Рішення

від 20.12.2023 по справі 440/7224/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/7224/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачу щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час розрахунку при звільненні,

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за час розрахунку при звільненні із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44 з 28.12.2018 по 31.05.2023.

В обгрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , з 18.12.2014 по 24.11.2017 та з 29.05.2018 по 27.12.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 17 вересня 2015 року позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій. Проте, за період проходження служби позивачу не здійснювалась виплата компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.12.2018 за час проходження військової служби. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 440/3716/21 за позовом ОСОБА_1 то військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.12.2018, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.12.2018. Як вбачається з довідки «ПриватБанк» відповідач виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі - 11 766 грн. 66 коп. Позивач вважає, що у даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 12.06.2023 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12.07.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому вказано, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатися лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень положення ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються.

Розгляд даної справи, відповідно до статті 258, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням суду від 21.06.2021 у справі №440/3716/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.12.2018; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.12.2018.

31.05.2023 на виконання рішення суду позивачу на картковий рахунок виплачено/перераховано кошти у розмірі 11766,66 грн.

Позивач вважаючи, що у даному випадку відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

За змістом статей 1, 3 та 4 Кодексу законів про працю України /надалі - КЗпП України у відповідній редакції/ Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України в постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства стосовно військовослужбовців не врегульований порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України /у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби/ власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 "Строки розрахунку при звільненні" КЗпП України /у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби/ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать до виплати.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 27.12.2018, а виплату належної йому при звільненні суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.12.2018 в сумі 11766,66 грн проведено лише на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2021 у справі №440/3716/21 31.05.2023, суд доходить висновку про порушення відповідачем строку розрахунку при звільненні, встановленого статтею 116 КЗпП України, з вини відповідача.

Статтею 117 "Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні" КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення виплати позивачу суми одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу статті 117 КЗпП України слідує, що для роботодавця, з вини якого звільненому працівникові не виплачено у день звільнення належні йому суми, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність у вигляді сплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З огляду на те, що при виплаті 31.05.2023 суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки відповідач не виплатив позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за весь час затримки виплати вказаної компенсації по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд доходить висновку про допущення відповідачем бездіяльності щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня, наступного за днем звільнення зі служби, тобто з 28.12.2018, по день фактичної виплати грошового забезпечення при звільненні 31.05.2023, але не більш як за шість місяців.

За викладених обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 28.12.2018 по останній день затримки розрахунку при звільненні 31.05.2023 включно, але не більш як за шість місяців та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2018 по останній день затримки розрахунку при звільненні 31.05.2023 включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.

Вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 на час звернення позивача до суду між сторонами відсутній, права позивача у цій частині на час звернення до суду не порушені, тому суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині вказаних позовних вимог.

Беручи до уваги викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 28.12.2018 по останній день затримки розрахунку при звільненні 31.05.2023 року включно, але не більш як за шість місяців.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2018 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 31.05.2023 року включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЛ.М. Петрова