Рішення
від 06.12.2023 по справі 911/1933/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2023 року м. Чернігівсправа № 911/1933/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Керівника Вишгородської окружної прокуратури ,

вул. Кургузова, 13, м. Вишгород, Вишгородський район, Київська область, 07301 в інтересах держави в особі:

позивача-1: Любецької селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412478, вул. Добринська, 60, смт Любеч, Чернігівський район, Чернігівська область, 14041

позивача-2: Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області,

код ЄДРПОУ 26425731, площа Центральна, буд. 7, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область, 07101

до відповідача-1: Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради

код ЄДРПОУ 32631821, Київський квартал, буд.14, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область, 07101

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр»,

код ЄДРПОУ 20621365, Київський квартал, буд.10, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область, 07101

Предмет спору: про визнання договору недійсним,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: Шейко Ю. М., представник;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Лєгостаєва О. В., адвокат;

за участю прокурора: Оліфір А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Любецької селищної ради та Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області звернувся до Господарського суду Київської області із позовом про визнання недійсним договору №22/04-20 на виконання робіт з приймання, розміщення (складування) та захоронення побутових відходів на полігоні ТПВ (назва договору в редакції додаткової угоди №2 від 01.11.2021), укладеного 17.04.2020 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» з додатками та додатковими угодами.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1933/23; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 27.07.2023; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов.

17.07.2023 від відповідачів до суду надійшли відзиви на позов.

17.07.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про направлення справи за підсудністю.

Ухвалою суду від 27.07.2023 відкладено підготовче засідання на 10.08.2023 о 12:30; встановлено прокурору та позивачам строк для подання суду та відповідачам відповідей на відзиви до 08.08.2023 включно; витребувано у учасників справи обґрунтовані письмові пояснення щодо клопотання відповідача-1 про направлення справи за підсудністю.

01.08.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив.

07.08.2023 від відповідача-2 надійшли пояснення щодо клопотання про направлення справи за підсудністю.

08.08.2023 від прокурора надійшли пояснення щодо підсудності спору та відповідь на відзив відповідача-2.

08.08.2023 від Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області надійшли письмові пояснення.

10.08.2023 від відповідача-2 надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2023 задоволено клопотання відповідача-1 та передано справу №911/1933/23 за підсудністю до Господарського суду Чернігівської області.

11.08.2023 від відповідача-2 та позивача-2 надійшли письмові пояснення щодо клопотання відповідача-2 про направлення справи за підсудністю.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2023 справу №911/1933/23 прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання на 26.10.2023 о 14:00.

12.10.2023 та 19.10.2023 від представника відповідача-2 до суду надійшли клопотання про участь у судовому засіданні 26.10.2023 в режимі відеоконференції, які ухвалами суду від 16.10.2023 та від 20.10.2023 повернуті заявнику без розгляду.

За клопотанням представника відповідача-2, яке було задоволено ухвалою суду від 20.10.2023, постановлено підготовче засідання, призначене на 26.10.2023 о 14:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua.).

Позивач-1 та відповідач-2 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, але у підготовче засідання 26.10.2023 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від представника відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що представник відповідача-2, який обізнаний з матеріалами справи та суттю спору та у якого знаходяться матеріали по справі, перебуває за межами м. Чернігова, у ТОВ «Сервіс-Центр» відсутня об`єктивна можливість спрямувати в судове засідання іншого представника.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до частин 1, 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України cторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно із ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, представництво інтересів відповідача-2 у цій справі може здійснювати адвокат як представник або керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.

Будь-яких обґрунтувань неможливості участі відповідача-2 у цьому судовому засіданні у порядку самопредставництва подане клопотання не містить.

Крім того, перебування представника відповідача-2 за межами м. Чернігова не може бути поважною причиною неявки у судове засідання, враховуючи те, що суд задовольнив клопотання представника ТОВ «Сервіс-Центр» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, що передбачає можливість бути присутнім у судовому засіданні дистанційно, тобто з будь-якого місця перебування, та виключає необхідність особистої явки у приміщення Господарського суду Чернігівської області.

Враховуючи наведене, суд вважає неповажними причини неявки відповідача-2 у це судове засідання та відмовив у задоволенні клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Від позивача-1 будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 26.10.2023 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-2 (їх представників).

У підготовчому засіданні 26.10.2023 суд відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язав позивача-2 зареєструвати свій Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС і попередив його про наслідки невиконання вимог суду.

Суд на підставі ч. 5 ст. 161 ГПК України дозволив учасникам справи подати додаткові пояснення щодо питань, які виникли під час уточнення обставин справи, та встановив строк для їх подання до 10.11.2023.

У підготовчому засіданні 26.10.2023 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14.11.2023 о 14:00.

Ухвалою суду від 26.10.2023 повідомлено учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання 14.11.2023.

За клопотанням представника відповідача-2, яке було задоволено ухвалою суду від 13.11.2023, постановлено підготовче засідання, призначене на 14.11.2023 о 14:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua.).

Позивач-1 та відповідач-1 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 14.11.2023 не з`явились.

До початку підготовчого засідання від представника відповідача-1 надійшла заява, у якій вона просить провести судове засідання без її участі. Від позивача-1 будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 14.11.2023 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-1 (їх представників).

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у Чернігівській області проведення судового засідання 14.11.2023 було негайно припинено судом.

Ухвалою суду від 15.11.2023 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 16.11.2023 о 14:00.

Позивачі та відповідач-1 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 16.11.2023 не з`явились, будь-яких заяв та клопотань до суду від них не надходило.

Згідно з п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 14.11.2023 проводилось за відсутності позивачів та відповідача-1 (їх представників).

У підготовчому засіданні 26.10.2023 суд надав дозвіл учасникам справи, зокрема, прокурору, надати додаткові пояснення щодо таких питань: обставин захоронення відходів на полігоні до і після підписання сторонами договорів.

Однак прокурор та позивач-2 таких пояснень не надали, а відповідач-1 у судове засідання не з`явився, що свідчить про несумлінне ставлення учасників справи до виконання своїх процесуальних обов`язків. Крім того, прокурор у порушення ст. 162 ГПК України не надав доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у позовній заяві.

Відповідно ч. 4 ст.74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ч. 11 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про недотримання прокурором ст. 162, 165 ГПК України та керуючись ч. 4 ст. 74, ч. 11 ст.176 ГПК України, постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та зобов`язав прокурора у п`ятиденний строк з дня оголошення цієї ухвали надати суду докази, зазначені в листі Вишгородської окружної прокуратури від 15.02.2023 та листі КП «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради №137 від 24.02.2023 та у відповіді на такий запит, а саме: договори щодо предмету спірного договору про захоронення побутових відходів на спірному полігоні. Суд також попередив про наслідки невиконання вимог у вигляді залишення позову без розгляду. Одночасно з метою дотримання пропорційності і змагальності судового процесу (при цьому відповідачу-2 також було відомо про такі обставини, наявність відповідних доказів (договорів), суд надав можливість подати свої пояснення щодо відповідних обставин укладення цих договорів у п`ятиденний строк з дня оголошення цієї ухвали.

У підготовчому засіданні 16.11.2023 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.11.2023 на 11:30, яке провести в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 17.11.2023 повідомлено учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання 28.11.2023.

За клопотанням представника відповідача-2, яке було задоволено ухвалою суду від 21.11.2023, постановлено усі наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua.).

20.11.2023 прокурор направив до суду документи на виконання протокольної ухвали суду від 16.11.2023.

28.11.2023 від відповідача-2 до суду надійшли письмові пояснення з доданими до них документами.

До початку судового засідання від позивача-1 надійшли клопотання про проведення судових засідань 14.11.2023 та 28.11.2023 без участі його представника.

Суд залишив без розгляду клопотання позивача-1 про проведення судового засідання 14.11.2023 без участі його представника, як таке, що вичерпало свою дію, а клопотання, яке стосується судового засідання 28.11.2023, - задовольнив.

Від відповідача-1 будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 28.11.2023 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-1 (їх представників).

У підготовчому засіданні 28.11.2023 суд, розглянувши надані прокурором документи на виконання протокольної ухвали суду від 16.11.2023, дійшов висновку, що прокурор усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк та постановив ухвалу про продовження розгляду справи.

Щодо письмових пояснень відповідача-2 суд встановив, що вони подані з пропуском встановленого судом строку на їх подання на один день.

Разом з тим, заслухавши пояснення представника відповідача-2 щодо причин пропуску строку на подання письмових пояснень, зважаючи на короткий строк для їх підготовки, на який припало два вихідні, думку інших присутніх учасників справи, які не заперечили щодо їх прийняття, суд визнав поважними причини неподання письмових пояснень відповідачем-2 у встановлений строк та долучив їх до матеріалів справи, а спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 28.11.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.12.2023 на 14:30.

Ухвалою суду від 28.11.2023 повідомлено учасників справи про та місце розгляду справи по суті 05.12.2023.

Позивач-1 та відповідач-1 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 05.12.2023 не з`явились.

До початку судового засідання від представника відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Від позивача-1 будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 05.12.2023 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-1 (їх представників).

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 06.12.2023 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що договір №22/04-20 від 17.04.2020 на виконання робіт з приймання, розміщення (складування) та захоронення побутових відходів на полігоні ТПВ (назва договору в редакції додаткової угоди №2 від 01.11.2021), укладений між відповідачами, є удаваним, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину договору оренди нерухомості та земельної ділянки. При цьому сам прихований договір оренди укладено всупереч вимогам чинного законодавства, в зв`язку із чим він підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

У відзиві на позов відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки оспорюваний договір містить ознаки договору надання послуг та договору підряду, а не договору оренди нерухомого майна, так як у ньому відсутні умови, визначені законодавством при укладанні таких договорів, а його зміст не суперечить положенням ЦК України, ГК України, законів України «Про оренду землі», «Про оренду державного та комунального майна», інших законодавчих актів, а сам правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені.

Відповідач-2 також заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що він не використовує земельну ділянку полігону у своїй діяльності, жодних однак, намірів чи умов прихованих правовідносин (прихованої оренди земельної ділянки) в умовах оспорюваного договору немає, а він виконує виключно роботи, які передбачені цим договором. Крім того, відповідач-2 вказує, що Господарський суд Київської області у рішенні у справі №911/2211/22 дійшов висновку, що оспорюваний договір не має ознак удаваності та не є договором оренди землі або договором оренди нерухомого майна.

У відповідях на відзиви прокурор заперечує проти доводів відповідачів, наголошує на удаваності оспорюваного правочину та вважає, що поведінка відповідача-1, який є балансоутримувачем полігону ТПВ, доводить ту обставину, що при укладенні цього договору його волевиявлення було спрямоване саме на передачу в користування за плату відповідачу-2 земельної ділянки та полігону. Правова оцінка оспорюваного договору, надана у судом у справі №911/2211/22, не є обов`язковою для суду у цій справі, а цей договір не був предметом спору у вказаній справі.

Позивач-2 у своїх письмових поясненнях, які суд розцінив як відповідь на відзив, не підтримує позов прокурора та вважає, що ним не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами факту порушень оспорюваним договором інтересів позивача-2.

Відповідач-1 у наданих запереченнях зазначає про розірвання оспорюваного договору відповідно до додаткової угоди №4 від 04.08.2023 та вважає безпідставним позов прокурора, а обраний спосіб захисту неефективним.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Господарський суд Київської області розглядав справу №911/2211/22 за первісним позовом ТОВ «Сервіс-Центр» до ПП «Еко Транс Слав» про стягнення 1 176 158,17 грн; за зустрічним позовом ПП «Еко Транс Слав» до ТОВ «Сервіс-Центр», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні ТОВ «Сервіс-Центр» - КП «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради, про визнання недійсним договору №03-07/Н про надання послуг по захороненню побутових відходів, утворених населенням м. Славутич від 01 липня 2021 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі №911/2211/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, первісний позов задоволено частково, а у зустрічному позові відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справі №911/2211/22 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі №911/2211/22 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

З урахуванням встановлених у вказаних судових рішеннях обставин, а також на підставі наявних у цій справі документів, суд встановив, що рішенням Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 07.02.2007 №49 передано полігон твердих побутових відходів з балансу Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» на баланс Виконавчого комітету Славутицької міської ради. Також вказаним рішенням вирішено Виконавчому комітету Славутицької міської ради здійснити передачу вищевказаного майна на баланс Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» згідно чинного законодавства (т. 1 а.с. 85).

Згідно з актом прийняття-передачі основних засобів від 23.02.2007 Виконавчий комітет Славутицької міської ради передав, а КП «Житлово-комунальний центр» прийняв полігон твердих побутових відходів (т. 1 а.с. 86).

19.11.2008 Виконавчий комітет Славутицької міської ради Київської області, розглянувши звернення директора КП «Жилово-комунальний центр» щодо оформлення права власності та надання поштової адреси нерухомими об`єктам полігону твердих відходів, прийняв рішення №766, у якому вирішив оформити територіальній громаді м. Славутич в особі Славутицької міської ради право комунальної власності на об`єкти нерухомого майна:

- на нежитлову будівлю адміністративно-побутового корпусу, загальною площею 221,9 кв. м, за адресою: м. Славутич, Будбаза, вул. Залізнична, 22;

- на нежитлову будівлю навісу (зупинки), загальною площею 77,1 кв. м, за адресою: м. Славутич, Будбаза, вул. Залізнична, 24;

- на нежитлову будівлю надземного складу паливно-мастильних матеріалів, площею 4,1 кв. м, за адресою: м. Славутич, Будбаза, вул. Залізнична, 26;

- на нежитлову будівлю складу дезинфікуючих розчинів, загальною площею 23,7 кв. м, за адресою: м. Славутич, Будбаза, вул. Залізнична, 28,

а також видати територіальній громаді м. Славутич в особі Славутицької міської ради свідоцтво про право власності на вищезазначені об`єкти нерухомості (т. 1 а.с. 87).

24.12.2008 Славутицьким МБТІ видані Виконавчому комітету Славутицької міської ради свідоцтва про право власності на такі об`єкти нерухомості:

- «Полігон твердих побутових відходів, нежитлова будівля адміністративно-побутового корпусу», загальною площею 221,9 кв. м, за адресою: м. Славутич, вул. Залізнична (Будбаза), 22;

- «Полігон твердих побутових відходів, нежитлова будівля навісу (зупинку)», загальною площею 77,1 кв. м, за адресою: м. Славутич, вул. Залізнична (Будбаза), 24;

- «Полігон твердих побутових відходів, нежитлова будівля надземного складу паливно-мастильних матеріалів», площею 4,0 кв. м, за адресою: м. Славутич, вул. Залізнична (Будбаза), 26;

- «Полігон твердих побутових відходів, нежитлова будівля складу дезинфікуючих розчинів», загальною площею 23,7 кв. м, за адресою: м. Славутич, вул. Залізнична (Будбаза), 28 (т. 1 а.с. 88-93).

Відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №374826 від 31.03.2009, виданого на підставі розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації №73 від 25.02.2009, КП «Житлово-комунальний центр» є постійним користувачем земельної ділянки площею 8,7000 га, розташованої на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, із цільовим призначенням землі промисловості (для будівництва і обслуговування полігону твердих відходів) (т. 1 а.с. 83).

На підставі зазначеного Державного акта 03.12.2019 державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 8,7 га з кадастровим номером 7424485600:09:001:0050 за КП «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (т. 1 а.с. 84).

31.01.2013 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі - Підрядник) було укладено договір №8 на виконання робіт із захоронення твердих побутових та негабаритних (великогабаритних) відходів від споживачів першої (населення), другої (бюджетні установи) та третьої (інші споживачі) груп, за умовами якого Підрядник зобов`язується виконувати роботи із захоронення твердих побутових та негабаритних (великогабаритних) відходів, як утворюються населенням (перша група), бюджетними установами (друга група) та іншими споживачами (третя група) в межах території м. Славутич з одночасним виконанням комплексу робіт з експлуатації та утримання полігону твердих побутових відходів та відшкодуванням витрат Замовника, що пов`язані з експлуатацією та утриманням полігону ТПВ, а Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати виконані роботи у строки та на умовах, передбачених даним договором. Цей договір був розірваний з 01.05.2020 відповідно да Додаткової угоди №14 від 17.04.2020 (т. 4 а.с. 85-103).

15.02.2019 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» (далі - Замовник) та Приватним підприємством «Еко Транс Слав» (далі - Підрядник) було укладено договір №2 на виконання робіт зі збирання та перевезення побутових та негабаритних (великогабаритних) відходів від споживачів першої групи (населення), за умовами якого Підрядник зобов`язується згідно з графіком виконувати роботи зі збирання та перевезення твердих побутових та негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням (перша група) в межах територій м. Славутич, а Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати виконані роботи у строки і на умовах, передбачених даним договором. Цей договір діє з 15.02.2019 до 30.04.2021 (у редакції Додаткової угоди №12) з правом його пролонгації (т. 4 а.с. 24-26).

Рішенням Славутицької міської ради Київської області від 22.10.2019 №1552-62-VІІ визначено ПП «Еко Транс Слав» виконавцем послуги з вивезення побутових відходів на території м. Славутича відповідно до рішення конкурсної комісії щодо визначення переможця конкурсу з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів на території м. Славутича (протоколи від 19.08.2019 та від 21.08.2019); уповноважено Виконавчий комітет Славутицької міської ради протягом 10 календарних днів після прийняття Славутицькою міською радою цього рішення укласти з переможцем конкурсу договір на надання послуг з вивезення побутових відходів на території м. Славутича строком на 10 (десять) років за формою, що додається.

31.10.2019 між Виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області (далі - Замовник) та ПП «Еко Транс Слав» (далі - Виконавець) укладено договір №2 на надання послуг з вивезення побутових відходів, за умовами якого Виконавець зобов`язується згідно з графіком здійснювати вивезення побутових відходів на території міста Славутича, а Замовник зобов`язується виконати обов`язки, передбачені цим договором. Строк дії договору з 01.01.2020 по 01.01.2030 (т. 1 а.с. 140-141).

Рішенням Виконкому Славутицької міської ради від 13.03.2020 №117 погоджено інвестиційну програму приватного підприємства «Еко Транс Слав» на 2020 - 2021 роки, встановлено тарифи на послуги з поводження з побутовими відходами та затверджено структуру тарифів (т. 1 а.с. 144).

03.04.2020 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі Підрядник) укладений договір №01/04-20, за умовами якого Підрядник зобов`язується виконувати комплекс робіт з експлуатації та утримання полігону твердих побутових відходів, балансоутримувачем якого є Замовник, а Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати виконані роботи у строки і на умовах, передбачених даним договором. Цей договір діє до 30.04.2020 (т. 4 а.с. 112-114).

03.04.2020 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі Підрядник) укладений договір №02/04-20, за умовами якого Підрядник зобов`язується виконувати роьоти на полігоні ТПВ з розміщення (складування) та захоронення твердих побутових і негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням, а Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати виконані роботи у строки і на умовах, передбачених цим договором. Цей договір діє до 30.04.2020 (т. 4 а.с. 115-116).

17.04.2020 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі Виконавець) укладений договір №21/04-20 на виконання робіт з розміщення (складування) та захоронення твердих побутових відходів на полігоні ТПВ, утворених бюджетними установами та іншими споживачами м. Славутича (далі Договір №21/04-20), який було розірвано додатковою угодою до Договору №21/04-20 від 01.11.2021 (т. 4 а.с. 14-21).

17.04.2020 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі Виконавець) укладений договір №22/04-20 на виконання робіт з розміщення (складування) та захоронення твердих побутових відходів на полігоні ТПВ, утворених населення м. Славутича (далі Договір №22/04-20) (т. 1 а.с. 64-67).

Відповідно до п. 1.1 Договору №22/04-20 Виконавець зобов`язується виконувати роботи з розміщення (складування) та захоронення твердих побутових і негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням м. Славутича з одночасним виконанням комплексу робіт з експлуатації полігону твердих побутових відходів (далі полігон ТПВ), а Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати виконані роботи у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Виконавець здійснює виконання робіт на полігоні ТПВ, балансоутримувачем якого є Замовник (п. 2.1 Договору №22/04-20).

За умовами п. 2.4, 2.5, 2.8 Договору від 17.04.2020 доставка до місця захоронення відходів (безпосередньо на полігон ТПВ) здійснюється транспортними засобами ПП «Еко Транс Слав», з яким у Замовника укладено договір на виконання робіт зі збирання та перевезення твердих побутових і негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням м. Славутича.

При доставці негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням м. Славутича, до місця захоронення відходів (безпосередньо на полігон ТПВ) представник ПП «Еко Транс Слав», при в`їзді транспортного засобу на полігон ТПВ, зобов`язаний пред`явити Талон-перепустку (Додаток №1) з усіма заявленими даними, окрім обсягу відходів (визначається на полігоні).

Після введення в дію тарифів для населення, встановлених рішенням Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області №117 від 13.03.2020 (Додаток №3), за користування полігоном ТПВ Виконавець буде сплачувати Замовнику плату в розмірі 8,56 грн за 1 куб. м побутових відходів, що були захороненні на підставі наданих замовником рахунків (Додаток №4).

Відповідно до п.п. 5.1.7, 5.1.13-5.1.15, 5.1.18 п. 5.1 Договору №22/04-20 Виконавець зобов`язаний:

- приймати на полігон відходи лише віл ПП «Еко Транс Слав», з яким Замовник уклав договір на виконання робіт зі збирання та перевезення твердих побутових і негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням;

- самостійно укладати договори з відповідними підприємствами, установами та організаціями про забезпечення полігону ТПВ електроенергією, водопостачанням та водовідведенням, а також відповідний договір на обслуговування трансформаторних підстанцій і кабельних ліній та сплачувати дані витрати за власний рахунок. Копії укладених договорів Виконавець зобов`язаний надати Замовнику;

- прийняти в користування майно (адміністративно-господарську будівлю для розміщення персоналу, огорожу полігону та інше майно), що розміщене на полігоні ТПВ та необхідне для експлуатації полігону. Забезпечити збереження, постійне обслуговування та регулярне здійснення поточних ремонтів переданого йому майна до кінця дії даного договору;

- прийняти від Замовника територію полігону ТПВ для експлуатації та забезпечити безперешкодний доступ Замовника на нього;

- не проводити ніякої іншої діяльності, крім передбаченої даним договором, на території полігону ТПВ, без згоди Замовника, а при необхідності і Власника полігону ТПВ.

Договір набуває чинності з 01.05.2020 та діє до 31.12.2025 (п. 9.1 Договору №22/04-20).

У п. 11.1 Договору №22/04-20 зазначено, що жодна із сторін не має права передавати свої права за даним Договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Додатками №1-4 до Договору №22/04-20 є Талон-перепустка; Діючі тарифи на вивезення та захоронення твердих побутових відходів у м. Славутичі; Копія рішення Виконавчого комітету Славутицької міської ради №117 від 13.03.2020; Розрахунок розміру плати за користування полігону ТПВ.

Згідно з розрахунком розміру плати за користування полігону ТПВ (Додаток №4 до Договору №22/04-20) вартість захоронення побутових відходів становить 8,56 грн за куб. м та включає в себе витрати на утримання полігону (збір за забруднення навколишнього природного середовища; податок на землю; послуги сторонніх підприємств, установ, організацій; поточний ремонт споруд), адміністративні витрати (посадовий оклад інженера-технолога; нарахування на ФОП; амортизаційні витрати), рентабельність 10%, ПДВ 10% (т. 2 а.с. 48).

18.05.2020 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі Підрядник) укладений договір №28 на послуги з вивезення (захоронення) твердих побутових відходів, за умовами якого Замовник доручає та оплачує, а Підрядник зобов`язується надати послуги з вивезення (захоронення) твердих побутових і негабаритних відходів), утворюваних у контейнерах, які розташовані на загальноміських територіях м. Славутич. Цей договір діє з 01.02.2020 до 31.12.2020 (т. 4 а.с. 106-108).

Рішенням Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області ід 03.12.2020 розпочато процедуру реорганізації шляхом приєднання до Любецької селищної ради, у тому числі, Неданчицької сільської ради. У п. 2 цього рішення зазначено, що Любецька селища рада є правонаступником Неданчицької сільської ради (т. 1 а.с. 161).

06.05.2021 між Приватним підприємством «Еко Транс Слав» (далі - Замовник) та Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (далі - Виконавець) було укладено договір №1/05-21 про надання послуг по захороненню побутових відходів, утворених населенням м. Славутич, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику послуги по коду 021:2015 90510000-5 Утилізація сміття та поводження зі сміттям (послуги по захороненню відходів, утворених населенням міста Славутич, що надходять від Замовника, на полігон твердих побутових відходів), а Замовник зобов`язується здійснювати оплату, передбачену цим Договором. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 30.06.2021, а відносно фінансових зобов`язань до їх повного виконання. При цьому сторони домовилися, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його підписання, тобто з 01.05.2021 (т. 4 а.с. 74-76).

01.07.2021 Приватним підприємством «Еко Транс Слав» (замовник) було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (виконавець) договір №03-07/Н про надання послуг по захороненню побутових відходів, утворених населенням м. Славутич (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати замовнику послуги по захороненню твердих побутових відходів (далі за текстом - ТПВ) та великогабаритних відходів (далі за текстом - ВГВ) на полігоні ТПВ, утворених населенням м. Славутич (п. 1.1 Договору). Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін та діє до 30 вересня 2021 року, а відносно фінансових зобов`язань - до їх повного виконання. При цьому, сторони домовилися, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦКУ, умови цього договору застосовують до відносин між сторонами, які виникли до його підписання, тобто з 01 липня 2021 року (п. 7.1 Договору).

04.10.2021 Славутицька міська рада склала Паспорт місця видалення відходів (МВВ), який 18.05.2022 погоджений Головним Управлінням Держпродспоживслужби в Чернігівській області, а 25.05.2022 - Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА та 25.05.2022 зареєстрований за реєстраційним номером №553, щодо полігону твердих побутових відходів м. Славутич, проектною площею 9,61 га, власником якого є Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області, а балансоутримувачем КП «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (т. 1 а.с. 75-82).

01.11.2021 між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (далі Виконавець) укладено додаткову угоду №2 до Договору №22/04-20 (т. 1 а.с. 72-73), відповідно до якої сторони домовились змінити назву Договору на «Договір №22/04-20 на виконання робіт з приймання, розміщення (складування) та захоронення побутових відходів на полігоні ТПВ», а також змінити розділ 2 Договору «Умови виконання робіт», виклавши його у новій редакції, зокрема п. 2.4, 2.5, 2.8 Договору:

« 2.4. Доставка до місця захоронення відходів (безпосередньо на полігон ТПВ) здійснюється транспортними засобами: 1) підприємства виконавця послуг з вивезення побутових відходів на території м. Славутича, визначеного на конкурсних засадах, та з яким у Замовника укладено договір на надання послуг з розміщення/захоронення побутових відходів; 2) транспортними засобами інших підприємств зі списку або талону-перепустки, наданого Замовником.

2.5. Обсяг відходів, доставлених на полігон ТПВ, визначається приймальником (штатним робітником Виконавця) відповідно до фактичних вимірів відходів та вказується ним у Журналах обліку побутових відходів встановленого зразка (Додаток 2).

2.8. Після заповнення зони розвантаження відходи мають бути розрівняні і ущільнені шаром від 0,5 до 1,0 м залежно від механізмів, що застосовуються (для бульдозерів до 0,5 м, для катків-ущільнювачів до 1,0 м). Заповнення робочої карти триває доти, доки ущільнений шар відходів не досягне 2,0-2,5 м. після цього не пізніше як через 3 дні його слід укрити ізольованим шаром (піску, ґрунту, глини, подрібнених будівельних відходів тощо) заввишки 20 см.».

Додаткова угода №2 вступає в силу з 01.11.2021 (п. 9 цієї угоди).

Додатками до Договору №22/04-20, у редакції Додаткової угоди №2, є Акт-допуск на виконання робіт з приймання, розміщення (складування) та захоронення побутових відходів на території діючого підприємства (полігон ТПВ); Журнал обліку побутових відходів.

ТОВ «Сервіс-Центр» надавав КП «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради послуги із захоронення твердих побутових та негабаритних (великогабаритних) відходів, які утворюються населенням м. Славутича за Договором №22/04-20, на підтвердження чого надано акти надання послуг (т. 2 а.с. 49-74).

01.11.2021 між Приватним підприємством «Еко Транс Слав» (далі - Замовник) та Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (далі Виконавець) укладений договір №01/11-21 про надання послуг по захороненню побутових відходів, утворених населенням м. Славутич (далі Договір №01/11-21), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику послуги з розміщення/захоронення побутових відходів (ТПВ та ВГВ), що надходять від Замовника на полігон твердих побутових відходів (далі полігон ТПВ), а Замовник зобов`язується здійснювати оплату, передбачену цим Договором (п. 1.1 Договору №01/11-21) (т. 1 а.с. 117-118).

Послуги надаються Виконавцем на полігоні ТПВ м. Славутич (п. 2.1 Договору №01/11-21).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін та діє до 31 грудня 2022 року, а відносно фінансових зобов`язань - до їх повного виконання (п. 7.1 Договору №01/11-21).

Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданої за запитом від 20.12.2022, та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 21.02.2023, земельна ділянка площею 8,7 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0050, вид використання землі промисловості (для будівництва і обслуговування полігону твердих побутових відходів), розташована на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, знаходиться у комунальній власності територіальної громади села Неданчичі в особі Неданчицької сільської ради на праві постійного користування КП «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (т. 1 а.с. 168-171).

04.08.2023, після відкриття провадження у справі, між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» укладено додаткову угоду №4 до Договору №22/04-20, відповідно до якої сторони дійшли згоди розірвати Договір №22/04-20 від 17.04.2020. Додаткова угода вступає в силу з 04.08.2023 (т. 2 а.с. 155).

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Любецької селищної ради та Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави та територіальних громад у даному випадку полягає у незаконній передачі земельної ділянки та майна комунальної власності приватному суб`єкту господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами ч. 1, 5, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 8,7 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0050, на якій знаходиться полігон ТПВ м. Славутича, розташована на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області та перебуває у комунальній власності територіальної громади села Неданчичі в особі Неданчицької сільської ради.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» від 12.06.2020 №730-р визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Чернігівської області, а саме до складу Любецької територіальної громади увійшла Неданчицька територіальна громада.

Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-IX утворено у Чернігівській області, у томі числі, Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій, зокрема, Любецької селищної територіальної громади.

Отже, враховуючи те, що земельна ділянка, на якій розміщено полігон ТПВ м. Славутича, знаходиться на території Неданчицької сільської ради, яка увійшла до складу Любецької територіальної громади, остання є уповноваженою особою, яка має право здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Полігон твердих побутових відходів, який розташований на зазначеній вище земельній ділянці, разом з чотирма нежитловими будівлями є власністю територіальної громади м. Славутича в особі Славутицької міської ради.

Використання приватним суб`єктом господарювання нерухомого майна полігону ТПВ за відсутності згоди власника та з урахуванням прямої законодавчої заборони передавати в оренду об`єкти, призначені для захоронення відходів, зокрема полігони, може порушувати інтереси територіальної громади.

Відтак Славутицька міська рада є компетентним органом, який є суб`єктом права комунальної власності спірного нерухомого майна (полігону ТПВ та нежитлових будівель), та має право звернутись до суду із позовом про визнання спірного договору недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Любецької селищної ради з листом від 24.04.2023 №54/2-2780вих23 та до Славутицької міської ради з відповідним листом, у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при укладанні спірного договору, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо з метою усунення таких порушень.

Тобто прокурором було повідомлено позивачів про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Любецька селищна рада у листі від 27.04.2023 №02-09/555 повідомила прокурора про те, що нею не вживались заходи реагування у зв`язку з отриманою інформацією про факт укладення спірного договору.

Виконавчий комітет Славутицької міської ради у листі від 07.04.2023 №01-12/710 повідомив прокурора, що КП «Житлово-комунальний центр» є самостійною юридичною особою, яка має право від свого імені укладати договори, набувати майнові і немайнові права та нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах, займатися діяльністю, яка відповідає напрямкам, передбаченим Статутом.

Отже, селищна та міська ради не здійснили жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів, які є компетентними органами у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства мають право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробили.

При цьому позивач-2 взагалі не підтримує позов прокурора.

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Любецьку селищну раду та Славутицьку міську раду позивачами, оскільки вони є компетентними органами, втім не звернулися до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Любецької селищної ради та Славутицької міської ради про визнання недійсним договору.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Любецької селищної ради та Славутицької міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо визнання недійсним оспорюваного договору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним договору №22/04-20 від 17.04.2020 на виконання робіт з приймання, розміщення (складування) та захоронення побутових відходів на полігоні ТПВ з додатками та додатковими угодами у зв`язку з тим, що вказаний правочин не містить характерних положень, передбачених цивільним законодавством для договорів підряду та за своєю природою є прихованим договором оренди нерухомості полігону і оренди землі.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

При цьому згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У свою чергу суди повинні оцінити зазначені доводи, подані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи із відносин, які реально склались між його сторонами.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Подібна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1).

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язуються на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1).

Загальні положення про договір про надання послуг, встановленні статтею 903 ЦК України, передбачають оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної y постанові від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, за договором про надання послуг виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності.

Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів надання послуги, її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.

Оспорюваний договір за своїм змістом є схожим на договори надання послуг, однак за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, таким не є.

З детального аналізу умов оспорюваного договору вбачається, що по суті він не містить характерних положень, передбачених цивільним законодавством для договорів такого виду.

Так, предметом оспорюваного договору є не лише виконання робіт з розміщення (складування) та захоронення твердих побутових і негабаритних (великогабаритних) відходів, а і передача Виконавцю у користування полігону ТПВ з розташованим на ньому нерухомим майном.

При цьому за умовами п.п. 5.1.13-5.1.15 п. 5.1 Договору №22/04-20 Виконавець зобов`язаний:

- прийняти від Замовника територію полігону ТПВ для експлуатації та забезпечити безперешкодний доступ Замовника на нього.

За приписами ч. 1, 2 ст. 283 ГК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статтею 759 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 797 ЦК України).

Крім того, у п. 2.8 Договору №22/04-20 у первісній редакції сторони погодили, що після введення в дію тарифів для населення, встановлених рішенням Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області №117 від 13.03.2020 (Додаток №3), за користування полігоном ТПВ Виконавець буде сплачувати Замовнику плату в розмірі 8,56 грн за 1 куб. м побутових відходів, що були захороненні на підставі наданих Замовником рахунків (Додаток №4).

У розрахунку розміру плати за користування полігону ТПВ (Додаток №4 до Договору №22/04-20) зазначено, що вартість захоронення побутових відходів становить 8,56 грн за куб. м та включає в себе витрати на утримання полігону (збір за забруднення навколишнього природного середовища; податок на землю; послуги сторонніх підприємств, установ, організацій; поточний ремонт споруд), адміністративні витрати (посадовий оклад інженера-технолога; нарахування на ФОП; амортизаційні витрати), рентабельність 10%, ПДВ 10%.

Отже, відповідач-2 повинен був сплачувати відповідачу-1 як вартість прямих затрат, пов`язаних із функціонуванням полігону (збір за забруднення навколишнього природного середовища; податок на землю), а також витрат на утримання майна, так і рентабельність у розмірі 10%, що свідчить не лише про компенсаційних характер такої плати, а й про додатковий заробіток відповідача-2 (замовника), що за своєю правовою природою підпадає під ознаки орендної плати.

За своєю правовою природою надання послуг або виконання робіт має односторонній оплатний характер, тобто саме замовник послуг (робіт) зобов`язаний оплатити вартість виконавцю, виконавець не повинен платити замовнику за використання об`єкту цих послуг (робіт).

Іншими словами, будівельник не платить замовнику за використання об`єкту будівництва, який будує, а перукар не платить клієнту за використання голови останнього.

Однак в оспорюваному договорі сторони встановили плату, яку відповідач-2 як виконавець робіт повинен сплачувати відповідачу-1 як їх замовнику за використання місця захоронення відходів, щодо чого й надаються відповідні послуги за договором, та ще з прибутком для замовника, що прямо суперечить правовій природі договорів про надання послуг або виконання робіт.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про відходи» (у редакцій, чинній на момент укладення оспорюваного договору) захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об`єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів;

відведені місця чи об`єкти - місця чи об`єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Згідно з п. 1.3 Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 01.12.2010 №435, полігон побутових відходів - інженерна споруда, яка призначена для захоронення побутових відходів і повинна запобігати негативному впливу на навколишнє природне середовище і відповідати санітарно-епідеміологічним і екологічним нормам.

Як встановив, суд спірний полігон є власністю Славутицької міської ради, на якому розташовані об`єкти нерухомості нежитлові будівлі, власником яких є територіальна громада м. Славутич Славутицької міської ради, тобто зазначено майно перебуває у комунальній власності.

При цьому балансоутримувачем полігону, а також постійним користувачем земельної ділянки комунальної власності, яка надана для розміщення та обслуговування цього полігону, є відповідач-1.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Хоча полігон ТПВ за своїми фізичними характеристиками не є об`єктом нерухомості у звичайному вигляді, а інженерною спорудою, яка призначена для захоронення побутових відходів, однак на ньому розташовані об`єкти нерухомості - нежитлові приміщення, а у відомостях щодо реєстрації права власності на ці об`єкти зазначено також безпосередньо «полігон твердих побутових відходів», що за аналогією з ч. 1 ст. 181 ЦК України дає підстави для висновку про те, що такий полігон з наявним на ньому нерухомим майном слід вважати цілісним майновим комплексом.

Виходячи зі змісту умов укладеного договору, відповідач-1 фактично надав за плату у користування відповідачу-2 на певний строк полігон з об`єктами нерухомості, які останній зобов`язався утримувати та здійснювати їх поточний ремонт, що за своєю суттю є договором оренди спеціально відведеного місця (об`єкту), призначеного для зберігання відходів, тобто оренди цілісного майнового комплексу.

До того ж, відповідно до ст. 35-1 Закону України «Про відходи» (у редакцій, чинній на момент укладення оспорюваного договору) виконавець послуг з вивезення побутових відходів зобов`язаний укласти договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб`єктами господарювання, що надають такі послуги відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту.

Однак оспорюваний договір був укладений не з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, яким є ПП «Еко Транс Слав», а з балансоутримувачем полігону, що не відповідає чинному на той час законодавству.

У свою чергу, ПП «Еко Транс Слав» не міг укласти відповідний договір з ТОВ «Сервіс-Центр», оскільки той не був самостійним суб`єктом розпорядження таким полігоном, у тому числі на праві оренди.

Так само, КП «Житлово-комунальний центр» не мав права на укладення договору на захоронення побутових відходів, оскільки згідно зі ст. 35-1 Закону України «Про відходи» це повинна робити особа, що безпосередньо надає послуги з вивезення побутових відходів.

Лише з 01.11.2021 формально на дотримання вимог ст. 35-1 Закону України «Про відходи» у цей ланцюг було включено КП «Житлово-комунальний центр» як підрядника, після чого ТОВ «Сервіс-Центр» по суті набув статусу субпідрядника.

Недотримання вимог законодавства щодо укладення договору про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів суд вважає ще одним свідченням того, що сторони такі взаємовідносини з самого початку сприймали як орендні.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що умови укладеного між відповідачами Договору №22/04-20 свідчать про фактичне виникнення між сторонами орендних правовідносин, а отже спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна - цілісного майнового комплексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що сторони оспорюваного договору під час його укладання мали намір приховати правовідносини оренди цілісного майнового комплексу, а отже положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у цій сфері.

При цьому суд не погоджується з доводами прокурора, що сторони оспорюваного правочину приховали правовідносини оренди землі, оскільки за приписами ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Тобто земельна ділянка, на якій розташований спірний полігон та нежитлові будівлі, передана у користування відповідачу-2 внаслідок передачі в оренду цих об`єктів нерухомості, а не навпаки.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача-2 на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі №911/2211/22, у якому суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не має ознак удаваності та не є договором оренди землі або договором оренди нерухомого майна, з огляду на наступне.

Так, предметами первісного та зустрічного позовів у справі 911/2211/22 є стягнення заборгованості за договором №03-07/Н про надання послуг по захороненню побутових відходів, утворених населенням м. Славутич від 01 липня 2021 року та визнання цього договору недійсним.

Оцінивши встановлені обставини та надані учасниками докази, суд у рішенні від 06.03.2023 у справі 911/2211/22 дійшов висновку, що «вказаний Договір №22/04-20, всупереч твердженням позивача за зустрічним позовом, не має ознак удаваності та не є договором оренди землі або договором оренди нерухомого майна, які мали б укладатися у нотаріальній формі із подальшою державною реєстрацією права на нерухоме майно».

За змістом частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку про те, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, висновки суду (тобто оціночні судження) про відсутність ознак удаваності при укладенні Договору №22/04-20 є лише правовою оцінкою, наданою судом умовам цього договору при розгляді іншої справи, а відтак не є обов`язковою для господарського суду у цій справі.

Щодо відповідності оспорюваного договору законодавству у сфері оренди комунального майна.

Спеціальним законом, який регулює відносини щодо ефективного використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам, є Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Цей Закон регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об`єктами оренди спеціально відведені місця чи об`єкти, призначені для захоронення відходів (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо).

Таким чином, не зважаючи на встановлену законом пряму заборону на передачу в оренду полігону ТПВ, сторони фактично уклали оспорюваний договір з метою приховати договір оренди нерухомого майна комунальної власності (договір оренди полігону твердих побутових відходів та нежитлових приміщень), тобто з порушенням чинного законодавства, що є підставою для визнання недійсним спірного договору.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 листопада 2018 року, ухваленій у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18), яка зазначила: «Оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Звідси апеляційний суд обґрунтовано розглянув позов прокурора про недійсність договору оренди спірних приміщень, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін».

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Разом з тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, колегія суддів зазначила, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Позов особи, яка не є стороною правочину, до однієї із сторін про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на користь іншої за правовою природою є різновидом похідного позову (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 74 -78, 101, 103, 111).

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Наведеним висновком, сформульованим у справі №905/77/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі №906/1061/20.

У даній справі прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним Договору №22/04-20 не заявив вимогу про застосування наслідків його недійсності, а обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З огляду на вказане, якщо Договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави, а тому суд вбачає підстави для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Договору №22/04-20 з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки у спірних взаємовідносинах наявні неправомірні дії обох сторін правочину при його укладанні, що стало підставою для подання прокурором цього позову, суд вважає за необхідне відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти судовий збір на відповідачів у рівних частинах.

Відповідач-1 у відзиві на позов заявила про надання доказів, які підтверджують надання професійної правничої допомоги, протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у цій справі.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, судові витрати відповідача-1, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, також мають покладатись на відповідача-1.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради (код ЄДРПОУ 32631821, Київський квартал, буд.14, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область, 07101) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, бульвар Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601) 1342,00 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр» (код ЄДРПОУ 20621365, Київський квартал, буд.10, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область, 07101) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, бульвар Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601) 1342,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України після виходу судді Шморгуна В. В. з відпустки 20.12.2023.

Суддя В. В. Шморгун


Суд	Господарський суд Чернігівської області
Дата ухвалення рішення	06.12.2023
Оприлюднено	25.12.2023
Номер документу	115820616
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Шморгун В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 06.12.2023 по справі 911/1933/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/1933/23

Рішення від 06.12.2023

Рішення
від 06.12.2023 по справі 911/1933/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ