Постанова

від 21.12.2023 по справі 580/4709/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4709/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Паламар П.Г.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі Лівс» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2023 року, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі Лівс» (далі - відповідач) в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 42199,16грн. адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2022 році та 1755,52грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не виконано норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, та не сплачено самостійно адміністративно-господарські санкції та пеню, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Меблі Лівс» (код ЄДРПОУ 25210075) зареєстроване як юридична особа.

Листом від 24.05.2023 №723/01-28 позивач повідомив відповідача про невиконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та необхідність провести оплату розрахунків сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 113 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинна складати 5 осіб.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 4 особи, що є менше ніж встановлено нормативом.

Таким чином, станом на 2022 рік 1 робоче місце, призначене для осіб з інвалідністю, залишилось не зайнятим.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 43277,02грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Черкаською філією Черкаського обласного центру зайнятості листом від 22.05.2023 №06-15/183 повідомило позивача на його запит, що протягом 2022 року від відповідача звітність форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відміткою про необхідність працевлаштування осіб з інвалідністю не надходила.

Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 42199,16грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2022 році та 1755,52грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, передбачає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-ХІІ).

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другої вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, наявність протипоказань за станом здоров`я особи для роботи на відповідній посаді.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі №520/3919/19.

Як вбачається з матеріалів відзиву, товариство з обмеженою відповідальністю «Меблі Лівс» працевлаштувало 7 осіб з інвалідністю у 2022 році:

- ОСОБА_1 (2 група інвалідності, директор у відповідності до наказу від 15.10.2003 №261);

- ОСОБА_2 (3 група інвалідності, інженер-конструктор у відповідності до наказу від 09.08.2007 №78);

- ОСОБА_3 (2 група інвалідності, технолог у відповідності до наказу від 02.11.2018 №44);

- ОСОБА_4 (1 група інвалідності, підсобний робітник у відповідності до наказу від 03.10.2011 №147);

- ОСОБА_5 (2 група інвалідності, заступник директора у відповідності до наказу від 11.11.2015 №49);

- ОСОБА_6 (3 група інвалідності, оббивальник меблів у відповідності до наказу від 06.11.2018 №58 до 01.06.2023);

- ОСОБА_7 (3 група інвалідності, верстатник д/о верстатів у відповідності до наказу від 01.09.2020 №5).

Отже, відповідач виконав установлений наведеними нормами закону обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Доводи позивача про невжиття відповідачем заходів щодо працевлаштування таких осіб не обґрунтовані.

Фактичних відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю відповідач не здійснив, а позивач таких доказів суду не надав.

Оскільки матеріалами справи не встановлено, а позивач не довів належними та допустимими доказами відмову відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на вакантні робочі місця у 2022 році, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені не є обґрунтованим.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справах №817/652/17, № 802/707/17-а.

Враховуючи надані до матеріалів адміністративної справи відомості про товариство з обмеженою відповідальністю «Меблі Лівс» працевлаштувало 7 осіб з інвалідністю у 2022 році, розрахунок суми адміністративного - господарських санкцій є необгрунтований.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовної заяви та її задоволення.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль