Рішення

від 19.12.2023 по справі 913/201/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м.Харків Справа № 913/201/23

Провадження №13/913/201/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Карбон ЛТД"

до відповідача-1 держави Російська Федерація;

відповідача-2 Федерального державного унітарного підприємства "Підприємство по управлінню власності за кордоном" Управління справами Президента Російської федерації;

відповідача-3 Публічного акціонерного товариства "Газпром";

відповідача-4 Публічного акціонерного товариства "Нафтова компанія "Роснафта";

відповідача-5 Відкритого акціонерного товариства "Російські залізничні дороги".

Суддя Яресько Б.В.

Секретар судового засідання - Багацький А.О.

За участю:

Від позивача - Гордійчук Ю.В., діє на підставі ордеру №1458646 від 12.09.2023 року та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3484/10 від 22.11.2007 року

Від відповідачів представники не прибули.

про відшкодування 147 528 949 грн. 58 коп.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Схід Карбон ЛТД звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Російської Федерації, Федерального державного унітарного підприємства Підприємство по управлінню власності за кордоном Управління справами президента Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства Газпром, Публічного акціонерного товариства Нафтова компанія Роснафта, Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги про стягнення збитків у сумі 147 528 949 грн. 58 коп.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 року справу передано на розгляд судді Яресько Б.В.

Як було встановлено судом позивач раніше звертався з аналогічним позовом як до Господарського суду м. Києва (провадження № 910/6049/23) так і після цього до Солом`янського районного суду м. Києва (провадження № 760/10394/23) в обох випадках йому було відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського та відповідно цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Ухвалою суду від 16.06.2023 р. суд прийняв позовну заяву та призначив проведення підготовчого засідання суду на 25.07.2023 р.

Ухвалою суду від 25.07.2023 р. суд відклав підготовче засідання на 23.08.2023 р.

23.08.2023 р. в судове засідання представники сторін не прибули.

Ухвалою суду від 23.08.2023 р. суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 19.09.2023 р.

19.09.2023 р. в судовому засіданні в режимі відеоконференції був присутній представник позивача.

Ухвалою суду від 19.09.2023 р. суд відклав підготовче засідання на 16.10.2023 р.

16.10.2023 р. на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 16.10.2023 року, яке суд приймає до розгляду та долучає до матеріалів справи (клопотання зареєстровано в підсистемі Електронний суд).

16.10.2023 р. в судове засідання представники сторін не прибули.

Ухвалою суду від 16.10.2023 р. суд відклав підготовче засідання на 06.11.2023 р.

06.11.2023 р. в судовому засіданні був присутній представник позивача.

Ухвалою суду від 06.11.2023 р. суд закрив підготовче провадження у справі №913/201/23 та призначив до розгляду справи по суті.

27.11.2023 р. в судовому засіданні був присутній представник позивача. В зв`язку з неприбуттям у судове засідання представників відповідачів суд відклав розгляд справи по суті на 19.12.2023 року.

19.12.2023 р. в судовому засіданні був присутній представник позивача. Представники відповідачів у судове засідання не прибули. Представник позивача позов підтримав.

Судом були вжиті всі заходи для належного повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи, з врахуванням наступного.

За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

У зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Узв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

Відтак, взявши до уваги неможливість вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №913/201/23 за допомогою поштового зв`язку а також дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до ст. 122 ГПК України, відтак, повідомлення відповідача у справі здійснювалися через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (https://lg.arbitr.gov.ua).

Крім того, інформація про час та місце проведення судових засідань була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Також позивачем направлені на адресу відповідачів з території Турціїматеріали позовної заяви та ухвали суду в перекладі. Докази направлення долучені до матеріалів справи.

З врахуванням викладеного відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні, не надали відзивів на позовну заяву, в зв`язку з чим суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами та прийняв рішення.

Розглянувши позов, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

УСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СХІД КАРБОН ЛТД» відповідно до установчих документів створене для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Основними видами діяльності Позивача є: добування кам`яного вугілля, добування бурого вугілля, добування інших корисних копалин та розроблення кар`єрів, надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин та розроблення кар`єрів.

Для виконання своїх статутних завдань, а саме для видобутку кам`яного вугілля у межах вугільної ділянки «Матроська» (Луганська обл., Сєвєродонецький район, м. Лисичанськ (південна околиця міста Лисичанськ), Позивачем отримано спеціальний дозвіл на користування надрами від 05 лютого 2021 року № 6464 виданий Державною службою геології та надр України, акт надання гірничого відводу від 22 квітня 2021 року № 3628, виданий Державною службою України з питань праці, укладено договір оренди землі від 01 листопада 2021 року № 21-117 з Лисичанською військово-цивільною адміністрацією Сєвєродонецького району, а також для здійснення такої господарської діяльності укладено низку інших правочинів та здійснено закупівлю відповідного обладнання факт здійснення Позивачем відповідної господарської діяльності відображено в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства, звітному балансі запасів корисних копалин відповідно до форми 5-ГР, що подається користувачами надр Державній службі геології та надр України, виконанням податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин відповідно до вимог статті 28 Кодексу України про надра.

Відповідно до балансової довідки від 03 червня 2022 року № 1 товарно-матеріальні цінності, які належать підприємству, а саме вугілля марки ДГ 0-200 у кількості 17 794, 40 тон, яке обліковуються за рахунком 26 «Готова продукція» знаходиться за адресою : Луганська обл., Сєвєродонецький район, м. Лисичанськ (південна околиця міста Лисичанськ), ділянка ТОВ «Схід Карбон ЛТД» в межах вугільної ділянки «Матроська». При цьому динаміка кількості названих товарно-матеріальних цінностей за їх місцезнаходженням з березня по травень місяць 2022 року була незмінна.

Внаслідок збройної агресії Відповідача | (здійснених артилерійських обстрілів, авіаційних ударів 24 травня 2022 року - 02 червня 2022 року) ділянки з видобутку вугілля ТОВ «Схід Карбон ЛТД» за адресою: Луганська обл., Сєвєродонецький район, м. Лисичанськ (південна околиця міста Лисичанськ) в межах вугільної ділянки Матроська було знищено майно Позивача, що призвело до неможливості у провадженні господарської діяльності Позивача.

За результатами огляду вказаного об`єкта комісією у складі представника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області - першого заступника керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та представників Позивача - директора ТОВ «СХІД КАРБОН ЛТД», начальника дільниці ТОВ «СХІД КАРБОН ЛТД», директора технічного ТОВ «СХІД КАРБОН ЛТД», начальника геолого-маркш. служби ТОВ «СХІД КАРБОН ЛТД» було складено акт про знищення майна від 03 червня 2022 року, яким встановлено факт знищення майна Позивача внаслідок збройної агресії Відповідача 1 (здійснених артилерійських обстрілів, авіаційних ударів 24 травня 2022 року - 02 червня 2022 року), а саме:

№ з/пОб`єкт, марка, модель Рік виробництваКількістьБалансова/первісна вартість, грн. без урах. ПДВ1Вугілля ДГ 0-200202217794,40 т6555060.592Ваги автомобільні СВМ-А18С18202113240003Генератор дизельний Marati MDA7500SE2021131999,964Мотопомпа високого тиску Koshin SERH5OV2021128000,045Ємність вертикальна 2022161006Ємність вертикальна2022181007Єврокуб2022617100

Відповідно до звіту про оцінку вартості майнових збитків та упущеної вигоди Позивача, виготовленого відповідно до положень Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності,суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем Марковим Дмитром Миколайовичем, що діє на підставі Сертифікату Фонду державного майна України суб`єкта оціночної діяльності від 14 грудня 2021 року № 905/21, збитки, які були завдані Позивачу, у зв`язку зі знищенням товарно-матеріальних цінностей, яке належали даному підприємству, а саме: (тверде паливо) вугілля кам`яне марки ДГ 0 200, загальною кількістю 17 794, 40 т., обладнання, в кількості 11 (одинадцяти) одиниць, внаслідок із збройною агресією Російської Федерації становить: Вугілля кам`яне марки ДГ 0-200 в кількості 17794,40 тон 125302292 грн. 65 коп., обладнання у кількості 11 одиниць 410856 грн. 93 коп., упущена вигода підприємства 21 815800 грн. 00 коп., разом 147528949 грн. 58 коп.

Позивач звернувся до Господарського суду Луганської області та просить суд стягнути на свою користь зазначені збитки в сумі 147528949 грн. 58 коп. з відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов до наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровая або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В даному випадку суд встановив, що у зв`язку з потраплянням бойових снарядів чи їх уламків відбулось знищення майна позивача, що було прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації та веденням бойових дій на території м. Лисичанська Луганської області держави Україна.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідачі повинні доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Відповідача 1 - Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Позивач надав суду звіту про оцінку вартості майнових збитків та упущеної вигоди Позивача, виготовленого відповідно до положень Методики суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем Марковим Дмитром Миколайовичем, що діє на підставі Сертифікату Фонду державного майна України суб`єкта оціночної діяльності від 14 грудня 2021 року № 905/21

Частина 2 ст. 224 Господарського Кодексу України встановлює, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача 1 такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи неможливість відновлення знищеного майна, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову в частині вимог до відповідача 1.

Стосовно заявлених вимог позивача до інших відповідачів, а саме Федерального державного унітарного підприємства Підприємство по управлінню власності за кордоном Управління справами президента Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства Газпром, Публічного акціонерного товариства Нафтова компанія Роснафта, Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги суд зазначає, що позовна заява не містить доказів завдання саме зазначеними юридичними особами збитків позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного Кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, в зв`язку з чим суд відмовляє в стягненні збитків з зазначених юридичних осіб.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, сума судового збору за розгляд даної справи складає 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 939400 грн. 00 коп., яка належить до стягнення з відповідача 1 до Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 236, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Схід Карбон ЛТД задовольнити частково.

2. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Карбон ЛТД» (вул. Панаса Мирного, 28-А, офіс 1 м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 40385745) 147528949 грн. 58 коп. (сто сорок сім мільйонів п`ятсот двадцять вісім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять 58 коп.) збитків.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Державного бюджету України 939400 грн. 00 коп (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста грн. 00 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В позовних вимогах до Федерального державного унітарного підприємства Підприємство по управлінню власності за кордоном Управління справами президента Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства Газпром, Публічного акціонерного товариства Нафтова компанія Роснафта, Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 20.12.2023.

СУДДЯ Богдан ЯРЕСЬКО