,53 гривень, № 835/878 від 31.03.2022 на суму 23529,76 гривень, №137/878 від 30.04.2022 на суму 24259,20 гривень, №115/878 від 31.10.2022 на суму 13656,98 гривень, №118/878 від 30.11.2022 на суму 13752,58 гривень, № 166/878 від 30.12.2022 на суму 13848,85 гривень, тобто загалом на суму 386881,91 гривень. Крім того, позивачем було виставлено і рахунки, наявні в матеріалах справи та акти прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму орендної плати за договором, проте відповідних вимог в межах цієї справи позивач не заявляє.

Відповідач, в перебігу розгляду справи, не заперечував того факту, що відповідні рахунки та акти дійсно скеровувалися позивачем на його адресу, проте, як ним зазначалося зазначені документи поверталися відповідачем без виконання з мотивів відсутності у позивача повноважень виставляти такі рахунки та, відповідно, отримувати 30% від загального розміру орендної плати.

Пунктом 3.6. договору визначено, що орендна плата перераховується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Проте, відповідач, чого він не заперечує, своїх обов`язків щодо внесення орендної плати у відповідному розмірі не виконував.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 386881,91 гривень заборгованості з орендної плати, нарахованої за період з січня 2021 року по грудень 2022 року у розмірі 30% від її загального розміру у зазначений період.

Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 7433,56 гривень пені, 16551,33 гривень 3% річних та 112505,22 гривень інфляційних втрат, розрахованих за загальний період з 15.02.2021 по 25.04.2023.

Як вже встановлено судом підставною є вимога про стягнення з відповідача боргу у розмірі 386881,91 гривень, та, як вбачається з розрахунку позивача базою для нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат є сума заборгованості з орендної плати за відповідний місяць, у якому відбулося прострочення в період з січня 2021 по грудень 2022.

Пунктом 3.7. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що за умовами договору оренди орендна плата має бути сплачена відповідачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, однак відповідач своїх зобов`язань у строки встановлені договором оренди не виконав, чим допустив порушення зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем здійсненого його арифметично вірно, тож, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7433,56 гривень пені, 16551,33гривень 3% річних та 112505,22 гривень інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному розмірі.

Отже, суд приймає рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» на користь акціонерного товариства «Українська залізниця», заборгованість у розмірі 523372,02 гривень, що складається з: 386881,91 гривень основного боргу, 112505,22 гривень інфляційних збитків, 7433,56 гривень пені та 16551,33 гривень 3% річних.

Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» (02091, місто Київ, Харківське шосе, будинок 172-Б, офіс 209, код 40573749 9111, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Товарна, будинок 29, код 35942281) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, код 40075815) заборгованість у розмірі 523372,02 гривень, що складається з: 386881,91 гривень основного боргу, 112505,22 гривень інфляційних збитків, 7433,56 гривень пені та 16551,33 гривень 3% річних та 7850,58 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2023.

Суддя Р.М. Колесник