Постанова

від 14.12.2023 по справі 909/452/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/452/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Торент»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес-Дрофа»</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Торент»,

про стягнення 1 405 880,00 грн заборгованості за договором оренди залізничного рухомого складу.

У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Ларіонов Р. О.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес-Дрофа»</a> (далі - ТОВ «Експрес-Дрофа» та/або позивач) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Торент» (далі - ТОВ «М-Торент») 1 405 880,00 грн заборгованості за договором оренди залізничного рухомого складу.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 6, 11, 509, 510, 549, 610, 611, 651, 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 42, 193, 216, 218, 222 Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовані тим, що у зв`язку із порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 01.06.2020 № АД/М1/6-20пв (далі - договір оренди) у частині здійснення своєчасної оплати за надані послуги (оренди піввагонів), в останнього перед позивачем виникла заборгованість на суму 1 405 880,00 грн, з яких 1 277 410,00 грн основної заборгованості та 128 470,00 грн пені.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 у справі № 909/452/22 (суддя Андрейчук Л. В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ «М-Торент» на користь позивача 168 950,00 грн заборгованості та відшкодовано позивачу витрати зі сплати судового збору; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

2.2. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з такого:

- між сторонами даного спору існують договірні відносини, які виникли з договору оренди залізничного рухомого складу, за умовами якого ТОВ «Експрес-Дрофа» передало у строкове платне користування ТОВ «М-Торент» вагони для перевезення вантажів. Сторони у вказаному договорі оренди, зокрема, погодили: розмір орендної плати, яка у зв`язку зі зміною кон`юктури ринку, може бути змінена шляхом оформлення додаткової угоди; порядок і терміни здійснення оплати - у виді передоплати в розмірі 100 % орендної плати за кожен поточний місяць, не пізніше 10 числа згідно виставленого рахунка. Місцевий господарський суд встановив, що розмір оренди згідно договору оренди становив 430 грн з ПДВ, додатковою угодою від 29.10.2021 № 9 орендну плату збільшено до 1 350,00 грн з ПДВ, а згідно додаткової угоди від 01.12.2021 № 10 - до 1 500,00 грн разом з ПДВ;

- у порушення умов договору оренди ТОВ «М-Торент» допустило прострочення зі сплати виставлених ТОВ «Еспрес-Дрофа» рахунків від 30.11.2021 № 80 на суму 965 250,00 грн; від 31.12.2021 № 89 на суму 961 500,00 грн; від 14.01.2022 № 1 на суму 139 500,00 грн. Відповідач, на спростування заявленої позивачем заборгованості, надав виписку по рахунку з 01.10.2019 по 05.08.2022, з якої вбачається, що ТОВ «М-Торент» за період з листопад 2021 року по січень 2022 року за оренду вагонів сплачено 1 787 200,00 грн. Враховуючи те, що додаткова угода від 01.12.2021 № 10 не підписана відповідачем, здійснивши перерахунок вартості орендних платежів по рахунках № 83, № 89 та № 1 за ціною, визначеною додатковою угодою від 29.10.2021 № 9, з врахуванням здійснених відповідачем платежів, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 168 950,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача;

- у задоволенні стягнення заявленої позивачем пені в розмірі 128 471,00 грн судом відмовлено, з огляду на те, що умови укладеного між сторонами договору оренди не містять визначення розміру пені у відсотках, натомість наявне лише обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України;

- у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 160,00 грн вартості ремонту вагонів судом відмовлено, позаяк надані позивачем документи на підтвердження понесених ним витрат щодо усунення виявлених недоліків вагонів не містять інформації щодо виконання робіт, пов`язаних з усуненням виявлених недоліків. Зокрема, у всіх наданих документах (актах, рахунках тощо) зазначається про проведення поточного ремонту, а не усунення конкретних виявлених недоліків по кожному піввагону.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (Орищин Г. В. - головуючий, судді Галушко Н. А., Желік М. Б.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 у справі № 909/452/22 скасовано; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ «М-Торент» на користь ТОВ «Експрес-Дрофа» заборгованість за договором оренди у сумі 1 106 150,00 грн, 128 470 грн пені та 462 99,15 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

2.4. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції посилаючись на положення частин 1, 3, 5 статті 12, частин 1, 2, 4 статей 247, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та врахувавши, що ціна даного позову сукупно становила 1 405 880,00 грн, що значно перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 240 500 грн), дійшов висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 у даній справі, оскільки таке прийняте з порушенням норм процесуального права, адже суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

При цьому частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що додаткова угода від 01.12.2021 № 10 не породжує для сторін даного спору жодних обов`язків щодо зміни орендної плати (збільшення до 1 500,00 грн за один вагон за добу), з огляду на відсутність на додатковій угоді підпису та відтиску печатки відповідача, які є невід`ємними елементами письмової форми договору. Відтак, суд апеляційної інстанцій зазначив, що станом на час внесення орендної плати за рахунками від 30.11.2021 № 80, від 31.12.2021 № 89 та від 14.01.2022 № 1 вартість орендної плати за один вагон на добу становила 1 350,00 грн з ПДВ (згідно додаткової угоди від 29.10.2021 № 9).

Разом з тим, досліджуючи подані сторонами та наявні в матеріалах справи розрахунки, судом встановлено, що позивачем за період з червня 2020 року по січень 2022 року надано відповідачу послуги на загальну суму 805 4061,14 грн, в які включено акт № 83 на суму 965 250,00 грн, акт № 93 на суму 865 350,00 грн та акт № 1 на суму 125 550,00 грн, тобто, позивач у поданих розрахунках погоджується з помилковістю нарахування відповідачу орендної плати з розрахунку за ставкою визначеною у додатковій угоді від 01.12.2021 № 10. Водночас, матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем часткової оплати наданих послуг на суму 6 947 911,14 грн, згідно виписки по рахунку ТОВ «М-Торент» за цей же період та, зокрема, неодноразово підтверджено представником відповідача в судових засіданнях та в додаткових поясненнях. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 106 150,00 грн, яка підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем належними і допустимими доказами, відтак, позовні вимоги ТОВ «Експрес-Дрофа» в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 128 470,00 грн, апеляційний господарський суд урахувавши положення частини 1 статті 549 ЦК України, статей 230, 231 ГК України, пункт 6.4 договору оренди зазначив, що за порушення строків перерахування відповідачем орендної плати, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню, виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України.

Здійснивши розрахунок суми пені за кожним актом, суд апеляційної інстанції встановив, що загальна сума пені складає 182 144,59 грн. Водночас, ТОВ «Експрес-Дрофа» у позовній заяві було заявлено до стягнення з відповідача 128 470,00 грн пені, що є меншим за розрахований судом розмір. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача саме 128 470,00 грн пені, з огляду на приписи частини 2 статті 237 ГПК України, згідно з якими суд не вправі виходити за межі позовних вимог у рішенні.

У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 160,00 грн вартості ремонту вагонів апеляційним господарським судом відмовлено, позаяк надані позивачем документи на підтвердження понесених ним витрат щодо усунення виявлених недоліків вагонів не містять інформації щодо виконання робіт, пов`язаних з усуненням виявлених недоліків. Зокрема, у всіх наданих документах (актах, рахунках тощо) зазначається про проведення поточного ремонту, а не усунення конкретних виявлених недоліків по кожному піввагону.

Ураховуючи наведене та зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 та прийняття нового рішення у даній справі, яким позовні вимоги задовольнив частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1 106 150,00 грн основної заборгованості за договором оренди та 12 8470 грн пені за порушення строків перерахування орендної плати.

2.5. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 (Орищин Г. В. - головуючий, судді Галушко Н. А., Желік М. Б.) у задоволенні заяви ТОВ «М-Торент» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

2.6. Так, ураховуючи положення статей 123, 129 ГПК України та ту обставину, що саме протиправні дії відповідача слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених інтересів, та подальше задоволення позовних вимог ТОВ «Експрес-Дрофа», апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ТОВ «М-Торент» про відшкодування судових витрат за рахунок позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додатковою постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі № 909/452/22, ТОВ «М-Торент» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; скасувати додаткову постанову; стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

3.2. Скаржник наголошує, що підставами касаційного оскарження постанови є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), зокрема, не врахування правових висновків щодо застосування положень статті 231 ГК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (пункти 6.31- 6.35) та постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18 (пункт 19). У контексті наведених доводів оренди скаржник наголошує, що Західний апеляційний господарський суд не врахував зазначених правових висновків та помилково, за відсутності в договорі узгодженого сторонами розміру пені стягнув пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, посилаючись на положення частини 6 статті 231 ГК України.

3.3. ТОВ «М-Торент» також наголошує на неврахуванні судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування положень статті 118 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункти 9.7- 9.9) та від 02.11.2022 у справі № 917/1338/18 (пункти 25- 33), положень статей 80, 269 ГПК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 (пункт 83), постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18 (пункти 3.6- 3.7), від 13.06.2023 у справі № 902/977/20 (пункти 45- 49), від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19 (пункти 34- 37), від 18.06.2020 у справі № 909/965/16 (пункти 51- 53), від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 26.07.2023 у справі № 924/681/22 (пункти 4.37- 4.38).

У контексті наведених доводів скаржник зазначає, що позивач був зобов`язаний подати всі наявні докази разом із позовною заявою, а у разі неможливості подання в строк, заявити відповідне клопотання. Однак, позивач не скористався наданим йому правом для подання відповіді на відзив та подання доказів як до Господарського суду Івано-Франківської області, так і до Господарського суду Закарпатської області, а тому ТОВ «Експрес Дрофа» втратило право на подання доказів із закінченням встановленого процесуального строку. Водночас; не погодившись з рішенням місцевого господарського суду ТОВ «Експрес Дрофа» подало апеляційну скаргу, до якої додало нові докази, які не були предметом дослідження місцевим господарським судом, зокрема, акти наданих послуг за 2020- 2021 роки. При цьому апеляційна скарга не містила обґрунтування неможливості подання таких доказів до місцевого господарського суду разом із позовною заявою. Зважаючи на вищезазначені правові висновки Верховного Суду, Західний апеляційний господарський суд не мав права приймати нові докази та ухвалювати на їх підставі оскаржувану постанову, не досліджуючи при цьому обґрунтованість підстав неможливості подання доказів до місцевого господарського суду. Позивач в апеляційній скарзі взагалі не обґрунтовував неможливість подання доказів, а тільки зазначив, що був позбавлений можливості надати пояснення, що не є тотожним з процесуальною дією - подання доказів. З огляду на зазначене, оскаржувана постанова в цій частині також підлягає скасуванню.

3.4. Також скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування у взаємозв`язку приписів статей 13, 14, 43, 74, 80, 269 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 911/1998/19 (пункт 35) та від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18 (пункт 3.6).

У контексті наведених доводів скаржник звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.12.2022 безпідставно залишено без руху позовну заяву та протиправно зобов`язав позивача надати додаткові угоди від 29.10.2021 № 9 та від 01.12.2021 № 10, копії яких не були подані позивачем разом з позовною заявою. Фактичне витребування додаткових угод у позивача є порушенням принципів об`єктивності, неупередженості, безсторонності та незалежності суду. Суд на стадії відкриття провадження у справі фактично здійснив дослідження доказів, встановивши відсутність доказів, які підтверджують певні обставини, чим реалізував замість позивача його право у наданні доказів та порушив принцип змагальності сторін і диспозитивності. Суд не мав права витребувати ці докази та не мав брати їх до уваги і мотивувати ними своє рішення. Таким чином, місцевий господарський суд з власної ініціативи зібрав докази, чим здійснив протиправні процесуальні дії в інтересах позивача та грубо порушив основоположні принципи господарського судочинства такі як змагальність сторін та диспозитивність.

3.5. ТОВ «М-Торент» також зазначає, що оскільки оскаржувана постанова є незаконною, то відповідно й додаткова постанова підлягає скасуванню.

3.6. У відзивах та додаткових поясненнях ТОВ «Експрес-Дрофа» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 01.06.2020 між ТОВ «Експрес-Дрофа» (орендодавець) та ТОВ «М-Торент» (орендар) укладено договір оренди залізничного рухомого складу № АД/МІ/6-20пв, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) для перевезень вантажів по залізницях України, країнах СНД і Балтії рухомий склад (далі - «РС») за актами прийому - передачі, в яких вказується найменування, модель, кількість і номери рухомого складу, які є невід`ємною частиною даного договору

Відповідно до пункту 5.2 договору оренди, на час заключення договору розмір орендної плати становить 4 30,00 грн з урахуванням ПДВ 20 % - 71,67 грн, за один вагон на добу. Додатковою угодою від 29.10.2021 № 9 розмір орендної плати збільшено до 1 350,00 грн з урахуванням ПДВ 20 % - 225,00 грн за один вагон на добу.

Орендодавець згідно з пунктами 1.1, 2.1.1 договору оренди передав, а орендар згідно з пунктом 2.2.1 договору прийняв в тимчасове платне користування РС в кількості 23 одиниці: 61636106, 61640553; 63554448; 61101143, 63554406, 61637971, 63174940; 61101325, 61639431, 63715726; 63016315; 63856249; 63016323; 63016182; 56846249, 60986007, 60986072, 61640785, 61662375, 61663126, 63715718; 56849979; 56846207.

У розділі 5 договору оренди сторони погодили загальну вартість договору та порядок розрахунків. Так, відповідно до пункту 5.2.1 договору оренди, орендар здійснює передоплату в розмірі 100 % орендної плати за кожен поточний місяць не пізніше 10-го числа згідно виставленого рахунку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, позивач належним чином виконав умови договору оренди, що підтверджується долученими актами наданих послуг, зокрема, актами про надання послуг від 30.11.2021 № 83; від 31.12.2021 № 93 та від 14.01.2022 № 1. Натомість, відповідач допустив порушення умов договору оренди та залишив неоплаченим рахунок від 30.11.2021 № 80 за листопад 2021 року на суму 165 250,00 грн, рахунок від 31.12.2021 № 89 за грудень 2021 року на суму 961 500,00 грн та рахунок від 14.01.2022 № 1 за січень 2022 року на суму 139 500,00 грн.

Відповідно до пункту 6.4 договору оренди у разі порушення орендарем строків перерахування орендної плати, згідно пункту 5.2.1 орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченої орендної плати.

З огляду на прострочення зі сплати орендних платежів, позивач нарахував відповідачу 128 470,00 грн пені.

Разом з тим, за змістом пункту 3.7 договору оренди якщо при поверненні РС орендодавцем були виявлені пошкодження, недоліки залізничних вагонів або їх комплектуючих, що відрізняються від зазначених в актах техогляду при прийомі РС в оренду, винна сторона зобов`язана відшкодувати вартість усунення таких недоліків згідно з виставленими рахунками, з документальним підтвердженням даних витрат протягом семи (семи) календарних днів з моменту їх отримання.

Орендодавець, отримавши пошкоджені вагони з орендного користування, за свій рахунок провів ремонт вагонів № 63554406, № 61663126, № 63016323, № 61637971. ТОВ «Експрес-Дрофа» складені відповідні акти про пошкодження. Таким чином, керуючись пунктом 3.7 договору оренди, орендодавець виставив орендарю рахунок від 14.01.2022 № 2 та акт про надання послуг від 14.01.2022 № 2 на суму 11 160,00 грн, які також залишились неоплачені відповідачем.

Порушення орендарем умов договору оренди в частині своєчасного внесення орендних платежів та проведений орендодавцем за власний кошт ремонт рухомого складу, повернутого з орендного користування, слугували підставами для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані постанову та додаткову постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо основної заборгованості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, за змістом частини 2 статті 11 ЦК України, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 283 ГК України, що кореспондується зі змістом статті 759 ЦК України, визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 762 ЦК України).

Орендна плата, у відповідності до частин 1, 4 статті 286 ГК України, це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством; строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 3 статті 285 ГК України покладає на орендаря, зокрема, обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У силу положень статей 525 та 526 ЦК України та статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, з 01.06.2020 між сторонами справи існують правовідносини, які виникли на підставі договору оренди.

З огляду на відсутність на додатковій угоді від 01.12.2021 № 10 невід`ємних елементів письмової форми договору, суди дійшли правильного висновку, що така додаткова угода не породжує для сторін даного спору жодних обов`язків щодо зміни орендної плати (збільшення до 1 500,00 грн за один вагон за добу).

Отже, станом на момент внесення орендної плати за рахунками від 30.11.2021 № 80, від 31.12.2021 № 89 та від 14.01.2022 № 1 розмір орендної плати за один вагон на добу складав 1 350,00 грн з ПДВ (згідно додаткової угоди від 29.10.2021 № 9).

З урахуванням наведеного, за актом про надання послуг від 30.11.2021 № 83 та рахунком від 30.11.2021 № 80 за листопад 2021 року відповідач мав сплатити 965 250,00 грн; за актом про надання послуг від 31.12.2021 № 93 та рахунком від 31.12.2021 № 89 за грудень 2021 року - 865 350,00 грн; за актом про надання послуг від 14.01.2022 № 1 та рахунком від 14.01.2022 № 1 за січень 2022 року - 125 550,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем часткової оплати наданих послуг на суму 6 947 911,14 грн за період з червня 2020 року по січень 2022 року. Таким чином, як правильно зазначено апеляційним господарським судом, заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 106 150,00 грн, яка підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем належними і допустимими доказами, відтак, позовні вимоги в цій частині обґрунтовано задоволено судом апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, оскільки у тексті касаційної скарги хоча і зазначено, що скаржник не погоджується із постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, проте касаційна скарга не містить жодного арґументу щодо неправомірності стягнення основної заборгованості та неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права в наведеній частині.

5.4. Щодо пені.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, позивачем за порушення умов договору оренди в частині здійснення розрахунків нараховано відповідачу пеню в сумі 128 470,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Стаття 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, а перелік таких видів зобов`язань містить частина 2 вказаної статті.

За змістом частини 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У постановах від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (пункти 6.31- 6.35) та від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18 (пункт 19) Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд, на правові висновки викладені в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначили про те, що: "… за змістом статей 549, 550, 551 ЦК України та 230, 231, 343 ГК України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов`язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до частини 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції стягненню не підлягають".

Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що позивач, звертаючись до суду з позовом в цій частині зазначав про те, що нарахував відповідачеві пеню виходячи саме з положень пункту 6.4 договору оренди, у якому сторони погодили, що за порушення орендарем строків перерахування орендної плати, згідно з пунктом 5.2.1, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми простроченої орендної плати, оскільки останнім порушено строки перерахування орендної плати.

Так, матеріали справи підтверджено, що ТОВ «М-Торент» залишив неоплаченими виставлені позивачем рахунки від 30.11.2021 № 80, від 31.12.2021 № 89 та від 14.01.2021 № 1, внаслідок чого, як встановлено судом апеляційної інстанції, у відповідача перед позивачем наявна наступна заборгованість: за актом про надання послуг від 30.11.2021 № 83 та рахунком від 30.11.2021 № 80 за листопад 2021 року - 965 250,00 грн; за актом про надання послуг від 31.12.2021 № 93 та рахунком від 31.12.2021 № 89 за грудень 2021 року - 865 350,00 грн; за актом про надання послуг від 14.01.2022 № 1 та рахунком від 14.01.2022 № 1 за січень 2022 року - 125 550,00 грн.

Здійснивши розрахунок суми пені за кожним актом, суд апеляційної інстанції встановив, що загальна сума пені складає 1 821 44,59 грн. Водночас, позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача лише 128 470,00 грн пені, що є меншим за розрахований судом розмір. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача саме 128 470,00 грн пені.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у цій справі також відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником справах № 904/4156/18, № 908/1501/18, а здійснене судом апеляційної інстанції у даній справі правозастосування, зокрема статей 230, 231, 343 ГК України у повні мірі узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, оскільки із встановлених судом апеляційної інстанції обставин цієї справи слідує, що відповідальність за порушення строків перерахування орендної плати, визначених договором оренди у виді пені чітко погоджена сторонами у цьому договорі, а саме умовами договору визначено обов`язок сплати пені, її розмір та база нарахування.

5.5. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, викладені у пункті 3.3 цієї постанови, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме положень статей 80, 118, 269 ГПК України, з огляду на те, що по-перше, судом апеляційної інстанції вказані норми процесуального права застосовано не було. По-друге, докази, на неправомірність прийняття яких посилається скаржник, а саме акти наданих послуг за 2020-2021 роки, не було покладено в основу оскаржуваної постанови, якою позовні вимоги задоволено частково, при цьому надання таких доказів позивачем до суду апеляційної інстанції обумовлено помилковим розглядом справи місцевим господарським судом у порядку спрощеного провадження без виклику сторін

Так, на відміну від справ на які посилається скаржник у тексті касаційної скарги (пункт 3.3 цієї постанови), суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, скасовуючи рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального права та самостійно вирішуючи позовні вимоги з урахуванням вимог позову діяв у межах повноважень, наданих чинним законодавством, зокрема, статтями 269, 270 ГПК України.

Наведені скаржником як у пункті 3.3, так і у пункті 3.4 постанови ухвалені у справах, які є відмінними від справи № 909/452/22 за суб`єктним складом та фактичними обставинами справи, а тому не є релевантними до спірних правовідносин у питанні застосування статей 80, 118, 269 ГПК України.

5.6. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що вимоги щодо скасування додаткової постанови мотивовані тим, що вказане рішення є невід`ємною частиною постанови, а тому також підлягає скасуванню. Вказівки про конкретні порушення, допущені судом апеляційної інстанції при ухваленні додаткової постанови скаржником не наведено. За таких підстав у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування оскаржуваної додаткової постанови.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Торент» залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі № 909/452/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ