Постанова

від 21.12.2023 по справі 500/2353/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/2353/23 пров. № А/857/19121/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Качмара В.Я.,

Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 500/2353/23 за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Джеміні» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мартиць О.І. в м. Тернопіль Тернопільської області у судовому засіданні 20 вересня 2023 року о 10:39 годині, дата складення повного тексту судового рішення 25 вересня 2023 року), -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також Відділення, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Джеміні» (далі також ПВКП, відповідач), у якому просило суд стягнути адміністративно-господарських санкції в розмірі 71928,83 грн та пеню в сумі 2071,44 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі вказує, що виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю це ініціатива насамперед керівника такого підприємства і в його інтересах найти особу з інвалідністю на робоче місце. Зазначає, що законодавство дає можливість роботодавцю обрати зобов`язання - або працевлаштувати особу з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарські санкції. Норматив щодо працевлаштування особи з інвалідністю не виконаний з вини відповідача.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 229 та частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) апеляційний суд розглядає справу за відстуності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з даними, наданими Пенсійним фондом України та сформованими розрахунками сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік ПВКП складає 22 особи.

Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі також Закон № 875-XII) становить 1 особа.

Середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у ПВКП у 2022 році згідно даних Пенсійного фонду України становить 0 осіб.

Даний норматив працевлаштування відповідачем не дотримано.

Середня річна заробітна плата штатного працівника складає 71928,83 грн.

Таким чином, за 1 робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, відповідач до 17.04.2023 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 71928,83 грн.

Сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Згідно розрахунку пені Відділенням за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році відповідачу нараховано пеню в сумі 2071,44 грн.

Оскільки адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон №875-ХII (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону № 875-XІI).

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною третьою статті 18 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону № 875-XІI виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

За змістом частини дев`ятої статті 19 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (частина десята статті 19 Закону № 875-XІI).

Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як передбачено частиною першою статті 238 Господарського кодексу України (далі також ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до частини другої статті 238 ГК України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

В переліку адміністративно-господарських санкцій, визначеного у частині першій статті 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина третя статті 18-1 Закону № 875-ХІІ).

Таким чином, обов`язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17, 18 червня 2020 року у справі № 813/1826/16, 11 серпня 2021 року у справі № 825/1790/18.

З огляду на вказане, перевірці при вирішенні цього публічно-правового спору підлягає вжиття відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України «Про зайнятість населення», який втратив чинність, а тому до спірних відносин не застосовується. Отже, з 01.01.2013 періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики від 27.08.2020 № 591 затверджено форму звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення відповідно до положень якої у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за звітний рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 глави 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722). У рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, з розподілом за статтю, місцем фактичного проживання та віком. Якщо фізичній особі, яка використовує працю найманих працівників, відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, вона збільшує показник рядка 02 на одиницю.

У рядку 03 відображається кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, установленого статтею 19 Закону, повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем. Показник рядка 03 для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, визначається шляхом множення показника рядка 01 на 4 %; для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, дорівнює 1.

Дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, застосовується правило заокруглення до цілого: якщо після коми число від 1 до 4, заокруглення відбувається в бік зменшення, від 5 до 9 - в бік збільшення. У рядку 04 відображається сума фонду оплати праці штатних працівників облікового складу, зазначених у рядку 01, за звітний рік.

Наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», чинний на час виникнення спірних відносин (далі також - Порядок), згідно з пунктом 1.4. якого форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Згідно з пунктом 1.5 Порядку форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказане відповідає висновкам Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17.

Як видно з матеріалів справи, відповідачем у 2022 році було подано до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 14.03.2022 за вхідним номером № 573, від 23.05.2022 - №1073, від 18.08.2022 - № 1808, від 18.08.2022 - № 1838, в результаті чого було працевлаштовано 4 особи, 2 з яких належать до громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, з них 1 особа, якій до настання права на пенсію за віком залишилось 10 і менше років і 1 особа з числа внутрішньопереміщених осіб.

Крім того, як видно з листа Тернопільської філії Тернопільського обласного центру зайнятості від 31.07.2023 № 14-2060/734, у 2022 році до ПВКП направлялась 1 особа з інвалідністю з числа безробітних, відмови в корінцях направлень особам з обмеженими можливостями відповідачем відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач вжив усіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Доказів того, що відповідач не створив робоче місце для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем, який є суб`єктом владних повноважень, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні викладено мотиви відсутності правових підстав для стягнення з ПВКП адміністративно-господарських санкцій та пені, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі (ядалі також ЄСПЛ) «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 500/2353/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 21.12.2023